Нещодавно суспільство (а надто студентство) збурила новина про можливу «зміну механізму виплати стипендій», а фактично позбавлення виплат близько 80% студентів-бюджетників. За планом Міністерства Фінансів, з 2017 існуватимуть два види стипендій – соціальна (для вихідців із малозабезпечених родин) та академічна. Принцип нарахування останньої має суттєво змінитися. Передбачено, що отримуватимуть її 10% студентів, які демонструватимуть високі досягнення в навчанні, а обсяг такої стипендії сягатиме двох тисяч гривень.
Та що це означає – забрати в українського студента його «кровні» 825 грн?
Незважаючи на те, що соціальну стипендію надаватимуть малозабезпеченим студентам, основний удар реформи припаде на сім’ї, чий дохід нижчий за середній. Тобто, постраждають ті, чий дохід низький, але дещо «не дотягує» до критичної межі отримання соціальної стипендії, або ж ті, кому не вдасться сфальсифікувати довідку про доходи (адже за таких умов випадки підробки документів про фінансовий стан, безсумнівно, почастішають). Під «гарячу руку реформи» потрапляють і вихідці з невеликих населених пунктів (а таких, що мешкали до початку навчання в пунктах із населенням до 50 тис. осіб, за даними дослідження українського студентства від аналітичного центру CEDOS, – 37%), котрі задля навчання переїжджають до інших міст та обласних центрів і відчувають на собі неспівмірність заробітних плат та споживчих цін у маленьких містах та селах із вартістю проживання в містах навчання. До того ж, більше ніж половина опитаних CEDOS студентів не вважають свою родину забезпеченою. Загалом, 51% студентів змінюють місце проживання через навчання у ВНЗ. Це саме ті студенти, яким доводиться погоджуватися на додаткові витрати на житло та харчування. У стані невизначеності зі зміною законодавства щодо академічних стипендій опиниться й питання вартості проживання в студмістечку. Нагадаємо, що наразі граничний розмір оплати за проживання в гуртожитках (для студентів ВНЗ ІІІ-IV рівнів акредитації) становить 40% від мінімальної академічної стипендії, проте залишається під питанням, наскільки сумлінно ВНЗ дотримуються цієї вимоги. Так, для прикладу, мешканці кампусу київського політеху чекають подорожчання оплати за проживання вдвічі чи не з дня на день. Як розраховуватиметься вартість проживання зі скасуванням виплат – невідомо, хоча, вочевидь, розмір щомісячної плати за житло змінюватимется не на користь студентства. Таким чином, можна говорити про те, що доступ до вищої освіти для менш забезпечених верств населення і для мешканців сіл, що й нині не є безперешкодним, перебуває під загрозою іще більшого обмеження.
За новою системою пропонують обмежити кількість тих, хто отримуватиме академічні стипендії, десятьма відсотками відмінників. Це ставить викладачів у певні неписані рамки щодо кількості відмінників і, певною мірою, позбавляє можливості реально оцінити знання та здібності студента. Чи вдасться обрати «найкращих із найкращих» для матеріального заохочення за збереження теперішнього рівня корупції в освіті, що наразі є досить високим (понад 33% учасників освітнього процесу стикалися з хабарництвом – Transparency International, 2013), залишається лише здогадуватись, а от у здатності обрати найбагатших, найспритніших чи найближчих до адміністрації факультету чи вишу годі й сумніватися.
Якщо невеликій частці студентів пощастить позмагатися за нові академічні стипендії, то чи збережеться мотивація заробляти високі бали у «середнячків», адже, як би там не було, досить багато студентів намагаються заробити четвірку або п’ятірку лише для того, щоб отримувати стипендію.
Якщо такої виплати не буде, молодим людям, котрі не зможуть або не схочуть повністю залежати від батьків, доведеться працювати під час навчання. Якщо наразі частка студентів, що працюють, сягає 37% від загальної кількості (CEDOS, 2016), то зі зміною політики нарахування стипендій вона буде неухильно зростати. Слід зазначити, що така тенденція має дві сторони. Перша – безумовно позитивна: студент, що працює за фахом, швидше засвоює практичні аспекти спеціальності, і, розуміючи застосовність на практиці певних дисциплін, буде більш вмотивованим до їх вивчення. Але це стосується роботи за фахом, тоді як набільш «реальним» заробітком для студента стає робота у сфері обслуговування. Така праця, спрямована лише на те, щоб заробити грошей, не тільки не розвиває фахових навичок (якщо, звісно, студент не прагне будувати подальшу кар’єру в цій галузі), а й відбирає левову частку особистого часу, згубно впливаючи на академічну успішність. Варто сподіватися, що в такому разі для великої кількості молоді навчання не буде пріоритетом. Ця ситуація ставить під загрозу якість освітнього процесу, а для спеціальностей, де вимоги до студентів досить жорсткі (медицина, технічні науки тощо) спроби поєднати навчання й підробіток можуть негативно вплинути навіть на здоров’я (часом не лише студентів).
До речі, робити узагальнення щодо практики виплати стипендій у країнах Євросоюзу не варто, адже стипендіальна політика в ЄС подекуди відрізняється не лише на рівні держав, а й на рівні окремих університетів. Отож, «прогресивне європейське рішення» Міністерства фінансів, так необачно застосоване у наших неєвропейських реаліях, може призвести до невідворотних кризових явищ не лише в системі вищої освіти та освіти загалом, а й мати куди масштабніші наслідки. Саме тому важливо забезпечувати державну підтримку для студентів.
Проте важливий не лише факт державної підтримки, а й її обсяг.
І хоча кошти на виплати стипендій до держбюджету 2017 було все ж закладено, систему нарахування виплат досі не визначено остаточно. Проте навіть можливе рішення залишити студентські стипендії на рівні 830 грн для студентів ВНЗ III-IV рівнів акредитації не стане панацеєю, адже обсяг цієї виплати – менше ніж половина прожиткового мінімуму. А беручи до уваги зростання цін на споживчі товари, темпи інфляції та відсутність механізмів адаптації розміру стипендій до поточної економічної ситуації, вищевказані загрози, на жаль, не втрачають своєї актуальності, а лише відкладаються на якийсь час.
Це означає, що «залишити» студентські стипендії як є – рішення радше тактичне і тимчасове. Для того, щоб забезпечити рівний доступ до вищої освіти представникам усіх верств населення, гідний рівень життя молодому поколінню, та надати майбутнім фахівцям можливість професійно розвиватися, а не забезпечувати власне виживання, реформи, звісно, потрібні. Проте стратегічним рішенням у цьому напрямі має бути, перш за все, створення відповідних економічних умов, і лише по тому комплексне переосмислення інституту вищої освіти в Україні: пошук перспективних напрямів розвитку, розстановка пріоритетів та вибір найбільш ефективного механізму функціонування системи, котрий не лише спирався б на закордонний досвід, але й враховував особливості та здобутки вітчизняної практики.