Шановні дівчата, зберігайте спокій і викидайте квіти та цукерки. Йтиметься знову про Міжнародний жіночий день.
На цю тему написано вже незліченну кількість статей, авторських заміток і текстів. Тому я не буду в мільйонний раз повторювати, що коли ми перетворюємо цей день на «день жіночності та весни», ми не лише забуваємо про високі ідеали революційної боротьби, свободи та рівності, а й просто паплюжимо пам’ять тих жінок, які присвятили життя боротьбі за те, що сьогоднішні дівчата, які морщать носа, чуючи слово «фемінізм», вважають нормою.
Жіночність — штука естетична, але присвячувати їй свято — це все одно, що проголосити день худорлявості або свято дитячої наївності. Прихід весни — теж чудовий момент. Але мені аж надто неприємно вітати дівчат, вкладаючи у зміст своїх слів цю ваніль. Міжнародний жіночий день — це свято боротьби, соціального прогресу, революції, рівності, свободи та солідарності. І таким воно має залишатися назавжди. Адже, якщо в деяких країнах актуальність феміністичного руху можна поставити під сумнів (навпаки, помітна тенденція до зростання популярності маскулізму), то жінки в Азії та Африці залишаються аж надто пригнобленою групою. Не останньою, але великою.
Ідея приниження Міжнародного жіночого дня до свята «жіночності та весни» вперше зародилася й була реалізована в сталінську добу в СРСР. Остаточно зрадивши всі ідеали лівиці і будуючи територію тотального рабства, «вождь», окрім знищення незгодних, прагнув насадити «традиційні цінності» — відформатувати суспільство в найлегшу для управління й маніпулювання систему. А одна з неодмінних складових цієї системи — патріархальна сім’я. Тому, на одній ноті з забороною абортів і розпуском жіночих відділів партій, різко змінили зміст Міжнародного жіночого дня, сподіваючись на те, що експлуатована свідомість уже не прокинеться.
Сьогодні ми маємо якомога частіше згадувати про цей день і намагатися вдруге досягти тих ідеалів, які колись були вкрадені. Бажано остаточно. На жаль, традиціоналістські і консервативні настрої в сучасній Україні тріумфують у вигляді огидної реакції. Ну, а що ви хочете? Дико-капіталістичний базис потребує відповідної надбудови! З усіх кутків тільки й чутно про «традиційні цінності», «сім’ю», «рід», «місце жінки» та схожі маразматично-архаїчні речі. Подивіться на те, як активізувалася церква останнім часом. Зважаючи на кількість виступів попів на телебаченні, можна зробити висновки, що для нормальних експертів місця в мас-медіа не лишається. А ще й «Національний комітет з питань захисту суспільної моралі» прокинувся після кількарічного сну (просто у Януковича були свої «моралізатори»). Друзі, це все дуже симптоматично і дуже сумно. І я впевнений, що ми не маємо права деградувати. Маркс наполягав на цінності кінцевої мети у розвитку суспільства. Бернштейн — на цінності прогресу. Але висновки однозначні — ми маємо рухатися вперед! Як цитувалося на одній з барикад Майдану, «світ нас сприйме лише модерними». І це правда.
А ще, я був шокований, дізнавшись, що націоналісти вважають, буцімто Клара Цеткін встановила дату святкування МЖД на честь єврейського свята Пурім. І по фіг, що вона цю дату не встановлювала, Пурім не святкується 8-го березня, А Клара Айснер була етнічною німкенею (євреєм був її чоловік Осип Цеткін). Але наших «патріотів» же не переконаєш: всюди одні змови проти України.
Хочеться сподіватися, що боротьба за остаточну емансипацію жінок ітиме під руку з боротьбою за свободу, рівність і всесвітню солідарність. Адже не можна звільнити всіх, не звільняючи кожного. Не можна звільнити нікого, не звільняючи всіх.
І наостанок хотів би нагадати імена та обличчя тих самих жінок-революціонерок і феміністок початку минулого століття. А то, як я зрозумів, що навіть деякі наші товариші-ліві не в курсі. Коротенький список: Вольтаріна де Клер, Каміла Коллет, Євгенія Конраді, Ема Гольдман, Роза Люксембург, Олександра Коллонтай, Інеса Арманд, Лариса Райснер, Віра Засулич, Марія Нікіфорова.
