Большие данные, платформенная экономика и рыночная конкуренция

Тарас Саламанюк

Минулого тижня наслідки суперечок між США і Китаєм долинули навіть до пересічних громадянок України — принаймні тих, хто користується смартфонами. Під натиском американського уряду Google припинив підтримку своєї операційної системи Android на пристроях китайського флагмана Huawei. Утім, уже наступного дня цю заборону зняли, принаймні на найближчі 90 днів. Що далі — невідомо. Певне тільки одне: суперечки з приводу торговельного балансу між обома країнами дедалі більше переростають в повномасштабну технологічну холодну війну. На ставці лідерство в таких ключових областях, як 5-те покоління мобільних мереж (5G) і штучний інтелект (АІ) чи навіть ширше питання — хто очолить Четверту індустріальну революцію?

Саме до постання цього нового конфлікту я би і хотів звернутися в цій статті. Адже очевидно, що його наслідки — глобальні, і загроза блокування Android на телефонах Huawei — це далеко не останній ефект, який докотиться і до України. Для того щоб краще зрозуміти ці та інші ефекти, я спершу коротко відтворю історію ескалації конфлікту між США і Китаєм, а після цього перейду до можливих наслідків як загалом для світу, так і конкретно для України.

Тримати баланс

Передумови американсько-китайського конфлікту були очевидні вже давно. Однією з важливих тем виборчої кампанії Дональда Трампа 2016 року була «нечесна» торговельна політика Китаю. Складнощі виходу на китайський ринок, нерівномірний торговельний баланс — це все хвилювало чимало західних політиків довгий час. Утім, підхід Трампа був кардинальніший — йти не так шляхом переговорів, як шляхом сили.

Однак використання цієї сили відбулося не відразу. Лише на початку 2018 року, після попереднього розслідування, було запроваджено перші підвищені митні збори на імпорт китайських товарів. Ідея полягала в тому, щоби зробити товари американських виробників відносно дешевшими, стимулюючи таким чином їхню купівлю на внутрішньому ринку. Відтак сонячні панелі, пральні машини, сталь та алюміній протягом року, в ході ескалації торговельного конфлікту, доповнилися іншими категоріями товарів. Не забарилися і зворотні мита КНР на товари із США.

Цікаво, що дуже швидко з початком конфлікту до нього приєднався ще один, новий вимір поза традиційними претензіями Трампа  — звинувачення Китаю в крадіжках інтелектуальної власності зі США. Таке звинувачення на перший погляд доволі банальне. І справді, хто би сумнівався в ньому з огляду на добре відомі всім нам китайські підробкй Втім, з огляду на масштаби конфлікту було б доволі наївно думати, що Трампа хвилює ринок китайських дешевих товарів для бідних країн. Ні, тут зав’язані куди серйозніші причини, які знаменують перехід конфлікту на вищий щабель.

Вкрадена крадіжка

Справа в тому, що сьогоднішня американська модель науково-технічного розвитку кардинально відрізняється від китайської. У той час як США робить ставку переважно на приватний ризиковий капітал (venture capital^[1]), Китай  додає до нього стратегічну підтримку з боку держави. В результаті перша модель сконцентрована на комерціалізації «всього готового». Але лише друга модель забезпечує відтворення «всього готового» завдяки на перший погляд неприбутковим стратегічним інвестиціям з боку держави.

Характерно, що США раніше також значно більше дотримувалися моделі державної підтримки і багато американських ІТ-компаній завдячують своїм успіхом не в останню чергу саме їй^[2]. І хоча американський перехід на модель ризикового капіталу має короткострокові переваги у залученні неймовірних об’ємів спекулятивного фінансування, в довгостроковому плані він все ж сильно програє. Спекулятивні бульбашки мають властивість лускатися, а «все готове», створене за часів держпідтримки, просто вичерпується. Китай же демонструє небачену динаміку в науково-технічному розвитку, будь це атомна енергетика чи штучний інтелект. Така тенденція особливо критична у зв’язку з тим, що від неї залежить успішність переходу країни до Четвертого індустріального укладу, з небувалим рівнем автоматизації праці та гнучкості виробництва^[3].

За таких умов різко зростає значення інтелектуальної власності як засобу закріпити свій науково-технологічний відрив і дисциплінувати швидших, але поки що слабших за себе гравців. Історично карта інтелектуальної власності розігрується не вперше. Наприклад, ще в ХІХ столітті тоді домінантна Британія звинувачувала США в схожих гріхах^[4]. Отож нові американські звинувачення в інтелектуальних крадіжках ставлять за мету як мінімум сповільнити, а ще краще зупинити динамічний розвиток науки і техніки в КНР. Зрозуміло, що на відміну від питань торговельного балансу компромісу за таких вимог досягти значно складніше — мова йде не більше чи менше як про лідерство в Четвертій індустріальній революції.

Страсті по 5G

У самому епіцентрі конфлікту між США і КНР опинилася китайська ІТ-компанія Huawei, одна з директорок якої була несподівано заарештована в Канаді в кінці минулого року. Такий розвиток подій невипадковий. Хоча в Китаю є чимало ІТ-флагманів (Baidu, Alibaba, Tencent), мало які з них активні на Заході так, як Huawei. При чому мова йде не тільки про таку добре відому нам персональну електроніку, як телефони чи ноутбуки, але й про інфраструктуру зв’язку. Huawei поряд з Ericsson і Nokia — провідний виробник устаткування для мобільних мереж. Саме тому одні з перших звинувачень США стосувалося саме крадіжок технології 4-го покоління мобільних мереж (4G).

Утім, основна боротьба розгорнулася за нове покоління зв’язку — 5G. Завдяки своїй неймовірній пропускній здатності (в 100 разів вищій за попереднє покоління) промислове використання 5G ще більш цікаве, ніж споживацьке, адже воно уможливлює такі моделі Четвертої індустріальної революції, як інтернет речей, «розумні фабрики»^[5], безпілотну логістику. Критичним в умовах науково-технологічної гонки США і КНР є те, хто буде контролювати і отримувати вигоду з базової інфраструктури зв’язку для нового технологічного укладу.

США від початку перебувають у гіршій позиції в цій гонці — серед компаній, що розробляють устаткування для нових мереж, не було жодної американської. І навіть ті дві західні компанії (Nokia і Ericsson), що володіють належними ноу-хау, в результаті демонструють куди менш пророблений та привабливий за критерієм ціна/якість продукт, ніж їхні китайські конкуренти з Huawei. Отож уряд Трампа вдався до дипломатичного тиску, застерігаючи можливими проблемами з безпекою і слідкуванням у зв’язку з використанням китайського устаткування. Але такі застороги будувалися лише на гіпотетичному підпорядкуванні Huawei китайському уряду, без будь-яких реальних технічних доказів шпигунства. До того ж оприлюднення документів ЦРУ Едвардом Сноуденом ще раніше показало, що США самі користуються комунікаційною інфраструктурою для стеження по всьому світу. Отож як з економічних, так і дипломатичних причин спроба витіснення Huawei з 5G, по суті, провалилася, і навіть близька до США Велика Британія роздумує дозволити Huawei з певними обмеженнями брати участь у розбудові нових мереж.

90 вирішальних днів

За умов низької ефективності введення митних зборів та провалу заборони чільної китайської участі в розбудові 5G, уряд Трампа зважився на новий крок — заборону китайському Huawei використовувати американські технології. Цей крок безпрецедентний не тільки тим, що жодна велика компанія ще не виключалася від підтримки системи Android, але й тим, що він знаменує вихід на якісно новий рівень конфронтації — не лише обмеження імпорту товарів, але експорту технологій з США.

І хоча Huawei вже заявив про наявність на такий аварійний випадок розробок власної операційної системи — за заявами, можливо, навіть швидшої і з підтримкою додатків Android, на компанію чекає ще одне, куди складніше випробування. Британська компанія ARM, що відповідає за розробку однойменної повсюдної для сучасних мобільних процесорів архітектури, під тиском американського уряду заявила про можливе припинення сертифікування своїх чіпів для Huawei.

Наслідки такої заборони далекосяжні для китайської компанії. По-перше, Huawei буде змушений відмовитися у своїх пристроях від чіпсетів усіх інших виробників, що не хочуть ризикувати підпаданням під санкції США. По-друге, без ARM-сертифікатів компанія не зможе просто замінити чіпи, яких не вистачає, своїми аналогами — нову архітектуру доведеться буквально розробляти з нуля. По-третє, повністю оновленим чіпам не підійде ніякий Android чи його скопійовані аналоги — разом із «залізом» доведеться розробляти і цілком нову операційну систему.

Точний перелік сертифікатів ARM, заборонених для Huawei, буде відомий ближче до кінця 90-денного строку, адже він залежить від тонкощів інтелектуальної власності — які саме патенти в сертифікатах належать американським компаніям. Утім, якщо таким чином США вдасться перекрити щось із центральних модулів архітектури, це буде дуже серйозним ударом по Huawei. Але не тільки по ньому, адже під загрозу попадають не лише смартфони, але і ґаджети «інтернету речей», чіпи яких також використовують архітектуру ARM. Якщо додати до цього ризик повторення такого сценарію для будь-якого іншого китайського виробника (в тому числі через допомогу Huawei), то ця заборона починає виглядати серйозною загрозою для лідерства Китаю в Четвертій індустріальній революцій у цілому.

З іншого боку, навіть за таких умов скидати КНР із рахунків не варто. Ще в день анонсування заборони оновлень Android для Huawei китайська сторона натякала на можливості заборони експорту китайських комплектуючих для Apple та продажу їхніх телефонів у Китаї. Крім того, на днях голова КНР Сі Цзіньпін провів демонстративний огляд підприємств рідкоземельної промисловості Китаю, які забезпечують близько 90% світового ринку рідкоземельних металів, що критичні для виробництва сучасної електроніки.

Нова холодна війна

Отже, очевидно, що наступні 3 місяці стануть надзвичайно важливими для подальшої гонки за науково-технологічне лідерство і першість у Четвертій індустріальній революції. Обидві сторони мають свої слабкі місця, і якщо через їхній взаємний натиск справа дійде до розриву у світовій ІТ-індустрії, то загальне падіння економіки у світі — цілком імовірна ситуація.

Одначе навіть якщо сторонам вдасться налагодити якийсь поверховий компроміс, ситуація ніколи не повернеться до колишнього статусу-кво. Конфлікт зробив американсько-китайські технологічні залежності очевидними, і кожна сторона зі стратегічних міркувань буде намагатися зменшити їх у середньостроковій перспективі. США будуть зацікавлені в поновленні видобування рідкоземельних матеріалів у себе та підтримці своїх національних або союзних постачальників із Заходу, мінімізуючи залежність Кремнієвої долини від китайської сировини та комплектуючих. З іншого боку, Китай усерйоз буде інвестувати в альтернативні програмні та апаратні екосистеми для своїх ІТ-компаній, ставлячи за мету створити повноцінну альтернативу Кремнієвій долині у рідних Шеньчжені та Шанхаї. Швидше чи повільніше, перед світом нависла перспектива технологічної холодної війни з поділом на два табори зі своїми технічними стандартами і сертифікатами.

Між молотом і ковадлом

У цьому контексті цікаво спостерігати за поточними дискусіями в ЄС. Європейські політики та експерти також побоюються геополітичного підйому авторитарного Китаю з такими антиутопічними технологіями, як система соціального кредиту. Звісно, Китай постійно запевняє, що (на відміну від США) не ставить за мету перенесення свого внутрішнього політичного устрою за кордон. Утім, зростаюча залежність від технологічних компаній, що підконтрольні уряду — конкуренту Заходу, викликає чималу насторогу в ЄС.

Разом із тим із моменту проведення активної науково-технічної політики на союзному рівні ЄС значною мірою теж реалізовував модель ризикового капіталу^[6]. В результаті так і не було виплекано жодного європейського флагмана, продукти якого можна було би протиставити підсиленим державою китайським інноваціям. Крім того, китайські ринки залишаються дуже важливими для традиційних європейських компаній. Тому ЄС не наважується йти на розрив із Китаєм як США і намагається балансувати між обома конфліктуючими надпотугами.

Якщо подумати, схожа тактика зараз виглядає розумною і для України. Зруйнувавши майже весь радянський спадок науково-технічного потенціалу, в короткостроковій перспективі нашій країні залишається тільки балансувати між двома технологічними таборами. І я дуже сподіваюся на те, що поточна політична еліта зрозуміє це і не буде (як раніше) некритично орієнтуватися на США.

Підприємницька держава

Але поза тактичним підлаштуванням під нову провідну роль Китаю з історії його підйому можна також повчитись. Адже в довгостроковій перспективі в Україні можна було би проводити аналогічну проактивну державну підтримку науково-технічного розвитку та ігнорувати при цьому умовності міжнародного інтелектуального права, написаного в інтересах сильних.

Отож не варто було би говорити про «державу в смартфоні» і некритично покладатися на стартапи. Їхні технологічні рішення, фінансовані в короткочасних інтересах спекулятивного капіталу і подані у непроникних для громадськості «чорних коробках» інтелектуальної власності, скоріше за все будуть далекі від оптимальної суспільної користі. Натомість, користуючись прецедентом Китаю, слід було б створити національний технологічний фонд для ризикових держінвестицій у розвиток науки і техніки та цілеспрямовано проводити розбудову дослідницької та інженерної інфраструктури, особливо у сферах, ключових для нового індустріального укладу.

Звісно, таким чином Україна відразу не стала би «другим Китаєм» чи навіть «третьою Південною Кореєю» — надто вже багато було втрачено часу і надто змарнований наш потенціал. Утім, така проактивна політика додала би нашій країні хоча би якийсь технологічний суверенітет. Це означало би можливість розвивати технології, справді орієнтовані на загальне благо, демократичні і соціальні цілі, незалежні як від американського, так і китайського таборів. Зрештою, грамотно балансуючи між Кремнієвою долиною і Шеньчженем-Шанхаєм, така «підприємницька держава» могла би очікувати на значно кращі перспективи, ніж за попередніх часів безроздільного домінування американського «кремнієвного» орієнтиру.

Читайте також:

У присмерках Мура: про причини та наслідки сповільнення цифрового поступу (Тарас Саламанюк)

Большие данные, платформенная экономика и рыночная конкуренция (Лі Сяоан, Бінбін Ванг)

Платформи червоного достатку (Нік Даєр-Візфорд)

Інтелектуальний дефолт: кінець казки про привид піратства (Тарас Саламанюк)