Я завжди боялася втратити свій паспорт. Якщо є можливість кудись його не брати, я не беру — щоб не загубити або щоб не вкрали разом із гаманцем. Можливо, цей страх передався мені від батьків, які завжди зберігали всі важливі документи в ящику, в декількох пакетах та файлах. Вони постійно казали мені: «Бережи свій паспорт, а краще віддай нам — бо загубиш». А коли мені виповнилося 25 років, я вже була «ВПО з Луганська», і щоб поміняти паспорт на новий, мені треба було підтвердити свою особу. Неважливо, що паспорт був при мені і що я його жодного разу не втрачала, а зберігала так само ретельно, як і батьки — у спеціальній пластиковій папочці. Але на той момент цей документ втратив свою силу. Через війну та місце видачі паспорта мою особу поставили під сумнів, і я почала шукати документи, які могли б підтвердити, що я — це я.
У мене не було жодного документа з фотографією, тож підтвердити особу було неможливо. Врятували мене кольорові скани залікової книжки з моїм фото, які я дістала у своєму коледжі — вже на той час окупованому. Я здала їх разом з іншими документами, серед яких була навіть медична картка, і це спрацювало. Мені зробили фотографію, зняли відбитки пальців і видали новеньку ID-картку.
Пізніше я знову стикнулася з паспортною проблемою, точніше, з нею стикнулися мої друзі, які виїхали з тимчасово окупованих територій після 2022 року взагалі без документів на руках. Вони опинилися в країнах Європи без українських паспортів — і виявилося, що отримати паспорт неможливо. Я вирішила взяти в них інтерв’ю та написала великий матеріал. І тоді ж ще більше впевнилася в думці: можливість мати український паспорт в Україні — розкіш, про яку ми не задумуємося. Якщо ви втратите паспорт, то всього 372 гривні й 20 діб — і він знову повернеться до вас. Але якщо людина народилася в окупації й не встигла зробити український паспорт, чи має громадянство Росії або Білорусі й жила по тимчасовому посвідченню громадянина України (ТПГУ), то після лютого 2022 року шансів отримати внутрішній паспорт у неї небагато. Так само без паспорта може опинитися кожен: через окупацію, втрату житла під час обстрілів, соціальні причини та інше. Часто ми навіть уявити не можемо, скільки всього в нашому житті залежить від одного папірця чи шматочка пластику і як легко ми можемо стати ніким.
В цьому матеріалі я вирішила зосередити увагу на громадянах із тимчасовим посвідченням громадянина України. Йдеться про тих, хто набули українське громадянство на законних підставах за Указом Президента й розпочали довгий шлях до отримання паспорта задовго до початку повномасштабного вторгнення. Але у 2022 році посольства Росії та Білорусі припинили свою роботу, всі процеси були заморожені. Відтак ці люди не змогли завершити процедуру отримання українського паспорта, а строк дії посвідчення спливав.
Щоб зрозуміти, з якими проблемами стикаються українські громадяни з тимчасовим посвідченням громадянина та як державні органи поводять себе відносно них, я звернулася за розʼясненнями до адвокатки Дар’ї Тарасенко, яка допомагає людям зі «Спільноти громадян України з ТПГУ», а також поспілкувалася з декількома людьми з тимчасовим посвідченням громадянина.
ТПГУ — заміняє паспорт, але лише на два роки. Що далі?
Тимчасове посвідчення видається строком на два роки без можливості його продовження. За цей час український громадянин зобов’язується відмовитися від громадянства країни-агресорки й отримати паспорт громадянина України. Якщо з якихось причин це не вдається, посвідчення стає недійсним. Люди з простроченим посвідченням залишаються громадянами (сплив строку чинності документа не означає скасування громадянства), але без належного документа, що посвідчує особу. В результаті їхні права обмежуються, а для багатьох установ вони так і залишаються громадянами Росії або Білорусі.
Адвокатка Дар’я Тарасенко розповіла, що багато людей зараз звертаються до неї з цією проблемою. Їхні історії дуже різні: є ті, хто ніколи не були в Росії; ті, в кого батьки мають російський паспорт та вивезли їх до Росії, а потім вони, ставши повнолітніми, повернулися в Україну навчатися або працювати; є волонтери; є військові, які воюють за Україну, але при цьому не можуть отримати український паспорт. Дарʼя описує ситуацію так:
«Величезна кількість людей отримала тимчасове посвідчення громадянина України та мала два роки на збір документів для виходу з російського або білоруського громадянства. До повномасштабного вторгнення вони подавали ці документи в посольство, чекали, поки російські органи їх розглянуть і дадуть довідку про вихід з громадянства. Після отримання довідки процедура набуття громадянства вважалася завершеною, і їм видавали українські паспорти. Проблема виникла з повномасштабним вторгненням: цим людям немає куди подати документи. Є ті, хто встигли до 24 лютого 2022 року подати документи, але відповіді від російських органів вони досі не отримали».
Внаслідок припинення роботи посольств громадяни з ТПГУ намагалися вийти з громадянства, подаючи декларацію про відмову від іноземного громадянства через неможливість його припинення (декларація дозволяє вийти з іншого громадянства без звернення до посольства). На сторінці «Спільнота громадян України з ТПГУ» зазначається пояснення щодо декларації:
«В законі України “Про громадянство” є пункт, який дозволяє людям, що мають ТПГУ, вийти з попереднього громадянства декларативно, якщо існують незалежні від них обставини, через які вони не можуть отримати вихід. Члени нашої спільноти намагались подати декларації в Державну міграційну службу України, але жоден не отримав позитивної відповіді. Нам відмовляють у прийнятті декларації, погрожують анулюванням ТПГУ і, фактично, після цього всі ми не матимемо документів для легального перебування в Україні та будемо вимушені покинути її територію».
Дарʼя підтверджує, що передбачена законом норма про можливість декларативного виходу з громадянства Росії або Білорусі на рівні ДМС не працює. На практиці всім заявникам відмовляли у прийнятті декларації, після чого ці відмови потім успішно оскаржувалися в суді. Неспроможність ДМС прийняти декларацію та завершити процедуру видачі паспорта суттєво впливає на життя наших громадян:
«В результаті ці люди не можуть офіційно влаштуватися на роботу, зареєструвати шлюб або народження дитини, отримати страхове відшкодування після ДТП, користуватися банківськими послугами та рахунками, влаштувати дитину в садочок чи школу й багато чого іншого. Їм залишається тільки чекати та боятися.
У мене є яскравий приклад. Це військовослужбовець, учасник бойових дій, який перебуває зараз на “нулі”, має вже позитивне рішення суду, але міграційний орган йому, військовому, який захищає Україну, каже: “Їдьте в Росію, подавайтеся на вихід з громадянства там”.
Також у мене була клієнтка, яка не могла зареєструвати народжену дитину. У неї чоловік — військовослужбовець, а її ТПГУ було прострочене, через що виникли проблеми з отриманням свідоцтва про народження та реєстрацією дитини.
Іще один випадок: жінка, у якої скасували громадянство, народила дитину без укладання шлюбу, а її чоловік загинув як військовослужбовець. Тепер вона не може довести, що це батько її дитини, не може зареєструвати дитину, податися на державні виплати чи віддати її в дитячий садочок, тому що немає офіційних документів, що її батько — громадянин України», — розповіла Дарʼя.
Державна міграційна служба вважає, що ці громадяни, попри воєнний стан, можуть подати документи в російське або білоруське посольство, адже, на їхню думку, вони можуть виїхати за межі України та подати документи за кордоном:
«Позиція міграційного органу залишається такою самою: “Чому ви не виїжджаєте в посольство на території інших країн? Ви просто не хочете відмовлятися від російського громадянства”. Хоча як можуть виїхати, наприклад, чоловіки? У жінок також є проблеми, оскільки Росія ще нещодавно вимагала документальне підтвердження права на проживання в країні, звідки подаються документи. Та й загалом поїздки за кордон — недешеве задоволення, яке не кожна людина може собі дозволити», — зауважує адвокатка Дар’я Тарасенко.
Крім того, усі пропозиції виїзду за кордон ускладнюються тим фактом, що ТПГУ не визнають як документ інші країни. Дарʼя розповідає, що «для них носії цього посвідчення все одно не є громадянами України. Тобто, якщо така людина все ж наважиться перетнути кордон, щоб вийти з громадянства Росії або Білорусі в посольстві, наприклад, на території Молдови (ця країна пускає з простроченим російським паспортом), то їй доведеться замовити новий закордонний російський паспорт, а коли він буде готовий — подаватися на вихід з російського громадянства, що може розглядатися пів року. Щоб не чекати та не жити десь увесь цей час, вона буде змушена повернутися в Україну, але тут виникає нова перепона — з російським паспортом це зробити неможливо. Можна оформити так званий “білий паспорт”, який дозволяє тимчасовий в’їзд, але це дуже складно. На практиці також пускають назад в Україну з пролонгованим ТПГУ, але є безліч людей, які мають проблеми з продовженням цього документа».
Тож виїхати ці громадяни теоретично можуть, але навряд чи у них вийде повернутися. Єдиний документ, що посвідчує їхню особу, — російський паспорт, те саме громадянство, з якого вони не встигли вийти. У разі виїзду з України їм, як росіянам або білорусам, буде потрібна віза, яку зараз майже неможливо отримати. Їм доведеться певний час жити в обраній країні Європи і чекати на паспорт.
Попри те, що тимчасове посвідчення має багато громадян, часто його не визнають й українські державні органи, зокрема прикордонники. Дарʼя розповіла про ситуацію, коли киянка з ТПГУ виїхала за кордон, але прикордонники виписали їй штраф за те, що вона — громадянка іноземної держави — перебуває в Україні нелегально:
«Прикордонники не визнають ТПГУ як документ: якщо він прострочений, для них це означає, що особа вже не є громадянкою. Вони довели її до сліз, оформили штраф, а потім ще й виписали заборону на в’їзд назад. Ми обидва ці рішення оскаржили й суди виграли. Суд визнав дії прикордонників протиправними. Ми були готові до такого розвитку подій, тому оскаржити їхні дії було легше.
Не тільки прикордонники не визнають ТПГУ як повноцінний документ, але навіть в суді зазвичай не знають, що це таке. Я часто вимушена пояснювати, що якщо людина має ТПГУ, то вона є громадянином України. Повноцінним, хоча й обмеженим через всі нюанси, про які ми говоримо.
Якби міграційний орган приймав декларації, як прописано в законодавстві, якби дали роз’яснення всім державним органам, що таке ТПГУ і як на нього реагувати — проблем було б мінімум. Але цієї комунікації немає, і ці люди на кожному кроці, кожного дня мають доводити, що вони — громадяни України», — зазначила адвокатка.
У 2024 році були внесені деякі позитивні зміни до законодавства, які зрушили справи цих громадян із мертвої точки. Лише в серпні 2024 року Верховна Рада ухвалила закон, який дозволив продовжити строк дії ТПГУ на 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні. На думку Дарʼї, цей закон частково врегулював проблему, але труднощів усе ще залишається багато.
Навіть після автоматичного подовження строку дії ТПГУ законом у 2025 році, ДМС дозволяє собі скасовувати громадянство людям з ТПГУ на підставі того, що сплив дворічний строк. Дарʼя зазначає, що «декільком людям вдалося добитися відновлення свого українського громадянства шляхом звернення зі скаргами до ДМС або Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Але комусь і так не вдалося, тож наразі вони судяться з центральним управлінням ДМС щодо оскарження такого рішення. Спершу рішення суду працювали, але зараз стало складніше — міграційний орган робить все можливе, щоб їх не виконувати, і ми можемо витратити близько року, щоб змусити орган ДМС дослухатися до суду. Я не знаю, чому так відбувається, зі мною на цю тему ніхто розмовляти не хоче. Але я думаю, що це політичне рішення, щоб потім ніхто не міг звинуватити ДМС, що вони якимось чином допомагали росіянам. Проте це позиція людей, які ніколи не стикалися з проблемами, що виникають у людей з ТПГУ. Ми зараз говоримо про допомогу українцям — ці люди мають українське громадянство».
Незважаючи на позитивні рішення суду (що, до речі, повертає віру в судову систему України), ДМС не йде на зустріч і діє незрозуміло. Через це виникає низка запитань. Чому цим людям треба додатково підтверджувати своє громадянство? Чи не є це проявом упередженого ставленням до них через попереднє громадянство?
Хто ці люди?
Щоб краще зрозуміти проблему, я вирішила поспілкуватися з людьми, у яких є ТПГУ, і дізнатися їхні історії напряму. Процес збору матеріалу тривав довго — цілий рік, з 2024 по 2025. Це доволі значний проміжок часу, і мені було дуже приємно побачити, що у декого за цей рік ситуація змінилася на краще: комусь вдалося отримати український паспорт! Але хтось і досі судиться, а хтось просто продовжив дію посвідки й чекає на скасування воєнного стану.
Поліна Сардарян. «Ми діти тих людей, яких ще в радянські часи відправляли з України працювати в Росію»
Поліна дуже довго боролася з ДМС, допомагала багатьом людям зі спільноти і зрештою у вересні 2024 року після численних судових засідань вона нарешті отримала український паспорт. Детальніше про це можна послухати в етері радіо «Накипіло».
— Я народилась в Харкові у 1980-х роках. Мій тато — військовий, а мама — вчителька, тому нас всіх, як тоді часто робили, відправили жити в Калінінградську область. І коли СРСР розпався, ми опинилися в Росії. У 14 років я отримала російський паспорт, а в 16 повернулася в Україну, і весь цей час триває мій шлях до українського громадянства. Зараз мені 39 років, я учасниця спільноти громадян з ТПГУ й опікуюся проблемами людей, яких вважають «недогромадянами». Також я волонтерка — допомагаю різним військовим підрозділам. По роботі займаюся маркетингом.
Спочатку в мене була тимчасова посвідка на проживання, потім — постійна. Після подій 2014 року я вирішила відмовитися від російського громадянства. У 2020 році нарешті отримала громадянство України, але спочатку був коронавірус, потім — повномасштабна війна, і всі консульства евакуювали. Я не встигла завершити процедуру виходу з російського громадянства.
Міграційна служба мене заспокоювала: «Почекайте, щось для вас з’явиться, бо таких, як ви, дуже багато». Ми чекали, аж поки влітку 2022 року вони не почали продовжувати людям строки посвідок на постійне проживання. А нам, громадянам з ТПГУ, сказали: «Новин немає, треба виходити з російського громадянства». Але це неможливо зараз зробити.
Тоді я подала до суду декларацію про відмову від попереднього громадянства в односторонньому порядку, згідно із законом України. Таким самим шляхом свого часу отримували громадянство відомі люди, наприклад, Невзоров чи Суханов. Але після величезної хвилі хейту на Невзорова цю практику припинили. Тепер ми судимося. Суди стають на наш бік, але міграційна служба не виконує рішень суду, тому ми знову подаємо на неї в суд, і так по колу. Тобто треба мати ще й сили, щоб добитися виконання вже ухвалених рішень.
Усі ці проблеми стосуються не лише тих, хто має російський паспорт. У нашій спільноті громадян із ТПГУ є дівчина з громадянством Білорусі, яка так само не може отримати український паспорт, у неї така сама ситуація, як і в мене. Ми фактично розгрібаємо наслідки, що тягнуться ще з радянських часів: адже ми — діти людей, яких тоді відправляли з України працювати в інші країни.
Знаю історію мешканця Казахстану, Аркалика Жасулана Дуйсембіна, який воює за Україну від початку 2022 року, і до цього він кілька років жив в Україні, має тут дружину-українку та дітей. Попри це, у нього теж є проблеми з отриманням українського паспорта, оскільки міграційна служба вимагає довідку про вихід із громадянства Казахстану. Але поїхати туди він не може, оскільки там на нього чекає в’язниця, бо він «найманець» в Україні.
Саме тому ми створили нашу спільноту — щоб розповідати, що така проблема існує, що люди б’ються об ці бюрократичні стіни. І що ми — громадяни України, а не росіяни, як це часто вважається.
Максим Гошовський. «У ДМС мені сказали поїхати в Росію за довідкою про те, що я там у розшуку. Це абсурд»
У Максима Гошовського я брала інтерв’ю ще у 2024 році, але у 2025-му його ситуація майже не змінилася. Він дав мені додатковий коментар: «Міграційна далі продовжує тиснути, щоб я виїжджав з України, повертався і знову подавав документи на дозвіл на проживання. Тому я нічого не робив, окрім листопада 2024 року, коли вийшов новий закон про те, що можна відновити ТПГУ, якщо воно було анульоване з 2020 по 2022 рік. Я якраз в цей список попадаю. Але міграційна служба все одно мені відмовила: сказали, що закон стосується тих, хто отримав посвідку саме в цей період, а не тих, у кого її анулювали. Ми подали через адвоката запит в Київ, отримали незрозумілу відповідь. Тому днями буду писати офіційний запит в ДМС, чекати офіційну відповідь і знову йти до суду, щоб мені відновили ТПГУ за законом».
У Максима цікавий випадок, адже йому погрожували депортацією — цього громадяни з ТПГУ бояться найбільше. І хоч про реальні випадки депортації я поки не чула, у Максима цей ризик був реальним.
— 18 років тому я приїхав в Україну. Мама була в мене українка, і в молодості вона поїхала працювати в Росію, в Сибір. Тому я там народився і жив. А 18-річчя зустрічав уже по дорозі в Україну. Жив у Дніпрі, бо там у мене була бабуся. Тут вступив в університет, навчався, у мене була посвідка на постійне проживання, все було добре. Зараз я також живу у Дніпрі, працюю в організації, яка шиє форми, плитоноски та все, пов’язане з військовою сферою, також роблю мерч для українських музичних груп.
Коли у 2014 почався Майдан у Києві, я почав туди їздити й брати участь в боротьбі, а потім прийняв для себе рішення нічого спільного не мати з Росією і став на шлях виходу з російського громадянства. Я відмовився від посвідки на постійне проживання, зробив ТПГУ і почав свій шлях до отримання українського паспорта. Останнє моє ТПГУ закінчувалося у 2021 році, тому я активно почав збирати документи, але останній документ, який мені був потрібен, — це довідка про відсутність судимості, яку треба було дістати по запиту з Росії. Але я розумів, що зі своєю проукраїнською позицією отримати таку довідку неможливо, бо мене через мої проукраїнські висловлювання показували навіть по російських телеканалах. Тому я робив усе через консульство. І коли мені подзвонили й сказали, що документ готовий, почалося повномасштабне вторгнення, консульства зачинили. Така от іронія.
Після початку повномасштабного вторгнення міграційна служба казала, що терміни всіх документів будуть автоматично продовжені до завершення воєнного стану. І я тоді подумав: «Ну, нічого, побуду поки без документів, а пізніше знову ними займуся». Але коли віз гуманітарку з Києва до Дніпра, то мені на блокпосту поставили штамп про депортацію. З того моменту я почав судитися з міграційною службою. Я виграв суд — вони подали апеляцію — я виграв і її, коли вони подали касацію — я теж її виграв. Тому депортувати мене не можна, але на зустріч вони не йдуть і кажуть, що просто випишуть мені нову постанову про депортацію.
Пізніше вирішив подаватися на захист — стати «особою, яка потребує додаткового захисту», але в ДМС мені сказали, щоб я їхав у Росію і збирав доказову базу, що я там перебуваю в розшуку.
Зараз я знову подав усі документи в міграційну через канцелярію, щоб вони зареєстрували, що документи прийняті, й дали офіційну відповідь про те, що вони їх не приймають. З цим можна буде знову звертатися до суду. Міграційна служба тисне, щоб я виїхав, але це дуже складний і довгий процес, який не гарантує мені, що я зможу в’їхати назад, бо треба буде робити візу для в`їзду в українському консульстві в іншій країні. Однак не факт, що зараз Україна видасть мені таку візу.
Що робити, якщо у вас прострочене ТПГУ й не завершена процедура виходу з попереднього громадянства
Кожна з описаних історій — унікальна, а її фінал — невідомий і сильно розтягнутий в часі. Я навела в приклад лише три історії, насправді дуже стисло та коротко. Намагалася розповісти та зачепити саме проблему з документами, але за нею стоять реальні життя людей, їхні емоції та розпач. Можна лише уявити, скільки подібних історій залишається поза кадром, коли громадяни судяться з ДМС роками, отримують позитивні рішення суду, але вони не виконуються міграційною службою.
Наприкінці хочу процитувати поради від адвокатки Дар’ї Тарасенко, які можуть бути корисними:
- Переконайтеся, що вам не скасували громадянство. Для цього треба звернутися до найближчого управління ДМС, щоб упевнитися, що громадянство дійсне.
- Потурбуйтеся, щоб у ваше ТПГУ внесли відмітку про продовження строку його дії на рік після скасування воєнного стану.
- Плануйте вихід з попереднього громадянства, щоб захистити себе та свої права у майбутньому. Для цього варто або їхати зараз за кордон, або збирати документи і їхати одразу після скасування воєнного стану.
