ЧЕСЬКА РЕСПУБЛІКА: неоліберальна реформа та економічна криза

  • 18 липня 2016
  • 3419
ЧЕСЬКА РЕСПУБЛІКА: неоліберальна реформа та економічна криза

Опубліковано в журналі «Спільне» № 7 (2014): «Другий світ»

Переклав з англійської Іван Гісем

У цьому розділі я представлю критичну оцінку неоліберальних реформ, виконаних у дев’яностих та двотисячних у Чеській Республіці, звертаючи увагу на їхній вплив на економічну траєкторію країни. Я приділю особливу увагу питанням торгівлі, виходячи з того, що Чеська Республіка (ЧР) — експортоорієнтована економіка, у якій більше ніж 80% виробленої продукції експортується переважно до Німеччини. Я розгляну недоліки економіки ЧР: високу залежність від прямих іноземних інвестицій (ПІІ) та постійний дефіцит поточного рахунку, що спричиняють вразливість країни до відтоку дивідендів та прибутків. Нарешті, я перейду до аналізу неоліберальних реформ, які передували кризі, що почалася у 2008, і які еліта розглядала як інструмент для її подолання.

«Ринкова економіка без прикметників»: Чеська Республіка з 1989 до 2006 року

Після «Оксамитової революції» у 1989 ЧР взяла курс на побудову ринкової економіки. Вацлав Клаус, на той час міністр фінансів (і президент на момент написання статті), за підтримки МВФ обрав курс неоліберальної шокової терапії, яку також описували як «стрибок у ринкову економіку». Цей спосіб трансформації поділив націю і наклав відбиток на чеське політичне життя, який відчувається ще досі. Підходу Клауса, який можна охарактеризувати як «ринкова економіка без прикметників», протистояв економіст Вальтр Комарек, котрий виступав за поєднання різних методів приватизації та менш суворе руйнування політики соціального забезпечення. Однак глобальне неоліберальне домінування у поєднанні з харизмою Клауса здобули підтримку суспільства, і почався процес затягування поясів. З самого початку широко розповсюдилася думка, що кілька років страждань дозволять чехам досягти рівня життя Західної Німеччини, і неоліберальні політичні партії, які це проголосили, здобули підтримку більшості на виборах на початку дев’яностих. Праві погляди не були глибоко вкорінені в думках електорату, тому вибори неодноразово показували сприятливе ставлення до рівності та до думки, що всі, хто хоче мати роботу, мусять її мати (Ales and Prorok 1999: 120). Проте ліві заплямували себе зв’язком із комунізмом, тому багато виборців почали ідентифікувати себе з правицею, хоч і поділяли цінності лівих.

Клаус — суперечлива постать, він став відомим завдяки серії сумнозвісних висловлювань. Наприклад, у контексті занепокоєння, що організована злочинність може нажитися на приватизації, він заявив, що не визнає концепції «брудних грошей». Це символізувало новомодний погляд на те, що індивідуальний фінансовий успіх значить усе, а соціальна нормативна оболонка — нічого. Попри все, особиста популярність Клауса була величезною, і це допомогло йому проштовхнути неоліберальні реформи у безкомпромісний спосіб. Основні етапи реформи включали ваучерну приватизацію, лібералізацію цін у поєднанні з монетарними та фіскальними обмеженнями та девальвацію національної валюти.

Під час процесу приватизації громадян запрошували придбати «приватизаційні чеки» (ваучери) та інвестувати в компанії як дрібні акціонери. Як і будь-де у Східній Європі, реальність була далекою від ідеалу. Збентеженим та недосвідченим громадянам «допомагали» інвестиційні приватизаційні фонди (ІПФ), незмінним девізом яких було: не турбуйтеся про компанію, залиште це нам; якщо ви інвестуєте 1 тисячу крон, їхня вартість обов’язково зросте до 10 тисяч! Основну масу приватизаційних чеків було інвестовано через ІПФ, і таким чином близько трьох чвертей громадян, що мають право голосу, взяли участь у приватизаційному процесі. Економічний та політичний вплив ІПФ надзвичайно зріс. Деякі політики навіть стверджували, що ці фонди практично врятували процес приватизації, тому що «дурні громадяни» надто неохоче реагували на приватизаційні плани уряду.

Однак після енергійної кампанії за участь громадян у приватизації, організованої ІПФ, ідея «народного капіталізму» за короткий час відійшла на другий план. Лише одиниці мали чітке уявлення про компанії, акції яких вони купували. Це призвело до недостатньої прозорості, що сприяла спекулятивному продажу важливих та стратегічних компаній (так звані tunelování). Еліти, що керували процесом, несподівано відкрили для себе, що дрібні акціонери не беруть участі в загальних зборах компаній і не зацікавлені в активній участі в операціях на ринку акцій. Іншою несподіванкою було те, що ваучерна приватизація призвела до надмірної концентрації економічної влади (Pick 2009: 42). ІПФ були найбільшими суб’єктами у приватизаційному процесі і, як наслідок, отримали від нього найбільшу вигоду. На той час, після першого раунду приватизації, 5 найбільших банків разом із афілійованими 14 ІПФ та страховими компаніями акумулювали у своїй власності понад дві п’яті всіх акцій компаній і близько чотирьох п’ятих усіх банківських кредитів у ЧР. За словами Мілоша Піка, близько 500 сімей контролювали основну частину економіки; це призвело до формування нового, розширеного Політбюро, за яке ніколи не голосували неуважні власники і яке невідомо коли вдалося б розпустити.

Другий важливий аспект реформ, проведених під керівництвом Клауса, стосується торгівлі. Контекст був складним: після розпаду Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) чеські компанії переорієнтувалися на західні ринки, на яких вони, конкуруючи з фірмами з розвинених країн, могли відігравати роль лише постачальників дешевої або необробленої продукції. Стратегія, на прийняття якої вплинув МВФ, була, однак, простою. Вона полягала в тому, щоб цілеспрямовано зосередитися на ціновій конкуренції через значну девальвацію національної валюти та скорочення заробітної плати — замість промислової реструктуризації та технологічного переоснащення.

Перший ефект реформ проявився у відносинах між двома частинами Чехословаччини. Словацька економіка була слабшою протягом кількох поколінь, і перерозподіл із чеської частини сягав близько 8% чеського ВВП. Тоді як ЧР відчула значні труднощі лише з початком «стрибка у ринкову економіку», Словаччина особливо потерпіла в період після 1989 року в зв’язку зі стрімкою лібералізацією торгівлі та кінцем перерозподілу. Обумовлений поділ Чехословаччини відбувся після того, як у Словаччині набрала силу опозиція до політики шокової терапії та після відмови Клауса йти на поступки у питанні пом’якшення радикальних реформ.

У середині дев’яностих почали накопичуватися проблеми. Кілька інвестиційних фондів отримали контроль над більшою частиною економіки, і організована злочинність стала найбільшим економічним гравцем. Обмежувальна монетарна політика з високими відсотковими ставками перешкоджала корпоративним інвестиціям. Модернізація компаній була не надто успішною, за незначними винятками на кшталт «Шкоди», яку поглинув «Фольксваген». Багато старих компаній збанкрутіли чи втратили майно, або й те, й інше. Процес почав виходити з-під контролю, коли уряд через Агентство Консолідації був вимушений ренаціоналізувати низку великих компаній, щоб запобігти ланцюгу банкрутств. Тим часом короткостроковий спекулятивний капітал вливався з величезною швидкістю не тільки внаслідок фіксованого курсу обміну, але й повної конвертованості чеської крони. Банківський сектор, переобтяжений високим рівнем прострочених кредитів, ледь не зазнав краху: хоч держава і врятувала кілька банків, решта таки збанкрутіли. Точна вартість порятунку банківського сектору невідома, однак зазвичай підрахунки доходять до 900 мільярдів крон 1.

Замість зупинитися і проаналізувати причини труднощів корпоративної та фінансової політики, уряд Клауса зосередився на проблемі попиту, стверджуючи, що громадяни жили не по грошах, і запропонував пакет суворої економії у 1996 році. Як ми побачимо, це був важливий момент, що встановив модель політичного реагування на кризу. Економічний спад і народне розчарування прискорило дострокові вибори у 1998. Ця подія накреслила розлом у політичному розвитку ЧР: вперше лівоорієнтована партія, соціал-демократи, виграла і змогла створити уряд меншості.

Соціал-демократи прийшли до влади за небезпечної економічної ситуації. На початку трансформації ЧР мала низький рівень зовнішнього боргу та низьку інфляцію порівняно з іншими країнами Центральної Європи, а також кваліфіковану, добре освічену робочу силу. Проте значну частину цього потенціалу було витрачено даремно. Правоорієнтований уряд дев’яностих дотримувався Вашингтонського консенсусу і прагнув перетворити ЧР на центральноєвропейського «тигра»; натомість вона стала кульгавим псом.

Перший соціал-демократичний уряд при владі (1998—2002) прагнув виправити ситуацію, заохочуючи приплив іноземного капіталу та стимулюючи експорт. Активна промислова політика, думали вони, стимулює зростання, скоротить безробіття і протидіятиме посиленню організованої злочинності. З цією метою вони створили Агентство відродження, яке керувало ретельно розробленою політикою стимулювання експорту за допомогою експортних гарантій, субсидування відсоткових ставок та податкових пільг для окремих фірм. Ця стратегія сприяла чеським компаніям, зокрема й із іноземним капіталом, особливо у виробничому секторі, переорієнтуватися на експорт. На сьогодні близько половини чеських компаній експортують, хоча близько двох тисяч іноземних компаній отримують три чверті експортних доходів (Vavron 2007).

За час правління другого уряду соціал-демократів (2000—2006) Чеська Республіка переживала найбільше зростання економіки від моменту свого заснування у 1993 — сплеск, що, ймовірно, допоміг приєднатися до Європейського Союзу у 2004. У цей період було заново підтверджено її традиційну орієнтацію на експорт транспортних засобів та обладнання. Однак водночас правиця ініціювала наступ на «щедре» соціальне забезпечення та дефіцит бюджету. Це правда, що бюджет ЧР демонстрував високий дефіцит навіть у роки рекордного зростання. Проте основна причина цього крилася не у витратах на соціальне забезпечення, а у фінансовій допомозі банківській системі — а правиця відмовлялася це визнавати; іншою причиною було зниження корпоративного оподаткування, яке вважали необхідним навіть соціал-демократи (хоча вони пізніше змінили свою думку з цього приводу).

Наступні всенародні вибори 2006 року закінчилися ідеальною патовою ситуацією: і лівиця, і правиця отримали по 100 депутатських мандатів. Після тривалих переговорів лідер найбільшої правої партії заявив, що він заручився підтримкою (або підкупив) двох депутатів від соціал-демократів. Схожим чином, під пеленою сумнівних практик, почалося правління нової правоорієнтованої адміністрації. Його характеризували подальші раунди неоліберальної економічної реформи, поновлені наступи на соціальні гарантії та уперта проамериканська зовнішня політика, що включала згоду на розміщення системи протиракетної оборони на чеській території.

Перед кризою: неолібералізм á la Тополанек

Мірек Тополанек, прем’єр-міністр нового уряду, увійшов у книги з історії не лише як голова уряду «102», але і як представник нового європейського покоління вульгарних політичних лідерів на кшталт Сильвіо Берлусконі. Демонструючи неприховану пристрасть до нацистської термінології, він обіцяв «ніч довгих ножів», коли його Громадська демократична партія (ГДП) здобула владу, а також, що «es kommt der Tag» (нім. прийде день) під час сутички з журналістом. Передвиборчі обіцянки соціал-демократів, на його думку, були «брехнею Аушвіца». Він здобув славу на міжнародній арені, коли його сфотографували голим на віллі Берлусконі.

Неоліберальна «податкова та соціальна революція», яку проголосив Тополанек, перевершила своєю радикальністю все, що пропонував Клаус до цього. На порядку денному стояла економіка пропозиції з притаманним їй скороченням податків та пільг. Її обґрунтовували посиланням на криву Лаффера, яка показує, що високі податки знеохочують підприємців та знижують економічну активність, а також що зниження рівня оподаткування, особливо податку на прибуток підприємств, не лише стимулює економіку через пропозицію, але може привести до збільшення податкових надходжень, бо підприємці будуть більше схильні сплачувати податки, а не приховувати їх в офшорних зонах.

Відповідно до цієї філософії уряд знизив податок на прибуток підприємств до 22% і підняв ПДВ, що призвело до несподіваного зростання цін на ліки та їжу. Однак «пропорційне оподаткування» було його провідною програмою. Такі кроки пояснювали тим, що це буде проявом чесності і дружнього ставлення до підприємців, підвищить мотивацію народу працювати та інвестувати, а також принесе користь людям із високим заробітком, котрі, як вважалося, більш старанні. Новий податок віднімали від так званої «надзаробітної плати», до якої входили внески роботодавців на соціальне страхування — таким чином, податок на прибуток платили працівники. Уряд хвалився, що середню податкову ставку було знижено до 15%, однак насправді вона перевищує 20%, бо податкова база вища через раніше згадані внески на соціальне страхування, які стали її частиною. Також не було проголошеної «однієї ставки для всіх», бо той, хто багато заробляв, користувався граничним рівнем соціальних відрахувань — отже, платив урешті лише 15% 2. Податок цей явно регресивний 3 і непопулярний: більшість опитаних чехів вважають, що багаті мають платити більше (CWM 2007) 4.

Замість перешкодити відпливу податків (у 2009 році рекордна кількість компаній перемістили свої штаб-квартири в офшорні зони, такі як Кіпр чи Люксембург), міністерство фінансів визнало свою непоінформованість про масштаб податкового дефіциту, зумовленого цим явищем. У 2010 році корпорації посилили свої погрози, що вони переберуться в офшорні зони, якщо буде підвищено податки..

Уряд Тополанека не обмежився реформуванням лише податкової системи. Впровадження плати за прийом у лікаря було наступним кроком. Це рішення обґрунтовували тим, що літні люди зловживають системою охорони здоров’я, штовхаючи її в дефіцит. Ця «реформа» викликала таке сильне неприйняття, що соціал-демократи здобули переконливу перемогу на місцевих виборах у 2008, обіцяючи скасувати цей збір.

Отже, загалом реформи Тополанека були вигідні багатіям унаслідок запровадження пропорційного оподаткування в поєднанні з граничним рівнем відрахувань на соціальне забезпечення. Покровителі цих реформ, такі як члени Промислової палати, заявили, що «краще реформа, ніж її відсутність» (Prâvo 2007b). З цього приводу видається особливо відвертим вислів Ріхарда Суліка, ідеологічного батька словацьких податкових реформ, натхненника уряду Тополанека: «Пропорційне оподаткування вводиться не для людей, а для економіки — точніше, для тих, кому вона належить: для власників капіталу, нерухомості й підприємств» (Gocev 2007).

Як і слід було чекати, реформи викликали бурхливу реакцію з боку профспілок та опозиційних партій. Наприклад, профспілковий лідер Мілан Штех заявив: «Мета реформи державного фінансування — не покращити катастрофічний стан державних фінансів. Це лише маскування для абсолютно інших намірів» (Prâvo 2007a). На думку профспілок, збагачення багатих та зменшення доходів, доступних для перерозподілу урядом, були прихованим задумом реформ. Профспілки стверджували, що нижчий рівень оподаткування та перерозподілу призведе до майнового розшарування та нерівності доходів, а також до зростання бідності. Економічний комітет соціал-демократів (Mládek 2008) поділяв погляд профспілок на проблему. Вони попереджали про небезпеку приватизації сфери державних послуг, у тому числі систем охорони здоров’я та пенсійного забезпечення. Втім, соціал-демократи не використали політичну владу, необхідну для блокування реформ.

Економічна криза та її соціальні наслідки

У 2008 чеська економіка зіткнулася з двома найбільшими труднощами: кризою, що почалася у четвертому кварталі, а також наслідками реформ уряду Тополанека. Ці чинники збіглися в часі, тому нелегко відділити один від іншого — справді, уряд згодом стверджував, що всі економічні негаразди є наслідком кризи, а не його політики.

У ЧР криза не набула ознак фінансової; її банківський сектор не був безпосередньо вражений. ЧР не прийняла євро як національну валюту, а чеські вкладники та чеські банки (хоч і в іноземній власності) сповідували консервативну фінансову політику. Чехи, що віддають перевагу консервативним інвестиційним інструментам, відмовилися від запровадження іпотечної системи на зразок американської. Крім того, чеські банки мали важливе незалежне джерело прибутку у вигляді високих банківських зборів (порівняно з іншими європейськими країнами).

Коли у 2008 вибухнула криза, її перші симптоми прийшли у вигляді стрімкого (близько 25%) скорочення кількості контрактів, укладених на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також стрімкого сповільнення у річному обчисленні — на 3,2%. У результаті рецесії, яка заторкнула найбільших торгових партнерів Чехії, промислове виробництво різко скоротилося на 15% 5. Одночасно з падінням експорту економіку вразили і проблеми на внутрішньому ринку, перш за все спад у споживанні, спричинений недостатнім реальним зростанням зарплат – через високу інфляцію та скорочення соціальних пільг воно було повільнішим, ніж будь-коли після 1998 року.

2009 був роком кризи, протягом якого реальний ВВП упав на 4,1%. Особливо великий спад відбувся у сфері інвестицій та використанні виробничих можливостей в обробній промисловості (CSU 2010: 101-110). Проте шок від кризи був куди значнішим, враховуючи те, що вона настала після тривалого періоду рекордного зростання. Економічний цикл досяг найнижчої точки, ймовірно, у другому кварталі 2009 року, і на початку 2010 з’явилися перші ознаки відновлення, коли ВВП у першому кварталі зріс на 1,1% (CSU 2010: 109-110). Експорт товарів та послуг став основним локомотивом, тоді як внутрішній попит залишався стриманим.

Рівень безробіття зазвичай реагує на бізнес-цикл із деякою затримкою, і він опустився до 4,4% у 2008. Дедалі більше вакансій займали іноземці, в основному зі Словаччини, України або В’єтнаму. Багато з них виконували непривабливу для чехів роботу: працювали продавцями за низьку зарплату, на будівництві, прибиральниками тощо. Чеські громадяни часто не підозрювали, у яких злиденних умовах жили їхні співробітники-іммігранти. Однак із початком рецесії вакансій стало значно менше і, оскільки криза вдарила з більшою силою у 2009 та 2010, безробіття різко зросло до 6,8% та 8,2% відповідно. Зазвичай іммігранти перші залишалися без роботи й мусили покидати країну.

У кінці 2000-х лише близько 10% чеського населення жили в злиднях. Утім, іще 17%, в основному пенсіонери, молоді сім’ї з дітьми та одинокі матері, тільки трохи піднялися над межею бідності, а третина домогосподарств ледве зводили кінці з кінцями. Заборгованість домогосподарств набула проблемного характеру і становила серйозну загрозу всій економіці. Значну частину боргів домогосподарств утримували не банки, а «інші фінансові інститути» з дуже високими відсотковими ставками, які досягали 50%. Криза пізніше відобразилася й у збільшенні на 60% кількості випадків вилучення майна за несплату.

Наслідки для торгівлі 6.

У 2009 році одним із небагатьох позитивних досягнень ЧР став рекордний позитивний торговий баланс — 150 мільярдів крон. Утім, детальніше вивчення цифр показує, що є менше причин цим пишатися, ніж може здатися на перший погляд. Як імпорт, так і експорт різко скоротилися; рекордний профіцит став можливим лише завдяки швидшому падінню імпорту. Крім того, найбільшого позитивного торгового балансу було досягнуто завдяки Німеччині, найважливішому для Чехії ринку. Деякі суб’єкти, зокрема профспілки, критично оцінюють цей факт. Вони стверджують, що висока частка експорту у ВВП спричинена тим, що чеська економіка стала придатком німецької, для якої вона виступає як резерв потужностей протягом років різкого підйому ділової активності в результаті приватизації та системи заходів для стимулювання інвестицій.

Друга проблема, що пов’язана з першою, стосується товарної структури експорту, який значною мірою сконцентрований у виробництві машинної та транспортної продукції, зокрема автомобілів. Є три автомобільні заводи-гіганти: «Шкода», «ТПСА» (Тойота, Пежо, Сітроен Авто) та «Хюндай». Експорту в цій галузі багато в чому сприяла німецька утилізаційна програма «готівка за таратайку». Однак концентрація ЧР на цьому вузькому секторі радше свідчить про слабкість, роблячи її вразливою до циклічних коливань.

Попри важливість торгового балансу для малої та відкритої чеської економіки, також важливо звернути увагу на те, як вплинула криза на платіжний баланс у цілому 7. Усупереч позитивному розвитку балансу торгівлі та послуг, поточний рахунок перебував у мінусі протягом багатьох років. Основна причина такого стану речей — баланс надходжень — віддзеркалює інтенсивну участь транснаціональних корпорацій в економіці Чехії. У 2009 цей баланс сягнув -230,9 млрд крон у зв’язку з масовим відтоком дивідендів та прибутків.

Хоча негативний поточний рахунок може спричинити знецінення валюти, у випадку ЧР дефіцит поточного рахунку більш ніж покриває приплив ПІІ. Втім, своєрідне згубне коло є і тут. Приплив ПІІ ще більше посилює тиск на баланс доходів, поки дивіденди та прибутки витікають із країни. Це лише питання часу, коли приплив ПІІ зупиниться або сповільниться, наприклад, через вигідніші інвестиційні можливості в інших країнах. Таким чином, тиснути можна на будь-який уряд для підтримки сприятливих умов для ПІІ (у тому числі податків та соціального демпінгу), бо інакше значний відтік дивідендів та прибутків може спричинити фінансову кризу. За оцінками, у 2009 кожна п’ята іноземна компанія планувала залишити ЧР і перенести виробництво до таких країн, як Китай чи Індія.

Криза? Яка криза?

Протягом майже всього 2008 уряд Тополанека досить непереконливо — і попри неодноразові попередження від профспілок, супроводжувані в’їдливим сміхом — намагався заперечити наявність кризи, і навіть коли він згодом визнав її наявність, то все ще наполягав, що ЧР не постраждає. У зв’язку зі структурою банківського сектору країни та тим фактом, що вона не доєдналася до Єврозони, Чехію представляли як острівець стабільності.

У кінці 2008 Прем’єр-міністр представив аналітичну доповідь, у якій виклав своє бачення чеської економіки на 2009. Ця доповідь стверджувала необхідність узяти до уваги «новий стан глобальної економіки», передбачала зростання ВВП на рівні близько 3%, а також те, що будь-який показник менший від 2% свідчитиме про кризовий сценарій. Очевидно, що прем’єр не був знайомий із реальним станом речей. За кілька місяців до того, у липні 2008, Міністр фінансів Мірослав Калоусек презентував бюджет на 2009 на основі сподіваного високого темпу зростання (4,8%). Калоусек, який пізніше заснував успішну нову партію TOP09 (Tradice Odpovědnost Prosperita 09 — Традиція, відповідальність, процвітання 09), стверджував у жовтні 2008: «Повторюю, у Чеській Республіці кризи не буде. Економічне зростання сповільниться. Попри всі можливі проблеми, Чеська Республіка зростатиме». Подібну «не-реакцію» продемонстрував і президент Вацлав Клаус. Він охарактеризував кризу як «грип» і висловив серйозні сумніви, що держава мусить ужити невідкладних заходів. Під час інтерв’ю у квітні 2009 він повторив, що найкращий спосіб перемогти кризу — анічогісінько не робити: «Антикризові заходи зазвичай спричиняють більше проблем, ніж вирішують». Далі він підтвердив, що виступає проти заходів на кшталт субсидування утилізації старих автомобілів і критикував кейнсіанську парадигму, що, здавалося, знову стала актуальною: «Я дуже непокоюся…, що держава зможе впливати на економіку не менше, ніж за реального соціалізму» (Klaus 2009).

До цього часу (насправді з початку 2009) уряд вирішив, що не можна далі заперечувати існування кризи і заснував новий орган — НЕРВ (NERV — Národní ekonomická rada vlády, Національна економічна урядова рада). Як іронічно зауважували профспілки, НЕРВ складався переважно з економістів, які до останнього моменту сліпо заперечували існування кризи. Найважливіший пропонований захід було витримано в дусі економіки пропозиції — додаткове урізання відрахувань на соціальне забезпечення працівників. Вплив цих заходів на зайнятість сумнівний, проте очевидний відносно рівня державних доходів: згідно з розрахунками профспілок, падіння державних доходів становитиме 70 млрд крон.

Незадовго до заснування НЕРВу Національний Банк Чехії вирішив діяти шляхом пониження відсоткових ставок до історичного мінімуму — 1,25%. Гадалося, що це приведе до послаблення крони і знизить ціни на внутрішні позики. Перебуваючи в руках іноземного капіталу, банки, проте, не відреагували відповідним чином. Багато з них приносили прибуток, поки їхні батьківські установи за кордоном переживали важкі часи, — хоча офіційною причиною їхньої нездатності видавати кредити називали розсудливість. У всякому разі, кредитно-грошова політика засвідчила свою неефективність.

Після того, як спроби монетарної експансії та урізання витрат на соціальну сферу зазнали поразки, уряд зосередився на бюджетному дефіциті. На відміну від інших європейських країн у той час, жорстка економія бюджетних коштів та стійкість державних витрат набули пріоритетності. (Це рішення схвалили члени НЕРВу; деякі з яких визнавали, що криза уможливила запровадження заходів, які в іншому разі були би неприйнятними. Див. Sedláček 2010).

Погіршення економічної ситуації призвело до зростання невдоволення урядом Тополанека та його повалення завдяки соціал-демократам і комуністам разом із кількома депутатами з проурядової коаліції. Озираючись назад, можна констатувати, що ця перемога виявилася пірровою, адже соціал-демократи погано уявляли, що робити далі, а згодом ще і серйозно ослабли, бо новоутворений національний уряд посприяв об’єднанню правиці. Соціал-демократи не змогли задати тон у засобах масової інформації, тому предмет державного боргу заглушив соціальні наслідки кризи.

Державний борг та бюджетні дефіцити

З початку 2008 найгарячішою політичною та економічною темою стали державний борг та бюджетний дефіцит (Britské listy 2009). Це не було якимось новим явищем. ЧР протягом років переживала суттєві бюджетні дефіцити, навіть якщо деякі з них «приховували» спеціальні урядові служби і, як наслідок, вони не фігурували в «офіційній статистиці» 8. Крім цих прихованих боргів, проект скорочення оподаткування, який підтримали і консервативний, і соціал-демократичний уряди, став іще одним значним чинником дефіциту, адже несподівано призвів до зворотного результату. Замість пришвидшити економічне зростання, він спричиняв зниження доходів, тому Чехія демонструвала бюджетні дефіцити, що сягали десятків мільярдів крон, навіть у роки рекордного економічного зростання.

Уряд Тополанека зосередився на реформі державних фінансів — комбінації скорочення податків та витрат. Податкова система стала більш регресивною, ставлячи в невигідне становище нижчий та середній клас. Міністерство фінансів у спеціальному аналізі, підготовленому в 2007, визнало наявні проблеми, заявивши, що скорочення соціальної допомоги може зменшити дефіцит, тоді як зниження податків його лише поглибить: «Реформування фіскальної та соціальної сфер урядом Тополанека не вирішить головну проблему державних фінансів Чеської Республіки». Крім того, Міністерство піддавало сумніву доцільність «метушні» навколо податкової та соціальної системи: «Якби реформи були спрямовані лише на впровадження заходів економії видаткової частини і не викликали би падіння у податкових надходженнях, вони були би більш успішними» (Maly 2007: 49).

Оскільки уряд дедалі більше був вимушений знижувати прогнози зростання, стало очевидним, що дефіцит вийде з-під контролю і перевершить урядові прогнози (але не профспілкові). З погіршенням економічного становища не викликало сумнівів, що дефіцит зросте, ймовірно, до 200 млрд крон. Ситуацію погіршувало й те, що опозиція спромоглася скинути уряд Тополанека, і це дозволило його керівнику перекласти вину за економічні негаразди на інших.

У кризовому 2009 році дефіцит державного сектору сягнув рекордних 146 млрд крон або 5,3% ВВП. Що ж до валового державного боргу на рівні 35% ВВП, то за міжнародними стандартами він був досить низьким, однак став визначальною темою виборів 2010 року. Дефіцити свідчили про недоліки домінантної неоліберальної стратегії. Низькі податки призвели до зниження державних доходів і не стимулювали швидкого зростання. Державні доходи впали настільки, що досягнення збалансованого бюджету потребувало би 11% економічного зростання. «Чеська Республіка взяла зниження податків надто близько до серця», — таким був саркастичний коментар представника Об’єднання профспілок (Fassmann 2009). Для профспілок проблема криється в низькому рівні та регресивній структурі оподаткування. Це, як вони вказували, визначило відмову уряду визнати настання кризи — а таке визнання «не дозволило би просувати програму податкових скорочень» (Fassmann 2009). Представники профспілки прийшли до висновку, що у цьому сенсі політична еліта вітала настання кризи, бо вона надала поважну причину для виправдання їхнього катастрофічного управління економікою і, здавалося, позбавила їх необхідності пояснювати, чому дефіцит державного сектору та безробіття залишаються на високому рівні попри скорочення соціальних витрат. Усі ці саморобні проблеми можна було просто пояснити кризою, якої «ніхто не чекав».

Вибори-2010 та новий уряд

У травні 2010 року відбулися всенародні вибори. Відповідно до соціологічних опитувань, проведених на початку року, правиця мала погані шанси. Але потім упав «подарунок із небес» у вигляді грецької кризи. Праві партії використали її як привід напасти з критикою на соціал-демократів, котрі прагнули зберегти соціальні гарантії: мовляв, таке «марнотратство» може «привести нас до Греції». Під час виборчої кампанії грецька боргова криза стала потужним образом, який використовували праві, намагаючись іще більше послабити соціальні гарантії заради «необхідної» суворої економії.

Тема «Греції» (тобто державний борг і загроза банкрутства) вийшла на перший план, нівелюючи значення більшості інших, і праві партії виграли з несподівано великим відривом. Хоча соціал-демократи набрали найбільшу кількість голосів, у них не було потенційних партнерів по коаліції, бо народна підтримка Комуністичної партії далі падала. Уряд правої коаліції, що складається з ГДП (Občanská demokratická strana — Громадянська демократична партія), ТОР09 та VV (Věci veřejné — Громадські справи), за підтримки 118 із 200 депутатів та президента Клауса зберігав міцні позиції на час написання статті. ГДП закінчила виборчі перегони з найгіршим результатом у своїй історії, проте це не завадило їй як найбільшій партії в коаліції зберегти за собою посаду прем’єр-міністра. ТОР09 та VV отримали хороший результат. TOP09, нові злісні праві, досягли успіху — зокрема серед молоді, що схильна бачити в соціальних пільгах та гарантованому державою добробуті релікти «комунізму» 9. ТОР09 здобула особливу популярність, коли побачив світ відеоролик, у якому молодь переконували відвідати своїх дідусів та бабусь, зображених жебраками, що голосують за комуністів, і «пояснити» їм, що треба голосувати за правих — інакше їхні правнуки ніколи до них не прийдуть (Culik 2010) 10. (Як показує ця потворна сценка, виборча кампанія яскраво виявила ознаки конфлікту поколінь, і дослідження підтверджують, що справді є підстави так думати. Соціологи вважають, що за ненавистю до старшого покоління лежить розчарування і страх перед майбутнім. Значна кількість їхніх молодих співвітчизників розглядають старших як суперників у боротьбі за гроші, кар’єру та хороші робочі місця. Див. Prâvo 2010a.)

Невідомо, чого можна чекати й від іншої нової партії — члена коаліції VV. Це не партія у традиційному значенні: трастом керують підприємці з нестандартними, навіть сумнівними джерелами фінансування. (Приватизація сфери безпеки — одна з її цілей; її головний спонсор, що зараз обіймає посаду міністра транспорту, раніше володів великою охоронною фірмою.) VV здобула підтримку за ідею підвищити значення референдумів, а також за «соціальну роботу», в рамках якої її «охорона» патрулює Прагу з метою «усунути» безхатьків. Схоже, ця партія здобула підтримку колишніх прихильників соціал-демократів, що розглядали її як ліву альтернативу.

Від самого початку новий уряд, так звана «коаліція бюджетної відповідальності», оголосив жорсткі заходи економії та планує почати найбільш радикальні реформи після 1990 року. Його програма не містить жодної значної економічної стратегії — замість цього уряд зосереджує свою увагу на скороченні видатків державного сектору, що схоже на привід для подальшого послаблення соціального забезпечення та далекосяжної приватизації державних послуг. Реформа пенсійного забезпечення — найбільш чутлива тема. Уряд стверджує, що громадяни, яким не виповнилося сорока, мусять інвестувати частину своїх заощаджень у приватні пенсійні фонди. Держава отримуватиме менші відрахування, але цей брак «компенсуватиме» більший ПДВ. Інакше кажучи, нинішні пенсіонери платитимуть за свої пенсії вищими цінами на їжу та медикаменти. У сфері охорони здоров’я уряд планує ввести збір на відвідування лікарів або медичних закладів і запровадити перелік «стандартних» медичних послуг, а також обов’язкові платежі за все інше, у тому числі, за звичайні види ліків. Планується ввести обов’язкову плату за навчання у школах та вдосконалити університетське управління, яке має переорієнтуватися на роботу з бізнесом. Також у планах реформа Трудового кодексу та запровадження американського способу «наймати та звільняти», що призведе до зниження соціальної захищеності працівників та послаблення профспілок. Анонсують і зменшення допомоги по безробіттю, хоча вона становить лише 1% від бюджетних витрат і її отримують лише 35% тих, що втратили роботу (Svoboda 2010).

Коротше кажучи, ЧР наслідує Грецію та Великобританію у визначенні скорочення бюджетного дефіциту як основного пріоритету незалежно від економічних та соціальних наслідків.

Висновок

Чеська Республіка проходить «трансформацію» більш ніж двадцять років із суперечливими результатами. Перші кроки на шляху до ринкової економіки було зроблено відповідно до Вашингтонського консенсусу, і врешті вони призвели до глибокої кризи під кінець дев’яностих. Натомість уряд соціал-демократів прагнув створити спеціальні умови для інвесторів та впровадити програми, спрямовані на підвищення експорту, задля заохочення зовнішніх інвестицій. Можна з натяжкою сказати, що вони намагалися розвивати соціальну державу. Втім, навіть соціал-демократичний міністр фінансів погодився з логікою економіки пропозиції — ідеєю про те, що зменшення прямих податків веде до прискореного зростання. Після цього настав період правління правиці, яка стрімко просувала неоліберальну програму на користь багатих.

Економіка пропозиції не прискорила економічного зростання і не зменшила безробіття, натомість призвела до рекордного бюджетного дефіциту в результаті зменшення бюджетних надходжень. Утім, із 2008 року правоорієнтовані уряди намагалися переконати громадськість у тому, що ці проблеми виникли через кризу, і перемкнути політичний порядок денний на питання дефіцитів та боргу. Греція стала страшилкою, що слугувала для підкріплення намірів правиці різко скоротити соціальні витрати, щоб уберегти від знецінення чеські урядові облігації. Новий уряд правого спрямування підтримує комфортна більшість, і це спрощує запровадження радикальних реформ у сферах пенсійного забезпечення, охорони здоров’я і прав профспілок — на додаток до приватизації державних послуг і подальших регресивних змін у системі оподаткування.

Реформи наголошували на видатковій частині бюджету; втім, не було висловлено жодної думки щодо необхідності підвищення корпоративних податків, хоч тут вони є одними з найнижчих у ЄС, або щодо посилення податкових зборів — податкові органи Чехії нещодавно опублікували звіт, у якому визнавали власні помилки під час збору податків і засвідчували ухилення від сплати податків у великому розмірі (Prâvo 2010b). Під кінець 2009 податкова заборгованість становила близько 100 млрд крон.

З іншого боку, профспілки та інші соціальні рухи не бездіяльні і не пасивні; вони готуються до боротьби з урядом. Шок від результатів виборів був настільки великим, що навіть традиційно ворожі групи та рухи зараз розглядають переваги співробітництва 11. Два рухи заслуговують окремої згадки. Перший — це Низова альтернатива (Alternativa zdola), що зосереджує увагу на таких проблемах, як енергетичне самозабезпечення на муніципальному рівні, а також на створенні кооперативів, робітничому активізмі та громадському житті. Другий — ПроАльт (ProAlt — За альтернативи: проти скорочень) — побачив світ як негайна реакція на заплановані бюджетні скорочення нового уряду. Метою цього руху є широке інформування про негативні наслідки реформ, організація протестів, і зрештою — повалення уряду. Ці організації співпрацюють одна з одною, зокрема в організаційних питаннях, наслідуючи приклад «Ні базам» (Ne základnám) — вельми успішного руху, який виступав проти розміщення американських ракетних баз на території Чеської Республіки. За економічної та соціальної кризи таких масштабів на цих рухах тепер лежить величезна відповідальність.

Посилання:

Ales, L. and Prorok, V., 1999. Hodnotové orientace ceské populace v roce 1992. V: Ales, L. and Prorok, V., 1999. Zâklady politologie. Praha: VSE.

Britské listy, 2009. Ekonomická krize utajeným pohledem odborů. Přístup 5.12.13 na: http://blisty.cz/2009/1/23/ art44923.html

CSU, 2010. Tendencies and Macroeconomic Development in the Czech Republic. Available 5.12.13 at: http://czso.cz/ csu/2010edicniplan.nsf/p/l

Culik, J., 2010. The Czech Right Wing Uses Porn Images and Vulgar Aggression Against Old People to Try to Win the Forthcoming General Election. Available 5.12.13 at: http:// czechfocus.cz/2010/7/8/art52224.html

CWM, 2007. Taxes poll.

Fassmann, M., 2009. Reforma verejnych financi byvalé koalice a svëtové ekonomická krize = rozvrácené verejné finance Ceské republiky. Přístup 5.12.13 na: http://blisty. cz/2009/6/26/art47596.html

Gocev, P., 2007. Na reforme prodelá vëtsina poplatnikű. V: Britské listy, 17.dubna.

Klaus, V., 2009. V této krizi neselhal kapitalismus. V: Mlada fronta, 16.dubna.

Maly, J., 2007. Dobyvání renty prostfednictvim reforem verejnych financi. Praha: Professional Publishing.

Mládek, J., 2008. Velkýreformní podvod — a co bude potom. V: Prâvo, 15.ledna.

Pick, M., 2009. Stât blahobytu nebo kapitalismus. Vsen: Grimmus.

Prâvo, 2007a. Odbory: vládní reforma nahrává jen bohatým. V: Prâvo, 2.dubna.

Prâvo, 2007b. Reforma zacíná rozdëlovat spolecnost. V: Prâvo, 12.dubna.

Prâvo, 2010a. Ctvrtina mladých má seniory za pritez. V: Prâvo, 28.dubna.

Prâvo, 2010b. Státu neustále unikají dańoví dluzníci. V: Prâvo, 28.června.

Sedláček, T., 2010. Krize, děkujeme vám! Přístup 5.12.13 na: http://blog.aktualne.centrum.cz/blogy/tomas-sedlacek. php?itemid=10013

Švihlíková, I., 2010. Crisis Implications of the Trade Development in the Czech Republic, part of a grant project of Economic Diplomacy.

Svoboda, J., 2010. Krácení sociální dávek rozpocet nespasí. V: Prâvo, 25.května.

Vavron, J., 2007. Prűmysl tâhnou podniky se zahranicni ucasti. V: Prâvo, 26.června.

Notes:

  1. За поточним обмінним курсом це близько 30 мільярдів фунтів.
  2. До цього прогресивні ставки складали 12, 19, 25 і 32. Лівоорієнтована щоденна газета Prâvo підрахувала, що особисто Тополанек збереже майже 22 тисячі крон завдяки новому податку та обмеженню на соціальні відрахування.
  3. Наприклад, платник податків без дітей із доходом 20 тисяч крон на місяць до вирахування податків «зекономить» 40 крон, тоді як такий самий платник податків із доходом 75 тисяч отримає 3,5 тисяч на місяць.
  4. Інше опитування громадської думки — STEM — підтвердило отриманий результат.
  5. Результати досліджень переконують, що чеський експорт позитивно корелює з німецьким промисловим виробництвом.
  6. Більше див. у Švihlíková 2010.
  7. Аналіз торгового балансу проведений Чеським статистичним бюро з використанням методології, що суттєво відрізняється від методології Національного банку Чехії, який публікує всебічний аналіз усіх статей платіжного балансу. Тому можуть бути розбіжності в цифрах.
  8. Наприклад, Агентство Консолідації: втрати від приватизації та консолідації банківського сектору.
  9. Дивно, але переважна більшість молоді підтримали ідею впровадження плати за навчання у школах, хоч це нововведення й негативно на них відіб’ється.
  10. Попри численні запити усунути ролик з Youtube у зв’язку з його агресивним характером, зробили протилежне: видалили ролики, що його пародіювали!
  11. Профспілки мають чудовий дослідницький центр, однак їхня бойова потуга обмежена. Багато чехів вважають страйки та демонстрації чимось, чого «пристойні» люди мають уникати.

Наступний номер

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери