ЧОМУ В ЄГИПТІ ПЕРЕМАГАЮТЬ ПРОГРЕСИВНІ СИЛИ

  • 14 лютого 2011
  • 1722
ЧОМУ В ЄГИПТІ ПЕРЕМАГАЮТЬ ПРОГРЕСИВНІ СИЛИ

Від редакції: 11 лютого під тиском протестуючих з найрізноманітніших прошарків єгипетського суспільства  Хосні Мубарак був змушений залишити президентську посаду. Внутрішні причини революції та форми соціальної взаємодії в Єгипті аналізує Пол Амар у статті, опублікованій «Аль-Джазірою» 10 лютого.

Сулейман вважає братство бізнесменів дружньо налаштованим, але рушійні сили протестів – жінки і молодь.

6 лютого 2011 р. поспішно призначений на посаду віце-президента Єгипту Омар Сулейман запросив стару гвардію, яку можна назвати бізнес-крилом «Братів-мусульман», на статечну зустріч у кабінеті президентського палацу Мубарака, обшитому палісандровим деревом. Метою їхнього чаювання було обговорення угоди, яка би поклала край загальнонаціональному повстанню і відновила «стабільність». Коли стало відомо про цю зустріч, блогосферою прокотилися хвилі радощів і жаху. Чи буде реалізовано жахливий сон як лівих, так і правих? Чи поєднає американсько-ізраїльський ставленик Сулейман свій військово-політичний апарат з силою консервативнішого крила старого ісламістського суспільного руху? Почувши цю новину, верховний лідер Ірану надіслав привітання. А в США Глен Бек і Джон Маккейн почали радісно провіщати світові війни та неминуче постання космічного халіфату.

Того ж самого дня неназваний чиновник Білого дому заявив Associated Press, що кожен дослідник, який не зосереджується на «Братах-мусульманах» і не вважає їх головними дійовими особами цієї драми, є «повним лайна». Здається, в Білому домі вважають, що керівник єгипетських спецслужб і розвідки Сулейман – саме такий гострий розум, на який вони можуть покластися. Розвідувальні навички Сулеймана були продемонстровані ним в інтерв’ю 3 лютого, коли він простежив корені єгипетського повстання до змови, в якій заправляє всім об’єднаний фронт Ізраїлю з ХАМАСом і «Аль-Каєди» з Андерсоном Купером [1]. А правду кажуть, що в Сулеймана є досьє, де розкрито зловісну роль, яку в цьому всьому відіграв персонаж «Сімпсонів» Монтгомері Бернс?

Частинка фракції

Насправді чаювання Сулеймана з «братами» виявилось не більш ніж черговою виставою, зрежисованою новинарями Nile TV. Цей раніше цікавий канал протягом останнього тижня перетворився на пропагандистський загін в стилі Руперта Мердока, на його продукції позначається мистецький геній президентської гвардії Мубарака. Кадри з посиденьок Сулеймана і «братів» вийшли в ефір у той час, коли легітимність і психічне здоров’я Сулеймана видавалися в Єгипті дедалі хиткішими – і коли саме це угруповання всередині «Братів-мусульман», яке представляє лише одну невелику частинку однієї фракції опозиційного фронту, намагалося скористатися рідкісною нагодою повернутися в політику.

Гарячково з’ясовуючи, який саме «брат» сидів поряд із Сулейманом, журналісти, як і раніше, ігнорують або не розуміють наростаючу силу рухів, які розпочали це повстання. Багато прогресивних діячів усе ще вважають, що США змовляються з Сулейманом, щоб розчавити всі надії – неначе мізерні $1,5 млрд. американської допомоги (які в кожному разі треба повністю використати на придбання американського військового обладнання) справді диктують, що робити режиму, який щомісяця укладає багатомільярдні угоди з Росією, Китаєм і Бразилією і який зміг направити на особисті рахунки Мубарака близько $40-70 млрд.

Доводячи неправоту Nile TV і песимістів, 7 лютого на вулиці вийшли 1,5 мільйона людей – на даний момент найбільша мобілізація в усьому повстанні. Коментатори, які зосередилися на «братах», повністю прогавили справжню новину останніх днів. Керівництво правлячої партії, НДП, було розгромлено зсередини. Відчайдушно намагаючись урятувати свою примарну владу, Мубарак кинув на поталу левам свого сина Гамаля і весь клас бізнесменів, пов’язаних із США, змусивши їх подати в відставку й заморозивши їх рахунки. І в той же самий час єгипетська газета «Ель-Масри ель-йоум» повідомила, що молодіжне та жіноче крила «Братів-мусульман» відкололися від головної організації – щоби вступити до лівацького Руху 6 квітня. За спинами чоловіків, які сиділи за столом у Сулеймана, залишилось не так-то й багато від суспільного руху.

Нижче я простежу, як занепадала сила економічної та моральної політики цього «бізнес-крила» «Братів-мусульман». Я окреслюю зростання суспільно-політичної сили нової коаліції бізнесменів і військових підприємців, орієнтованої на національний розвиток, а також вирішальну силу мікропідприємств і робітничих організацій, які складаються з жінок і молоді – сили, яка провіщає світле майбутнє для демократії та соціально-економічного включення в Єгипті.

Угруповання братків

«Брати-мусульмани» не є в Єгипті маргінальною силою. Вони дуже добре організовані в усіх містах – і можуть поставити собі в заслугу забезпечення охорони здоров’я, освіти, юридичної допомоги та допомоги після катастроф тим громадянам, яких ігнорує або на яких не зважає держава. Але вони не є єгипетським еквівалентом «Хізбалли» чи ХАМАСу. Як пише Мона Ель-Гобаші, в 1990-х рух «Братів-мусульман» зробив вирішальний крок, вдімовившись від конспіративної, ієрархічної структури, орієнтованої на шаріат. Сьогодні «брати» – це добре організована політична партія – офіційно заборонена, але в окремих випадках толерована. Протягом останніх двадцяти років вона проторила собі шлях у парламент через альянси з іншими партіями та висунення незалежних кандидатів.

Тепер «брати» цілком підтримують політичний плюралізм, участь жінок у політиці та ставлення до християн і комуністів як до повноправних членів суспільства. Втім, на тлі підйому інших, конкуруючих робітничих, ліберальних і правозахисних рухів у Єгипті в 2000-х роках, так звана «нова стара гвардія» «Братів-мусульман» (яка постала в 1980-х рр.) зосередила головну увагу на культурній, моральній та ідентичнісній політиці. Ця група досі вважає морально-культурний консерватизм тим, що відрізняє «братів» від інших партій, – вони підтвердили це, призначивши лідером в 2010 р. жорсткого соціального консерватора Мухаммада Бадіа.

Це не сподобалось жінкам і молоді, які входять до руху. Таким чином, це тяжіння до соціального консерватизму зближує «нову стару гвардію» з моралістичним патерналізмом уряду Мубарака – і протиставляє її траєкторії нових молодіжних, жіночих і робітничих рухів. Це відкриває нові можливості розколів організації або оновлення й перевинайдення «братів» – по мірі того, як молодіжне та жіноче крила тяжіють до коаліції 6 квітня.

Морально-культурне традиціоналістське крило «нової старої гвардії» складається з лідерів професійних синдикатів і заможних бізнесменів. У 1950-1980-х рр. рух перегрупувався і став представляти розчаровані елементи національної буржуазії. Але цей клас в масі своїй був захоплений новими можливостями й вийшов із організації. «Нова стара гвардія» бізнесового крила «братів» стала виглядати як група масонів [2] – хіба що на Близькому Сході масони більше не носять фески.

Протягом останніх десяти років ця політична сила цього конкретного крила була частково кооптована урядом Мубарака з двох боків. По-перше, «братам» дозволили потрапляти в парламент як незалежним кандидатам і отримувати вигоди від нещодавнього економічного буму. Високопоставлені «брати» тепер володіють великими мобільними операторами та девелоперськими компаніями, вони вже багато років як абсорбовані в апарат НДП та істеблішмент вищого середнього класу. По-друге, уряд повністю перейняв моральний дискурс «братів».

Протягом останніх десяти-п’ятнадцяти років поліцейська держава Мубарака здійняла моральну паніку і піднесла прапор ісламу, нападаючи на самотніх працюючих жінок, гомосексуалів, інтернет-сатаністів, свиноводів-сміттярів, сквоттерів – а також на бахаїстську, християнську та шиїтську меншини. В рамках своїх хрестових походів за духовність уряд Мубарака палив книги, утискав жінок і відлучав університетських професорів. Тож ми можем сказати, що Єгипет уже пережив правління надзвичайно вузької ісламістської секти – секти Мубарака. Єгиптяни вже попробували жити при такому режимі. І їм це геть не сподобалось.

В останні роки, як було написано в праці Саба Махмуд і Асефа Баята, народу обридла політизація ісламу, якою займається Мубарак. Єгиптяни почали заново осмислювати іслам як власний проект особистого самоуправління, етичного благочестя та соціальної солідарності. Ця тенденція відкрито відкидає політичну орієнтацію ісламу та відкрито дистанціюється і від діяльності «братів», і від хрестових походів Мубарака.

Армія як народницький середній клас

Колись давно «Брати-мусульмани» складалися з розчарованих, маргіналізованих елементів середнього класу. Але це було аж у 1986 році! Зараз існує широкий спектр світських (але не антирелігійних) угруповань, склад яких відображає нову економічну структуру в країні. Понад те, ці групи переживають піднесення у вирі нових політико-економічних сил, що походять із нових або оновлених зон впливу та інвесторів – Росії, Казахстану, Азербайджану, Ізраїлю, Дубаї, Китаю, Туреччини та Бразилії – а також повернення грошових переказів до країни завдяки єгипетським фахівцям, що масово брали участь у будівельному та девелоперському бумі Еміратів.

У контексті цієї нової багатовимірної глобалізації, де розходяться Схід із Заходом і радикально переглядаються постколоніальні моделі, армія стала одним із найцікавіших і найуспішніших економічних посередників. Єгипетська армія належить до найбільш цікавих і найменш досліджених економічних агентів у країні.

Економічні інтереси армії розділені в цікавий спосіб. Відколи армія згідно з Кемп-Девідською угодою не могла більше вести війн, вона натомість використовувала власну владу над величезними смугами пустелі та прибережною власністю, щоб будувати супермаркети, огороджені селища та курорти – задовольняючи потреби заможних і не дуже єгиптян(ок), місцевих і міжнародних споживачок і туристів. Таким чином, вони займають складну позицію стосовно повстання.

Вони ненавиділи хижих капіталістів навколо Гамаля Мубарака, які продавали народну землю, майно та ресурси Штатам і європейським корпораціям. Але армія хоче, щоб туристки, відвідувачі магазинів та інвесторки споживали на їхніх багатомільярдних курортах і в розважальних центрах. Армія дуже сильно асоціює себе з функціями представлення і захисту «народу» – але хоче також, щоб народ пішов додому й перестав відлякувати туристів. В наступні роки армія продовжить в цікавий спосіб використовувати цю проміжну позицію.

Головна служба розвідки Сулеймана номінально є частиною армії – але інституційно вона доволі автономна. Служба розвідки залежить від закордонних патронів, насамперед Ізраїлю та США та сприймається єгиптянами скептично. Але повітряні сили й сухопутне військо сильно вкорінені в економічні й соціальні інтереси національної території. Роль армії в спротиві прагненню Сулеймана до репресій була центральною для збереження імпульсу цього повстання.

4 лютого, у день найжахливішої жорстокості поліції/бандитів на площі Тахрір, чимало коментаторок зауважили, що армія намагалася зупинити атаки зірвиголів, але робила це упівсили і не надто агресивно. Чи було це знаком того, що армія справді хотіла, аби протестуючих було розгромлено? Відтоді ми дізналися, що армію на площі не було забезпечено боєприпасами. Армія робила все можливе, щоби протидіяти поліції/бандитам – але Сулейман забрав кулі, оскільки боявся, що армія може перейти на бік протестуючих і використати амуніцію задля усунення його самого.

З кулями чи ні, але армія замінила поліцію, що скинула уніформу та здеградувала до банд головорізів. Безпеку в громадських місцях Каїра взяла на себе армія – а в спальних районах ми спостерігали повернення груп футуввату у версії ХХІ століття. Згідно з описом Вілсона Джекоба, у ХІХ столітті футувват був іконою національної ідентичності робітничого класу та громадської солідарності в Єгипті.

Футувват – це організовані групи молодих людей, які захищали ремісницькі гільдії та робітничі квартали в Каїрі. Але футувват, що відродився 1 лютого 2011 р., називають «народними комітетами», до нього входять люди з усіх класів і всіх віків – навіть деякі жінки з кухонними тесаками. Вони стоять на кожному розі, слідкуючи за поліцією та найнятими державою головорізами, які можуть спробувати заарештувати, залякати або пограбувати мешканців і мешканок. Оскільки є загроза сексуального фізичного насильства з боку поліції/бандитів Мубарака, переображення та реорганізація сил безпеки й війська в цьому повстанні має гендерний вимір.

Пізніше поліція/бандити взялися за жінок у надзвичайно брутальний спосіб – настирливо чіпляючись, затримуючи, ґвалтуючи. А коли відступила поліція, армія та групи футуввату замінили її та заявляли, що «захист» людей від бандитів передбачає виведення жінок і дітей із Тахріру та виключення їх із громадського простору. Та жінки в цій революції наполягли, що вони не є жертвами, які потребують захисту, вони провідне ядро цього руху. 7 лютого групи жінок – включно з лівим загальнонаціональним робітничим Рухом 6 квітня, а також правозахисні групи, що виступають проти дискримінації, та жіноче крило Братства – знову з’явилися в центрі Каїру, в кількості сотень тисяч.

Громлячи Гамалеву глобалізацію

28 січня штаб-квартира правлячої Мубаракової Національно-демократичної партії згоріла – і разом з нею обернулася на попіл реальна влада Мубарака. 5 лютого на цей попіл плюнули і розтерли військові та кола, що представляють національний капітал. Того дня вони прийняли рішення про відставку Гамаля Мубарака з посади керівника політбюро НДП. Замість нього новим генсеком партії став Хосам Бадраві.

Цей вибір показує, звідки дме вітер. Бадраві належать сумнівні лаври засновника першої приватної системи охорони здоров’я в Єгипті в 1989 році. Конституція гарантує всім єгиптянам доступ до безкоштовної медицини. Але Мубарак, підкоряючись вказівкам МВФ, починаючи з 1980-х проводив драконівські урізання державної системи охорони здоров’я. Бадраві виступав за приватизацію охорони здоров’я – і створив загальнонаціональну приватну медичну індустрію з великим капіталом і легітимністю.

Ця індустрія потерпає від міжнародної конкуренції і описує себе в націоналістичних, патерналістських тонах. Гамаль Мубарак слугував провідником іноземних інвестицій і становив загрозу таким бізнесменам, як Бадраві. Крім того, Бадраві раніше був директором організації з питань прав людини в рамках НДП – вельми суперечлива посада для того, хто її обіймає під час масових репресій і тортур.

Нагіб Савіріс, самовисуванець на посаду голови «Традиційної ради мудреців», де в чому схожий на Бадраві. Савіріс – патріотичний, успішний бізнесмен-націоналіст. Він очолює найбільшу компанію приватного сектору єгипетської економіки – Orascom. Ця фірма будує залізниці, пляжні курорти, огороджені поселення, шосе, телекомунікаційні системи, вітрові електростанції, багатоквартирні будинки й готелі. Савіріс – найбільший фінансист в арабському світі та середземноморському регіоні.

Крім того, він є прапороносцем єгипетських націоналістів-девелопменталістів. 4 лютого Савіріс видав заяву, в якій запропонував створити раду мудреців, що наглядатимуть за Сулейманом і поліцією – і вестимуть Єгипет шляхом перемін. Ця рада має бути так званим «нейтральним, технократичним» органом, до якого ввійде Савіріс, разом з іще парочкою неідеологізованих членів бізнес-крила «Братів-мусульман», кілька експертів-стратегів і якийсь із нобелівських лауреатів. Чи буде цим нобеляром Мохаммед Ель-Барадеї, лауреат премії миру та лідер опозиції? Нє-а. Вони знайшли єгипетського лауреата в галузі органічної хімії.

Жінки, мікропідприємства і робітники

У контексті відносин, що були описані вище, ми можемо зрозуміти, чому в перший тиждень лютого з’явилася коаліція навколо альянсу націоналістично налаштованих бізнесменів з військовими – що також діють як націоналістичні бізнесмени з середнього класу. Ця група відштовхнула геть від себе «кланових глобалістів» і «баронів приватизації» з оточення Мубарака. Чи зможе ця група втриматися при владі, щоб керувати країною, використовуючи Сулеймана як ударний молот? Ні. Бо інші потужні соціальні сили також ведуть свою роботу. Вони добре організовані. Легітимність, організація, нове бачення і економічна влада в їхніх руках. Новий націоналістичний блок військових-бізнесменів не зможе розвивати країну без їхньої участі та мобілізації.

Важливо пам’ятати, що це повстання почалося не з «Братів-мусульман» або націоналістичних підприємців. Повстання виросло з поступового зближення двох паралельних сил: руху за права трудящих у фабричних містечках і мікропотогонках Єгипту – особливо протягом останніх двох років – і руху проти поліцейської жорстокості і тортур, який мобілізував усі громади в країні протягом останніх трьох років. Обидва рухи примітні залученням до керівництва та масовою участю жінок різного віку і молоді обох статей.

По-перше, гнів робітників, які почали це повстання, не виник з їх маргіналізації та злиднів, а, скоріше, був пов’язаний з їхньою центральною роллю в нових процесах розвитку та змін. У недавньому минулому Єгипет знову відродився як країна-виробник, хоча це й відбувалося в напружених і нестабільних умовах. Трудящі Єгипту мобілізовані, оскільки в результаті шквалу глобальних інвестицій були побудовані нові заводи. За участі російського капіталу було відкрито декілька зон вільної торгівлі та промислових поселень; Китай інвестував капітал у всі сектори єгипетської економіки.

Бразилія, Туреччина, центральноазійські республіки і аравійські монархії диверсифікували свої інвестиції. Вони перемістили фокус своїх вкладень із нафтового сектору і нерухомості у виробництво, інформаційні технології, інфраструктуру та інше. По всьому Єгипту здували пил з закритих заводів і заново їх запускали, також були побудовані нові. Але хтось повинен був усе це побудувати та облаштувати: усі ці торговельні центри, огороджені поселення, шосе і курорти. У країнах Перської затоки девелоперські компанії використовують працю іноземних робітників з Бангладешу, Філіппін та інших країн. Але в Єгипті, як правило, використовують працю власних робітників. І велика частина працівників відроджених текстильних підприємств та дрібних цехів – це жінки.

Якщо піднятися сходами багатоквартирного будинку для робітничого класу на околиці Каїра або зайти до будівлі з бетонних плит де-небудь у сільській місцевості, там можна побачити цехи, повні жінок, які шиють сумки і взуття, збирають іграшки та комп’ютерні плати для продажу в Європі, на Близькому Сході та країнах Перської затоки. Працівниці цих цехів разом із заводськими робітниками в 2008 році заснували Рух 6 квітня. Саме вони розпочали процес організації та мобілізації, що привів до повстання в 2011 році, поштовхом до якого став пристрасний відеоролик Асми Махфуз на YouTube і десятки тисяч листівок, поширених нею в трущобах Каїра 24 січня 2011 року. Махфуз, політична організаторка зі ступенем MBA [3] Каїрського університету, закликала людей приєднатися до протестів наступного дня. Все інше – вже історія.

Економічний, гендерний і класовий ландшафт єгипетського мікробізнесу був політизований і мобілізований дуже швидко та з урахуванням важливих гендерного й сексуального вимірів. З початку 1990-х років в Єгипті скорочували систему соціального забезпечення для робітників і нижчої ланки середнього класу. Замість субсидій на продукти харчування і робочих місць єгиптянам запропонували кредити. З благословення МВФ та Світового банку і з метою стимулювання підприємницької діяльності та самозабезпечення почала працювати система мікрокредитування. Часто ці кредити були спеціально орієнтовані на жінок і молодь.

Оскільки економічно неблагополучні заявниці не мали застави для забезпечення кредитів, їх повернення забезпечувалося кримінальним, а не цивільним правом. А це значить, що єдина застава – це твоє власне тіло. Не зможеш сплатити по рахунках – заплатиш болем і приниженням за допомогою поліції. Таким чином система мікрокредитування перетворилася на величезну мережу поліцейського рекету і лихварства. Поліцейська жорстокість, часто пов’язана з проявами сексуального насильства по відношенню до молоді та жінок, стала центральним інструментом «регулювання» величезної економіки малого бізнесу.

В цьому контексті малий бізнес – важка школа, але молодь і жінки, які пройшли через це пекло, набули завзятості і послідовності, необхідних для того, щоб стати організованою силою, здатною протистояти поліцейській державі. Тут ніхто не чекає благословення невидимої руки ринку. Таким чином, економічні інтереси цього масового класу мікропідприємців є базисом величезного і енергійного руху проти поліцейської жорстокості. Це не випадковий збіг, що рух став силою національного масштабу два роки тому після жорстокого вбивства поліцією Халіда Саїда, молодика, який просто сидів за комп’ютером у маленькому інтернет-кафе, співвласником якого він був. Поліція зажадала у нього посвідчення особи і хабаря. Він відмовив – і був забитий до смерті: весь район з жахом спостерігав, як поліцейські розтрощили його череп на шматки.

Вимагання поліцією хабарів, залякування малого бізнесу (і побиття тих, хто відмовляється підкоритися) – все це стало стандартною практикою в Єгипті. Інтернет-кафе, маленькі цехи, кол-центри, салони відеоігор, маршрутки, пральні та маленькі спортзали складають ландшафт економіки мікропідприємств, які є основою зайнятості і соціального життя нижнього прошарку єгипетського середнього класу. Термін «Facebook-революція» – це не про людей, які мобілізуються через віртуальний простір; мова йде про єгипетські інтернет-кафе, молодь і жінок, про цілком реальні соціальні простори і спільноти, що спираються на бази в кіберпросторі, побудовані й розвинуті ними для координації повстання.

Єгипетські відмінності

У випадку Іранської революції 1970-х років «базарники Тегерана» – торговці-середняки і власники магазинів – зіграли роль вирішального «непевного голосу», який зрушив революцію зліва направо, від соціалістичного повстання до заснування ісламської республіки. У випадку Єгипту соціальна та політична сила жінок та молоді, зайнятих на мікропідприємствах, поведе історію в протилежному напрямку. Ці групи можуть похвалитися розвиненим і комплексним баченням морального лицемірства деяких ісламістів – при цьому вони мають цілком ясний соціально-економічний порядок денний, який приваблює динамічне молодіжне крило «Братів-мусульман».

Прогресивні групи мають розгалужені зв’язки на підприємствах і фабриках. Вони підуть на все, щоб запобігти відновленню практик поліцейської жорстокості та морального лицемірства, за допомогою яких ними управляли протягом життя цілого покоління. Жінки і молодь, зайняті в мікробізнесі, і робітники на фінансованих російським, китайським, бразильським, еміратським і єгипетським капіталом нових заводах, як видається, є єдині. І ця єдність зростає з кожним днем.

Мікропідприємства, нові групи робітників, потужні організації проти поліцейської жорстокості, вочевидь, не поділяють класову позицію таких, як Савіріс і Бадраві, та інших багатих людей з «Ради мудреців». Тим не менше, існують значні збіги і схожість між інтересами і політикою націоналістичних девелопменталістських груп, нових підприємців з числа військових – і добре організованих молодіжних та жіночих соціальних рухів. Це злиття соціальної, історичної та економічної динаміки гарантує, що повстання не зведеться до фотосесії Сулеймана і кількох його дружків.

Чеширський кіт зневажливо усміхається, дивлячись на чаювання Сулеймана.

Примітки

1. Відомий американський тележурналіст. – Прим. пер.

2. Членів Давнього арабського ордену благородної містичної святині (англ. Shriners). – Прим. пер.

3. Master of Business Administration – магістр з адміністрування бізнесом, найвищий академічний ступінь за цим напрямом . – Прим. пер.

Al Jazeera

Переклад виконано у мережі liva_dumka

Читайте також:

Africa Unite. Колонізація 2.0 (rabbies_rabbit)

Пробуждение Африки? (Саид Гафуров и Дарья Митина)

Нигерия: как живут элиты, хипстеры и «средний класс»

Боротьба – це школа: постання руху мешканців нетрів у Дурбані, Південна Африка (Річард Пітгауз)

Кровь в мобильном (Дмитрий Колесник)

Самоорганізація громадян проти влади: Південна Африка

Наступна конференція

  •  

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери