Україна

Природа не знає про лінію розмежування. Екологічні проблеми Донбасу в умовах війни

13601

Інтерв'ю з Анастасією Бондаренко

Анастасія Бондаренко — правовий аналітик благодійного фонду «Право на захист» (ПнЗ). Вона разом із колегами працює в проекті «Зменшення ризику катастроф та вразливості населення в Східній Україні»[1]. Ми поговорили з нею про вплив війни на екологічну ситуацію на Донбасі, (без)діяльність влади та неоднозначні наслідки реформ.

Чому ваша організація почала займатися екологічними проблемами на Сході України?

«Право на захист» — правозахисна організація. Спочатку ми працювали з біженцями, особами без громадянства, а з 2014 року — з постраждалими від конфлікту на Сході України. Донбас завжди був складним регіоном в екологічному плані, а воєнні дії все ускладнюють. Ми вирішили взятись за це важливе питання, бо маємо гарний аналітичний бекграунд і розуміємось у ситуації на Сході.

Наш внесок у проект «Мінімізація ризиків природних та техногенних катастроф на Сході України» — аналіз недоліків законодавства та розробка пропозицій. Нам треба виробляти рішення, які будуть враховувати наявність непідконтрольних територій і брак інформації з їхнього боку. 

 

"Все впливає на все. В екології немає поняття кордонів."

 

Які екологічні проблеми актуальні на Сході в контексті війни? 

Екологічна система тим і цікава, що тут все взаємопов’язано. У нас є декілька компонентів, як у китайській філософії: вода, земля, повітря. Через війну повітря в регіоні переважно стало кращим, бо перестали працювати великі підприємства-забруднювачі. З іншого боку, через занепад промисловості затоплюються шахти, тому забруднюються ґрунти та підземні води. Останні — це взаємопов’язані поверхневі та ґрунтові води. Якщо не відкачувати шахтні води, то вони підіймаються й забруднюють спочатку ґрунти, а потім, якщо цей процес не зупинити, — поверхневі води.

 

 

Все впливає на все. В екології немає поняття кордонів. Наприклад, найбільша водна артерія Донецької та Луганської області, Сіверський Донець, несе все це забруднення до Російської Федерації. Тому воно не лише українське, але й транскордонне. 

Ситуація з шахтами на непідконтрольних територіях впливає на проблеми з цього боку лінії розмежування?

Безперечно. З цього боку воду відкачують, але вже з останніх сил, бо підтримка належного рівня шахтних вод — це дуже затратна справа, яка потребує багато електроенергії. Критична ситуація в Золотому з «Первомайськвугіллям», бо місто відкачує зараз «за себя и за того парня», інакше їхня шахта затопиться. Але там застаріле обладнання, нерозраховане на те, що доведеться відкачувати води ще й за іншу шахту, яка опинилась на непідконтрольній території.

Шахти — це не вертикальна система, вони, як дерева, розгалужені та взаємопов’язані. Наприклад, у Торецьку зараз відкачують всю свою воду й ще трохи за Горлівку. Спочатку там запевняли, що нема ніякої проблеми! А зараз кажуть: ґрунти просідають та підтоплюються. Тому що Торецьк знаходиться географічно нижче, ніж Горлівка.

Є міжнародний досвід і розуміння, як це робити. Наприклад, у німецькому регіоні Рур успішно законсервували старі шахти, щоб не було просідання та забруднення. Але це дорогі технології. Зараз необхідні дотації, щоб хоча б не погіршувати ситуацію. Інакше ми отримаємо екологічну катастрофу не лише на території України. 

Інший приклад — сумнозвісна Юнкомівська шахта («Юний комунар»), що знаходиться на непідконтрольній території неподалік від Єнакієвого. Там у 1979 році провели ядерний вибух[2]. Хотіли проривати тунелі, але вибух пішов не так, як планувалося. На цій шахті є не лише традиційне забруднення для шахт, але й радіоактивне. Якщо вода з цієї шахти піде в поверхневі води, то забруднить річку Кальміус, а потім — Азовське та Чорне моря. І буде «весело» всім. Є інформація, що ця шахта затоплюється. І ми нічого не можемо з цим вдіяти.

 

"Не існує єдиного джерела, де громадянин України може подивитися, що коїться в країні з екологією."

 

Хтось займається зараз систематичним моніторингом екологічної ситуації на Сході? 

Ні. Розумієте, наша система законодавства у сфері екології схожа на малюнок дитини. Законодавство не має чіткої системи, не визначено, хто, що і як збирає, хто об’єднує всю інформацію та оприлюднює. У нас немає системного моніторингу взагалі. Моніторинг поверхневих вод тільки розпочався в пілотному режимі. Нічого такого не було з 1991 року. Коли ми підписали Угоду про асоціацію з ЄС, то взяли на себе зобов'язання імплементувати в наше законодавство директиви ЄС щодо моніторингу та збирання інформації про екологічний стан. Але нормальна робота почалася лише щодо поверхневих вод. Ми маємо дуже приблизне уявлення про те, що відбувається з підземними водами. В Донецькій області почався моніторинг стану повітря. Там є шість стаціонарних і один мобільний вимірювач. У Луганській області такого нема. Не існує єдиного джерела, де громадянин України може подивитися, що коїться в країні з екологією. Така ж ситуація з ґрунтами та надрами. Немає постійного моніторингу, єдиних стандартів, цілісної системи взагалі. 

 

Шахта «Юнком»

 

Що відбувається по той бік лінії розмежування? Чи проводиться моніторинг, чи робиться щось для запобігання екологічній катастрофі?

У нас немає офіційних даних, тільки неофіційна інформація. На непідконтрольній території лишилися спеціалісти, у яких у телефонному режимі можна отримати дані. Але ця інформація несистемна, і ми не можемо її перевірити. Не можна впевнено сказати, що самопроголошена влада нічого не робить у плані екологічної політики, але її джерела про це не повідомляють.

 

"Природа сама себе балансує. У нас почистилося повітря, але забруднилися ґрунти."

 

Ви говорили про занепад промисловості в контексті війни. Чи є ще якийсь безпосередній вплив бойових дій на екологічну ситуацію? 

Ґрунти забруднюються важкими металами внаслідок бомбардувань і пожеж. Зникають зелені зони. З іншого боку, на підконтрольній території місцеві говорять: «Ой, у нас стільки птахів з’явилося, стільки диких звірів, яких уже багато років не було». Нема вилову, відстрілу й полювань. Як у Чорнобилі, люди пішли, а звірі почали повертатися. Навіть відновлюються деякі види.

Ми не можемо напевно сказати, що ситуація тільки погіршилася. Природа сама себе балансує. У нас почистилося повітря, але забруднилися ґрунти. Біорозмаїття збільшилося, але просідають шахтарські містечка. 

 

Село Сокільники в Луганській області покинули майже всі люди

 

Наскільки ці процеси вже зараз відчутні для місцевого населення та що буде в найближчій перспективі?

Основне — це вплив шахт. Якщо зараз ми не почнемо рятувати Торецьк, робити щось із «Первомайськвугіллям» у Золотому, то частина територій буде підтоплена. Хто буде жити потім у такому місті? Адже підйом шахтних вод призводить до ерозії та просідання ґрунтів. Чим вищий рівень шахтних вод, тим нижча земля. Всі підтоплені населені пункти тихо йтимуть під землю. В певний момент у якійсь частині Донбасу не буде що реінтегрувати, бо цього населеного пункту не існуватиме в нормальному вигляді. 

 

"Місцями в людей не лишається доступу до питної води взагалі, поступово погіршується її якість."

 

Коли ці води підіймаються, вони починають забруднювати поверхневі води — це питна вода. З нею на Донбасі завжди були проблеми. Але коли водопостачання було централізоване й не були розбомблені труби, питання не стояло настільки гостро. Зараз водопровідна система переважно зруйнована осколками снарядів. Місцями в людей не лишається доступу до питної води взагалі, поступово погіршується її якість.

І, так би мовити, для «вишеньки на торті» та картини Апокаліпсису: коли починають підтоплюватися терикони, то через певні хімічні процеси вони можуть вибухати. 

Ви згадували вже про потенційний витік радіаційних вод. Які ще можливі наслідки для Азовського моря?

Азовське море поблизу Маріуполя — це для нас великий біль. Туди всі підприємства міста скидають забруднення. Великі заводи та фабрики взагалі ігнорують питання екологічної безпеки. А ці підприємства в Маріуполі — містоутворюючі. Екологічну політику встановлюють вони, а не місцева влада.

Під час війни ці підприємства стають об’єктами підвищеного ризику. У нас немає планів реагування на випадок, якщо в них потрапить снаряд. У такому разі буде повноцінна екологічна катастрофа, і ми нічого не зможемо з цим зробити. Чому? Бо в нас немає доступу до інформації від приватних підприємств. Що вони насправді викидають? Які в них є джерела небезпеки у виробництві? 

Доступу на підприємства немає, тому що діє мораторій[3]. Підприємства, користуючись ним, не пускають перевірки. Державна служба з надзвичайних ситуацій (ДСНС) не зможе розробити ефективну систему реагування, якщо потрапить снаряд чи станеться інша надзвичайна ситуація.

 

 

Я правильно розумію, що цей мораторій обґрунтовується покращенням інвестиційної привабливості?

Вважали, що це полегшення для підприємств, які й так працюють у непростій ситуації. Навіть місцеві органи влади кажуть: «Та не треба їх чіпати! Ми розуміємо, що вони забруднюють... Вони закриються — і хто буде працювати? У нас все населення працює там». Наприклад, є великий забрудник — Бахмутський аграрний союз. Всі це знають і розуміють. Але з іншого боку, це джерело хоч якоїсь роботи для місцевого населення. Тому була обрана стратегія мораторію на перевірки, щоб зберегти хоча б ті підприємства. Але в плані екології це заведе в глухий кут.

Чи впливає реформа децентралізації на екологічну політику на Сході? 

Так, одне з таких нагальних питань — екологічний податок на місцях. У нас дуже дивний адміністративно-територіальний розподіл по районах та містах обласного значення. Хто його і за якою логікою робив, я не розумію. Ніби хтось щось накроїв тремтячими руками, а воно так і залишилось. Наприклад, підприємство-забруднювач знаходиться в місті X, але зареєстроване в місті Y — у сусідньому районі. Підприємство сплачує екологічний податок там, де воно зареєстроване, а всі забруднення відбуваються в місті X. Питання ще в тому, як використовується цей податок. Наприклад, у місті Луганської області забруднилося озеро, тому що зламався генератор. Новий не купили, старий не відремонтували, а на гроші екологічного податку зробили парк, поставили статуї та гойдалки. Зараз немає офіційного переліку, на що можна витрачати екологічний податок. Деколи ці кошти використовують на вирішення екологічних питань, але проблема доцільності їхнього використання дуже гостра. 

 

"На Сході багато людей виїхало, економіка розвалилася — у малих населених пунктах немає джерел доходу."

 

Чи можна говорити про проблему недофінансування екологічної політики на місцевому рівні?

Безперечно, грошей не вистачає. Об’єднані територіальні громади (ОТГ) між собою дуже не схожі — різні ресурси та фінансові можливості. Як наслідок, для когось їх створення й об’єднання — це благо, а когось об’єднали так, що вони залишились без грошей. І для них навіть копійчина дотацій була б дуже актуальна. Одна ОТГ може мати більше екологічних проблем, ніж інша, і це ніяк не враховується. Не можна на всіх однакову систему застосувати. Якщо нічого не змінити, то будуть дуже бідні округи й дуже заможні. На Сході багато людей виїхало, економіка розвалилася — у малих населених пунктах немає джерел доходу.

Проблема не лише в фінансових можливостях місцевої влади. Їм кажуть, що громаді потрібен еколог. Добре. Які в нього повноваження? Ви йому дали якісь інструменти впливу? Ні. Буде ще одна штатна одиниця, яка буде дивись, що коїться, і не матиме змоги нічого змінити.

 

 

Чи є екологічна специфіка в питанні відкриття ринку землі? 

Я дуже обережно говорила б про ринок землі в регіоні. Щоб розуміти, як можна користуватись землями в Донецькій і Луганській областях, треба ґрунтовно дослідити вплив конфлікту. Наскільки земля забруднена? Наскільки вона придатна для сільського господарства? Якщо ми будемо продавати ділянку, яка знаходиться над шахтою та просідає, то сьогодні земля є, а завтра вже мінус 35 сантиметрів і трохи забрудненої водички. 

Що потрібно зробити, щоб держава могла контролювати екологічну ситуацію в умовах ринку землі?

Спочатку треба прописати механізми моніторингу, щоб обов’язково надавалася інформація, незалежно від форми власності. Потрібно передбачити санкції, тому що без них норма виконуватися не буде. Фермер або агрохолдинг мають розуміти, що якщо будуть не надавати дані, перевищувати норми забруднень, нецільово використовувати земельну ділянку, то обов’язково зіштовхнуться з проблемами, одна з яких — повернення землі в державну власність. 

На вашу думку, які кроки зараз необхідно зробити, щоб ситуація хоча б стабілізувалася? 

П’ять років ми взагалі не говорили про екологію. Це нікого не хвилювало. Зараз раптом Рада нацбезпеки та оборони (РНБО) згадала, що в нас є екологічна безпека. Почала працювати робоча група при РНБО, яка займається цим питанням. Але ніхто не розуміє досі, як екологічне питання буде включене до Нацстратегії. Сподіваємось, держава зрозуміла, що якщо вона не буде опікуватися екологічною безпекою, то може й не стати самої держави.

Потрібен моніторинг та система управління ризиками. Мають бути жорсткі санкції щодо приватних осіб і великих приватних підприємств, які порушують законодавство. Необхідно, щоб усі, хто взаємодіє з довкіллям, чітко розуміли: держава контролює та буде витрачати гроші на захист природи й виконання жорстких екологічних норм.

Розмовляла Оксана Дутчак

 

Читайте також: 

Ніна Потарська: «Коли кажеш “мир”, відчуваєш, як у тебе летить каміння»

Рынок не спасёт. Экологическая политика должна работать в интересах большинства (Марина Ларина)

Нам не потрібна ваша надія. Ми вимагаємо дій (Fridays for Future)

 


Примітки

  1. Проект реалізується Консорціумом 3P, до якого входять благодійний фонд «Право на захист», французька гуманітарна організація «ACTED», ініціатива «IMPACT», Національний Комітет Товариства Червоного хреста України, Austrian Red Cross, Danish Red Cross.
  2. Для зменшення частоти раптових викидів вугілля й газу. Про Юнком і загалом загрозу затоплення шахт див. також документальний фільм «Зона відчуження. Донбас» — прим. ред.
  3. Мораторій на перевірки у сфері господарської діяльності, прописаний у законі «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». — прим. ред.
Поділитись