«Я з Рівного, мені 36. В Києві на будівничих фасадах працюю вже четвертий сезон. Сезон — це з весни до холодів, коли не можна працювати по технології. Зиму ми сидимо дома. Чекаємо на погодний дозвіл. І з весни починаємо знову», — так Коля починає розповідь про себе.
Він майстер спорту з плавання, призер першості й чемпіонатів України, багаторазовий рекордсмен області. Зізнається, що про спортивну кар’єру ніколи не думав. Зараз плавання — це його хобі, хоча «після такої роботи, то не сильно хочеться». Думав про роботу тренера в басейні. Це близько 4 тисяч гривень зарплати, плюс 10% за вищу освіту й 10% за майстра спорту. «Смішні гроші, особливо, якщо маєш сім’ю».
Тож він пішов у будівельники. Каже, що можна заробити, якщо є руки. На будівництвах він працює близько десяти років. Двічі працював у Росії, будував котеджі.
"Він майстер спорту з плавання, призер першості й чемпіонатів України, багаторазовий рекордсмен області."
Ми зустрілись з нашим героєм біля торговельного центру на Теремках. Заходимо всередину, шукаємо фуд-корт, починаємо розмову. На червоно-коричневому лиці складно розгледіти вік. Він засмаглий, середнього зросту, має гострі риси обличчя. На початку розмови він намагається говорити максимально літературно, зрідка використовуючи діалектизми й перепрошуючи за суржик. Відчувається, що «літературність» для нього незвична. Але вже за десять хвилин він переходить на своє щоденне мовлення: ламане, багате на суржик та емоції, коли йдеться про важливе, з куцим канцеляритом, коли говорить про гроші.
Робота в Росії: головне, щоб не кинули
На російські будівництва українців підтягують свої. Часто буває, що в бригаді працюють шкільні друзі чи родичі. Якщо комусь прийде ідея поїхати на заробітки самому й шукати роботу на місці, то на 99% це буде провал. Людині просто не заплатять. Усі працюють нелегально, ніякого оформлення чи гарантій. В Росії Миколу кілька разів кидали на гроші: одного разу не заплатили половину заробленого, другий раз — третину.
«Нічого не було, ніякої робочої візи, там (на будівельному майданчику. — ред.) я і жив. У вагончику з односельчанами бригадира. Була ще друга бригада, де працювали таджики. В Росії на будівництвах працює українців і таджиків десь один до одного.
На той момент таджикам менше платили. До речі, якщо вони їдуть на стройку, то сім’ями. Усі чоловіки, що можуть взяти лопату, їдуть. Навіть якщо він кірпіч не вміє класти, то хоч цемент може розмішать. Якщо у них в родині є, наприклад, брат і цей брат хоче жениться, то йому, щоб жениться, треба десь жить. І вся родина йому будує будинок. Через це вони всі їдуть толпой заробляти гроші».
Коля не хоче розповідати, як це — відчувати себе заробітчанином. Для нього це просто робота. А робота — це заробляння грошей, де головне — отримати, скільки обіцяли, й привезти це додому.
Тиха робота в Рівному
До київських будівництв у Колі було декілька робіт у Рівному. Загалом той час він згадує спокійно й ностальгійно:
«Чим тільки не займався. Був експедитором, але спочатку я на ту фірму прийшов будівельником. Фірма розросталась, займалась доставкою риби: рибні консерви робили й апельсини возили... Вони спочатку займались цитрусовими, а потім вирішили і рибні консерви робити. Маленький рибцех зробили в гаражі, а потім уже і склади у них появились. Спершу мене там устроїли будівельником, пізніше експедитором, першим і останнім на цій фірмі. Бо вона загнулась. Хазяї, коли почали нормально заробляти і стали привозить босівські пакети з такими грошима, що аж ручки лопались, вирішили, що хтось когось обманює і розділились. В результаті не протягнули ні той, ні той.
Чи хороша робота була? Платили добре, я зарплату не чекав в принципі. Бо і командіровочні платили, і рахунок поповнювали, і на обіди давали, відношення було хороше. Якщо порахувати, то я отримував 700—800 доларів на місяць. Це як для такого невеликого містечка як Рівне, нормальні гроші.
Потім в “Епіцентрі” працював три роки. Продавець-консультант, покриття для підлоги, на лінолеумах і ковролінах».
Фасадник у Києві: дві хвилини до місця роботи
У Києві Коля працює четвертий сезон з однією фірмою. Влаштуватись на неї йому порадив швагро який сам вже десятий рік там працює. Жити можна прямо на території будмайданчика, у вагончику. Житлові умови Миколі подобаються. Він розповідає, як самостійно взяв в оренду вагончик за 2600 гривень у місяць: в ньому є два двоповерхових ліжка, великий стіл і достатньо місця, щоб приготувати їжу. Зараз із ним живе ще двоє чоловіків (одному 22 роки, другий вже пенсіонер). Вони облаштували навіс біля свого вагончика та літній душ. Біотуалет є на будмайданчику. До об’єкта йти дві хвилини. Для Колі це великий плюс: не потрібно витрачати час і гроші на дорогу до місця роботи й додому.
Житло на цьому об’єкті Микола вважає мало не розкішним. Жартує, що «схопив бога за бороду». Розповідає, що зазвичай у вагончиках живуть по восьмеро. Збираються, снідають, готують їжу, п’ють чай «змінами»: спочатку одна половина вагончика, потім — друга. У таких вагончиках вистачає місця на маленький холодильник (б/у можна купити за 500 гривень), електрочайник та найдешевший обігрівач-дуйчик. Часом мережа не витримує й вагончики починають горіти. Про трагічні випадки Коля не розповідає. «Не чув, не знаю. Тільки одного разу чоловік заснув в вагончику, поки інші в магазин пішли чи куди, а дуйчик замкнуло. То вже почало горіти, а він все спав. Але це не у нас було, а на іншому будівництві».
"З дому Коля бере робочу форму й пару закруток. Більше йому нічого не потрібно."
Якщо будівельники працюють у бригаді, то зазвичай винаймають квартиру неподалік від місця роботи й усі там живуть. А це може бути до десяти чоловік, а то й більше. Буває, винаймають кімнати в гуртожитках, зазвичай влітку, коли студентів там небагато.
З дому Коля бере робочу форму й пару закруток. Більше йому нічого не потрібно. Футболки чи ще щось можна купити на секонд-хенді.
«На сто гривень там можна і комбінезон купити, і взуття, і пару вітровок, і пару штанів. Є такі секонд-хенди, що там футболка коштує п’ять гривень. Тоді просто взяв купив собі десять штук. Потом сполоснув від цього запаха і всьо. Походив, скільки треба, й викинув. В основному їх ніхто не стірає, бо дешевше купити знову, чим порошок купити й постірать».
Обсяг роботи Коля визначає собі сам, залежно від того, скільки грошей хоче заробити. Може працювати вихідними, а може не працювати, може провести дванадцять годин на будівництві, а може — п’ять. Він бере на себе певний обсяг робіт і виконує його. Про свій робочий день нічого особливого, як йому здається, розказати не може. Його дивують наші запитання про те, як виглядає робота фасадника-утеплювача на об’єкті. Для нього ця робота звична.
Я працюю в люльці
«Прокинувся, поснідав, зібрався, пройшов 200 метрів до об’єкта, взяв дві каністри з водою і поїхав чи пішов, якщо ліфт не працює, на потрібний поверх. Ніяких пропусків нема, я ж на території живу, а тих, що приходять, охорона знає в лице. На одному об’єкті в Коцюбинському територію охороняли алабаї, їх після восьмої вечора запускали. То, якщо не встигнеш до того часу в вагончик, мусиш дзвонити охоронцям, щоб провели додому.
Я займаюся утепленням. Клеїться на стіну вата. Дюбелюється, тобто пробивається гвоздями-зонтіками до стіни, закріплюється. Потім ця вата затирається, більш-менш щоб рівненько була, потім наноситься клей. Це називається зачорнити вату. Просто сцепка йде з клеючою сумішшю. Потім розстилається сітка, і знову замазується клей. Сітка утримуюча, бо вата йде кусочками, щоб не було тріщин між шматками вати. Потім все це ґрунтується, і в залежності від об'єкта йде декоративне штукатурення. І розфарбовка вже по дизайну.
Я працюю в люльці. Це такий кошик, в якому стоїш. Два троси з однієї сторони, два троси з іншої. На криші консолі, вони нависають. Ще в противагу є грузи. І тут висить на тросах люлька. Один трос, по якому мотор-редуктор крутить піднімає. А другий трос з кожного боку йде як страховочний. По технології, я маю працювати зі страховкою, тільки у нас таке не практикується. Незручно працювати. А за безпеку я не знаю... В першу чергу самі робітники не думають за цю безпеку. Раз на місяць приїжджає механік й перевіряє люльку. Взагалі одна люлька служить два-три сезони, потім її не використовують.
По ідеї, у мене мав би бути допуск до висоти. Від 1 метр 40 см — це вже робота на висоті, вважається. Ще має бути довідка від нарколога, психолога та медична книжка. Але ніхто не вимагає.
Найбільша висота, на якій я працював, — 25 поверх. Мені не страшно. Хіба що в перші дні, як починаєш сезон. І всьо. Якщо вітер сильний, буває страшно. Декілька раз навіть хлопці знизу тримали троса, бо я не міг спуститися. Люльку кидало й гойдало. Я просто випустив когті і тримався за будинок.
Перерви роблю по мірі втомленості. Нема такого, щоб у вісім виїхав, а в девять маєш спуститися. Робота просто повинна робитися. Захотів їсти — пішов поїв. Захотів спати — пішов поспав».
"Коля розповідає про випадки, коли бригади облицювальників працювали цілодобово: в три зміни по вісім годин. Їм потрібно було якнайшвидше виконати роботу та йти на інший об’єкт."
Минулого літа Коля майже місяць працював уночі: йому дісталась сонячна сторона будинку, й спека була більше 35 градусів. Взагалі вночі працювати заборонено, але на заборони не надто зважають. На майданчику вмикають прожектор, й робота триває. Коля розповідає про випадки, коли бригади облицювальників працювали цілодобово: в три зміни по вісім годин. Їм потрібно було якнайшвидше виконати роботу та йти на інший об’єкт.
Техніка безпеки, або Допоможи собі сам
Про техніку безпеки, засоби спецзахисту, роботу з хімікатами, норми й відхилення безпеки всі знають, але уваги цьому не приділяють. Коля розповідає, що якщо робити все по нормативам, то грошей не заробиш.
Минулого року Профспілка будівельників організувала перевірку на об’єкті на Оболоні, де він працював. Тоді керівники сказали всім, хто неофіційно влаштований, хутко йти з будмайданчика, тільки не через ворота: «У вас вихідний, гуляйте». Близько десятка чоловіків «тікали» з місця роботи, перестрибуючи через паркан. Тоді Коля познайомився з профспілковцями. Розповідає, що вони йому довго розповідали про профспілку й можливості відстоювати свої права, але він відмовлявся від будь-яких профспілкових справ:
«Наші хлопці-будівельники були негативно налаштовані до профспілки. Бо вони знали, що це не їхня ініціатива цієї перевірки. Тут така ситуація: наприклад, я запланував сьогодні заробити дві тисячі, але побіг десь пити пиво, і на наступний день теж не получилось поробить, то я втратив свій заробіток. І це через профспілку.
Після того, як профспілковці крутились на Оболоні, то багатьох повлаштовували офіційно. А до того ми працювали за трудовим договором. На виконані роботи. Тобто вони заплатять податок за те, що я їм зроблю, наприклад, один диван. Хоча насправді я в той період зроблю сто диванів. Вони на папері зменшували те, що я зробив. Приїде, наприклад, перевірка, подивиться — я роблю диван, а хто його знає, який я його роблю: перший чи тридцять перший.
За договором ціна за квадрат навіть писалась в два рази менша, ніж ми отримували. В договорі, наприклад, написано, 50 гривень за 1 квадрат, а ми отримували 100 гривень. Так вони платять менше податок. Всі гроші приходять не на зарплатну картку, а готівкою. Конверт ніхто не купляє, конверт гроші стоє. Мені нічого не зрізають, вся сума за виконану роботу платиться по домовленій сумі. Я задоволений».
"Після того, як профспілковці крутились на Оболоні, то багатьох повлаштовували офіційно."
За словами Колі, в середньому за місяць роботи на будівництві в Києві можна заробити близько 1000 доларів[1]. Усе залежить від типу й обсягу робіт. За роботи на висоті, стяжку підлоги чи облицювання можна заробити 20 тисяч гривень на місяць, якщо працювати менше 40 годин на тиждень. Різнороби, за словами нашого співрозмовника, отримують до 15 тисяч. Штрафів не буває[2]. Якщо будівельник зробив щось неякісно, то мусить переробити. Матеріалів вдосталь, працівник втрачає лише свій час. А час — це гроші.
Але чомусь не всім так щастить.
Робота в Польщі: бути чи не бути?
Як і більшість українських будівельників, Коля задумується про роботу на будмайданчиках Європи. Але їхати в Польшу «не хоче принципово»:
«От, наприклад, хто там вороги України? Росіяни зараз. Для мене ворог — це поляки. Бо великий період часу вони витворяли тут у нас багато чого. І скільки часу вони тут у нас орудували і, грубо кажучи, мали в рабах. Яка б мала бути пропозиція, щоб я погодився? Ну хоча б дві тисячі (доларів). Можливо, погодився б. Це плюс відстань і час, коли я можу з’їздити додому і назад. Якщо я в Києві собі працюю, я можу дозволити собі раз в два тижні поїхати на вихідні. То звідти (з Польщі) такого варіанту не буде... Трошки накладно. І навіть раз в місяць — якось ні туди ні сюди. Якщо їхати, то треба їхати на три місяці. Для мене це довго».
«Працювати головою таки краще»
Кожного разу, коли Коля починає роботу на новому об’єкті, то замуровує в стіну 25 чи 50 копійок. Цей ритуал у нього від тестя: щоб гроші заробити й робота гарно йшла.
І робота йде, будинки будують, Київ росте, хтось купує квартири, хтось продає, хтось орендує та мріє зачепитись у великому місті.
"Він не постить сторіз в Instagram, хоча зустрів не один київський світанок на висоті двадцять п'ятого поверху."
Коля не хоче жити в Києві, йому не подобається ритм цього міста. Для нього в Києві немає загадок чи нових цікавих місць, він бачив усі його райони — центр та передмістя — з висоти пташиного польоту. Коля заробляє гроші й сподівається побудувати власний будинок на Хмельниччині, хоче поставити дітей на ноги, мріє про просте життя (що б це не означало), готовий поїхати в Польшу, якщо запропонують 2 тисячі доларів на місяць. Робота важка фізично й психологічно. Будівельнику складно уявити професійний розвиток. Організувати бригаду? Вчити інших? Завжди є декілька пояснень, чому це не вигідно: «не цікаво по грошах» чи «хитра система».
У Колі немає акаунта на Facebook. Він не постить сторіз в Instagram, хоча зустрів не один київський світанок на висоті двадцять п'ятого поверху. Взимку він плаває в рівненському басейні, а влітку може випити пиво після роботи. У нього є колишня дружина, з якою вони знову зійшлись і винаймають квартиру в Рівному. У них двоє дітей. Доньці 11 років, вона отримує 11—12 балів з англійської, синові — 8. Коля хоче, щоб його діти працювали в ІТ, хоч і не надто розуміє, що це. Але він точно знає, що головою працювати краще, ніж руками, й не хоче для дітей такої роботи, як у нього.
Примітки
- ^ На сайтах з пошуку роботи вилка по зарплатам фасадника складає від 15 000 грн до 25 000 грн. Але реальні зарплати нижчі, а навантаження часто більше.
- ^ Стосовно «штрафів, яких немає», показовим є випадок, про який розповіли робітники з іншої бригади будмайданчика, де працював Коля. Влітку 2018 року сильним вітром зірвало шматок мінеральної вати. Він побив Lexus, припаркований неподалік будівництва: там, де паркуватись не можна. Через це бригада будівельників місяць працювала безкоштовно. Фактично це і є «штраф». Провину працівників не було доведено, але людей позбавили права на зарплату. «Неоплачувана праця з часів скасування кріпосного права заборонена», — коментують цей випадок у Профспілці будівельників України.