Евакуація, перехід та взаємодопомога. Історії транс*людей під час війни

4214
Ярослав Хорт
Статті автора

Повномасштабне вторгнення Росії вже рік руйнує життя українців. Біда торкнулася всіх. Проте люди, які й у мирний час стикалися зі специфічними та неочевидними для більшості труднощами, опинилися в складнішій ситуації. Проблеми трансгендерних людей під час війни лише загострилися та здобули нові грані.

В інтерв'ю «Спільному» транс*люди розповідають про те, як війна змінила їхнє життя, про проблеми та виклики, з якими вони зіткнулися, а також про допомогу, яку змогли отримати — як в Україні, так і за кордоном.

Із початком повномасштабного вторгнення у більшості людей в Україні були приблизно однакові проблеми — евакуація близьких, виїзд у західні регіони чи за кордон, пошук житла. Що сталося з тобою у цей період?

Георгій Марков, транс*чоловік, представник ГО «Gender Stream». Дніпро.

Із 24 лютого чотири доби ми їхали на Захід України — я, моя колега Оля, ще дві дівчини, кіт та той-тер'єр. Було дуже «весело», з огляду на те, що водити машину вміє лише Оля, і що в країні одразу зник бензин.

Мене вже більше року немає вдома. Я сумую за своїми рідними містами, у мене їх два — Запоріжжя і Дніпро.

Водночас я тепер живу в іншій країні з коханою жінкою. Я побачив міста, які і не мріяв побачити найближчими роками. З одного боку, це класно, з іншого — я розучився радіти. Я більше не відчуваю щирих, наповнених позитивом емоцій. Бо завжди залишається гіркий осад через ситуацію вдома.

 

черга на кордоні

Черга на кордоні, перші дні повномасштабного вторгнення. Фото: Олексій Мацкевич

 

Альг, художник, зооволонтер, транс*чоловік. Львів.

Я втратив роботу і вліз у борги. Проєкт, на який я розраховував, так і не відкрився, а в інших послуги художника-ілюстратора були не дуже потрібні.

Впрягся у зооволонтерство і набрав собі тварин-жертв війни. Тепер через моїх друзів, які відкрили новий притулок для тварин «Хатуль Мадан», у мене два коти і вісім гризунів — до війни був один кіт і одна шиншила. Звісно, утримувати їх непросто, особливо в моєму фінансовому становищі, але це потужна мотивація не опускати руки і не виходити у вікно — а інколи дуже хочеться.

Олександр, транс*чоловік, транс*активіст, тренер. Одеса.

Із початку вторгнення, поки ми ще були в Одесі, я не спав близько двох тижнів, мене лякали вибухи, адже я жив біля моря в промисловому районі міста. Але, поки всі були в паніці, я впевнено йшов на роботу пішки, бо якраз 24 лютого в мене був перший день на новій роботі, і працювати я мав з дітьми.

17 березня ми з моєю дівчиною Сонею приїхали в Чернівці. Там нас прийняли в прихистку від ГО «Інсайт».

Зараз я працюю підмайстром на будівництві, це мій основний дохід. Паралельно проводжу тренування з самозахисту, лекції про бойові мистецтва та трансгендерний перехід, також я параюрист.

Магріт, небінарна персона, активіст, режисер, квір-батько. Київ.

24 лютого мій дядько, який живе за кордоном, надіслав за мною друга з машиною, і той вивіз мене з двома дітьми до села під Києвом. Перспектива бути затиснутим в селі і потрапити під окупацію з кожним днем здавалася все реальнішою. Я почав шукати організованого виїзду і побачив, що «Trans*Generation» цим займаються. Лишилося сісти в евакуаційний потяг і доїхати до шелтеру в Ужгороді.

Приїхав дядьків друг і повіз нас через блокпости в Київ. На вокзалі був пиздець. Я, діти, мій друг Антон ходили вздовж натовпу туди-сюди без жодної надії кудись упхатись. Нарешті з дверей крізь натовп висунулася провідниця і стала махати нам й кричати — «з дітьми сюди!». Їхали ми 12 годин сидячи на підлозі у повністю забитому потязі з вимкненим світлом. До Ужгорода не доїхали, вийшли у Львові, бо тупо закінчилася їжа і вода. У Львові було жахливо холодно, а евакуація здійснювалася такими ж потягами, тільки тепер у вигляді електричок. Незнайомі люди на вокзалі дади нам теплий одяг. В Ужгороді чекала ночівля в шелтері. Потім була нескінченна черга на кордоні. Виїхали ми по обіді, а у шелтері в Кошице опинилися вночі. Я зв'язався з «PraguePride», і вони пообіцяли знайти житло в Празі. Спочатку завдяки стипендії House of Europe, а потім — тому ж таки дядьку, я платив за це житло шість місяців. Пізніше ми переїхали до Ісландії, де наразі я живу з дітьми.

 

черга на вокзалі в Києві

Черга на один із евакуаційних рейсів на вокзалі в Києві. Фото: Reuters

 

Стас, небінарна персона, перекладач. Київ.

24 лютого був такий трохи дивний день, ніби ти прокинувся десь у Щасті початку 2015-го, а не в Києві. Було відчуття якогось сюру, бо за пару днів до того ми з психотерапевткою працювали над тим, що світ у цілому безпечний.

У 2015-му році я в «Айдарі» був «чорноробочим»-універсалом, навчався водити дрон. Насправді ж хапався за будь-яку одноманітну роботу — займався вогневою підтримкою, вантажами, розбирав склад (виходило непогано), бо на той час «ловив дзен» від одноманітної діяльності саме на лінії зіткнення.

Спочатку я дуже опирався змінам, хотів бути корисним, стрибнути в те саме умовне Щастя 2015-го, але потім життя вустами друзів та воєнкому сказало: «чувак, тобі зараз не сюди».

Локі, небінарна персона, транс*активіст. Київ.

Я поїхав до країн, про які мріяв: жив в центрі Праги, зараз живу в центрі Рейк'явіка. Але цьому відносно безпечному середовищу передував шлях небезпеки та жаху.

Я бачив як на Київському вокзалі на кожне з 20 місць претендували по 300-400 людей, натовп давив всіх без винятку — жінок, дітей, тварин. Ми ледь не втратили один одного в Козятині, коли мій партнер пішов купити білети, лишивши мене з речами, і тут почався авіанапад. У мене в голові не вкладалося — як комусь може знадобитися бомбити Козятин? Наступні 22 години ми провели на ногах і без води в забитому потязі.

Павло, транс*чоловік, активіст. Одеса.

25 лютого я вивіз трьох котів до Молдови. У Молдові два тижні жив у друга. Місцева ЛГБТ+-організація двічі допомогла мені отримати мої препарати для замісної гормональної терапії.

У Празі можна було зробити перехід і операції. Там локальна ЛГБТ+-організація допомогла мені почати офіційний перехід, щоб отримати гормони. Але через ускладнення життя біженцям, я був змушений виїхати і зупинити перехід там. Тому я приїхав у Швецію до свого друга.

Едвард Різ, квір, координатор комунікацій ГО «КиївПрайд». Київ.

Уже 24 лютого ми в «КиївПрайді» почали активно шукати способи, як допомогти численним людям, котрі зверталися до нас із різними проблемами.

Я дуже не хотів виїжджати з України, але жив на лівому березі Києва — в перші дні міст на правий берег перекрили, зʼявилися проблеми з поставкою товарів. В магазинах закінчувалася їжа, не було ліків, які мені потрібні. 8 березня я поїхав до Данії. Там я провів сім місяців, а в середині жовтня 2022 року повернувся назад до Києва. Більше не планую нікуди виїжджати.

 

Київ у перші дні вторгнення

Київ у перші дні повномасштабного вторгнення. Фото: Наталія Кравчук

 

За 2022 рік я особисто представляв Україну і формував та вів українські колони на восьми Прайдах: в Швеції в трьох містах, в Угорщині, в Будапешті, в Копенгагені, власне, де я проживав цей час. Також брав участь в організації спільного маршу «Варшави Прайд» і «КиївПрайду», який ми робили у Варшаві і у місті Мангайм (Німеччина).

Це були локації, куди мене особисто запрошували місцеві організації і українські активісти, які хотіли мати представництво України на Прайдах. Я проголошував там промови про Україну, просив зброю для українського опору, спілкувався з політиками, зокрема з прем'єр-міністеркою Данії Метте Фредріксен і з міністерками Швеції.

Навіть у просторі випробувань, які є загальними для всіх, трансгендерні люди завжди стикаються з персональними викликами. Вони стосуються здоров'я, відносин у суспільстві, бюрократичних процедур. Із чим тобі довелося зіткнутися?

Георгій Марков, транс*чоловік, представник ГО «Gender Stream». Дніпро.

Я зіткнувся з медичною системою Словаччини. Тут досі для юридичної зміни ґендерного маркеру потрібно проходити стерилізацію. А до дружнього лікаря треба записуватись за рік.

Я діставав рецепти на необхідні мені ліки спочатку через центр для біженців, потім там просто перестали їх давати і направляли до лікарів.

Альг, художник, зооволонтер, транс*чоловік. Львів.

Я зіткнувся з двома основними проблеми: доступ до медичних препаратів і документи.

Певний час медпрепаратів не було навіть у продажу, але, на щастя, мені допомогли спочатку друзі, а потім громадські організації. З документами складніше, бо у мене досі немає «нормальних» документів з військкомату. Через це доводилося дуже стресувати — я постійно очікував неприємностей, особливо коли треба було їхати в інше місто. Але на практиці мені довелося пояснювати ситуація лише одного разу — поговорив із воєнкомом і все, але легше не стало.

Мені пояснили, що тих документів, які я маю, і так достатньо. Тому закон я фактично не порушую, хоча з посвідкою про зняття з обліку було б, звісно, простіше.

Олександр, транс*чоловік, транс*активіст, тренер. Одеса.

З нерозумінням. Багато кривих поглядів, місгендеринг (звернення до транс*людини відповідно до паспортного гендера), образливі слова та відмова в обслуговуванні. Переважно проблеми були з державними установами (лікарня, ДРАЦС), через що мені доводилося йти у приватні клініки та їхати в область для отримання документів.

Бували кумедні випадки, коли працівники поліції підходили з наміром вручити мені повістку, а потім бачили мої документи. Хоча сам я хотів би служити після оформлення всіх документів.

 

перевірка документів

Ілюстративне фото

 

Магріт, небінарна персона, активіст, режисер, квір-батько. Київ.

У шелтерах Ужгорода і Кошице ми з дітьми вперше разом були в ЛГБТ+-просторах. Вони побачили, що трансгендерний чоловік, це не тільки мій сценічний образ і персонаж з «Академії Амбрелла», а й реальні живі люди та частина мого життя. У Празі я отримав свою першу утягу (компресійну майку для утягування грудей) і став час від часу її носити. Також я написав і поставив разом з іншими українськими квірами виставу, де грав солдата-гея в утязі і з вусами, зʼявлявся в такому ж образі на дрег-шоу як фотограф, причому так і діставався до них у громадському транспорті. У Рейкьявіку я змінив документи на небінарні і почав використовувати чоловічі займенники скрізь, окрім родини і просторів нетолерантних українців.

Стас, небінарна персона, перекладач. Київ.

З хаосом. Коли тебе намагаються випихнути з евакуаційного потягу, бо ти виглядаєш як чоловік, ті самі люди, які 10 хвилин тому тебе звали «жіночко». Коли проблеми транс*людей в інших країнах взагалі не збігаються з українськими. Наприклад, ти з легкістю задешево знаходиш омріяний дорогий тестостерон, але небінарного переходу в країні немає. Або в іншій країні ти можеш бути хоч інопланетянином, але черга на перший запис до ендокринолога — півроку, а шелтерів для ЛГБТ+ нема, бо нема потреби (спойлер: є, бо біженські общини різних націй зазвичай там гомофобні). У якийсь момент місгендерінг на тлі стресу почав викликати неадекватно сильну реакцію, а від гомофобії в діаспорі просто волосся дибки ставало. Тебе виривають зі сформованого оточення, і ти стопіцотий раз маєш проговорювати, хто ти, чому, ніби виправдовуватися — перед своїми за транс*статус, а перед європейцями — за українськість, біженство, поведінку тих гомофобів і т.д.

Із наймилішою проблемою ми зіткнулися в Ісландії. Нам не могли зробити документи, бо ми ідентифікуємось як небінарні, а українські документи — жіночі. Ісландцям було простіше напряму звʼязатися з урядом Ісландії, аби там визнали небінарність та змінили нам документи, ніж ображати нас необхідністю спочатку отримати жіночі документи, а лише потім міняти.

 

мітинг в Ісландії

Мітинг на підтримку України в Ісландії. Фото: Félag Úkraínumanna á Íslandi / Товариство українців Ісландії

 

Локі, небінарна персона, транс*активіст. Київ.

З прийняттям. Друзі з «PraguePride» допомогли нам отримати допомогу. Я вперше в житті отримав ін'єкцію «Нібідо» замість «Омнадрену». Також житло і багато підтримки. Гарних лікарів, які працюють з транс*персонами — для них ти не єдиноріг, з яким не знають що робити, навіть якщо хочуть допомогти.

Павло, транс*чоловік, активіст. Одеса.

У Швеції я зіткнувся з багатьма проблемами. Тут до тебе звертаються в тому роді, в якому заявляєш про себе (у мові існує середній рід для квір-персон, якщо їм це підходить). Такий підхід і в медицині, і при влаштуванні на роботу. У Швеції немає труднощів із працевлаштуванням через те, що ти транс*людина.

Я вже чотири роки на гормональній терапії. Однак у Швеції я не можу отримати рецепт уже кілька місяців. Час прийому препарату змістився на два місяці. Мені відверто погано, але це не бентежить ні шведських лікарів, ні соціальних працівників. Річ у тім, що я не отримав діагноз в Україні, а шведи відмовляються мені його давати, бо я біженець.

Едвард Різ, квір, координатор комунікацій ГО «КиївПрайд». Київ.

Як транс*персона я стикнувся з тим, що в багатьох країнах Європи набагато складніше зробити перехід і набагато більше проблем у транс*людей, ніж в Україні.

Данія позиціонує себе як одна з найбільш толерантних країн у світі. Насправді ж транс*людям там дуже важко отримати будь-яке лікування. Операцію мені довелося робити в Швеції, тому що там принаймні є місця у приватних клініках. Не треба чекати декілька років і проходити обов'язкову гормональну терапію, як в Данії. Тому мені вдалося зробити операцію в Швеції у місті Мальме, в прекрасній клініці «Reform Clinic». 

А ще я не міг продовжувати гормональну терапію. В Данії мені казали, що треба повністю пройти данську процедуру, яка триває декілька років. Це настільки мені не сподобалося, що я вирішив цього не робити. Тому й призупинив гормональну терапію.

 

плакат на марші рівності

«Мій гендер не потребує діагнозів» — плакат на Марші рівності 2016 року. Фото: Гендер в деталях

 

Я знаю багатьох людей, які зараз живуть в європейських країнах, як біженці і біженки, та не можуть знайти собі гормони і нормально спілкуватися з місцевими лікарями.

Другий момент — це трансфобія. Я стикався з трансфобією у таборі для біженців, де жив, тому що нас данці поселили зі свідками Єгови — мене та ще одного транс*хлопця, з яким ми разом виїхали з Києва.

ЛГБТ+-організації в Україні спільно з європейськими організаціями створили багато програм для ЛГБТ+-людей, які постраждали від війни. Допомога надавалися продуктами, ліками, грошима, житлом. Чи звертався ти за такою підтримкою, і хто допоміг особисто тобі?

Георгій Марков, транс*чоловік, представник ГО «Gender Stream». Дніпро.

Ми як ЛҐБТ+-організація співпрацюємо з багатьма європейськими партнерами. Перше, що ми зробили — звернулися до місцевих ЛҐБТК+-організацій. Проте щодо транс*питань нам сказали наступне: вам краще їхати далі, в Західну Європу, бо Словаччина дуже відстає в транс*питаннях, тут складно отримати допомогу. Ми вийшли на чудову організацію «Equita», представниці якої відгукнулись і змогли надати певну кількість гормональних препаратів.

Альг, художник, зооволонтер, транс*чоловік. Львів.

Звертався кілька разів до громадських організацій ГО «Інсайт», «Trans*Generation» і «Когорта». Отримував гуманітарну допомогу (ліки та спеціальний бандаж), одноразово — фінансову і психотерапевтичну.

Олександр, транс*чоловік, транс*активіст, тренер. Місто Одеса.

Так, звертався. Інколи це була фінансова допомога, бо в мене не було ніяких заощаджень. Мені допомогли придбати телефон, отримати довідки для початку транс*переходу та аналізи. Деякий час допомагали з гормональними препаратами, за що я дуже вдячний кожній організації окремо. Всі організації навряд чи згадаю, проте точно «Когорта», «Gender Stream», «Trans*Generation», «Еком», «Альянс Глобал».

Магріт, небінарна персона, активіст, режисер, квір-батько. Київ.

Звертався до «Gender Stream» — це ж їхні шелтери в Кошице і Ужгороді. Інформацію знайшов в «Trans*Generation». «Prague Pride» допомагали з житлом в Празі. «Samtökin 78» — ісландська ЛГБТ-організація допомагала зі зміною документів на небінарні.

 

прага прайд

Фестиваль «Prague Pride». Фото: Facebook «Prague Pride»

 

Стас, небінарна персона, перекладач. Київ.

Допомагала організація «Resist*ance», яку створили після російського вторгнення. У Чехії було скрутно з грошима, тож вони нам висилали. В самій Чехії допомагав «Prague Pride», контачив з транс* та з організацією підтримки людей з розладами аутистичного спектру, давали гроші на гормони для партнера, проводили заходи, шукали житло для подруги, утяги.

В Ісландії допомагали «Samtökin 78» — з житлом, з гормональними препаратами, хоча спілкуватися було складнувато через принципово іншу систему підтримки. Ми не розуміли, куда за чим можна йти, а вони не знали, куди нас направити.

Локі, небінарна персона, транс*активіст. Київ.

Так, звертався до організації «Prague Pride», пізніше в Ісландії — до «Samtökin 78». Соціальна служба Ісландії купила нам нові телефони замість розбитих. А ще «Samtökin 78» мені передали подарунок від магазину одягу для FtM (люди, які здійснюють перехід з жіночого гендера до чоловічого). Пару майок, кілька трусів, шкарпетки і утягу, незручну, але все одно приємно.

Павло, транс*чоловік, активіст. Одеса.

Мій друг з Нідерландів зв'язав мене з ЛГБТ+-організацією в Румунії, і вони мені надіслали багато грошей, за що їм дякую.

Едвард Різ, квір, координатор комунікацій ГО «КиївПрайд». Київ.

Я звертався за допомогою до організації, в якій працюю — до «КиївПрайду». Мені допомогли виїхати з Києва до Львова.

У Копенгагені я шукав підтримки вже у місцевої організації «LGBTSilent», яка допомагає ЛГБТ+-біженцям з будь-яких країн. Вони допомогли мені освоїтися та зрозуміти, як у Данії все працює. Також я взяв участь в їхньому проєкті про біженство. «LGBTSilent» зробили книжку, у якій я розповів про Україну.

До «КиївПрайду» зверталися люди з різних країн, тому мені вдалося провести певний час в Польщі. Декілька днів нас хостила Ада, польська активістка і волонтерка Маршу рівності в Варшаві. У неї ми чекали волонтерів з Данії — гей пару, яка хотіла допомогти комусь з України переїхати в Данію. Вони нас довезли на машині з Варшави в Копенгаген.

 

Марш рівності Варшава

Марш рівності «КиївПрайд» та «Варшава Прайду», червень 2022 рік. Фото: KyivPride / Facebook

 

Усім доводиться робити складні вибори — залишитися, виїхати, повернутися. Як твоє життя зараз? Загадувати важко, але чи є у тебе плани на найближчий час? Чи думав, що робитимеш після перемоги?

Георгій Марков, транс*чоловік, представник ГО «Gender Stream». Дніпро.

Зараз продовжую працювати, вчусь менеджерити свій час і ресурси, щоб не було такого виснаження, як торік. У позаробочий час опановую нову для себе професію — веброзробника. Решту часу намагаюсь присвятити собі і родині. Планувати складно, адже рік тому всі плани рухнули в один момент. Не думаю, що повернусь додому в найближчі два роки. 

Альг, художник, зооволонтер, транс*чоловік. Львів.

Лікуюсь, наскільки це виходить (розумію, що треба краще, але не вистачає сил ходити по лікарях і грошей). Шукаю можливості хоча б щось десь заробити. Піклуюсь про звірів. Доначу на ЗСУ та по конкретних запитах, коли є з чого донатити. Коли нема — просто перевожу кешбек з витрат.

Планами це назвати важко. Найближчим часом хочу спробувати ще раз всюди позакидати своє резюме, щоб знайти постійну роботу.

Після перемоги, можливо, повернуся у Київ, якщо буде куди, і спробую знову відбудувати власне життя. Але не дуже вірю, що мені щось із цього вдасться.

Олександр, транс*чоловік, транс*активіст, тренер. Одеса.

Ментальний стан залишає бажати кращого, але загалом усе гаразд. Із найближчих планів — оформлення нового паспорту та таке бажане повернення в Одесу.

Після перемоги ще не знаю. Це вторгнення навчило не загадувати наперед.

Магріт, небінарна персона, активіст, режисер, квір-батько. Київ.

Я вже півроку сиджу в Ісландії на соціалі, без роботи та проєктів. Цього вистачає, щоб орендувати двушку в центрі, на життя мені докидають рідні. Зараз для мене є пріоритетними творча реалізація та фінансова незалежність. Думаю побути тут іще пів року і побачити, що буде далі. Звісно, хочеться перемоги й повернення до України. З іншого боку, якщо до того моменту я матиму роботу, то не повернуся. Відбудовування країни може стати надто складним викликом для одинокого батька-квіра. Мої небінарні документи на нове ім'я будуть в Україні недійсними. Мій молодший син, який, як і я, є аутистом, не отримає належної допомоги. Але мені не хочеться вічно жити на соціалку, тому, якщо не знайду себе в Ісландії, однаково поїду далі — в Україну чи ще кудись, якщо війна триватиме.

 

лгбт

Активісти «КиївПрайд» розмістили на монументі «Батьківщина-мати» райдужний прапор, 2020 рік. Фото: KyivPride / Twitter

 

Стас, небінарна персона, перекладач. Київ.

Зараз я дуже втомлена конячка, яка все ж таки, здається, вивезла. На після перемоги плани — наклюкатись в диміну, а потім долучитися до психологічної реабілітації військових та цивільних. На найближчий час — знову змінити країну, цього разу  свідомо, задля закінчення реабілітації, гарної роботи та військового навчання для себе і партнера. По-перше, бо все життя про це мріяли, а по-друге, треба ставати новою зміною для тих, хто зараз на фронті.

Локі, небінарна персона, транс*активіст. Київ.

Важко. Я зараз маю вирішити — залишитись в Ісландії, де отримав своє ім'я та небінарний гендер в кенніталі (посвідчення особи в Ісландії), але не зміг знайти роботу, чи їхати до Америки, де є робота для нашої сім'ї, але все доведеться починати спочатку.

А після перемоги я хочу побачитися з друзями і допомоги Україні відновитися як повноцінному члену Євросоюзу. 

Павло, транс*чоловік, активіст. Одеса.

Мій план — зробити перехід і піти в стелс (приховувати в суспільстві транс*статус) на якийсь час, жити життям без постійної боротьби, насолодитися спокійним життям у своєму справжньому ґендері, і щоб мене ніхто не чіпав. Можливо, пізніше повернутися в активізм.

Едвард Різ, квір, координатор комунікацій ГО «КиївПрайд». Київ.

Зараз я дуже злий, вмотивований та активний, багато працюю. Після реабілітації я займаюся спортом, ходжу на масаж. Працюю зараз над тим, щоб довести своє тіло до нормального фізичного стану. І, якщо буде потреба, підготуватися до того, щоб служити або щоб бути, наприклад, госпітальєром. 

Ми у «КиївПрайді» плануємо після перемоги робити великий Прайд Марш в Києві, на який вже запросили всю Європу, США, Канаду, Тайвань і Австралію. Насамперед я дуже чекаю перемоги, а після — цієї події.

Автор: Ярослав Хорт

Обкладинка: Катерина Грицева

Поділитись