Не варто перебільшувати вплив Олександра Дугіна, який виступає за створення радикально нової євразійської імперії, в якій домінуватиме російське православ’я завдяки військовій перемозі (причому його прихильники вважають Путіна занадто м’яким). Однак те, що пише Дугін, варто розцінювати як прояв неофашистської загрози. У короткому тексті за вересень 2024 року Дугін вдається до того, що шокувало навіть мене, звиклого до всіляких несподіванок у теорії та політиці: він застосовує тріаду Лакана «Реальне/Символічне/Уявне» для аналізу ролі Дональда Трампа та Камали Гарріс на майбутніх президентських виборах у США. Ось як Дугін подає тріаду РСУ:
Реальне — це сфера, де кожна річ строго тотожна сама собі. Така абсолютна тотожність (А=А) виключає саму можливість бути, тобто перебувати в становленні. Таким чином, Реальне — це зона чистої смерті, ніщо. В ній немає ніяких змін, руху чи відноcин. Реальне є істинним, як істинним є ніщо, яке не має альтернатив.
Символічне — це сфера, де немає нічого, що не дорівнює самому собі, де одна річ завжди відсилає до іншої. Це втеча від Реального, зумовлена бажанням уникнути смерті та занурення в ніщо. Саме тут народжується зміст, стосунки, рух і трансформації, але щоразу у режимі сновидіння. Символічне — це несвідоме. Суть символу полягає в тому, що він вказує на щось відмінне від самого себе (по суті, неважливо на що саме, головне — не на себе).
Уявне — це сфера, де зупиняються динаміка та кінетика Символічного, але при цьому річ не вмирає і не провалюється в Реальне. Уявне — це те, що ми помилково вважаємо буттям, світом, нами самими, це — природа, суспільство, культура, політика. Це — усе, але водночас це і омана. Кожен елемент Уявного насправді є застиглою миттю Символічного. Неспання — це форма сну, який не усвідомлює себе. Все в Уявному відсилає до Символічного, але видає себе за нібито «Реальне».
У Реальному A=A є істинним. У Символічному А=А є хибним. В Уявному жодна річ не є тотожною сама собі, але, на відміну від Символічного, річ не хоче в цьому зізнаватися — ні собі, ні іншим.
Реальне — це ніщо. Символічне — це становлення, що постійно змінюється. Уявне — хибні вузли застиглого Символічного.
У цьому описі хибно все: те, що вислизає від Дугіна, — це взаємозв’язок трьох регістрів, проілюстрований фігурою борромеєвого вузла. Реальне — це не самототожність (А=А є суто формулою символічної тотожності), а перешкода, іманентна до Символічного, неможливість А=А, тобто неможливість будь-якої символічної тотожності повністю реалізувати себе. (Класичний приклад: Реальне статевих відмінностей означає, що в патріархальному суспільстві жінка не може досягти повної реалізації свого потенціалу. Або: Реальне класового антагонізму означає, що суспільство ніколи не є органічним Цілим). Символічне як таке є системою диференційованих тотожностей: тотожність кожного елемента полягає в його відмінностях від інших елементів. З огляду на це, Символічне не можна ототожнювати з несвідомим: це насамперед те, що Лакан називає великим Іншим, соціально-символічним порядком, який визначає базові орієнтири суспільства. (Таким чином, Ім’я Отця є втіленням символічного Закону). Метою аналітичного процесу є наближення суб’єкта до точки, в якій він чи вона визнає, що великого Іншого не існує, що кожна фігура великого Іншого пронизана Реальним антагонізму. Уявне також не можна звести до застиглого Символічного: Уявне — це також, за своєю суттю, те, що Лакан називав досвідом фрагментованого тіла (le corps morcelé), хаотичний потік тілесних частин, які ще не об’єднані в тіло.
«Вузол боромея» Ж. Лакана
Втім, про тріаду РСІ ми вже й так написали більше, ніж достатньо — тепер нам варто зосередитися на тому, як це стосується прийдешніх виборів у США. На думку Дугіна, Камала Гарріс уособлює Символічне; вона
втілює в собі запрошення до трансгресії, легалізації збочень, до звільнення від усіх заборон і норм, а отже, означає розширення зони Символічного. Програма демократів — це структура добре темперованого марення: більше ЛГБТ, більше cancel culture, більше нелегальних іммігрантів, більше наркотиків і операцій зі зміни статі, більше декомпозиції старих устроїв, більше BLM (Black Lives Matter) і критичної расової теорії.
Таким чином, програму демократів у певному сенсі можна вважати психоаналітичною: оскільки Символічне є несвідомим, воно повторює старий лівофройдистський жест звільнення несвідомого від обмежень репресивного ладу. Але те, що розумів Лакан, а ліві фройдисти ігнорували, — це ключовий урок усіх революцій: коли репресоване символічне несвідоме руйнує уявний лад і виходить на волю, таке пряме утвердження несвідомого одразу ж породжує новий сталий уявний лад, набагато репресивніший і тоталітарніший за попередній. Може здатися, що Дугін влучив у ціль щодо лакано-марксистів — ось як відповів Жак-Ален Міллер[1] (який добре обізнаний з Лаканом) на запитання: «Якими були політичні наслідки вчення Жака Лакана?»:
Лакан стверджував, що не був прогресивним, що не вірив у прогрес. Для нього історія була радше циклічною, в певному сенсі. [...] Він не був прогресивним, не був консервативним, а разом з тим не вірив у тотальні зміни, бо вважав, що якщо залишити господаря або знищити господаря, то знайдеться інший господар. Зокрема, ми бачили це дуже чітко на прикладі радянського комунізму. Сталін був набагато жорстокішим господарем, аніж Цар.
Втім, Міллер тут не дуже оригінальний: таке застереження проти радикальних змін здається старою консервативно-ліберальною банальністю, яку вперше сформулював Берк у своїй критиці Французької революції. (У випадку з Геґелем усе складніше: у своїй «Феноменології духу» він показав, як абсолютна свобода неминуче переростає в терор, але цей перехід був для нього необхідним кроком на шляху до встановлення громадянського миру). Прірва між Міллером і Дугіним оприявлюється, щойно ми переходимо до наступного питання: як протидіяти цій радикальній тенденції, застиглій у новому тоталітарному Уявному? Дугін стверджує, що єдиний спосіб справді підірвати марення демократів — це покластися на символічне марення правих, представлене такими групами, як «Горді хлопці» (Proud Boys) та протрампівськими коментаторами:
Де знайти місце для атаки на застигле ліберальне Уявне, яке перетворилося на відвертий тоталітаризм? Відповідь очевидна: на протилежному полюсі, який ми можемо назвати трампістським Символічним. Ознаки цієї стратегії ми бачили ще під час першої президентської кампанії Трампа в альтернативних правих, на 4chan[2], в мемі жабеняти Пепе, в конспірології рептилоїдів, в магії хаосу та маревних теоріях QAnon[3]. Ми могли б умовно з певними поправками назвати це «езотеричним трампізмом» або, якщо бути більш точними, «психоделічним трампізмом».
Якщо демократи та їхні трансґресивні практики стали Уявним, тобто застиглим тоталітарним примусовим комплексом прескриптивних владних стратегій, то психоаналітична критика з боку Символічного природно сконцентрувалася в республіканцях. Звісно, не у всіх республіканцях, а в найбільш розкутих, «неврівноважених» та шалених.
І ключовою фігурою тут для Дугіна є Джей Д. Венс, щодо якого він навіть припускає, що той можливо обізнаний з доробком Лакана:
На Венсі психоаналітична стратегія демократів дає збій, оскільки сам Венс уособлює полюс атипового правого Символічного. Не виключено навіть, що він це розуміє і навіть читав Лакана.
Дж. Д. Венс звертається до прихильників під час передвиборчого заходу в Меморіальному залі 28 жовтня 2024 року в Расіні, штат Вісконсин. Фото: SCOTT OLSON
Ну звісно ж, [для Дугіна] усе логічно завершується тим, що Венс — лаканіанець… Та політична уява, що живить цю дугінську маячню, включає не тільки союз європейських націоналістів і традиційних мусульман, які спільно борються проти глобального лібералізму, а й союз лівих і правих, які спільно борються проти ліберального центру:
На Заході є як чудові праві, так і дуже достойні ліві діячі. Наприклад, AfD (Альтернатива для Німеччини) — визначний правий рух, а Сахра Ваґенкнехт — видатна ліва.
Але розкол існує не лише між чесними, справжніми лівими антиглобалістами та лівими глобалістами; існує гомологічний розкол і на правому фланзі, між істинними правими антиглобалістами та правими, які добровільно беруть участь у глобалістський ліберальній грі:
Існують європейські ультраправі, які об’єднують зусилля з нацистами з батальйону «Азов», щоб воювати проти нас [Росії]. Ці ультраправі зручно ігнорують той факт, що Зеленський — єврейський ліберальний клоун, наркоман і перверт. Як можна вважати цих людей правими? Вони всього лише службові собаки на ліберальному натовському повідку.
Підтекст цих рядків зрозумілий: цілковита демонізація європейського лібералізму:
Не існує хороших лібералів. Всі ліберали пов’язані зі світовим урядом і західною гегемонією. Кожен, хто на їхньому боці, вважається абсолютним ворогом як для справжніх правих, так і для справжніх лівих людей. Це тому, що капіталізм — це cуцільне зло, і його потрібно знищувати водночас і з правого, і з лівого боку.
Що ж станеться, коли — чи якщо — об’єднані праві та ліві ліквідують лібералізм? Чи не призведе це до ще жорстокішого конфлікту? До того ж, як можна поєднати ідею, що «капіталізм є суцільним злом і має бути знищений одночасно з правого та лівого боків» із підтримкою Дугіним Росії, Китаю тощо, які не є антикапіталістичними, а радше авторитарно-капіталістичними країнами? Дугін є антикапіталістом лише тією мірою, якою капіталізм є ліберальним; він, безумовно, хоче, щоб капіталізм контролювався і регулювався сильною національною державою, заснованою на національних традиціях — мрія, яку поділяють усі фашисти. А оскільки Лакан і Міллер вже понад півстоліття повторюють, що капіталізм є глобальним, це означає, що опозиція між його ліберальною та авторитарною версіями є йому іманентною.
В останнє десятиліття своєї діяльності Лакан дедалі більше захоплювався критикою політичної економії Маркса. Центральна категорія його досліджень цього періоду — поняття надлишкової насолоди (plus-de-jouir) — розроблена через постійне звернення до поняття доданої вартості у Маркса. Така опора на Маркса вказує, що Лакан відчайдушно шукав шлях виходу з капіталізму, розглядаючи психоаналіз як потенційну можливість порятунку, — шлях, який вже активно реалізовувався впродовж наступних років після 1968 року. Однак він прагнув більшого: щоб психоаналіз став виходом із капіталізму не лише для обраних.
Олександр Дугін
Лакан віднаходить цей порятунок у святості, але визначає святість у дуже специфічний спосіб: святий — це той, хто повністю приймає екскрементальну ідентичність, хто зведений до шматка відходів. Це, звісно, не означає, що ми всі повинні стати святими у звичному розумінні цього терміну. Ми повинні навчитися виходити за межі капіталістичного тиску супер-еґо до «все більшого і більшого», до невпинного прогресу, за межі економіки розширеного самовідтворення, яка збереглася і в класичному марксизмі, і в наявному соціалізмі. Ось ключова теза з «Телебачення» Лакана:
Святий, якщо говорити зрозумілою мовою, не займається доброчинністю (charity). Радше він діє як сміття (déchet); його справа — смітити (il décharite).
А ось коментар Франсуа Рено з цього приводу:
Ось тут і починається парадокс, адже в загальному уявленні святий справді займається доброчинністю. Лакан припускає, що саме цієї доброчинності святий позбувається, святий звільняє себе від тягаря доброчинності. Таким чином, «trachity» (déchariter) — це згущення понять «сміття» і «доброчинності», і я додам, що воно починається так само як «розрядка» (décharge), тобто термін із прихованим підтекстом.
Сьогодні позиція Лакана проти доброчинності набуває нової актуальності, оскільки благодійна діяльність стала ключовим компонентом великих корпорацій (досить згадати хоча б Фонд Білла і Мелінди Ґейтс з його десятками мільярдів пожертвувань). Для Лакана доброчинність незмінно вписується в традиційну логіку Вищого блага: вона дозволяє корпораціям заново вмонтувати невпинне прагнення свого супер-еґо в надприбутки як внесок у загальний добробут. Але чи можемо ми відсторонити капіталістичне супер-еґо через святість, яка, зрештою, є внутрішньою суб’єктивною позицією?
Загальний погляд Лакана песимістичний: найімовірніше, нашим майбутнім буде нова форма глобального капіталізму, доповнена новими релігійними націоналізмами (що фактично відбувається вже зараз), а сам психоаналіз як специфічна практика (в якій аналітик функціонує як екскрементальний святий), імовірно, також зникне. Психоаналіз не вічний, він можливий лише за певних соціальних умов. Я залишаюся марксистом: капіталістичне супер-еґо є не лише внутрішньою суб’єктивною позицією, воно вбудоване в складну мережу соціальних та ідеологічних відносин і практик, які матеріалізують ці відносини. Боротьба має тривати на цьому рівні.
Міллер сформулював протилежний Дугіну висновок щодо соціальних наслідків теорії Лакана: Лаканова критика студентських протестів 1968 року була, по суті, захистом поміркованого і скромного лібералізму, що змушує нас уникати крайнощів і підтримувати крихку рівновагу між компонентами соціального борромеєвого вузла. Ми, безумовно, вбачаємо в Лакані консервативний аспект, ліберальний аспект і лівий антикапіталістичний аспект, але Дугін зарано змішує традиційний лібералізм з культурою скасування, яка, радикалізуючи певні ліберальні тенденції, викликає спротив у багатьох лібералів. Навіть більше, саме Дугін у своєму есхатологічному баченні боротьби на смерть між глобальним лібералізмом і об’єднаними «добрими» лівими і правими виступає за радикальні насильницькі зміни, які не можуть не породжувати новий терор.
Отже, яка моя позиція? Я визначаю себе як помірковано консервативного комуніста. Комуніст, тому що мені здається очевидним, що тільки радикальні соціальні зміни дозволять нам впоратися зі смертельними загрозами нашому виживанню (зміни в довкіллі, ШІ, що контролює наше життя, нові соціальні зміни). Консервативний, оскільки за Вальтером Беньяміном, революції в лінійно-еволюційному сенсі передбачають великі перемоги, які залишають по собі багато жертв (мертвих птахів історії) (наприклад, британська колонізація Індії підштовхнула Індію до сучасності, але залишила мільйони загиблих), ми не повинні боятися сказати, що беньямінівська революція була б остаточною контрреволюцією — поверненням і помстою всіх жертв (мертвих птахів історії), які заплатили жахливу ціну за прогрес. Зокрема, Спартак програв (не забувайте, що він захищав «примітивне» докласове суспільство від «прогресивного» Риму), але пам’ять про його повстання рабів залишається уявною тінню і надає голографічної глибини подальшим повстанням. Поміркованим, тому що ми завжди повинні враховувати непередбачувані катастрофічні наслідки наших дій і вчитися поєднувати радикальні заходи з поступками. Ця тріада — мій власний соціально-політичний борромеїв вузол — ідеально узгоджується з теорією Лакана.
Примітки
- ^ французький психоаналітик лаканівської школи, спадкоємець доробку Лакана (прим. ред.)
- ^ анонімний іміджборд, на якому зародилися меми на кшталт Pepe The Frog, Soyjak, рейдж-коміксів, а також який неодноразово звинувачували в тероризмі та пропаганді нацизму.
- ^ рух, який об'єднує прихильників поширеної в США конспірологічної теорії, згідно з якою колишній президент США Дональд Трамп збирається викрити гігантську міжнародну схему сексуальної експлуатації маленьких дітей, до якої причетні лідери Демократичної партії США, що поклоняються Сатані, а також багато інших американських знаменитостей.
