Передмова редакції
Європейський футбольний чемпіонат знову нагадав про одну з головних туристичних атракцій нашої країни. За оцінками МВС кількість повій в Україні сягає від 110 до 250 тис. До них варто було б додати десятки тисяч секс-працівниць онлайн і по телефону, стриптизерок, секс-масажисток, порно-акторок. А скільки українок вільно або й невільно надають секс-послуги за кордоном обчислити ще складніше. Дешевий секс – звичайний товар периферійних країн в світовому розподілі праці. Насильство, хвороби, шантаж міліції – звичні умови такого способу заробітку.
Що робити з цією проблемою? Одні вважають, що проституція має бути заборонена, інші – що криміналізувати слід саме клієнтів. Ми публікуємо статтю австралійської секс-працівниці, члена близької до анархізму профспілки «Industrial Workers of the World», яка обстоює необхідність легалізації проституції для створення законних можливостей самоорганізації та захисту інтересів секс-працівників на рівних правах з іншими найманими працівниками та самозайнятими. Важливо, що цей текст важко звинуватити в чоловічій упередженості та незнанні реалій секс-індустрії. Але це тільки початок дискусії у нашому виданні, в якій гостро не вистачає лівокритичного та емпірично обгрунтованого аналізу проституції в українському контексті.
У тексті перекладу всюди вжитий жіночий рід лише для зручності, але не слід забувати про те, що існує чимало секс-робітників та секс-рабів, а також активістів чоловічої статі, які переймаються цією проблемою.
Також ми опустили надмірну організаційну саморекламу, але недосвідченому читачу все-таки доведеться трошки потерпіти ритуальні навішування ідеологічних ярликів, на жаль, традиційні для культури лівої полеміки.
В анархістських та феміністичних колах триває дискусія щодо легітимності секс-роботи та прав робітниць секс-індустрії. Два наявні підходи до цього питання майже повністю суперечать одне одному. З одного боку, феміністки, такі як Меліса Фарлі, виступають проти сексуальної праці і вважають, що ця робота – насилля над жінками. Фарлі каже: «Якщо ми розглядаємо проституцію як насилля над жінками, нема сенсу говорити про легалізацію чи декриміналізацію проституції». З іншого боку, захисники прав робітниць секс-індустрії вважають секс-роботу значно більш схожою на будь-яку іншу працю. Вони вірять, що покращення життя секс-робітниць можливе завдяки боротьбі за соціальне визнання їхньої праці та їхні робітничі права, і тільки за умови, що активістки будуть прислухатися до слів самих робітниць секс-індустрії. У цій статті я спробую показати, чому підхід, який пропонує заборону секс-роботи, дискримінує секс-робітниць та користається з їхнього маргіналізованого статусу, тоді як протилежна позиція – відстоювання їхніх прав – дає нам можливість зробити важливий крок у захисті трудових та інших прав робітниць секс-індустрії.
Ось приклад аргументів, які наводять прихильниці заборони проституції:
Концепт «вільного вибору» жінки продавати своє тіло сконструйований у руслі неоліберальних уявлень про вільний ринок, тобто того самого підходу, згідно з яким робітники мають можливість реального вибору та контролю над своєю роботою. Відповідно до нього, жінка сама «вирішує” продавати своє тіло, а отже, ми маємо сконцентруватися на питаннях безпеки секс-робітниць, їхньої можливості заробляти гроші та переслідуваннях з боку держави. Хоча безпека та права жінок – справді головне, та пропозиції щодо контрольованих державою борделів та об’єднань секс-робітниць у профспілки щонайменше реформістські, щонайбільше – наївні та регресивні. Навіть ідея «кооперативних борделів» ігнорує гендеровану природу проституції, а також її роль у підтримці чоловічого домінування.
Анархісти мають вимагати викорінення всіх практик експлуатації, а не робити їх безпечнішими.
(З листівки, яку роздавали прихильниці заборони проституції на воркшопі, присвяченому сексуальній праці, на Лондонському анархістському книжковому ярмарку в 2011 році.)
Воблі 1 закликає викорінювати всі практики експлуатації, а не тільки ті, які безпосередньо шкодять активісткам чи викликають у них відразу. За капіталізму будь-яка робота – це експлуатація. Так чи інакше, вас експлуатують або ви експлуатуєте інших. На практиці більшості з нас стосується і те, й інше. За капіталізму та патріархату секс часто стає товаром, його використовують для експлуатації. Проте, праця чи секс не є товарами чи практиками експлуатації самі по собі. Боротися із секс-індустрією замість того, щоб боротися проти капіталізму та патріархату, означає ігнорувати суть експлуатації. Зосередженість на гендерній природі сексуальної праці не змінить наше гендерно-структуроване суспільство. Більше того, це лише підсилить міф, що гендерний поділ – це природна частина нашого життя. Такий підхід також залишає поза увагою тих секс-робітниць, які не вкладаються в уявлення про жінку – працівницю секс-індустрії, – тих, кого так легко ігнорують, якщо вони ставлять під сумнів дискурс про заборону секс-роботи.
Прихильниці заборони секс-роботи звинувачують усі інші погляди на цю проблему в реформізмі, а отже – в невідповідності принципам анархізму. Але чи не є реформістськими самі спроби скасувати цілу індустрію секс-послуг тільки тому, що всеохопна система капіталізму і патріархату наживається на ній – замість боротися за емансипацію всіх робітниць?
Антропологиня Лора Аґустін стверджує, що рух за заборону секс-індустрії поширився саме тоді, коли теорії держави загального добробуту ставали популярними поміж представників середнього класу, які відчували потребу якось покращити життя нижчих прошарків (звісно, не ставлячи під сумнів легітимність класової системи як такої). Зокрема, жінки з середнього класу знайшли спосіб відволіктися від власного пригнічення шляхом позиціонування себе як «великодушних рятівниць» «пропащих» жінок, здобувши такі позиції та визнання в контрольованій чоловіками громадській сфері, яких вони ніколи до цього не здобували 2.
Сьогодні також можна зустріти багатьох представниць середнього класу в русі за заборону секс-роботи, які мають місіонерське бажання «рятувати» «пропащих» жінок. При цьому вони намагаються накинути свої моральні вірування на тих, кого збираються «рятувати». Такий підхід дає їм можливість не тільки відчути те, що вони когось рятують, але і робити це без того (в більшості випадків), щоб ставити під сумнів їхні власні дії та привілеї. Власне, точка зору людей з виробленими в жахливих умовах айфонами, айпадами та іншими гаджетами та одягнених в одяг, створений на потогінних підприємствах, які закликають при цьому до заборони секс-індустрії, ніколи не переставала мене дивувати. Невже секс-індустрія є єдиною сферою, де можуть існувати жахливі умови праці? Прихильниці заборони секс-роботи могли би впізнати рабство на фабриках Apple. Вони могли би побачити сексуальне рабство у випадках сексуального насилля та зґвалтувань робітниць на фабриках по виробництву одягу. Втім, вони стверджують, що скасування такої індустрії не є бажаним, оскільки масове виробництво одягу або ж технологічних товарів є невід’ємною частиною нашого сучасного життя. Але скажіть, будьласка, невід’ємною для кого? Невже для самих робітників? Останні не використовують тих речей, які виробляють, вони не отримують від своєї роботи більше вигоди, аніж отримує її секс-робітниця в їх країні. Отже, здається, «невід’ємність» продукту від нашого сучасного життя визначається в першу чергу саме його споживачем, а не робітником. Але ж це саме те, в чому прихильниці заборони секс-індустрії звинувачують своїх опоненток! Насправді, заклики до заборони секс-індустрії багато в чому залишаються можливістю для багатьох приписати собі начебто безкорисну роль і дозволити їм не ставити під питання їхні власні соціальні привілеї. І саме така позиція є дійсно велферистською та реформістською 3.
Невже секс (або ж можливість ним зайнятися, якщо вам так більше подобається) не є настільки ж необхідним для життя, або хоча б для щастя та здоров’я, як і будь-що з перерахованого вище? Секс насправді є важливим для нашого повсякденного існування, і він має перестати розглядатися як «погана» та «брудна» справа. Люди мають перестати соромитися його. Вони повинні мати можливість вільно отримувати задоволення. Звичайно, цим я не хочу сказати, що когось мають змушувати займатися сексом. Я лише звертаю увагу на те, що спроба виправдати заборону секс-індустрії за допомогою аргументу про його «непотрібність» є насправді дуже непереконливою. Особливо зважаючи на те, скільки ми виробляємо дійсно непотрібних речей. Така постановка питання, знову ж таки, фокусується на споживачеві, а не на робітнику. Адже замість того, щоб дізнатися, що думають секс-робітниці про свою роботу, наскільки вона є для них важливою, які відчуття та переживання вона викликає, нам кажуть просто зупинитися на тому, що споживачі начебто насправді не потребують таких послуг. Таким чином, робітниця зводиться до об’єкту, який треба рятувати незалежно від того, хоче вона того чи ні.
Невже робітник не може отримувати задоволення від певних аспектів своєї роботи, незважаючи на капіталізм? Невже жінка не може отримувати задоволення від заняття сексом, незважаючи на патріархат? Якщо ваша відповідь буде «Так, може!», то чому ж тоді так складно уявити собі секс-робітниць, які отримують задоволення від своєї роботи, незважаючи на капіталізм та патріархат, а не завдяки їм? Прихильниці заборони секс-роботи казали мені, що отримувати задоволення в секс-індустрії неможливо, а всі робітниці, які насолоджуються своєю роботою (або навіть ті, хто не отримують насолоди від такої роботи, але розглядають її як кращу можливість у порівнянні з усім іншим, що їм доступно), насправді так кажуть через свою інтерналізовану мізогінію 4. Якби вони подолали останню, прийнявши позицію про заборону секс-роботи (будь-яка інша позиція маркується як така, що заснована на інтерналізованій мізогінії, а отже є хибною), вони б дізналися істину. Такі думки дійсно звучать жахливо, дуже схоже на релігійну догму. Вони часто і відстоюються, власне, з таким самим запалом . Підхід прихильниць заборони секс-роботи насправді полягає в тому, щоб не надавати значення думкам, досвіду та знанням секс-працівниць або ж навіть ігнорувати їх. Це і є дискримінація, яка маскується під фемінізм. Якщо ви хочете рівності для жінок, то ви маєте слухати всіх жінок. Не тільки тих, хто говорить те, що ви хочете почути.
Прихильниці заборони секс-роботи, здається, вважають, що секс-працівницям, які не погоджуються з ними, занадто сильно промили мізки, аби вони могли говорити самі за себе. Якщо навіть за кимось з них і визнають право на висловлення власної думки, то все, що вони скажуть, сприймається як недостатньо репрезентативне, як таке, що не може представляти досвід всіх секс-працівниць. Я розглядаю всю роботу як експлуатацію. Секс-робота не є виключенням з цього правила. Втім, я точно не вірю в те, що секс-робота є обов’язково більш експлуатуючою або травмуючою, ніж будь-яка інша форма найманого рабства. Звичайно, цим я не хочу сказати, що не існує жахливих порушень прав робітниць в секс-індустрії. Вони існують, і з ними я би хотіла боротися! (Але і визнаючи ці порушення, я не хочу сказати, що не існує прекрасного досвіду, який разом можуть переживати між собою робітниці, а також робітниці та клієнти.)
Якщо ми хочемо справді серйозно підійти до питання поваги до прав секс-робітниць, боротьби за них, то ми маємо зрозуміти, які саме методи працюють. Ми не живемо в анархістській утопії, де ніхто не змушений працювати там, де не хоче, а отже, я навіть не хочу розглядати питання про те, чи буде існувати секс-робота в анархістському суспільстві, та, власне, якою вона буде. Я не хочу його розглядати тою мірою, якою таке обговорення заважає нам зосередитися на захисті прав секс-робітниць прямо зараз.
Прихильниці заборони секс-роботи часто стверджують, що активістки легітимують секс-індустрію, використовуючи такі терміни, як «клієнт» замість «джон» 5 та «робітниця» замість «проститутка». Втім, секс-робітниці та активістки перестали вживати такі застарілі конструкції, як «проститутка», саме тому, що ці означники часто використовувалися для дискримінації робітниць секс-індустрії. Тоді як терміни «клієнт» та «секс-робітниця є більш-менш нейтральними. Звичайно, навряд чи прихильниці заборони секс-роботи не розуміють те, яке саме значення має мова в даному випадку. Вживаючи термін «проститутка», щоб описати секс-робітниць, ми позиціонуємо їх як пасивних жертв. Як тільки ми це робимо, ми можемо ігнорувати їх голос та вірити в те, що ми насправді краще за них знаємо їхні інтереси, а отже можемо виступати від їхнього імені.
Існує й інше звинувачення проти захисниць прав людей, зайнятих у секс-індустрії. Воно полягає в тому, що для останніх нібито бажання клієнта є первинними та більш важливими за потреби та безпеку секс-робітниць, або ж у тому, що вони намагаються легітимізувати комерційні сексуальні обміни (те, що не вважається за легітимні послуги прихильницями заборони секс-роботи). Мені складно з цим погодитися, адже більшість активісток є або ж були секс-робітницями. Якщо вони не мали досвіду роботи в цій сфері, то вони все одно, так чи інакше, мають тісні зв’язки з секс-робітницями. Їх основною метою є права, потреби та безпека секс-робітниць. Наприклад, Scarlet Alliance 6, загальнонаціональна організація, яка бореться за інтереси людей, зайнятих в секс-індустрії, складається з нинішніх та колишніх секс-робітниць. Люди, які мають інтерес в експлуатації секс-робітниць, наприклад, роботодавці, не мають права бути членами цієї організації.
Те, що ці організації не зосереджуються на маркуванні клієнтів (власне, клієнти є занадто різними, щоб підвести їх під одну риску), зовсім не означає, що вони не рефлексують над тим, наскільки важливими є потреби та безпека секс-робітниць. В дійсності, вони пов’язані з боротьбою за права, вони зосереджені на тому, щоб організовувати та захищати робітниць, замість того щоб просто робити моральні оцінки щодо клієнтів. Адже ігнорувати всі зміни, які можуть спровокувати робітники, коли вони організуються та борються разом, надаючи перевагу натомість моралізаторству з приводу причин існування ринку секс-послуг, а також «необхідності» таких послуг, значить жертвувати правами та добробутом робітниць заради абстрактних теоретичних цілей.
Врешті-решт, прихильниці заборони секс-роботи використовують свою владу та соціальні привілеї для того, щоб користатися з маргіналізованої позиції секс-робітниць. Тобто роблять саме те, в чому звинувачують клієнтів. Різниця лише в тому, що вони задовольняють не сексуальне бажання, а моральне. Їхній підхід насправді не допомагає самим секс-робітницям, не відкриває для них нових шляхів для боротьби. Він скоріше накладає на них певну роль та карає за відмову її грати. Натомість рух за права секс-робітниць працює за тим самим принципом, що й усі інші рухи, які виступають проти дискримінації та в інтересах людей найманої праці: шляхом підтримки та солідарності.
Не існує єдиного антикапіталістичного проекту, який би пояснював, як краще знищити експлуатацію. Насправді є декілька проектів, які ставлять собі за мету вільне суспільство. Я переконана в тому, що коли йдеться про боротьбу з експлуатацією на робочому місці, то саме синдикалізм є найефективнішим способом її організувати. І тут не так уже й важливо, де саме ви працюєте: в борделі, стриптиз-клубі, просто на вулиці чи в готельній кімнаті. Підстави для боротьби спільні для всіх учасників найманого рабства. Секс-працівниці повинні мати можливість для об’єднання у профспілку, хоч подібних профспілок наразі й не існує в Австралії. Особисто я була би рада, якби існувала профспілка секс-робітниць.
Якщо активістки справді серйозно ставляться до боротьби за права секс-працівниць, вони будуть дослухатися до нас. Вони будуть прислухатися навіть тоді, коли те, що ми говоритимемо, буде складно прийняти. Будуть підтримувати нас навіть тоді, коли їм не подобатиметься те, що ми робимо. Тільки коли робітники об’єднаються разом, ми й справді матимемо сили перемогти капіталізм. Тому ми не просимо про спасіння. Ми просимо про солідарність.
Переклад Івана Шматка за редакції Дафни Рачок
Перекладено за джерелом