ЗАСНУВАННЯ ПРОФСПІЛКИ СЕКС-ПРАЦІВНИЦЬ: виклики та перспективи

  • 18 квітня 2016
  • 2306
ЗАСНУВАННЯ ПРОФСПІЛКИ СЕКС-ПРАЦІВНИЦЬ: виклики та перспективи

Переклала Катерина Доцюк

Рішення заснувати профспілку в секторі, де такої організації ніколи не існувало, важко назвати очевидним. Загалом, нинішні профспілки мають довгу історію: працівники нерідко долучаються до спілок, які вже існують, але тільки від працівників залежить їхнє заснування та початковий розвиток. У нашому ж випадку є низка проблем: роботу, яку треба організувати, цілком не легалізовано; більшість працівниць є мігрантками в дуже нестабільній ситуації, їх часто заарештовують та депортують; правовий контекст не протидіє жорстокості та експлуатації, ба навіть підтримує їх; та ще й (ніби вже сказаного не досить) ті, хто мали б виявити солідарність, підтримали протилежну сторону та змагаються за ще більшу криміналізацію діяльності секс-працівниць.

Незважаючи на названі труднощі, секс-працівниці в багатьох країнах прийняли виклик. Нині профспілки секс-працівниць є повноцінними агентами соціальної та політичної боротьби, що піднімають низку важливих питань, таких як емансипація жінок та антирасизм, перегляд ставлення до їхньої роботи в різних контекстах та боротьба проти експлуатації.

У 2009 році у Франції було створено STRASS – Синдикат сексуальної праці (Профспілка секс-працівниць). Незважаючи на активну критику його діяльності, він грає важливу роль у дискусіях про секс-роботу, оскільки дозволяє секс-працівницям зробити видимою боротьбу, яку вони ведуть для захисту своїх прав.

Переосмислення проституції як секс-роботи: теоретичні питання

Протести проституток виникали в історії не раз, але загальновизнано, що «сучасний» рух секс-працівниць почався в 1975 році у Франції, коли жінки захопили церкву Святого Нізьє (Микити Ліонського – пер.) у Ліоні. Жінки протестували проти щоденних арештів за те, що вони стоять на вулицях, а також проти ігнорування владою нещодавніх убивств багатьох із їхніх колежанок. Проститутки стали захоплювати церкви й у інших містах, не тільки у Франції, але й у Англії, де було засновано Англійську організацію проституток. Протягом наступних десятиліть секс-працівниці організували важливі кампанії для охорони здоров’я спільноти та вивчення ефективних методів захисту від нової загрози – СНІДу.

Із приходом Ніколя Саркозі в Міністерство внутрішніх справ Франції у 2002 році рух отримав черговий поштовх для розвитку: новий закон про внутрішню безпеку 2003 року криміналізував так зване «пасивне» підбурювання, що означало криміналізацію вуличної секс-роботи. Цей закон, що діє й нині, був надзвичайно шкідливим і змусив секс-працівниць працювати в більш ізольованих місцях, де загрози насильства, незахищеності та ризики для здоров’я вищі. Крім того, цей закон є дуже ефективною протидією імміграції, оскільки легалізує арешти та депортації секс-працівниць із мігранток.

Саме в такій ситуації секс-працівниці вдалися до політичної активності. Вони почали самостійно організовувати щорічні масові зустрічі та семінари, на яких обговорювали численні проблеми, з якими стикаються. Зрештою, вони вирішили побудувати власну автономну організацію, яка змусила б почути їхні голоси та спробувала б втрутитися в політичні дискусії, що стосуються секс-працівниць, а також закликала б їхніх колежанок долучитися до боротьби, забезпечуючи їх необхідними для цього навичками. Деякі схожі організації, хоч і невеликі, уже існували, але для нової було поставлено іншу мету: секс-працівниці прагнули об’єднатися саме як працівниці, тобто в професійну спілку. Ця нова перспектива дозволила би пролити нове світло на проблеми, з якими вони стикаються.

Переосмислення проблем «проституції» як проблем «секс-працівниць» – не нова ідея. Загальновідомим є те, що Керол Лей, секс-працівниця, феміністка та активістка, запропонувала поняття «секс-робота» під час феміністичного семінару в Сан-Франциско в 1978 році. Марксистки-феміністки, особливо ті, котрі брали участь у русі за виплату заробітної плати за виконання роботи на господарстві на початку 1970-х років, розробили теорію, згідно з якою секс-робота вважається частиною репродуктивної роботи, а проституцію визначають як екстерналізовану (зовнішню – перекл.) та комерціалізовану форму роботи, яку домогосподарки також виконують задарма. З іншого боку, багато феміністок, які виступають проти проституції, розрізняють жінок, які продають секс-послуги, та жінок, які цього не роблять, тоді як поняття «секс-роботи» не приводить до розрізнення «хорошої», «чесної» жінки – та «поганої», «пропащої» чи «продажної». Це створює новий фундамент солідарності між жінками для боротьби з експлуатацією, якої вони зазнають у різних сферах життя.

Така точка зору, запропонована STRASS, не тільки протидіє постійній стигматизації секс-роботи, що є загрозою для всіх жінок, але й сприяє розумінню політичних та економічних чинників, що стають причиною експлуатації та насильства над секс-працівницями. Коли політики використовують таку експлуатацію та насильство для ухвалення нових репресивних законів проти секс-роботи, необхідно пам’ятати, що такі умови роботи фактично підтримуються репресивними факторами та стигматизацією, для протидії яким працівниці повинні організовуватися і боротися за емансипацію.

Заснування профспілки з нуля: практичні питання

Заснувати будь-яку спілку – це виклик; заснувати спілку секс-працівниць – геть інша справа. По-перше, через напівлегальний статус секс-роботи складно залучити людей, які працюють у цій сфері. У Франції, як і в більшості країн Європи, секс-працівницям заборонено працювати в спільному робочому просторі 1, але навіть коли вони це роблять у нелегальних борделях, таких як сауни, масажні кабінети тощо – це не спрощує організацію, оскільки проводити організацію означає привертати увагу до їхньої роботи, її нелегального статусу, і, як наслідок, виникає ризик втрати робочих місць. Звісно, це важко назвати вирішенням проблем працівниць, які працюють у поганих умовах. Тим паче якщо мова про тимчасову роботу, а для більшості працівниць секс-індустрії робота є тимчасовою – і/або вони самі її так бачать, – бо тимчасові працівники в усіх сферах діяльності менше схильні боротися за кращі робочі умови.

Великою перешкодою в організації секс-працівниць є їхній страх публічності через стигматизацію, а також бажання уникнути додаткових проблем у особистій та соціальній сферах. Стигматизація є однією з причин, чому секс-працівниці часто мають невдалий досвід роботи: оскільки «повій» так часто ототожнюють із пасивними об’єктами, які мусять лише улягати чоловічим бажанням та не претендувати на владу, багато людей, включно з самими секс-працівницями, нічого не знають про існування засобів, які допомагають зменшити шкоду, якої їм може бути завдано під час їхньої роботи, або уникнути цієї шкоди взагалі. Зважаючи, що поради тим, хто збирається працювати в секс-індустрії нелегально, вважають «підбурюванням проституції», тобто сутенерством – підвищити обізнаність є непростим завданням.

Боротьба за владу є проблемою, що виникає не лише між працівницями секс-індустрії та працівницями/працівниками інших сфер, але також всередині спільноти секс-працівниць. Рухи проти секс-роботи стимулюють конфлікти, коли створюють враження, що працюють в інтересах жертв торгівлі людьми, і сприяють її криміналізації. Унаслідок їхніх кампаній кожне покоління секс-працівниць, які є іммігрантками, інші секс-працівниці часто звинувачують у тому, що вони є частиною «кримінальних мереж», що вони не знають «правил бізнесу», чи в тому, що вони занижують ціни. Така руйнівна тенденція також виявляється в деяких висловлюваннях на захист «сексуальної свободи»: ця риторика ігнорує досвід тих, для кого секс-робота є такою, що травмує та експлуатує, і, як наслідок, – тих, хто не може ідентифікувати себе в рамках такого підходу.

Існує також потужна економічна конкуренція між секс-працівницями, причинами якої є, зокрема, те, що багато з них працюють незалежно, а також непостійний характер секс-роботи. Існування спілки створило простір, де жінки, котрі працюють у різних секторах і за звичайних умов не зустріли б одна одну, мають змогу це зробити (наприклад, ті, що працюють на вулицях, і ті, що в ескортах); це дозволяє секс-працівницям досягати солідарності та виявляти її, замість того, щоб ставитися з недовірою до колежанок.

Незважаючи на складнощі, які є специфічними для секс-індустрії, робота в профспілці секс-працівниць не надто відрізняється від профспілкової роботи в інших сферах діяльності. Більша частина роботи полягає в тому, щоб допомагати секс-працівницям усвідомити свої права й захищатися від численних принижень – чи то з боку поліції, чи з боку третіх осіб, – на які вони наражаються під час роботи; надавати супровід тим, хто опинився під адміністративним чи кримінальним переслідуванням; а також боротися за розширення прав.

Ще однією важливою складовою роботи профспілки є боротьба проти репресивних законів шляхом втручання в політичні дискусії та висвітлення настроїв і думок секс-працівниць.

Боротьба за права секс-працівниць: політичні аспекти

Якщо ми торкаємося таких тем, як обмеження та заборони щодо секс-роботи, секс-робота як частина репродуктивної роботи, боротьба за права секс-працівниць, – стає зрозуміло, що обговорювати лише співвідношення кількості «вільних» та «невільних» секс-працівниць – недостатньо для висвітлення проблем, що стосуються секс-роботи. Обговорювати регулювання, тобто криміналізацію секс-роботи, в основі якої лежить гендерна та расова дискримінація в контексті неоліберального глобалізованого капіталізму, було б набагато кориснішим.

Якщо розглядати секс-роботу в зв’язку, наприклад, із ситуацією, в якій перебувають інші жінки, що виконують репродуктивну роботу (домогосподарки чи хатні робітниці), криміналізацію та стигматизацію секс-роботи можна розуміти як спробу створити резервну «армію» для виконання репродуктивної роботи, яка гарантувала б постачання дешевої (або навіть безкоштовної) репродуктивної робочої сили шляхом загрози, яку вона створює для всіх жінок, котрі намагаються порушити умови свого працевлаштування або шлюбного контракту. Такий погляд робить очевидним те, що боротьба проти стигматизації «повій», яка завдає шкоди не лише жінкам, котрі «нечесно» заробляють на життя, але й будь-якій жінці, що не дотримується патріархальних поглядів на жіночу сексуальність, має бути пріоритетом для феміністок.

Однак багато феміністок підтримують ідею більшої криміналізації, можливо, гадаючи, що репресивні закони можуть допомогти емансипувати жінок. Вони нібито мають на меті криміналізувати не роботу жінок, а передусім звернення клієнтів чи діяльність так званих сутенерів. Але коли сутенер позбавляє житла свою «утриманку» через те, що вона секс-працівниця і він боїться, що його заарештують за сутенерство, виникають сумніви, чи справді криміналізація може якимось чином допомогти емансипації. Навіть більше – яким чином такі феміністки сподіваються ідентифікувати клієнтів чи сутенерів без посиленого нагляду за самими жінками? Також варто зазначити, що більшість секс-працівниць Півночі – не світлошкірі, тому боротьба проти проституції часто сприяє посиленню міграційного контролю та систематичного нагляду, а також збільшенню кількості арештів серед кольорового населення.

У той час як прихильниці криміналізації секс-роботи зосереджують увагу на такому її аспекті, як насильство над жінками, профспілковий підхід має розглядати цю ситуацію з іншого ракурсу, щоб зрозуміти процеси, які зумовлюють її виникнення. Проблему насильства над жінками, а також торгівлі людьми не можна розглядати окремо від причин, які уможливлюють їхнє існування. Здається наївним просити захисту від торговців людьми в держави, не спричиняючи нових обмежень міграції, через які багатьом жінкам із країн третього світу доводиться брати в борг великі суми, щоб мати змогу емігрувати.

У багатьох частинах світу секс-працівниці отримують вагому підтримку від (меншості) феміністок та представниць ЛГБТ-спільнот, і це дуже обнадіює. Коли йдеться про секс-роботу, йдеться і про секс, тому групи людей, що беруть участь у кампаніях за сексуальну свободу, дедалі більше підтримують секс-працівниць. Однак якщо секс-робота – це секс, вона також – і насамперед – є роботою.

Саме тому дуже розчаровує той факт, що багато лівих беруть участь у кампаніях за більшу криміналізацію секс-роботи, і роблять це від імені працівниць індустрії, про яку більшість із них нічого не знає, заперечуючи права секс-працівниць як працівниць, і таким чином демонструючи свою неспроможність теоретизувати жіночу роботу та емансипацію жінок загалом.

Об’єднання секс-працівниць у великі профспілки трапляється нечасто, однак воно продовжує надихати секс-працівниць. Вони не запитують дозволу брати участь у класовій боротьбі, невіддільною складовою якої вони вже є.

Текст мовою оригіналу доступний тут.

Notes:

  1. Організація спільного робочого простору неможлива внаслідок заборони секс-роботи; заборонено створювати й реєструвати як юридичні особи організації, метою яких є надання секс-послуг. – Прим. пер.

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери