Профспілковий фундамент шведського соціалізму

  • 07 листопада 2018
  • 1284
Профспілковий фундамент шведського соціалізму

Артем Тідва

«Десять швів на одному пальці! Буває й таке… Переконайся, що твій інструмент завжди в хорошому стані! Разом ми сильніші!» — запевняє агітка профспілки електриків Швеції. «А якщо ні? — питаю я у свого візаві. — Якщо інструмент несправний? Що тоді? Що як роботодавцю начхати на техніку безпеки, адже ти на свій розсуд виконуєш роботу й сам за все відповідаєш? Якщо хочеш, за свій кошт купуєш новий інструмент, а ні — не вимахуєшся, а як станеться нещасний випадок брехатимеш в “швидкій”, що травмувався вдома, аби не зіпсувати “прекрасні” стосунки з роботодавцем?!» Посмішку на обличчі мого співрозмовника змінив подив із розпачем.

Девід Фернхед зі своїми товаришами та товаришками протягом року проводить 90% перевірок шведських роботодавців на наявність порушень трудових прав будівельників. Він не державний інспектор із питань праці. Девід — омбудсмен із трудових питань Шведської профспілки електриків Svenska Elektrikerförbundet[1], яка налічує 14 галузевих профспілок та 1,2 мільйона учасників та учасниць. Державні інспектори здійснюють лише 10% інспекційних перевірок робочих місць, до того ж вони роблять це довше.

Я не нарікаю на дії державних інспекторів: роботи дійсно дуже багато. Оцінюєш обсяг виконаних робіт, проглядаєш задокументований строк виконання, зіставляєш із кількістю людей, залучених на будівництві. Дивишся, чи здатні фізично стільки людей виконати заявлену роботу в такий термін. Дізнаєшся через профспілку реальні ціни такої роботи, зіставляєш із задекларованими, спілкуєшся з працівниками.

 

Девід Фернхед 

 

Звертатись до європейських судових інстанцій в пошуках соціальної справедливості? Немає потреби!

Якщо профспілкові інспектори виявляють незадекларовану працю на будмайданчику чи підприємстві, роботодавці матимуть справи з поліцією. Коли хтось із працівників не отримує достатню доплату за понаднормові години або роботодавець не сплачує соціальні відрахування, мотивуючи це «спеціальними» умовами роботи, то профспілка пропонує сісти за стіл переговорів і зробити все по-людськи. Перемовини місцевої профспілки з роботодавцем не дають результату — будуть переговори вищого керівництва профспілки з вищим керівництвом будівельної корпорації. Якщо й тут працівники залишаються незадоволеними, профспілка звертається до суду.

 

"Кількість соціальних гарантій в українських трудящих зменшується з року в рік."

 

Ситуація з переговорами схожа на те, як це відбувається в Україні. Проте якщо процедура затягується, шведські профспілковці сміливо можуть вдаватись до найрадикальніших дій. Наприклад, 2004 року шведська профспілка «Бюгнадс» влаштувала справжню блокаду латвійській будівельній компанії «Лаваль» із викопуванням траншей, що унеможливлювали заїзд будь-якої техніки на територію недобросовісного забудовника. Шведське законодавство тоді стало на бік профспілки, а роками пізніше європейське судочинство розкритикувало надмірний тиск на працедавця. В українських судах ситуація дзеркальна: вони апріорі на боці роботодавця, який може заднім числом наштампувати будь-яких документів та змусити навіть колег свідчити один проти одного, користуючись їхнім незахищеним становищем. Лише через роки програних українських судів, вже в європейських установах можна буде довести свою правоту.

Суди сміливо стають на бік працівників у трудових конфліктах лише в тих країнах, де престижність індустріальних професій не треба доводити. Попри те, що зарплати ледь наздоганяють інфляцію, кількість соціальних гарантій в українських трудящих зменшується з року в рік. Все більше найкваліфікованіших кадрів покидає країну. Приклад Молдови, де більшість громадян вже давно не проживає у своїй державі, показує, що таке майбутнє може чекати й на Україну. Робоча сила з нашої країни демпінгуватиме організований робітничий клас старої Європи. Тим часом в Україні триватиме примітивізація технології виробництва, падатиме норма прибутку, а економіка ставатиме все більш залежною від іноземних кредиторів. Попри розповсюдження неоліберальних міфів про деіндустріалізацію, яка нібито призвела до економічного зростання в країнах Європи, Швеція залишається доволі індустріальною країною.

Експорт Швеції перевищує імпорт. З початку 2000-х років 55 державних підприємств надають 190 тисяч робочих місць. В Україні ж триває зворотний процес: орієнтація економіки на експорт сировини та імпорт продукції з високою доданою вартістю; курс на приватизацію ласих шматочків занедбаних індустріальних підприємств.


Що не так із деіндустріалізацією України?

Коли говорять про деіндустріалізацію в Україні чи Грузії, мають на увазі розпил заводів на метал в межах первинного накопичення капіталу (primitive or primary accumulation). У Швеції все відбувається інакше. Деіндустріалізація країни загального добробуту — це автоматизація найпримітивнішої роботи для скорочення тривалості робочого дня без масових звільнень.

Це не деіндустріалізація по-українськи. Швеція не декларує курс на перетворення на «аграрну наддержаву». Жоден економіст, якщо він не лібертаріанський пропагандист, не стане серйозно казати, що видобувна чи аграрна промисловість здатні привести країну до економічного зростання. Навпаки, якщо держава має цінний ресурс, то збільшення обсягів видобутку його знецінює. Ринок переповнюється. А це рано чи пізно має статися, якщо капіталіст планує стати успішним завдяки ефекту від економії на масштабі. Отже, інвестиції в «аграрну наддержаву» з часом приноситимуть все меншу віддачу, норма прибутку падатиме. Ніяке зростання продуктивності через здешевлення робочої сили — а саме це передбачає проголошений курс пристарілих «чиказьких хлопчиків» з НБУ та Мінфіну — тут вже не допоможе.

 

"Жоден економіст, якщо він не лібертаріанський пропагандист, не стане серйозно казати, що видобувна чи аграрна промисловість здатні привести країну до економічного зростання."

 

Деіндустріалізація Швеції — це скорочення робочого тижня без скорочення зарплат. Це найстаріша у світі шахта Boliden (м. Гарпенберге) з найновішим обладнанням, яке допомогло збільшити видобуток руди вдвічі без скорочення штату.

 

Використовуючи 5G-інтернет на глибині близько 800 метрів, можна в режимі онлайн супроводжувати процес підйому вугілля на поверхню

 

Деіндустріалізація Швеції — це застосування найсучасніших технологій у безкоштовній для всіх системі охорони здоров’я. Саме тут 2005 року відбулася перша хірургічна операція знаменитого робота-хірурга DaVinchi. Система охорони здоров’я повністю фінансується з податків. Вона доволі ефективна за умови помірних бюджетних видатків, які контролюються суспільством. Високі податки також стимулюють промислових гігантів Volvo та Scania інвестувати в технологічний процес. Швеція входить до п’ятірки найроботизованіших країн світу. Влітку 2018 року компанія Volvo презентувала автономний автобус, який може працювати без водія.

Однак є й прекарна зайнятість, самозайнятість або робота в неформальному секторі, де податки не сплачуються. В профспілці на таку працю дивляться як на нелегальну, адже є мета досягти прозорих офіційних умов праці з хорошими колективними угодами.Щоб уникнути шкідливих соціальних наслідків автоматизації, працедавець має страхувати людей від втрати роботи. Цей страховий фонд покриває освіту та перекваліфікацію.

Є ще один цікавий момент щодо нелегальних працівників. По-перше, жодна людина не є нелегальною. Життя кожної та кожного — найвища цінність суспільства. По-друге, навряд чи люди свідомо обирають долю «нелегала». На цей шлях стають люди з вразливим соціально-економічним становищем або ті, кому не вдалося змусити роботодавця оформити їх як треба. Так усюди.

Задля відповіді на цей виклик профспілка має департамент — Центр нелегальних іммігрантів, що допомагає іноземцям належним чином працевлаштуватись та відстоює права людей, які пропрацювали без нормального оформлення. Робота має бути оплачена.

 

Збори колективу Elektrikerna на одному з підприємств

 

Шведські профспілки беруть активну участь у публічних кампаніях проти жорсткої економії та соціальних урізань. Свого часу вони започаткували як політичне крило Соціал-демократичну робітничу партію (Sveriges socialdemokratiska arbetarepartiet), яка після здобуття жінками права голосу 1921 року перемагала на кожних парламентських виборах, формуючи уряди аж до 1976 року. Хай і не такий тривалий час, але декілька виборів поспіль вдалось утриматись при владі й консерваторам — з 2006 по 2014 рік. Вони зруйнували багато соціал-демократичних здобутків, перекладаючи кожного разу провину за неробочі неоліберальні рецепти на мігрантів. Так формувався електорат сучасної ультраправої партії «Шведські демократи».
 

Підтримуєш нерівність? Здай профспілковий квиток...

Як і в Україні, праві у Швеції намагаються впливати на профспілковий рух. Але через те, що вони авторитарні й стоять на варті інтересів далеко не трудящих, складно бути правим і профспілковцем одночасно. Профспілки — це інструмент класової боротьби, проти якої виступають праві, тому в цій царині їхні справи йдуть погано.

 

Тут електрики їдять

 

І самі профспілки перешкоджають розповсюдженню правих ідей у русі. Вони не приймають до своїх лав членів нацистської партії NMR («Північний рух опору»).

Один із основоположних профспілкових принципів — кожна людина рівна в правах з усіма іншими. Нацист не погодиться, що всі люди рівні. Отже, він не зможе бути членом профспілки.

Проте соціальна база тих, кого ультраправі намагаються перетягти у свою маргінальну профспілку, та сама, що й у Соціал-демократичної партії. Вони намагаються розколоти профспілковий рух Швеції, розпалюючи ісламофобські та загалом ксенофобські настрої серед трудящих.

У Швеції є дві активні робітничі профспілки: SAC (Sveriges Arbetares Centralorganisation) та Конфедерація профспілок Швеції (Центральна організація профспілок, LO). SAC менша: близько десяти тисяч членів, що позиціонують себе як синдикалісти та безкомпромісні супротивники капіталізму. Друга спілка налічує 1,2 мільйона учасників при загальній кількості населення в майже 10 мільйонів людей. Вона покриває більшу частину «синіх комірців». Стільки ж і навіть більше «білих комірців» входить до інших профконфедерацій службовців і осіб із вищою освітою. Лише близько 2% членів профспілки LO — це мігранти. Частково це можна пояснити складністю мови.

 

Як часто страйкують у Швеції

Право на страйк мають всі трудящі, аж допоки не буде укладено колективний трудовий договір. Після цього конфлікти вирішуються лише через стіл переговорів. Це мотивує роботодавця якнайшвидше укладати колективний договір, а профспілки — запропонувати найпрогресивніший документ, що містив би максимум інтересів найманих працівників. Після закінчення терміну дії колективного трудового договору робітники можуть страйкувати, допоки не «продадуть» це право за гарантії гідної праці.

 

"Праві намагаються розколоти профспілковий рух Швеції, розпалюючи ісламофобські та загалом ксенофобські настрої серед трудящих."

 

Таким чином, трудящі та їхні родини мають найвигідніші умови праці та соціальні гарантії коштом роботодавця, а про безробітних дбає лише держава. Одним із найбільших досягнень профспілки за останні роки Девід вважає додаткове щорічне шестивідсоткове нарахування до пенсії за кошт роботодавця.

 

Профспілковці перевіряють техніку безпеки на одній партнерській фірмі

 

Більшість інспекційних перевірок, які здійснюють члени профспілок, бувають на тих підприємствах, де вже існує спілка. Проте трапляються й інші випадки. 

На одному будівництві зазвичай нараховується п’ять різних роботодавців: чиїсь працівники монтують ліфт, хтось фарбує стіни, а хтось встановлює вікна чи кондиціонери. Буває, що одна-дві з компаній, із якими ми перетинаємось під час перевірки, можуть не мати нашої профспілки. Ми їх також перевіряємо. Може бути, що в одній із десяти фірм є наша організація та колективна угода, але ми перевіримо всі фірми, які потрапили під наш інспекційний профспілковий «рейд». Буває, на 25-поверхівці, що будується, заглядаєш у кожен закуток, шукаючи всіх працівників.

Під час перевірки інспектори закликають працівників одразу ж організовуватись у профспілку, розповідаючи про переваги такого рішення. 

Минулого разу страйк Elektrikerförbundet проводила у 2010 році. Страйковий фонд дає змогу кожному з мільйонної профспілки не працювати протягом двох місяців, не думаючи про додаткові джерела фінансування. Якщо образити електриків, ніхто не матиме світла на Новий рік. Жоден роботодавець не готовий зазнавати значних збитків, краще поступитись та налагодити мікроклімат на робочому місці. Бувало, просто за столом переговорів менеджмент роботодавців проводив підрахунки і доходив до висновку, що дешевше буде піти на поступки. Так вдавалося уникнути страйку. Адже якщо він розпочинається, то не може бути жодних розмов із керівництвом. Роботодавці зазнають втрат, а профспілковці не працюють.

 

Читайте також:

Кривий Ріг: зарплата і демократія. Причини й наслідки робітничих протестів (Максим Казаков)


Примітки

  1. Підрозділ Центральної організації профспілок Швеції (Landsorganisationen i Sverige, LO.

Залишити коментар

Наступний номер

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери