Коли я почав шукати матеріали для цієї статті, то виявив, що інформацію на цю тему знайти дуже важко. Більшість відомостей про них виходили з дослідження німецького історика Детлева Пойкерта, а в інтернеті знайшлися лише дві статті.
На думку спадають кілька пояснень. Повоєнна союзницька влада хотіла модернізувати Німеччину. Для цього вони впровадили суворі закони про працю, в тому числі примусову. «Пірати едельвейса» мали сильну настанову проти праці, тож вони вступили в конфлікт і з новою владою. У доповіді 1949 року йшлося про «широко розповсюджений феномен небажання працювати — звички багатьох молодих людей». Переслідування так званих «молодих нероб» іноді було не менш суворим під час союзницької окупації, ніж за нацистів. Так, суд у 1947 році засудив одну молоду жінку до позбавлення волі строком у п'ять місяців за «відмову працювати». Молоді люди стали ворогами і нового порядку теж.
Політичні опоненти нацистів були або змушені піти у вигнання, або вбиті, або приховували свою політику. Підпільна діяльність зосереджувалася на збереженні партійних структур. Вони не могли визнати, що існував реальний фізичний опір нацистам, та ще й що його провадили вуличні банди! Для політиків Християнського демократичного союзу чи Соціал-демократичної партії «Пірати едельвейса» були таким самим збіговиськом бандитів, як і для нацистів. Міф союзників про справедливу війну залежав від уявлень, ніби прості німці принаймні пасивно мовчали, якщо не активній підтримували нацистський режим. Щоб підтримувати цей міф, «вуличних хуліганів», що боролися з нацистами, слід було забути.
Однак через десятиліття інтерес до «Піратів едельвейса» починає повертатися. Про них почали друкувати статті, не так давно вийшов кінофільм. Ми мусимо зробити так, щоб про цей рух не забули. Як кажуть виробники цього фільму: «"Пірати едельвейсу" — це не якісь герої, а звичайні люди, що робили незвичайні речі». Саме це дає нам надію на майбутнє.
Далі
Українська
Русский
Англійська
