У своїй попередній статті я детально описав недоліки мейнстримних лівих політиків та активістів у регулюванні технологій, їхню нездатність кинути виклик статус-кво, а також політику, яку необхідно просувати. Вона охоплювала такі теми, як реклама, капіталізм нагляду, відкритий код, цифрове врядування, штучний інтелект і реформа авторського права. Але дехто, можливо, помітив, що я не обговорював одну технологію — соціальні медіа-платформи.
Це було зроблено навмисно — питання, що стосуються соціальних мереж або, власне, всього, що обертається навколо людських стосунків (наприклад, дезінформація, присутність дітей, знайомства), є не лише технологічною, а й суспільною проблемою, і не може розглядатися як вузькоспеціалізована або одновимірна тема. На жаль, багато регуляторів і політиків, у тому числі прогресивних, не погоджуються з цим і перекладають провину за наслідки згубної соціальної політики на технологічні інновації. Хоча ці звинувачення не позбавлені підстав, вони стали способом уникнути відповідальності за бездіяльність або за соціальні проблеми і навіть межують з цензурою або патерналізмом.
Але в останні кілька років очевидною стала інша загроза. «Техбро»-олігархи, зокрема Ілон Маск і Марк Цукерберґ, які наразі володіють двома найбільшими платформами соціальних мереж, не тільки погіршили якість соціальних мереж з технологічної точки зору, а й мають згубний вплив на суспільство.
Все це призвело до посилення поляризації суспільства, кризи психічного здоров’я, поширення дезінформації (особливо коли власник соціальних мереж є одним з основних її джерел) та збільшення ризику цензури. Ці проблеми необхідно вирішувати комплексно.
Інфантильні політики регулюють перебування дітей у соціальних мережах
Серед багатьох технологічних досягнень я твердо переконаний, що соціальні мережі стали одним з найбільш революційних і новаторських в новітній історії. Вони дозволили людям знаходити однодумців зі спільними інтересами та створювати фантастичні спільноти. Думаю, багато хто з нас визнає, що є хоча б одна людина, з якою ми познайомилися в соціальних мережах, і з часом це знайомство переросло в міцну дружбу, а іноді навіть у кохання та шлюб.
Принадність соціальних мереж полягає в тому, що вони відкриті для людей усіх національностей, етнічних груп і вікових категорій, включно з дітьми. Це також стало, в певному сенсі, кошмаром: оскільки люди почали проводити в них занадто багато часу, вони замінили спілкування віч-на-віч, а самі соціальні медіа трансформувалися, щоб змусити людей проводити в них більше часу. Згідно з опитуванням DataReportal, сьогодні у всьому світі люди проводять у соціальних мережах в цілому близько двох з половиною годин на день, що становить третину від загального часу, проведеного в Інтернеті. Дослідження Gallup, проведене в США, показало, що підлітки проводять у соціальних мережах майже п’ять годин. А враховуючи зростання дезінформації та «згівняння» самих соціальних мереж, а також різке погіршення психічного здоров’я дітей та підлітків, багато активістів та політиків почали виступати за посилення правил на платформах, щоб або обмежити доступ дітей, або суворо обмежити тип контенту, який їм дозволено бачити. Дехто навіть пропонує повну заборону смартфонів для дітей до 16 років.
Така риторика має багато недоліків.
Почнемо з того, що ці пропозиції нічим не відрізняються від заборон, до яких вдається Китай, хоча насправді китайці відомі тим, що під цим приводом запроваджують сувору цензуру. Нам не потрібно йти далі, ніж автор законопроєкту KOSA (англ. Kids Online Safety Act — «Закон про безпеку дітей в Інтернеті») у США, сенатор Ричард Блюменталь, який відкрито визнав, що це, по суті, законопроєкт про цензуру. Нещодавній закон В’єтнаму, який вимагає від Facebook і TikTok перевіряти вік користувачів, зберігати ці дані і надавати їх владі на вимогу, також був засуджений як прихований захід для розправи з дисидентами і критиками влади, а також як копіювання китайської тоталітарної політики.
Сенатори Марша Блекберн, республіканка від Теннессі, та Ричард Блюменталь, демократ від Коннектикуту, наполягають на запровадженні широкомасштабного захисту дітей в інтернеті. Фото: Олівер Контрерас / The New York Times
Очевидно, що будь-які заходи з перевірки віку вимагатимуть надання платформі документів, що посвідчують особу, що саме по собі є серйозним вторгненням у приватне життя. Деякі прихильники цих заходів запевняють, що ці дані залишаться в безпеці — в теорії так і має бути, але практика свідчить про інше. У 2024 році австралійський лейбористський уряд спочатку провів пілотний проєкт, а потім ухвалив закон, який забороняє дітям до 16 років користуватися соціальними мережами. І коли була запущена пробна схема, сервіс від третьої сторони, яким користувався австралійський уряд, зазнав хакерської атаки, в результаті якої стався витік близько 1 мільйона записів про клієнтів. Це був не одинокий інцидент: того ж року 404 Media повідомили, що сервіси перевірки особистих даних у X/Twitter, TikTok, LinkedIn, Paypal, Uber тощо більше року тримали відкритими облікові дані, що дозволяло мати доступ до тисяч посвідчень особи, що їх на підтвердження свого віку завантажували користувачі, нічого не підозрюючи. Найгірше те, що в грудні 2022 року ці облікові дані зібрало шкідливе програмне забезпечення без відома самого сервісу.
Це демонструє, як збір дедалі більшої кількості даних про людей, коли в цьому немає жодної необхідності, не зробить життя людей безпечнішим — навпаки, це призводить до протилежних наслідків. І знову політики не вчаться на чужих помилках чи досвіді авторитарних країн: нещодавно прем’єр-міністр Іспанії Педро Санчес (якого вважають універсальним взірцем того, як можна зупинити ультраправих), виступаючи в Давосі, закликав покінчити з анонімністю в соціальних мережах, прив’язавши акаунти до європейських цифрових ідентифікаційних гаманців. Його аргументація не витримує критики: він проводить надумані аналогії з іншими послугами, такими як відправка листів, і виправдовує це боротьбою з гарасментом, дезінформацією та кібер-булінгом. Насправді це авторитарна політика, яку проводили і продовжують проводити такі країни, як Китай; крім того, такі люди, як Санчес, не розуміють, що якщо в якийсь момент до влади прийде права опозиція (насправді, в Іспанії це можливо, враховуючи падіння рейтингу лівої коаліції), такі закони використають праві для власної вигоди, наприклад, для замовчування контенту про ЛГБТК+, що опосередковано підтвердили американські сенатори.
В якості альтернативи деякі країни ухвалили або розглядають можливість ухвалення законів, які змушують платформи проактивно видаляти контент, який регулятор вважає шкідливим. Британський «Закон про безпеку в Інтернеті», наприклад, робить саме це — і хоча його прийняли при консервативному уряді, лейбористи з радістю взяли ініціативу на себе і підтримали ідею про те, що Британія стане «найбезпечнішим місцем у світі», вважаючи, що уряд зможе регулювати діяльність великих технологічних компаній. Але все відбувається з точністю до навпаки: великі технологічні компанії зможуть дотримуватися закону завдяки набагато більшим фінансовим та людським ресурсам для впровадження необхідних положень, а отже, стануть потужнішими, тоді як невеликі незалежні спільноти будуть змушені, в кращому випадку, або перейти на інші платформи замість самохостинґу, або, в гіршому випадку, взагалі закритися. Знову ж таки, це не гіпотетичний сценарій — це вже почалося з британського велосипедного форуму LFGSS, який оголосив про своє закриття та перехід на Discord, а також хостинґу форумів з 275 000 користувачів щомісяця та форуму фанатів футбольного клубу «Сандерленд».
Ще одне питання, яким безвідповідально нехтують, коли говорять про дітей і соціальні медіа, — це зв’язок із соціальною політикою.
Ми не можемо звинувачувати соціальні медіа в тому, що соціальні послуги поступово скорочуються до такої міри, що, на думку деяких організацій, їм може знадобитися фінансова допомога (європейські країни, до речі, також слідують цій тенденції). Ми не можемо звинувачувати соціальні медіа в тому, що, згідно з дослідженням британського Національного фонду грамотності, у 2024 році лише кожна п’ята дитина у віці 8–18 років стверджує, що читає хоч щось у вільний час, а американський Національний фонд мистецтв також зафіксував 13-відсоткове зниження від 2012 року кількості 13-річних дітей, які читають «майже щодня», і збільшення кількості заборон на читання певних книжок, а опитування Європейського Союзу також засвідчило зниження рівня читання в деяких країнах ЄС. Ми не можемо звинувачувати соціальні медіа в занепаді соціальної інфраструктури, такої як бібліотеки, та скороченні витрат на освіту, аж до того, що шкільні будівлі можуть почати руйнуватися. Але для політиків вирішення цих питань є або занадто складним, або занадто важким, тому вони йдуть найпростішим шляхом і перекладають провину за всі негаразди на соціальні медіа.
Люди читають у Головній читальній залі Роуз Нью-Йоркської публічної бібліотеки. Фото: Марк Ленніхен / AP
Натомість нам потрібен комплексний підхід, який сприятиме підвищенню важливості освіти та залученню дітей до суспільної діяльності, створюючи альтернативу соціальним мережам, яка буде доступною та привабливою для підлітків. Потрібно інвестувати в соціальну інфраструктуру, створюючи та підтримуючи бібліотеки, місцеві клуби за інтересами, спортивну інфраструктуру, освіту. Найважливіше, щоб батьки також брали на себе відповідальність і проводили більше часу зі своїми дітьми, займаючи їх, щоб вони не витрачали час на перегляд відео в TikTok і читання ультраправого контенту в X/Twitter.
Це не означає, що соціальні мережі не можуть бути шкідливими і згубними як для молоді, так і для дорослих. Безумовно, можуть, але так само шкідливими можуть бути й токсичні дружні та романтичні стосунки. Або кухонні прилади — якщо ви не знаєте, як ними користуватися. Відповідь полягає не в тому, щоб відібрати чи сховати прилади від дитини або відірвати її від соціальної взаємодії, а в тому, щоб забезпечити технічну освіту з питань грамотного користування соціальними мережами, застосовувати критичне мислення до контенту, який дитина споживає (наприклад, розпізнавати «клікбейтні» заголовки), відповідально брати участь у дискусіях так, як це було б в офлайні, і вивчати основні принципи роботи соціальних мереж. На відміну від традиційних медіа, таких як журнали чи газети, більшість платформ соціальних мереж надають персоналізований контент для читання чи перегляду на основі того, що ви вже прочитали і чим зацікавилися, і це також має стати предметом для роздумів для кожної людини.
Наші батьки навчили нас грамотності та соціальним навичкам поза «віртуальним» світом, і те ж саме потрібно робити в ньому.
Небезпека технологічних олігархів як власників соціальних медіа
Але не лише політики стоять на шляху до знищення знайомих нам соціальних медіа-платформ та до зміни їхніх звичних функцій.
У той час як інноваційні та корисні основні соціальні медіа-платформи ставали частиною нашого життя, власники цих платформ опинилися в руках непідзвітних мільярдерів. Концентрація такої влади в їхніх руках завжди містила в собі загрозу того, що такий мільярдер може гнучко використовувати свою владу і ухвалювати рішення щодо політики в соціальних мережах так, як йому заманеться. І ніщо не ілюструє це так чітко, як придбання Twitter Ілоном Маском у 2022 році, за яким послідували президентські перегони в США між Доналдом Трампом і Камалою Гарис у 2024 році.
Це оприявнило дві основні проблеми.
По-перше, це повне нерозуміння політики модерації та маніпулювання нею. Усі його дії, порівняно з його заявами до і навіть під час володіння X/Twitter, пронизані протиріччями. Він скаржився на те, що історію про ноутбук Гантера Байдена ненадовго видалили з Twitter у 2020 році, як приклад того, що лише ліберали придушують свободу слова і що це є порушенням 1-ї поправки до Конституції США, але за два роки після того, як він став власником Twitter, він видалив твіти, що стосувалися нотаток Теда Круза про збір коштів; почав видаляти твіти, які містили покликання на інші джерела, які він вважає конкурентними; після того, як він відкрито підтримав Доналда Трампа, він вніс зміни на рівні платформи, щоб підвищити популярність свого акаунту та акаунтів інших консерваторів. Він також називає себе «абсолютистом свободи слова», який буде боротися з урядами проти їхніх спроб придушити її, але робить це лише з тими урядами, які йому не подобаються. Хоча він відмовив Бразилії заблокувати певний контент, водночас придушив голоси критиків Ердогана в X/Twitter під час президентських виборів у Туреччині в 2023 році (не дивно, що пізніше двоє чоловіків зустрілися, і Ердоган попросив Маска побудувати завод Tesla в Туреччині) і кілька разів допомагав прем’єр-міністру Індії Нарендрі Моді цензурувати будь-які критичні пости проти нього (знову ж таки, не дивно, що Маск зізнався, що є великим шанувальником індійського прем’єра).
Хоча ці дії є дещо очікуваними від такої сумної маленької людини, як він, інша його діяльність є більш руйнівною і небезпечною. Ставши радником Доналда Трампа, він повністю розв’язав собі руки: почав просувати ультраправі партії та політиків в інших країнах. Усього за кілька місяців він виступив проти «світлофорної коаліції» у Німеччині, запостив абсолютно дику статтю про «Альтернативу для Німеччини» як «одиноку партію, яка може врятувати Німеччину» та «останню іскру надії», а також поспілкувався в прямому ефірі з головою АдН. Звісно, не дивно, що він вже встиг віддати нацистське вітання: це повністю відповідає його намірам, поглядам і діям.
Але найбільшою мішенню Маска став лейбористський уряд Великої Британії — і особливо Кейр Стармер.
Перший тривожний дзвінок пролунав не минуло й місяця після перемоги Лейбористської партії на загальних виборах 2024 року. У Саутпорті стався жахливий напад із застосуванням ножа, в результаті якого загинули троє дітей і ще вісім отримали поранення, і майже одразу вину за це переклали на нібито «нелегального іммігранта-мусульманина», інформацію про якого поширив на платформі X/Twitter ультраправий націоналіст Томі Робінсон і його «Ліга національної оборони», що виявилося неправдою, оскільки нападник народився у Великій Британії і не є мусульманином. Однак Маск продовжив поширення дезінформації, розпалюючи полум’я заворушень.
Потім, у грудні 2024 року, Ілон Маск і Найджел Фарадж (відомий друг Доналда Трампа, чия ультраправа партія «Reform UK» («Реформуй Об’єднане Королівство») здобула 5 місць у британському парламенті — включаючи самого Фараджа) зустрілися в резиденції Доналда Трампа Мар-а-Лаго у Флориді, після чого Маск висунув ідею пожертвувати 100 мільйонів доларів на партію Фараджа, що перевершить фінанси будь-якої іншої партії.
Нік Кенді, Ілон Маск і Найджел Фарадж у маєтку Дональда Трампа Мар-а-Лаго перед портретом Трампа «Візіонер» художника Ральфа Вулфа Кована. Фото: Стюарт Мітчелл/PA
Навіть незважаючи на нещодавню сварку між Маском і Фараджем щодо того, чи варто вітати Томі Робінсона в «Reform UK» (Маск є прихильником Робінсона, тоді як Фарадж виключає його членство у партії; у відповідь Маск заявив, що Фарадж не повинен бути лідером партії, після чого кілька радників від партії «Reform UK» пішли у відставку за згодою з Маском), Ілон продовжував поширювати дезінформацію проти Стармера та його уряду. Потім він переключився на ґрумінґ-банди у Рочдейлі та сексуальне насильство над дітьми, звинувативши Стармера (який на той час був директором державного обвинувачення) у приховуванні інформації, що він особисто причетний до цього, адже блокував судове переслідування злочинців, і що він, разом із Парламентською заступницею Державного секретаря (Міністеркою) з питань захисту та боротьби з насильством над жінками та дівчатами Джес Філіпс, має сидіти у в’язниці. Хоча це правда, що місцеві поліцейські та депутати не змогли захистити жертв (Стармер сам це визнав під час свого перебування на посаді директора державного обвинувачення), що ватажок ґрумінґ-банди досі на волі, а деякі вироки були менш суворими, ніж мали б бути, проте саме Стармер розпорядився змінити офіційну політику у відповідь на ці хиби, і десятки членів ґрумінґ-банди були притягнуті до відповідальності. Що стосується Джес Філіпс, яка була в авангарді кампаній проти домашнього насильства та насильства над жінками, то на її захист від брехні Маска виступили кілька жертв ґрумінґ-банд.
Вишенькою на торті стало повідомлення Financial Times про те, що Маск вивчає можливості усунення Стармера з посади прем’єр-міністра ще до наступних виборів, роблячи все, щоб дестабілізувати ситуацію і надаючи підтримку партіям і політикам, близьким до поглядів Маска.
Тут треба назвати речі своїми іменами — просто і зрозуміло. Маск, наділений повноваженнями завдяки своєму статусу, багатству та оточенню, буквально намагається втручатися у вибори та внутрішню політику інших країн — особливо зважаючи на те, що тепер він є державним службовцем. Навіть якщо в якийсь момент Трамп і Маск посваряться (а я впевнений, що вони посваряться, тому що ці два его не зможуть співіснувати довго), я впевнений, що Маск не зупиниться. Він може скільки завгодно стверджувати, що західна цивілізація в небезпеці, але правда ось у чому: Маск сам є небезпекою для цивілізації. З огляду на чутки про викуп Маском американського підрозділу TikTok і потенційне володіння двома найбільшими соціальними мережами, які просувають дезінформацію (а також Маск сам є її джерелом), ситуація є більш небезпечною, ніж люди можуть собі уявити.
За іронією долі, перемога Трампа і посилення впливу Маска не лише спричинили зміни в політиці, а й змусили іншого технологічного олігарха швидко внести зміни в помірковану політику, а саме Марка Цукерберґа. Ще до другої перемоги Трампа Facebook був викритий у цензурі проукраїнських дописів і блокуванні користувачів, сприянні геноциду в М’янмі проти народу рогінґ’я та придушенні навіть мирних пропалестинських дописів.
Цукерберґ загалом відомий своєю безхребетністю та відвертою брехнею, спробами переписати історію, аби тільки подружитися з тим, хто зараз при владі. Цього разу, однак, він максимально підтримав Трампа і оголосив про низку змін у політиці модерації Facebook, Instagram та Threads за методичкою Маска з метою «мати більше свободи слова», копіюючи зміни, які Маск запровадив у X/Twitter. Крім того, оголошення включало призначення близького союзника Трампа Дани Вайта до ради директорів. Не дивно (принаймні для мене), що майже одразу після цих змін медіа Platformer News повідомили, що Meta прийняла нові правила щодо трансгендерних людей, які є відверто огидними та дегуманізаційними, а потім цензурувала гештеґ «Democrat». Найжорсткіший осуд пролунав від каліфорнійського адвоката Марка Лемлі, який представляв Meta у справі про порушення авторських прав: він відмовився від Meta як від свого клієнта і відкрито назвав зміну їхніх правил «неонацистським божевіллям». Навіть TikTok почав підлабузнюватися до Трампа: пошук за запитом «Трамп сфальсифікував вибори» (англ. Trump rigged election) піддався жорсткій цензурі в США.
Ось так: коаліція технологічних олігархів підлещується до президента Сполучених Штатів, щоб бути в його милості.
Три стріли соціальних медіа: підтримка федеративних платформ проти централізованих (Meta, Twitter, TikTok)
Дехто пропонує боротися зі зростанням впливу технологічних олігархів, які володіють платформами соціальних мереж, змушуючи їх видаляти або обмежувати доступ до контенту, який є легальним в офлайні, але уряд в односторонньому порядку вважає поганим (наприклад, у Великій Британії такі речі називають «легальними, але шкідливими»), а якщо олігархи відмовляються підкорятися, то блокувати їхні платформи.
Ці пропозиції є контрпродуктивними. Вони лише посилять спроби технологічних олігархів зобразити себе в публічному просторі як «рятівників свободи слова», якими вони не є. Ба більше, як я вже зазначав у випадку з Ілоном Маском, йому дуже сподобається боротися з певними урядами, особливо якщо вони ідеологічно відрізняються від його правої авторитарної точки зору. Звичайно, існують обставини, коли такі блокування є виправданими — зокрема, коли існують достовірні ворожі загрози національній безпеці. Наприклад, випадок із блокуванням Україною російських сервісів (Яндекс, ВК, Mail.ru тощо) — хоча, знову ж таки, це блокування можна обійти. Інший приклад — чиновники Тайваню видали директиву своїм працівникам не використовувати застосунок RedNote (пропрієтарний застосунок, що належить Комуністичній партії Китаю, на який перейшли реакційно налаштовані користувачі TikTok, розлючені забороною TikTok у США, лише для того, щоб з’ясувати, що RedNote цензурує контент суворіше, ніж TikTok або будь-які західні платформи) через ризики для безпеки. Але це ті випадки, коли дві демократії ведуть війну проти більш потужних, ворожих, підступних і жахливих диктаторських режимів.
Акція фанаток і фанатів TikTok проти запропонованої заборони додатку, США, 2024 рік. Фото: news.sky
У випадку з Маском, Цукерберґом і ByteDance (власниками TikTok), як би ми їх не зневажали з усіх правильних причин, є краще рішення, яке забезпечить стійкість і незалежність від впливу їх або їхніх майбутніх клонів. І ми повинні підійти до цього рішення з двох фронтів.
По-перше, повністю або принаймні частково бойкотувати ці платформи (як, наприклад, зараз роблять німецькі профспілки та університети), оскільки відсутність залучення та трафіку на їхніх платформах вдарить по них в найболючіше місце. Наведемо приклад X/Twitter: окрім втрати користувачів, бойкоти рекламодавців розлютили Маска, і після двох років його володіння платформою дохід від реклами впав на 24%. Він навіть намагався судитися з рекламодавцями за бойкот, незважаючи на те, що вибір розміщувати чи не розміщувати рекламу на X/Twitter — це і є вираження свободи слова. (Я не жартую, Маск стверджував, що відмова від реклами на його платформі є незаконною!)
По-друге, ми повинні створювати та/або брати участь у соціальних медіа-платформах, які не належать мільярдерам і можуть бути стійкими до узурпації влади. Цей підхід окреслив досвідчений журналіст і автор визначення «ефекту Стрейзанд» Майк Маснік у своїй статті «Протоколи, а не платформи», в якій йдеться про необхідність децентралізації сучасного інтернету шляхом створення платформ на основі інтернет-протоколів замість того, щоб створювати «обгороджені сади», якими є нинішні централізовані соціальні медіа.
На практиці такі протоколи для платформ соціальних мереж існують: ActivityPub та ATProto, і відомо, що вони використовуються у двох соціальних мережах, які позиціонують себе як альтернатива Facebook та Twitter — Mastodon та Bluesky.
Mastodon — це федеративна соціальна мережа з відкритим вихідним кодом, яка складається з сотень серверів, кожен з яких має власні правила модерації та політики, що з’єднуються між собою через протокол ActivityPub. У ній немає реклами, а стрічка трендів наповнюється лише новими публікаціями, які набули популярності — також алгоритми рекомендацій працюють виключно на основі ваших взаємодій (у свою чергу, Mastodon покладається на активне використання гештеґів для пошуку публікацій). Такі сервери можна запустити для групи людей, об’єднаних географічним розташуванням, політичними поглядами чи гобі. Наприклад, існують українські проєкти dComms.ua та UA Fediland, які просувають і розміщують сервери для децентралізованих платформ для українців, включаючи Mastodon; є також окремі сервери, орієнтовані на Україну, такі як twiukraine.com. Величезною перевагою Mastodon є те, що ви можете переносити свій акаунт з сервера на сервер, не втрачаючи жодного з попередніх дописів, а також акаунтів підписників та фоловерів. Найважливіше те, що він підтримується за рахунок краудфандинґу та державних ґрантів, що робить його непідвладним вимогам венчурного капіталу щодо отримання прибутку.
Bluesky — це ще одна версія децентралізованих соціальних медіа, яка для своїх користувачів більше нагадує Twitter до того, як його придбав Ілон Маск. Це не повинно дивувати, адже його розробляють колишні співробітники Twitter. У ньому також є елемент децентралізації, як і в Mastodon; присутній елемент алгоритмів — хоча й по-іншому, ніж у Twitter і Facebook. У той час як алгоритми Twitter і Facebook надмірно централізовані і засновані на кількісних показниках, Bluesky дозволяє створювати власні персональні стрічки на основі конкретних тем або інтересів. Але порівняно з Mastodon, він трохи більш централізований, і, як і X/Twitter або Facebook, покладається на зовнішнє фінансування від венчурного капіталу та інвесторів — хоча кампанія «Звільніть наші стрічки» (англ. Free Our Feeds) має на меті вирішити цю проблему. Bluesky став «новим домом» для людей, які або не знали про Mastodon, або вважають його складним у використанні з точки зору користувацького досвіду (на якому сервері реєструватися? які сервери є дефедеративними? які відмінності в політиці модерації?).
***
Я не буду наполягати на тому, яку платформу вам слід обрати: у кожного свої уподобання щодо користувацького досвіду або моделі соціальних мереж. Хоча у мене є деякі серйозні зауваження щодо Bluesky, я вважаю, що це все ще дуже хороша альтернатива для людей, які втомилися від Twitter і не є технічно підкованими; його авдиторія також більша, ніж всі мережі Fediverse разом. Що б ви не обрали, очевидно, що збереження статус-кво не принесе нічого доброго. Уряди кількох європейських країн почали це розуміти.
2022 року, ще до того, як Ілон Маск здобув повний контроль над X/Twitter, Європейська комісія створила власний сервер і акаунти на Mastodon, так само як і уряди Нідерландів та Німеччини. Вони навіть оголосили офіційні винагороди за виправлення помилок для проєктів з відкритим вихідним кодом, включаючи Mastodon. У Великій Британії після заворушень у Саутпорті та риторики Ілона Маска лейбористський уряд та його депутати досить швидко усвідомили важливість децентралізованих соціальних мереж і також почали мігрувати з X/Twitter до Bluesky, а уряд навіть створив там свої офіційні акаунти.
Це підводить мене до останнього пункту.
На жаль, навіть незважаючи на нещодавні події, чимало прогресивних активістів, журналістів і політиків продовжують залишатися в X/Twitter та/або у Facebook. Зазвичай я чую дві причини, чому вони залишаються:
1. «Ми не повинні відмовлятися від платформи, тому що має звучати голос незгодних, який буде переконувати людей».
2. «У нас там занадто велика авдиторія, і відмова від неї буде несправедливою по відношенню до них — до того ж, на її відновлення знадобиться час».
Перший аргумент є вкрай наївним і відірваним від реальності, адже це схоже на прийняття умов, коли опонент створив правила проти вас і може в будь-який момент змінити їх на свій розсуд. Маск і Цукерберґ повністю відкинули будь-який привід для неупередженості свободи слова і будуть просувати ті думки та акаунти, які вважатимуть за потрібне; гіпотетично кажучи, навіть якщо хтось захоче залишитися, щоб протистояти їхнім наративам на їхній платформі, він потоне в морі наративів, які вони обидва хочуть просувати.
Другий аргумент більш зрозумілий, особливо коли на акаунт підписано кілька тисяч користувачів. Перебудова авдиторії в новому, незнайомому середовищі завжди потребує часу — навіть якщо це сотні людей.
Я знаю це з власного досвіду, адже у мене був акаунт із сотнями підписників у Twitter. Коли з’явилися чутки, що Ілон Маск розпочне процес придбання цієї соціальної мережі у квітні 2022 року, я одразу ж створив акаунт на Mastodon, щоб підготувати ґрунт для переходу туди на випадок, якщо Ілон повністю викупить платформу. Під час цього «перехідного» етапу я здебільшого дублював свої пости на обох платформах, але оскільки на той момент я не був достатньо обізнаний з основними відмінностями між Mastodon і Twitter, я не отримав достатньої популярності на Mastodon. Лише після того, як я прочитав більше про його можливості та зрозумів, як він працює, він почав працювати. В результаті за два роки я налагодив нові зв’язки, познайомився і підписався на цікавих людей, яких не бачив у X/Twitter, і мої показники перевищили всі показники навіть домаскового Twitter.
Я бачив, як люди з цієї нової «хвилі» відходу від централізованих соціальних мереж повторювали ті самі помилки, що й я. Це має стати уроком: щоб створити свою авдиторію в абсолютно різних соціальних мережах — особливо з різним дизайном і функціями — вам потрібно створювати її з нуля, а не використовувати той самий підхід, що й в інших соціальних мережах. В іншому випадку ви будете розчаровані.
Ще один аргумент, який варто взяти до уваги: кількість підписників може бути оманливим показником порівняно з кількістю залучення. Наприклад, Кетрин Гейгоу, відома професорка зі зміни клімату, провела дослідження для порівняння статистики залучення на семи платформах соціальних мереж, виявивши кілька цікавих моментів про взаємодію на різних платформах. Крім того, деякі медіа, такі як New York Times, Boston Globe, Guardian та інші, також зафіксували радикальну відмінність у співвідношенні між підписниками та взаємодіями і набагато більшу кількість взаємодій порівняно з централізованими платформами.
У певному сенсі, це не збіг, що я пишу статтю саме на цю тему тут, у «Спільному». Я сподіваюся, що, окрім кожного з вас, хто дочитав статтю до цього місця, редакція розгляне мої аргументи на користь того, щоб принаймні відійти від Twitter і Facebook та будувати авдиторію в децентралізованих соціальних мережах.
Соціальні мережі можуть і повинні належати суспільству, а не технологічним олігархам, які переслідують власні цілі, і не повинно бути абсурдних технічних регуляцій, що перешкоджають досягненню основної мети соціальних мереж.
