Маркс, хайп і алгоритми: якою може бути соціологія цифрових технологій

  • 28 листопада 2018
  • 708
Маркс, хайп і алгоритми: якою може бути соціологія цифрових технологій

Тарас Саламанюк

Нещодавно на «Спільному» вийшов переклад доволі цікавої статті Майкла Маккарті про користь марксизму як соціальної макротеорії на противагу поверховим теоріям середнього рівня. Особливо корисною така макротеорія може бути для дослідження цифротехнологій (цифрових технологій) у межах наукових і технічних студій[1], де аналогічні середньорівневі теорії ширяться як гриби після дощу, а разом із ними й цілі популяції модних, але поверхових понять. Спробую пояснити  це детальніше.

На днях мені якраз довелося побувати на  міждисциплінарному воркшопі про алгоритми. Мова велася про хайп у соціальних науках навколо цієї теми. Цифрова соціологія, соціологія алгоритмів, навіть соціологія Кремнієвої долини! А разом з ними алгоритмічне уявне (Bucher 2017), алгоритмічна регуляція (Yeung 2017), алгоритмічна соціальність (Lehner 2016). Всі ці поняття нових теорій середнього рівня демонструють повне нерозуміння алгоритмів з погляду інформатики. Ба більше, їхній сенс не особливо змінюється від підстановки інших, раніше трендових означників (спробуйте, наприклад, замість алгоритмів підставити туди кібернетику).

Найгірше ж для соціологічних досліджень — те, що така ситуація веде до певної сліпоти, в якій хайп навколо свого об'єкту дослідження провадиться коштом ігнорування контексту навколо нього. Так, наприклад, алгоритмічна дружба на Facebook (Bucher 2013) раптово постає як щось зовсім нове й цілковито відірване від інших форм дружби, нехай 10 чи 20 років тому. Тож, такий гарячий тренд залишається порівняти тільки з аристотелівською дружбою двотисячолітньої давнини...

 

 

На воркшопі ми багато говорили, як оминути такий хайп і споріднену з ним сліпоту в дослідженнях цифротехнологій з боку соціальних наук. І ми дійшли до того, що за змогою слід шукати такі поняття, які б описували не лише останні модні явища, але й охоплювали давніші аналоги. Так, замість терміну "алгоритми" значно краще би підійшов термін "приписи". Це знімало би непорозуміння між соціологами й інформатиками та залучало немало інших областей, що мають справу з приписами (як-от бюрократію, право тощо) [2].

 

"Така ситуація веде до певної сліпоти, в якій хайп навколо свого об'єкту дослідження провадиться коштом ігнорування контексту навколо нього."

 

З одного боку, така пропозиція звучить досить слушно, але з іншого — вона здалася мені недостатньою. Адже їй бракує системності для протидії послідовному поняттєвому хайпуванню навколо цифротехнологій. Тож максимум, що вона може робити — бути чимось на кшталт безсилої моральної максими. Те, що справді потрібно —  макротеорія або теорії, які були б загальним орієнтиром для уникнення постійного перевинайдення велосипеду чи окозамилювання популярними термінами. Потрібен спільний ґрунт.

І тут мені на очі потрапила ця стаття. Ні, не те, щоб марксизм раніше був для мене якоюсь новинкою чи химерним привидом детермінізму з минулого століття. Радше навпаки. Просто в наукових і технічних студіях його практично ніде не використовують. Натомість там практично безроздільно домінує акторно-мережева теорія зі своїми констеляціями, чи то мережами, чи то вже асамбляжами (привіт хайпу!). І ось зіставивши свої роздуми над поняттєвою плутаниною з пропозиціями автора цієї статті, я впевнився: саме марксистська теорія могла б стати таким спільним ґрунтом. Вона може окреслити політекономією рамки можливого, в яких довільним чином відбуваються конкретні явища. Таке окреслення значно краще розрізненому пошуку ширших понять, адже системно протиставляє хайпу теоретичну реальність капіталізму та зрештою допомагає віднаходити в ній підказки до шуканих ширших понять. Наприклад, в контексті алгоритмів може бути цікавим Марксове твердження про машиноподібну організацію людської роботи, що історично передувала механізації цієї роботи за допомогою машин (Marx 1952: 181–185).

Понад те, загальна перспектива марксизму дає нам і краще розуміння, чим обумовлене поточне теоретичне хайпування щодо цифротехнологій у соціальних науках. При ретельному політекономічному розгляді цифротехнологій (як-от в Pollock & Williams 2016) можна помітити, як консалтингові корпорації типу Gartner Inc. відіграють провідну роль у невпинному віщуванню тих чи інших технологічних трендів і з все тими ж обіцянками для компаній — зменшення витрат та збільшення продуктивності — та імперативом не забаритися перед конкурентами. З іншого боку, такі ж віщування підхоплюють спіндоктори та техногуру Кремнієвої долини, наприклад Тім ОʼРеллі, і просувають їх далі, в неформальне хакерське середовище (Morozov 2013). Тож техноспільнота захоплюється логікою зростання та накопичення капіталу не менше, ніж буржуазні політики, про яких розповідає Маккарті, а можливо навіть більше, оскільки криза у вигляді підривних інновацій для них постійна. І коли всі ці ультракапіталістичні хащі беруться досліджувати соціальні науковці без належних загальних теоретичних позицій, вони запросто губляться там, чіпляючися то за один, то за інший висхідний тренд, коли ті нерідко виявляються просто черговими виправданнями спекулятивного накопичення капіталу.

 

 

Водночас мені здається доволі грубою пропозиція Маккарті розглядати марксистську макротеорію як таку, що задає спектр дій (наприклад, у вигляді постійного інноваційного руйнування) і залишає довільним тільки їхні конкретні шляхи (наприклад, ті чи інші тренди виділені аналітиками Гартнер). Натомість я пропонував би використовувати поняття допустимості (affordance) з наукових і технічних студій (так, там бувають і корисні поняття!). Наприклад, допустимість чашки полягає в тому, що її форма підштовхує нас пити з неї рідину певним чином, а саме тримаючи збоку за ручку. За нами, проте, стоїть вибір деталей, як-от рідини, часу чи способу пиття. Якщо є бажання, з чашки можна пити й без ручки, або не збоку, або взагалі розбити її. Однак всі ці можливості свободи вибору не скасовують того, що переважна більшість людей (без інших сторонніх факторів) будуть пити з чашки саме збоку, використовуючи ручку, бо це найпростіший спосіб використання, запропонований її формою[3].

Аналогічно і з капіталізмом. Якщо знову звертатися до прикладу автора з буржуазними політиками й кризою, то, як на мене, надто грубо стверджувати, що капіталістична економіка в часи кризи визначає загальне спрямування діяльності цих політиків на захист накопичення капіталу. Радше вона задає для них найбільш очевидні зразки для дій, здоровий глузд: підтримка економічного зростання за будь-яку ціну. Звісно, цьому можна противитися. Зрештою для політиків це було б як пиття з горня в складній позиції без ручки. І саме в цьому й проявляється сила капіталізму як допустимості.

 

"Більшість із цих нововведень не додає нічого до розвитку марксистської теорії й дуже швидко перегорає з вичерпанням спекуляцій навколо чергової хайпової теми."

 

Насамкінець хотілося б зазначити, що марксистська макротеорія з усіма її чеснотами — ніяка не панацея. Так, вона задає нам базові політекономічні орієнтири в ультракапіталістичних хащах цифротехнологій, але для уникнення пов’язаного з ними хайпу необхідно також звертатися й до власного критичного чуття. Інакше кажучи, потрібно піддавати сумніву всі поняттєві новації перед тим, як їх приймати (чи відкидати), якими б трендовими вони не були. Це стосується не менше марксистських понять, ніж немарксистських. Останнім часом можна почути багато-чого про наглядовий капіталізм (Zuboff 2019), алгоритмічну ідеологію (Mager 2012), капіталізм платформ (Srnichek 2017), цифровий капіталізм (Nachtway & Staab 2015). Точаться розмови й про кібертаріат (Huws 2014), інфопролетаріат (Antunes & Braga 2015) чи кіберпролетаріат (Dyer-Witheford 2015). Віддаючи належне всім цим спробам утримувати марксизм в межах останніх дискусій про цифротехнології, необхідно відзначити, що нерідко ці нововведення зроблені радше в контексті участі в хайпових теоретизуваннях, ніж для опису справді нових явищ в сучасному капіталізмі. Тож більшість із цих нововведень не додає нічого до розвитку марксистської теорії й дуже швидко перегорає з вичерпанням спекуляцій навколо чергової хайпової теми[4], залишаючи за собою лише купу змістовної плутанини.

Отож, марксизм як загальна теорія — це доволі потужний інструмент для схоплення основних закономірностей явищ, особливо якщо ми розглядаємо його крізь призму допустимості, відомої з наукових і технічних студій. Завдяки цьому марксистська теорія має хороший потенціал, щоб прояснити стан соціологічних досліджень цифротехнологій та обмежити тамтешній хайп. Але при необережних спробах вписатися в модні тренди марксизм можна втягнути в поверхове хайпове теоретизування, й це матиме прикрі наслідки.

 

Читайте також:

Чи застрягла соціологія посередині? Користь від марксистської теорії (Майкл Маккарті)


 

Посилання

Antunes, R. & Braga, R., 2015. Infoproletários: Degradação real do trabalho virtual.

Bucher, T., 2013. "The Friendship Assemblage: Investigating Programmed Sociality on Facebook". In: Television & New Media, 14(6), 479–493. Available 27.11.18 at: [link].

Bucher, T., 2017. "The algorithmic imaginary: exploring the ordinary affects of Facebook algorithms". In: Information, Communication & Society, 20:1, 30-44, DOI: 10.1080/1369118X.2016.1154086.

Burton-Jones, A., 1999. Knowledge Capitalism: Business, Work, and Learning in the New Economy.

Dyer-Witheford, N., 2015. Cyber-Proletariat: Global Labour in the Digital Vortex.

Hutchby, I., 2001. "Technologies, Texts and Affordances". In: Sociology, 35, no. 2 (May 1), pp. 441-456.

Huws, U., 2014. Labor in the Global Digital Economy: The Cybertariat Comes of Age.

Lehner, N., 2016. Algorithmische Sozialität. Dissertation, Universität Wien. Fakultät für Sozialwissenschaften.

Mager, A., 2012. "Algorithmic Ideology". In: Information, Communication & Society, 15:5, pp. 769-787, DOI: 10.1080/1369118X.2012.676056

Marx, K., 1952. Capital. Chicago: Encyclopaedia Britannica.

Morozov, E., 2013. The Meme Hustler: Tim O’Reilly’s crazy talk. The Baffler 22 (online). Available at: [link].

Moulier-Boutang, Y., 2004. Cognitive Capitalism.

Nachtwey, O. & Staab, P., 2015. "Die Avantgarde des digitalen Kapitalismus".  In: Mittelweg, 36. 24. pp. 59-84.

Pollock, N. & Williams, R., 2016. How Industry Analysts Shape the Digital Future.

Srnicek, N., 2017. Platform Capitalism.

Totaro, P. & Ninno, D., 2014. "The Concept of Algorithm as an Interpretative Key of Modern Rationality". In: Theory, Culture & Society, 31(4), 29–49. DOI: 10.1177/0263276413510051

Yeung, K., 2017. "Algorithmic regulation: A critical interrogation". In: Regulation & Governance. 10.1111/rego.12158.

Zuboff, Sh., 2019. The Age of Surveillance Capitalism: The Fight for a Human Future at the New Frontier of Power.

Примітки

  1. Тут на увазі мається англомовна дисципліна science and technology studies (STS), що досліджує взаємозв’язок суспільства, політики і культури з одного боку та наукових досліджень і технологічного розвитку з іншого.
  2. Непоганий приклад такої спроби можна зустріти в Totaro & Ninno 2014.
  3. З детальнішим описом поняття допустимості в наукових і технічних студіях можна познайомитися в Hutchby 2001.
  4. Наприклад, ніхто в актуальних тематичних дискусіях зараз вже не буде використовувати популярний ще 15— 20 років тому «капіталізм знань», відомий з таких праць, як Burton-Jones 1999 чи Moulier-Boutang 200

Залишити коментар

Наступний номер

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери