Три способи зробити опудало з марксизму

  • 31 жовтня 2013
  • 1977
Три способи зробити опудало з марксизму

Ежен Уолтерс

Представники кожної наукової школи люблять стверджувати, що інші школи неправильно розуміють або витлумачують їх, тобто «мимо каси» критикують «опудало» замість справжнього опонента. На жаль, це часто і справді так — я сам іноді хибую неправильною інтерпретацією своїх опонентів. Проте, по-моєму, не підлягає сумніву, що приз за найбільше хибних інтерпретацій слід було би вручити Карлу Марксу.

Багато хто вважає, що марксистські теорії пора поховати. Марксову трудову теорію вартості часто називають «дискредитованою» і стверджують, що її витіснила суб’єктивна теорія вартості. Історичний матеріалізм та його високі ідеали щодо зміни людської природи вважають так само хибними. Його погляди на колоніалізм (та їхні леніністські паростки) нібито хоч і не цілком хибні, однак недосконалі, адже вони ігнорують випадки некапіталістичного колоніалізму. Нарешті, його історичні ідеї про «неминуче» завершення класової війни і перемогу соціалізму сприймають як наївні й детерміністичні, до того ж дещо етноцентричні.

Однак, як я покажу в цьому тексті, такі грубі карикатури існують уже більш ніж століття, і їх часто спростовував сам Маркс (і його колега Фрідріх Енґельс).

 

Трудова теорія вартості

Трудова теорія вартості (ТТВ) стверджує, що «цінність» товару визначається «суспільно необхідним робочим часом», вкладеним у нього («суспільно необхідним» — щоб уникнути безглуздої ідеї, що якщо робити щось повільніше, то буде створено більше вартості, ніж якщо робити те саме, але швидше). Хоча «капітал» (машини, сировина тощо) сприяє створенню цієї вартості, вартість лише в необхідному робочому часі, потрібному для створення цього капіталу. Отже, тільки праця може «додати» вартості, тому надлишки створюють робітники, а капіталісти паразитують, отримуючи прибуток тільки тому, що платять своїм працівникам менше, ніж ті виробляють.

Однак, усупереч дечиїм переконанням (у тому числі твердженням деяких марксистів), ТТВ — не теорія ціни. Звісно, мислителі від Адама Сміта до Девіда Рікардо, та певною мірою й сам Маркс (принаймні спочатку), намагалися зробити її теорією ціни. Але кінцевий продукт, ґрунтований на Марксі та Гегелі, не мав жодного стосунку до ціни. Натомість це була теорія сукупної вартості в капіталістичних країнах: звідки походить надлишок (з експлуатації), і як проявлятимуться зміни у виробництві цього надлишку (в періодичних кризах). Маркс прояснив це у відповіді одному критику, який стверджував, що його теорія вартості була помилковою, бо ціни залежать також від попиту:

Як це стосується моєї теорії вартості? Тією мірою, як кукурудзу продають вище її вартості, інші товари… тією ж мірою продають нижче їхньої вартості. Сума значень залишається сталою.

Тому ця теорія може лише спрогнозувати загальну вартість виробленого в капіталістичній економіці, тоді як конкретні ціни можуть змінюватися залежно від монополій, попиту чи інших чинників. Саме це підштовхнуло Ойґена Бьома фон Баверка назвати теорію Маркса «тавтологічною»; аналогічно, філософ Карл Поппер стверджував, що через такі тези марксизм неспростовуваний.

Однак чіткий критерій перевірки теорії Маркса існує — зниження норми прибутку. Якщо можна спостерегти короткострокові тенденції до зниження норми прибутку (через те, що капіталісти замінюють працю капіталом, тим самим зменшуючи вироблений надлишок на одиницю витрат), яка проявляється в періодичних кризах, то це узгоджується з теорією Маркса. Якщо ж натомість, скажімо, норма прибутку зростає перед рецесіями, — це спростувало би теорію. Перефразовуючи коментатора Гедлунда, якщо ми проберемося крізь нісенітниці і просто спитаємо: «Чи є те, що Маркс називав вартістю (яка є продуктом необхідного робочого часу), головним параметром в основі руху економіки?», то матимемо емпіричний об’єкт дослідження і зможемо обійтися без метафізичної плутанини, принаймні для наших наукових цілей. Якщо хтось зацікавився: марксистський економіст Ендрю Клаймен прийняв цей виклик.

 

Колоніалізм / імперіалізм

Прийнято вважати, що марксистські теорії колоніалізму та імперіалізму описують ці явища як унікальні для капіталізму — а отже, численні приклади некапіталістичних країн, включених до таких відносин, завдають нищівного удару по таких теоріях. Наприклад, економіст Йозеф Шумпетер, багато в чому шанувальник Маркса, стверджував, що було б «абсурдно» називати «монополії та завоювання особливостями сучасного капіталізму».

Однак ніхто з марксистів не стверджує, що аби бути агресивною, колоніалістською чи імперіалістичною, країна мусить бути капіталістичною. Натомість, як зазначив Володимир Ленін у «Імперіалізмі як вищій стадії капіталізму»:

Колоніальна політика та імперіалізм існували й до новітньої стадії розвитку капіталізму, ба навіть до капіталізму. Рим, заснований на рабстві, провадив колоніальну політику та практикував імперіалізм.

Для марксистів та леніністів питання в тому, чи пов’язаний колоніалізм та імперіалізм із капіталізмом і чи є ці елементи невід’ємними складовими цього суспільного ладу. Маркс стверджував, що щоразу, коли капіталізм контактував із примітивними традиційними виробничими структурами, він неодмінно перевертав їх з метою створити робочу силу — це процес «первісного накопичення». Це може відбуватися як у межах однієї країни (як у випадку з привласненням селянських земель), так і на закордонній території у вигляді численних жахіть у британських та європейських колоніях. Основна теза марксистів — що розвиток капіталізму неминуче призводить до заміщення всіх інших способів виробництва (що і проявляється в колоніалізмі), а не що будь-яке завоювання або загарбання обов’язково спричинене капіталізмом.

 

Історичний матеріалізм і детермінізм

У 1859 році в одній рецензії на «Капітал» Марксові закинули, що він

розглядає суспільний рух як природно-історичний процес, яким керують сили не просто незалежні від людської волі, свідомості та розуму, а й радше навпаки, визначальними чинниками цих волі, свідомості та розуму.

Якщо, як стверджує історичний матеріалізм, риси людей та суспільства зумовлені об’єктивними економічними чинниками, тоді суспільство рухатиметься в певному напрямку під дією цих факторів, незалежно від будь-яких інших подій. Однак Маркс завжди визнавав абсурдність таких ідей, позбавлених історичної конкретики та вирішального фактору людської суб’єктності:

Матеріалістичне вчення про зміни обставин і виховання забуває, що обставини змінюють люди, а також що самого вихователя також вкрай важливо виховати. Тому таке вчення зрештою неминуче ділить суспільство на дві частини, одна з яких підноситься над суспільством [тобто не є також продуктом суспільства, як педагог].

Отже, матеріалізм треба визначати більш слабко, інакше він спростовує сам себе!

Маркс справді стверджував, що економічні сили є фундаментальним чинником формування суспільства: зрештою, його теорія історії ставить класову боротьбу, яка сама є продуктом виробничих відносин, в центрі уваги — у знаменитому початку «Маніфесту комуністичної партії» Маркс проголошує, що «від часу розкладу первісного общинного землеволодіння, вся історія була історією класової боротьби». Проте Енґельс застерігав від надто строгого тлумачення таких висловлювань, бо через це «наше твердження перетворюється на беззмістовну, абстрактну, безглузду фразу». Насправді матеріалізм Маркса стверджує лише, що економічні виробничі відносини — головний чинник формування рис суспільства, а не що це єдиний чинник.

Правда й те, що Маркс говорив про існування чітких послідовних «стадій» суспільства: спершу первісний комунізм, потім рабство, феодалізм, капіталізм, соціалізм і, нарешті, «розвинений» комунізм. І якщо тлумачити цю ідею поверхово, одразу виникають очевидні заперечення: адже очевидно, що суспільство може регресувати, різні режими можуть існувати пліч-о-пліч, розвиток може йти різними шляхами, і «перемога» комунізму не гарантована? Але, знову-таки, Маркс особливо підкреслював, що його «стадії» не були

історико-філософською теорією загального шляху, яким приречені йти всі народи, незалежно від їхніх історичних умов, щоб урешті дійти до тієї економічної формації, яка забезпечить разом із найіищим розквітом продуктивних сил суспільної праці і найбільш усебічний розвиток людини.

Натомість Маркс просто описував, як фактично розивався капіталізм, відштовхуючись від історії Західної Європи. Тому його аргументи, як завжди, залежали від конкретниих історичних умов. Можливість перетворення капіталізму не на соціалізм, а на варварство, або взагалі зовсім іншого шляху розвитку з самого початку, цілком залежить від поворотів історії.

 

Висновок

Не було би надто сміховинно припустити, що більшість ворожості до Маркса пов’язана з ретроспективним поглядом на «практичне застосування його ідей», і на нібито крах його ідей після падіння Берлінського муру. Це було очевидно в нещодавніх міркуваннях Бенедикта Броґана про Ральфа Мілібенда та Холодну війну (які спростував Кріс Діллоу). У ретроспективі войовничі заклики Маркса займатися «пропагандою» (а це слово набуло поганих конотацій тільки після нацистського використання «пропаганди» проти євреїв), природно, здаються крайністю. Аналогічно, жорстоке поводження з «вищим класом» селян в СРСР, здавалося б, можна пов’язати із закликом Маркса до знищення та скасування приватної власності, попри його ж слова, що «власність дрібних ремісників та дрібних селян… нема чого її знищувати».

У всякому разі, Джоан Робінсон висловила це найкраще: мовляв, читання Маркса відкрило «багато такого, до чого мене не підготували ні послідовники, ні опоненти Маркса». Щойно ви спробуєте розгребти карикатури та поблажливо тлумачити Маркса, ви знайдете багато вартісних думок.

 

Переклали Андрій Гладун і Михайло Слуквін за: 3 Straw Man Arguments Surrounding Marxism

Наступна конференція

  •  

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери