Анастасія Канарьова
На під’їзді до крайнього українського блокпосту на лінії Новотроїцьке – Березове черга зі 140 автомобілів. Люди хочуть встигнути дістатися до Донецька перш ніж закриється КПП.
Повз них намагається проїхати конвой із кількох авто однієї з міжнародних гуманітарних організацій, яка працює по обидва боки лінії фронту. Проте люди з черги перегороджують шлях та зупиняють його.
– Вибачте, але чому нас так довго тримають? Ми тут ночували, і це вже друга доба! – обурюється жінка, розводячи руками. – Погляньте, тут самі старі та матері з малими дітьми. Скільки ще нам тут стирчати?
– Ви запитайте там – літній вусатий чоловік вказує рукою кудись у бік голови черги, де видно обриси блокпосту, – чи проїдемо ми сьогодні? Дуже треба проїхати. Будьте добрі, скажіть.
П’ята вечора, і це, насправді, не така велика черга – часом кількість машин сягає до 400. Пропускають автомобілі кволо, проте сьогодні, мабуть, усі охочі таки потраплять додому й нікому не доведеться ночувати на трасі. Минув рік, але процедура перетину лінії розмежування не змінилася – це довго і важко фізично, адже люди змушені годинами стояти в спеку до 40 градусів на сонці. Автобусам перетинати лінію розмежування заборонено – пасажири проходять контроль пішки.
Більшість людей у черзі виїжджали з самопроголошених республік у справах – по продукти, які на підконтрольній уряду території трохи дешевші, ліки, до банкоматів по готівку. Тут справді багато літніх – тих, хто переоформив пенсії за межами «ДНР», але досі живе по той бік лінії розмежування. Офіційно всі вони – громадяни України з українськими паспортами, а отже мають право отримувати українську пенсію. Таке право їм гарантує Конституція та Закон України про пенсійне забезпечення. Проте «особливими» людей із нині непідконтрольних територій зробила війна, а значить – для них тепер діють особливі правила. Єдиний легальний спосіб не втратити соціальні виплати – залишити домівки та стати переселенцями. Лише після цього держава готова забезпечити їхнє громадянське право на пенсію. Проте виплати будуть супроводжуватися постійним контролем.
Хто зробив пенсіонерів «пенсійними туристами»
Люди опинилися в ситуації, коли сама держава змушує їх порушувати закон: юридично всі вони – переселенці, проте за фактом такими не є. Чиновники та ЗМІ називають це явище «пенсійним туризмом». Це породило новий бізнес на непідконтрольних територіях. На вулицях Донецька, наприклад, з’явилися оголошення з пропозицією переоформити пенсію в Україні через третіх осіб, передаючи їм потрібні документи та сплачуючи за послугу певну суму грошей. Спочатку такий сервіс набув популярності, адже охочих було вдосталь, а працівники територіальних управлінь Пенсійного фонду чи то з доброти душевної, чи то за певну грошову винагороду сприяли цьому.
Проте навесні переселенцям-пенсіонерам почали масово призупиняти пенсійні виплати – до початку літа близько 350 тисяч залишилися без засобів до існування. Офіційно причини для цього було дві: неузгодженість законодавства та підозри, що частина з цих людей насправді не є переселенцями. Самі ж потерпілі, як і деякі правозахисники, переконані: у такий спосіб держава економить бюджетні кошти.
Допомогти – чи все-таки контролювати?
У червні Кабінет міністрів затвердив зміни до двох постанов, життєво важливих для понад півтора мільйона українців (саме такою є офіційна цифра вимушених переселенців станом на червень за даними Міністерства соціальної політики).
По-перше, було скасовано необхідність поновлювати довідку переселенця кожні півроку – відтепер вона видається безстроково. У довідку більше не ставлять штамп про місце реєстрації. І це, безумовно, певний крок назустріч людям.
Проте на противагу було також запроваджено новий механізм контролю за ВПО – кожні шість місяців тепер до них має приходити інспектор місцевого осередку соцзахисту населення. Основним завданням його, як запевнили в Мінсоцполітики, є допомога переселенцям у вирішенні соціально-побутових питань – влаштування дітей до школи чи дитячого садка, забезпечення доступу до закладів охорони здоров’я тощо. Проте профільні правозахисні організації, які працюють із переселенцями, переконані: це не що інше, як іще один механізм контролю, котрий дає можливість регулярно відслідковувати, де перебуває переселенець.
Коли вказані зміни набули чинності, 460 тис. людей, статус переселенця яких викликав питання, було перевірено, проте пенсії поновили лише 143 тисячам. Решта – 317 тис. – за даними СБУ, ніколи не перетинали лінію розмежування і, відповідно, не змогли підтвердити свій статус.
За новими правилами, рішення про поновлення пенсійних виплат ухвалюють спеціально створені комісії при місцевих органах влади на основі даних, отриманих від працівника соцзахисту. Створювалися вони не без проблем – затягнувся процес, зокрема, на Луганщині, в Краматорську, Києві та деяких інших регіонах з великою кількістю ВПО. Зараз система вже працює, і є перші результати – щоправда, невтішні для пенсіонерів з окупованої частини Донбасу. На початку липня, за інформацією Пенсійного фонду, по Донецькій області з 8000 перевірених осіб 2200 не підтвердили статус – працівник соцзахисту не застав їх удома й вони не повідомили про своє місцеперебування впродовж визначеного строку. Як наслідок – пенсії та інші соціальні виплати цим людям призупинено. Тут слід зазначити ще один важливий момент: інспектори соціального захисту відвідують переселенців у робочий час, коли люди зазвичай перебувають поза місцем проживання.
«Щоб шахраям не дісталося»
Такий жорсткий контроль за виплатами переселенцям у Мінсоцполітики пояснюють Мінськими домовленостями. Нагадаємо, у п. 8 ідеться про те, що після стабілізації ситуації на Донбасі та відновлення української влади на території, що нині підконтрольна «ДНР» та «ЛНР», буде відновлено й соціально-економічні зв’язки включно з соціальними виплатами. До цього часу, переконаний міністр Рева, немає ніяких способів виплачувати пенсії.
«Якщо в Донецьку немає органів Пенсійного фонду, то призначити й платити пенсію там неможливо по загальному законодавству. Коли ми говоримо про пенсії переселенцям, ми розуміємо під цим спрощену процедуру виплати, і ця система прив’язана до статусу ВПО, – стверджує міністр. – Або ви переїжджаєте сюди і ми вам платимо як ВПО, або, якщо ви не хочете, ми не можемо примусити вас переїхати, але й платити там не можемо».
Тут варто сказати, що деяку соціальну допомогу пенсіонерам за лінією фронту таки сплачують самопроголошені «республіки», правда, вона нараховується в російських рублях і не співмірна з пенсіями, що їх люди отримували «за України»; прожити на ці гроші без сторонньої допомоги неможливо.
Втратити вже набутий статус вимушеного переселенця – досить просто. За чинним законодавством, це відбувається, якщо людина перебуває на непідконтрольній території понад 60 днів, у окремих випадках – понад 90. Такі суворі правила в Мінсоцполітики пояснюють боротьбою з шахраями.
«Коли людина повертається на непідконтрольні території – ми її не бачимо. Там її можуть затримати, відібрати банківську картку та отримувати пенсію замість неї», – вважає Андрій Рева.
Проте чи були такі випадки і наскільки вони типові – інформації немає.
В Агентстві ООН у справах біженців вважають такі жорсткі заходи контролю за переселенцями з боку держави дискримінаційними.
«Як показав наш моніторинг, уряд не йде до переселенців і не питає в них, як краще їм допомогти, як можна вирішити їхні проблеми. Натомість ми бачимо підхід обмежень, поліцейський підхід, – в інтерв’ю Hromadske.ua заявив радник з правових питань УВКБ ООН Юг Біссо. – Позиція нашої організації – переселенці, як і всі громадяни України, мають права і не повинні зазнавати дискримінації».
Фактично, понад півтора мільйона громадян України, серед яких і вимушені переселенці, і мешканці непідконтрольних територій, поставлено в умови постійної боротьби за те, що їм і так належить за законом. Запропонований механізм ускладнює їхнє життя фізично, матеріально та психологічно. Чи такі заходи з боку уряду сприятимуть можливій реінтеграції регіону та відновленню українського правового поля, чи ж, навпаки, ще більше відвернуть жителів Донбасу від такого сценарію – одне з питань, яке влада має ставити собі щодня.