Цей допис змусить заплакати багатьох українських філологів. Деяких він навіть змусить кинути все, лишити цей світ та піти до монастиря. А когось — страшно сказати — змінити таблиці Вашуленка на таблиці Брадіса. Він рясніє всіма можливими помилками, починаючи синтаксичними і закінчуючи смисловими, і взагалі не рекомендований до читання. Якщо ви український філолог і отримали роздруківку цього тексту — спаліть її перед читанням. Якщо раптом ви відкрили блог із цим текстом — окропіть монітор святою водою. А краще — викиньте свій комп’ютер від гріха подалі, бо відтепер жодні ваші тексти українською на ньому виходити досконалими не будуть.
Втім, цей допис саме про українську мову. Вона — живий організм, який змінюється щодня. Інколи сам собою, інколи — за допомогою різних «добродіїв». Жив собі, балакав помаленьку українською, аж раптом тобі бабуся-подолянка каже, що ти розмовляєш, як западенець. І ось ти усвідомлюєш, що твоя українська — то не мова, що лунала на початку 90-х з екранів телевізорів. Не подібна вона тій, яка розтиналась оксамитовим баритоном із радіо «Промінь» та історичних фільмів про Київ. Твої козацькі пращури з-під Полтави та з Охтирки, мабуть, довго ганялися би за тобою з криками: «В’яжи ляха!».
Сумно, але чи є сенс у тому сумі. Чиста, автентична, без жодних додавань та запозичень українська мова — ця молода дівчина з русявим волоссям та волошковими очима, як відомо, живе лише в Небесній Україні. І лише обрані — як-от орлиця наша пані Фаріон — здатні побачити її у ранкових снах, коли перший промінь сонця з’являється над обрієм. Ці обрані стоять на захисті цноти дівчини-мови, але навкруги вирує життя і змушує її змінюватися. А тут ще й підступна «сестра», а насправді зла мачуха — російська мова. Її носії дійшли до немислимих підлості та злодійства. Адже для того, щоб їхню мову лишили в спокої, вони навіть гинуть за Україну в АТО. Та пильне око патріота не так вже й просто надурити.
У 2010 році темрява впала на Київ. До влади прийшла не ВОНА, а ВІН. Зек, панда, і просто — Віктор Федорович Янукович. П’ять років потому, коли всі кинулися розслідувати його злочини, найстрашніший з них, проти нашої волошковоокої дівчинки, так і залишився у сутінку. От я і вирішив з’ясувати, як саме знущався з української мови ВФЯ та його посіпаки. Банальні обмовки на кшталт «йолки» чи «нахіба» я одразу відкинув. Як вчать нас відомий сучасний український письменник Кокотюха та менш знана Агата Крісті, справжні злочини ховаються десь у пітьмі. Але, як і у справжніх філологічних дослідженнях, на моєму боці була залізна логіка, і я вирахував слабке місце «регіоналів». Паплюжачи мову, вони стовідсотково б залишили свій слід у вигляді «блатних» слів.
Отож, рука моя не здригнулася, а набрала адресу найкращого і найпатріотичнішого видання України, чиї журналісти своїми закликами і вивели український народ на боротьбу проти кривавого тирана. «Українська правда». Майже тавтологія, адже де правда, там і Україна, а де щось українське, там і правда. Від прискіпливого ока УП навряд чи б сховалося, як Янукович і Ко плюндрують нашу солов’їну. В графі пошуку я набрав бридке, огидне слово «смотрящій», яке в шані хіба що серед синіх від наколок тітушок. І що я побачив? Вперше після «перемоги» Януковича на президентських виборах, здобутої шляхом каруселей та масового затьмарення української свідомості, це слово, свідчить УП, промовляє… наша тигрюля, ВОНА, Жанна Д’Арк українського паноптикуму, пардон, політикуму, леді Ю! Ов-ва.
Ну, це ж, звісно, вона цитувала «регіоналів». Трохи згодом після лідерки опозиції «смотрящіх» згадав молодий політолог, безкомпромісна надія української політичної науки Тарас Березовець! Але і тут він цитував. І було б прекрасно, якби якогось ПРівця. Та ні. Він цитував першого непрохідного, кришталево чесного полковника Гриценка! І ось вже згадують це бридке слово і канадійські юристи, і навіть ювеліри мови — неупереджені журналісти, і експерт, який у по-справжньому незалежній Україні пост-Януковича очолить інформаційно-аналітичний центр, колумніст самої УП, і знову — найкращий військовий експерт-теоретик та підкорювач американських військових курсів. І це лише за перший рік президентства Януковича! Підступні «риги» в цей час намагалися залишити мову в спокої і подібних слів не вживали. Вочевидь, готували собі алібі. Але й після Революції Гідності вже нові, вдосконалені та патріотичні депутати не гребували цією жахливою словоформою.
Може, неправильне слово я обрав? Зрештою, що жахливого в звичайному російському дієприкметнику (крім того, звичайно, що він російській)? Отож вирішив я взяти до своєї пильної уваги інше жахливе слово — «бєспрєдєл». Ой лишенько, що чекало мене на сайті вельмишановної «Української правди». Не тільки адвокат нашої Юлі використовував цей бридкий набір літер, але й сама ВОНА! «Юля! Юля!» в розпачі кричав я інтонаціями Арсенія Яценюка в скуйовджений лінгвопростір. Але порсаючись на сайті, я натрапив на ще страшніше. Не те що Леді Ю, а найсвідоміша партія з усіх, партія, яка має свою обрану — орлицю, яка зі своєю соколиною зіркістю не пропустить і найдрібнішої плямки на нашій дівчинці-мові, пригріла на своїх грудях гаспидів. Хай йому грець депутату Леонову, що використовував це низьке слово! Він все одно зі зрадницького Криму. Та й критикував міліціонерів. Але Іллєнко? Андрій Іллєнко? Молода надія нації. Взірець, стрункий Аполлон українського політикуму, непересічний філософ та активіст. Як із його вуст могло злетіти таке слово?
Неначе люди подуріли! І от зараза вже перекидається на тих, хто робить психологічно-лінгвістичні експертизи, і на молодих політологів. Як тут не повірити, що коло Януковича були чаклуни. Згадайте розіп’ятих птахів у Межигір’ї! То він навів мару на патріотів і змусив їх прилюдно говорити зеківськими словами. А сам зі своїми посіпаками підступно мовчав, не вживав отих слів, хотів зробити брудну справу чужими руками, точніше — язиками.
Втім, вільна ненька-Україна. Але ці слова ще й досі вживаються. Навіть послами нашої країни в Італії — побратимі Галичини. От дійсно кажуть: звичка — друга натура. Ох і сплюндрував же клятий той, кого зайвий раз краще не називати, нашу мовоньку. Вирішив я відпочити душею від цього виснажливого дослідження, цього лінгвоциду. А де це краще можна зробити, як не в українському сегменті «Фейсбуку», де лише розумні та чемні до нестями люди? І почимчикував я туди. Краще б цього не робив, бо побачив нову загрозу. І краще вам далі не читати. А найвідважнішим та найсильнішим з вас я раджу випити перед тим, як читати наступне речення, валідолу. «Зашквара». Ось слово, що гепнуло мене по макітрі, майже знищило мою свідомість та змусило серце чи не розірватися від жалю за мову. І це слово вживають молоді українці! Воно покинуло терени «Фейсбуку» та лунає в кулуарах Верховної Ради. Ох, Васю-Васю, що ж ти робиш?! На який Кремль ти працюєш, Васю?
Якби я був клятим французьким ліваком, прихильником гей-збоченця Фуко та інших філософів, я би сказав, що саме патріоти — як молоді, так і старі, як політики, так і не зовсім — легітимізують російську обсценну лексику у сучасних українських дискурсивних практиках. А відключення ТБ, інша цензура та одномовні паспорти аж ніяк не захищають нашу мову. Та я — патріот і цієї гидоти не читав. Для мене альфа і омега Всесвіту містяться у «Заповіті» Тараса Шевченка і ще трохи у видатних працях Ірини Фаріон. Якщо якісь книжки їм суперечать — вони шкідливі, якщо ні — вони зайві. Тому я скажу простіше: зрада! Зрада навкруги! Плюндрують нашу мову. Це все Янукович. Він втік до Москви і звідти через зикурати з сатанинськими зірками впливає на нестійкі розуми недостатніх патріотів. І все це, аби перешкодити євроінтеграції.
Аж раптом підійде до нашої дівчини-мови іноземний жених себто партнер, скаже чистою англійською СТБшного ґатунку: «Гав ду ю ду, май дір?». А та йому й відповість: «Привіт, курво. Ти не по бєспрєдєлу? Зашквару нема? Будеш смотрящім мого серця?» І не візьмуть Україну до ЄС, не дадуть шенгенських віз, а відтак не сходитиме сонце над нашою землею.
Схаменіться, українці! Бо якщо ні, доведеться цю пісню перекладати українською. І матиме вона шалений успіх.