За лаштунками «історій успіху»: як недофінансування науки впливає на становище жінок-учених в Україні

Стрельник, Олена

  • 21 квітня 2021
  • 2393

Олена Стрельник

Становище жінок-вчених та дослідниць (з акцентом на STEM — галузі точних та природничих наук) активно обговорюють раз на рік напередодні Міжнародного дня дівчат та жінок у науці. В Україні реалізують проєкти, спрямовані на підтримку дівчат та жінок у науці, наприклад «STEM is FEM». Вже втретє вручається щорічна премія L'Oréal для жінок, які професійно займаються науковими дослідженнями в цій галузі.

В рамках цих активностей нерідко говорять про«історії успіху». Хоча побіжно згадується вкрай слабке фінансування науки в Україні, ці проєкти практично не ініціюють суспільні дискусії про умови, в яких жінки-вчені займаються науковими дослідженнями. 

 

STEM is FEM

STEM is FEM

 

Фокус цієї статті — структурні контексти становища дослідниць в Україні, доповнені історіями про академічні траєкторії вчених, які займаються соціально-гуманітарними дослідженнями, та вимушено працюють на неповні ставки. Я розглядаю, серед іншого, як ця ситуація пов’язана з чинним гендерним порядком, за яким жінки відповідають за організацію повсякденного життя сім’ї, а чоловіки — за фінансове забезпечення.

Я взяла коментар у чотирьох дослідниць. Серед них — наукова співробітниця відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України, кандидатка соціологічних наук Ганна Заремба-Косович; кандидатка філософських наук, доцентка Національного педагогічного університету Анна Марія Басаурі Зюзіна; кандидатка історичних наук, співробітниця однієї зі структур НАНУ пані Олена та докторка педагогічних наук, доцентка одного з університетів у невеликому місті пані Ірина, які дали коментар анонімно (імена інформанток вигадані).

Зосередимося саме на соціально-гуманітарних науках, бо вони в Україні найбільш фемінізовані. Частка жінок, які здійснювали наукові дослідження й розробки у 2018 році в суспільних науках, становила 65,8%, в гуманітарних — 60,3%.

 

Лекція у виші

 

Я спробую окреслити відповідь на питання, як структурні зміни в університетській освіті та науці впливають на становище жінок у цих сферах. Слово «спроба» я вжила, тому що це питання вимагає глибокого аналізу проблем, які впливають на академічні траєкторії вчених та викладачів. Це й критичне недофінансування наукових досліджень, й залежність статусу, долі ставок та строку трудового договору від особистої лояльності керівництва, й знецінення статусу науки через численні випадки академічної недоброчесності, й зростання вимог до показників наукової діяльності, які часто важко реалізувати на практиці тощо. Поза межами мого аналізу опинилася й така важлива тема, як дискримінація жінок на академічному шляху.

Як феміністична дослідниця, я фокусуюсь на досвіді жінок. Втім, не стверджую, що ці процеси торкнулися тільки їх. Становище чоловіків у науці може бути ще драматичнішим. Передусім вони мають взагалі йти з галузі, або всіма силами тримаються за «ставку», та/або мусять постійно шукати підробітки.

До написання статті мене спонукав власний досвід академічної кар’єри, яка скінчилася на піку — практично відразу після захисту докторської дисертації. Кафедру, на якій я працювала в регіональному університеті в Полтаві, закрили, а моїх профільних курсів із соціології на весь університет залишилося на 0,25 ставки.

Для продовження академічної кар’єри мені потрібно було:

а) відкрити власну кафедру соціології «з нуля», що було завідомо програшним варіантом у регіональному університеті з ризиком невеликого набору студентів та присвятити своє життя адміністративній роботі;

б) викладати практично все — від соціології до філософії та релігієзнавства, щоб набрати собі години на ставку чи хоча би на пів ставки; 

в) переїхати до столиці.

 

 

Останнє означало б зміну життя для всіх членів сім'ї: нову роботу для чоловіка та нове місце навчання для сина-школяра, адаптацію, придбання чи оренду житла. Шукати роботу за кордоном було б ще складніше. Цей варіант здається легким лише для тих, хто не знає, як будуються академічні кар’єри в західних університетах.

Зрештою, мені пощастило потрапити на роботу в проєктну діяльність, яка дозволяє поєднувати її з улюбленою справою — час від часу викладати гостьові курси та займатися прикладними дослідженнями.

 

Структурні контексти: про що свідчить висока частка жінок у науці?

Частка жінок серед дослідників в Україні становить 44,7%. За даними ЮНЕСКО, це доволі високий показник у порівнянні з європейськими країнами. За цим показником нашу країну випереджають 11 держав Європи: Північна Македонія (53,4%), Латвія (52,2%), Сербія (51,4%), Чорногорія (49,9%), Литва (49,5%). До країн з найменшою часткою жінок у науці належать Нідерланди (26,4%), Чехія (26,6%), Німеччина (27,9%), Люксембург (28,1%) та Франція (28,3%).

 

"Частка жінок серед дослідників в Україні становить 44,7%."

 

Коливання частки жінок серед науковців та дослідників у країнах світу обумовлена низкою чинників: рівнем оплати праці у сфері науки, особливостями фінансування наукових розробок, специфікою побудови академічної кар’єри — системою найму та мобільності, можливістю поєднувати цю кар’єру із сім’єю та народженням дітей тощо. Скажімо, у Німеччині вкрай важко зробити успішну академічну кар’єру. Контракти, як правило, укладаються на кілька років, після чого науковці мають шукати роботу в іншому проєкті або в університеті в іншому місті.

 

викладачка у виші

 

Попри міф про те, що в Україні надто багато науковців, із 1990-го по 2013 рік їх кількість скоротилася в 4 рази: з 313 тисяч до 78 тисяч осіб. Водночас докторів наук за цей період стало вдвічі більше, а кандидатів наук — більше в півтори раза.

В Україні, за розрахунками Маргарити Воровки та Анни Петручені, збільшення частки жінок серед дослідників із науковими ступенями відбувалося з 1995-го по 2012 рік. За цей період докторів наук в Україні стало більше на 60%, а жінок серед них — на 190%. Для кандидатів наук ці цифри становлять 53,0% і 137,0%. Дослідниці звертають увагу на зниження кількості чоловіків — кандидатів наук у віці 41—50 років. Це покоління, наукове становлення якого припадало на перші роки незалежності, коли країна переживала затяжну економічну кризу. Це змусило чоловіків шукати роботу, здатну забезпечити стабільніші та вищі доходи. Серед докторів наук така тенденція не простежується, ймовірно, через переваги й вигоди, які надавав цей рівень наукової кваліфікації. Таким чином, «зростання числа жінок у науці в цей період обумовлено не стільки їх активним залученням до науки, скільки відтоком чоловіків з науки як неперспективної та неприбуткової сфери діяльності», — слушно підсумовують авторки.

 

Гендерний розрив оплати праці, вертикальна та горизонтальна сегрегація сфери науки

За даними державної служби статистики, у третьому кварталі 2020 року гендерний розрив в оплаті праці у сфері наукових досліджень та розробок становив 19,2% в порівнянні з 22% у середньому по економіці. Середній (до податкових відрахувань) рівень зарплат жінок у цій сфері становив 11767 грн, чоловіків — 14568 грн. Цей розрив пояснюється меншою концентрацією жінок-дослідниць у підприємницькому секторі досліджень, а також вертикальною сегрегацією, тобто меншою концентрацією жінок серед дослідників, які мають ступінь доктора наук. На думку Н. Ісакової, у підприємницькому секторі жінок менше, тому що там переважно виконуються наукові дослідження та розробки в галузі технічних наук, що не належать до переваг дослідниць.

 

Для наукової діяльності характерна також горизонтальна сегрегація: жінки концентруються переважно в медичних, суспільних та гуманітарних галузях наук.

 

Ставки, зарплати, стратегії подолання

Кризові тенденції у сфері наукових досліджень у секторі вищої освіти та в структурах НАНУ загострилися з 2014—2015 років. Тоді відбулося значне скорочення фінансування НАН, а вищі навчальні заклади опинилися в скрутному становищі через зменшення кількості вступників, так і внаслідок реформування фінансування державних університетів.

Одна з поширених стратегій у відповідь на ці процеси — добровільний чи вимушений вихід із науки. Так, із січня 2016 року НАН розпочала оптимізацію наукових підрозділів і скорочення кадрового складу. У результаті вона впродовж 2016 року втратила 20% співробітників. З установ НАН звільнилося 707 фахівців віком до 35 років, з яких лише 39 — через вступ до аспірантури. Скорочення кадрів, передусім молодих, відбувалося й у подальші роки.

 

написання дослідження

 

Олена, наукова співробітниця однієї зі структур НАН, говорить, що йдуть з науки переважно молоді люди, які мають малих дітей: «Залишаються здебільшого люди середнього й старшого віку, жінки, які мають забезпечених чоловіків, або жінки, які не вірять, що на ринку праці можуть реалізувати себе по-іншому»

Частина з тих, хто залишилися, працюють на неповні ставки та отримують маленькі зарплати, іноді — мінімальні (кількісні дані про частку таких працівників відсутні). 

 

"Олена переконана, що в Україні наука — це хобі, яке дозволяє прожити жінці тільки за підтримки її партнера."

 

Так, Олена, яка працює в одній зі структур НАН, отримує «на руки» близько 4 тисяч гривень (0,4 ставки), попри те, що має чудові показники результативності наукової роботи, зокрема численні стажування в кращих дослідницьких інституціях світу. «Тобі кажуть: працюй та будеш мати кращу зарплату, але це не так в українській академії!» Одна з причин, на її думку, — це корумпованість НАН та залежність позиції науковця від особистої лояльності керівництва, а не лише від якості наукових розробок. Олена також переконана, що в Україні наука — це хобі, яке дозволяє прожити жінці тільки за підтримки її партнера. Для себе вона обрала стратегію збереження позиції в НАН та використання можливостей отримувати закордонні стипендії та стажування. Але Олена відчуває тривогу через нестабільність: «Я втратила базове почуття безпеки. Ось у мене закінчується стипендія. А що буде далі, я не знаю».

 

викладачка у виші

 

Розмір середньомісячної зарплати Ганни, яка теж працює в одній зі структур НАН, після скорочення фінансування у 2015 році становить близько 6—7 тисяч гривень «на руки». Перевагою своєї роботи вона вважає гнучкий робочий час, а також можливості дистанційної роботи. Тут є невеликий, але стабільний заробіток. Водночас можна поєднувати роботу із сімейними обов’язками та з іншими проєктами. Ганна вважає особисто для себе прийнятним залишатися в НАН та додатково працювати в проєктах, пов’язаних із дослідженнями. В науці її тримає захоплення темами, над якими вона працює. «Я думала про перехід до IT, але відкинула цю думку, бо зараз займаюся темою, яка мені дуже подобається», — говорить науковиця.

 

"Багато вишів почали програвати в конкуренції, скорочувати ставки викладачів та переходити на режим виживання."

 

Університетські дослідниці теж відчули скорочення зарплат внаслідок зменшення кількості студентів та зміни принципів фінансування державних університетів.

Дефіцит студентів пояснюється різними причинами: загальним зниженням кількості вступників, конкуренцією зі столичними або топвишами за системою широкого конкурсу вступу на бюджетні місця, вступом студентів у закордонні університети. В дуже скрутному становищі опинилися невеликі університети в регіонах. Особливо відчули вони недобір із запровадженням «широкого конкурсу», коли бюджетні гроші йдуть за студентами з кращими балами ЗНО. Ця система означає, що розподіл бюджетних місць відбувається не серед закладів освіти, а серед найкращих вступників. Отже, тут працює принцип конкуренції навчальних закладів за найкращого вступника та, відповідно, за надані навчальному закладу бюджетні місця. Як наслідок, багато вишів почали програвати в конкуренції, скорочувати ставки викладачів та переходити на режим виживання.

 

студенти

 

Одна з моїх інформанток — пані Ірина, докторка наук, доцентка одного з університетів у невеликому місті — розповіла свою історію. Схожі розповіді свідчать про системність проблем унаслідок кризи вищої освіти. Пані Ірина говорить, що з 2015 року в університеті стало менше студентів. Одна з причин полягає в тому, що після початку війни виш втратив частину абітурієнтів зі Сходу України та Криму.

«Адміністрація нам сказала: через набір студентів ми не можемо вам забезпечити ставку. Щоб зберегти контингент викладачів, нас почали проводити на таку частину ставки, щоб вона відповідала мінімальній зарплаті». Ірина, як доцент, отримала за контрактом 0,4 ставки. «Але адміністрація казала: якщо ми наберемо більше студентів, то будемо платити більше. І якийсь час платили за фактичним навантаженням. Я отримувала ставку. Але у вересні цього навчального року я отримала 0,4 ставки (це трохи більше ніж 4 тисячі гривень), при цьому я відпрацьовую 0,7 ставки». Ірині вдалося трохи вирівняти ситуацію завдяки підробіткам викладацькою діяльністю, але боротьба за гідні умови праці її виснажує. Її трудова угода закінчується наступного року. Немає ніяких гарантій, що її продовжать.

 

"Немає механізму внутрішньої селекції, коли кращі викладачі отримують більше навантаження та, відповідно, вищі зарплати."

 

Значне скорочення набору студентів та, відповідно, долі ставки, відчула й кандидатка філософських наук, викладачка кафедри богослов’я та релігієзнавства столичного Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова Анна Марія Басаурі Зюзіна. Зараз вона працює на 0,25 ставки старшої викладачки, що становить «чистими» 2400 гривень. Робота на кафедрі — її основна; вона працює у штаті. Анна Марія говорить, що за останні 5 років суттєво скоротилися набори студентів. Вона покладала надії на систему вибору курсів, яка дозволила б збільшити її навантаження — та, відповідно, долю ставки та зарплату. Але в університеті ця система виявилася формальною: «Адміністрація стверджує, що студенти мають обирати тільки викладачів свого факультету та всією групою. Я запропонувала декілька курсів на вибір і на університетському рівні, і на рівні факультету. Але вони були “для галочки”. Ніхто нічого не обирав». Отже, немає механізму внутрішньої селекції, коли кращі викладачі отримують більше навантаження та, відповідно, вищі зарплати. Анна Марія підробляє проєктною роботою в громадському секторі та психологічно вже готова залишити роботу в університеті, бо переконана, що викладацька та наукова робота формує навички, потрібні в суміжних галузях.

 

студенти на лекції

 

За цими начебто простими рішеннями про вихід із науки ховається не тільки втрата років, присвячених науці. Країна залишається без гідних вчених.

Скорочення фінансування НАНУ та ставок викладачів університетів збіглося зі зростанням стандартів наукової роботи — необхідність закордонних стажувань та публікацій у міжнародних журналах тощо. Високі вимоги загалом справедливі, але вони реалізуються часто власним коштом. Грантові можливості дозволяють отримати стипендію на стажування та компенсувати витрати на поїздку на закордонну конференцію. Але постійний пошук грантів та написання заявок виснажують, а отримані гроші не покривають усіх витрат. Вимоги до публікацій за кордоном збільшують затрати. Наприклад, треба платити за редагування тексту носіями мови, без чого опублікуватися в хорошому виданні за кордоном практично неможливо. Участь у пристойних конференціях за кордоном часто потребує оргвнесків, які можуть дорівнювати місячній зарплаті наукового співробітника НАН та не покриватися грантом. Я омину увагою платні публікації в наукових журналах: за моїм досвідом, хороші міжнародні та вітчизняні видання за це гроші не беруть.

 

Трудові угоди: хитка стабільність, що шкодить науці

Для успішної наукової роботи вкрай потрібна системність та послідовність. Щоб за три роки видати пристойну статтю, треба вже зараз робити дослідження та бути впевненою, що за цей час твою кафедру чи підрозділ не закриють, а ставку не скоротять.

 

"Викладачі стають вразливими: угоди на один рік можуть бути інструментом «розправи» з нелояльними."

 

Порядок найму та укладання угод з професорсько-викладацьким складом університетів регламентується «Порядком проведення конкурсного відбору при заміщенні вакантних посад науково-педагогічних працівників та укладання з ними трудових договорів (контрактів)». Після конкурсу на заміщення посад (частіше це формальна процедура) укладається строковий трудовий договір на період від 1 до 5 років, але остаточне рішення, згідно з багатьма, якщо не більшістю порядків, ухвалює ректор. Викладачі стають вразливими: угоди на один рік можуть бути інструментом «розправи» з нелояльними. Знаю не одну історію, коли завершення договору дозволяло адміністрації вишу позбутися «незручних» (але професійних) викладачів, нелояльних до керівництва вишу.

 

порожня аудиторія

 

Система найму в структурах НАН дещо відрізняється. Працівниці та працівники тут поки більш захищені, але їх теж поступово переводять на строкові трудові договори, що збільшує вразливість таких працівників. «Моя позиція захищена, мене важко звільнити, але адміністрація “заохочує” мене та інших нелояльних науковців, щоб ми перейшли на контрактну систему. Коли контракт закінчується, його можуть не продовжити. Для мене це ризик втратити афіліацію та можливості подаватися на проєкти», — каже Олена.

 

(Дис)баланс науки та сім’ї: жінка-науковиця — горе в сім’ї?

Ключова складова науки — це системність. Наукою неможливо серйозно займатися фрагментарно в перерві між іншими справами, бо дослідження вимагають тривалої концентрації та роздумів, систематичного та вдумливого читання наукових текстів тощо. Без значної підтримки рідних дуже важко поєднувати наукову роботу з доглядом за маленькими дітьми.

«Якби не підтримка чоловіка (він теж науковець), я би не захистила кандидатську дисертацію. Я вступила в аспірантуру вагітною й була впевнена, що за три роки в декреті я напишу дуже гарну кандидатську. Я писала її шість років. Якби він сидів на роботі цілий день, а не допомагав би з дітьми, то я б узагалі не захистилася», — говорить про свій досвід Анна Марія — мама двох дітей.

 

 

Зі схожими викликами стикнулася й Ганна — мама п’ятирічної дитини: «З одного боку, у мене гнучкий графік, тож я можу відвести дитину до дитсадка чи водити на різні заняття. З іншого — я витрачаю час, який можу присвятити дослідженню та свому розвитку як професіоналки. У сім’ї ми ділимо обов’язки. Чоловік зараз більше працює дистанційно, але все одно я виконую більше домашньої роботи. Впродовж робочого дня, коли дитина не в садку, то я більше з нею займаюся. У нас внутрішньосімейний договір через зарплату, які ми отримуємо: нам економічно вигідніше, щоб працював чоловік. Відповідно, я починаю працювати переважно ввечері або на вихідні. І мені важко, я б краще відпочила».

 

"Наукою неможливо серйозно займатися фрагментарно в перерві між іншими справами."

 

Особливий виклик для науковиць, які мають дітей, — це закордонні стажування. Як я вже зазначала, це може бути однією зі стратегії виживання в ситуації недофінансування, адже такі опції дають не тільки можливості професійного розвитку, а й джерело невеликого доходу, якщо стажування передбачає стипендію.

У своє перше тривале закордонне стажування я наважилася поїхати, коли молодшій дитині було 9 років. Мій чоловік та родина впоралися з усіма питаннями, але вже після син зізнався, що йому бракувало моєї емоційної підтримки, через що я почувала себе винною.

 

 

В Олени був досвід перебування разом із сім’єю за кордоном та вона говорить про значні економічні ризики: «Твій партнер може тимчасово втратити роботу. Ти фактично стаєш головною годувальницею. Це означає, що вся твоя стипендія йде на покриття базових потреб родини». Крім того, є проблема адаптації дитини до іншомовного середовища.

Наступного разу Олена вже поїхала за кордон сама: «Якщо ти не береш сім’ю, то ти переживаєш тривожність, почуття провини через те, що я не приділяю достатньо уваги дитині та чоловікові. Це впливає на психологічний клімат у сім’ї. І розділеність впливає на мою продуктивність».

 

Висновки

Сучасний стан сфери наукових досліджень в Україні можна без перебільшення назвати кризовим. Доступні дані свідчать про значний відтік науковців, особливо молодих, зі структур НАН. Перспективи втрати наукового потенціалу для країни зрозумілі та очевидні. Але за цим стоять також долі та життєві траєкторії високоосвічених жінок та чоловіків, які роки життя присвятили науці.

 

"Для сімей стає економічно раціональним, щоб чоловік максимальну кількість часу присвячував оплачуваній праці, бо його дохід є основним."

 

Одна з проблем, яку я окреслила, — це зв'язок ситуації, що склалася, з чинним гендерним порядком. Так, в умовах кризи та скорочення ставок та зарплат саме жінки, які мають партнерів, передусім залишаються у науці. Водночас низькі зарплати у сфері науки закріплюють та відтворюють цей порядок: для сімей стає економічно раціональним, щоб чоловік максимальну кількість часу присвячував оплачуваній праці, бо його дохід є основним. Вихід чоловіків із науки теж є частиною цього порядку та може бути предметом окремих розвідок.

В умовах недофінансування багато вчених вимушені постійно шукати підробітки або гранти та стипендії для реалізації своїх проєктів. Це може бути особливим викликом для жінок, які мають дітей. З одного боку, стипендії не покривають витрати, пов’язані з перебуванням родини за кордоном, з іншого — тривала розлука із сім’єю викликає тривогу, стрес та зниження продуктивності. До того ж не всі партнери готові підтримати академічну мобільність жінки.

Головна ілюстрація: Esther Lui / The New York Times

Інфографіка: Олександр Кравчук

 

Стаття підготовлена за підтримки Rosa Luxemburg Stiftung в Україні з коштів Міністерства економічного співробітництва та розвитку ФРН.

Rosa luxemburg Stiftung в Україні

 

Читайте також:

Масштабы кризиса финансирования научно-технической деятельности в Украине (Игорь Булкин)

Кто и как финансирует науку в Украине в XXI веке (Игорь Булкин)

Кому [не] продаётся украинская наука? (Александра «Renoire» Алексеева)

Молоді науковці: соціальний стан та умови праці в Національній академії наук України (Сергій Жабін та Олена Казьміна)

Залишити коментар