Студентки, працівниці, мешканки, активістки. Жінки у соціальному русі

4379
Александра Таран
Статті авторки
Габріела Вільчинська
Статті авторки

Цей текст був написаний по слідам студентської боротьби у Польщі. «Йовіта» — це студентський гуртожиток Познанського університету, який студенти та студентки різних колективів та організацій, з-поміж яких чільну роль відіграла низова профспілка «Робітнича ініціатива», успішно захистили від спроби приватизації керівництвом університету. Студентська окупація будівлі тривала десять грудневих днів 2023 року, в межах яких відбувся ряд лекцій, майстерень і обговорень.

У статті авторки розповідають і осмислюють перебіг одного зі студентських зібрань, яке відбулося в окупованій «Йовіті». Членкині молодіжної секції профспілки «Робітнича ініціатива» Александра Таран і Габріела Вільчинська відверто порушують проблеми, які вони помітили на зібранні, стосовно ролі та становища жінок у суспільних рухах і розгортають дискусію, яка актуальна далеко не лише у польському контексті. Чому ґендерне насилля відтворюється на рівні прогресивної політичної практики, як оприявнюються внутрішньоорганізаційні єрархії та як їх подолати, уникаючи чи то сегрегації в політичному русі, чи конструювання позиції жертви?
 

 


Третій день у студентському гуртожитку «Йовіта» розпочався панельною дискусією «Як підсилити жіночі голоси у нашому русі?» У цьому тексті ми хочемо поділитися з вами, на нашу думку, корисними висновками, спостереженнями та методами.

Для чого ми говоримо про це?

Панує загальне переконання, що якщо ліві середовища розпізнають та проговорюють проблеми, які є наслідками  патріархату, то вони звільняються від нього. Наш досвід, так само як і досвід багатьох інших активісток — не лише в нашій профспілці, а й в інших лівих, прогресивних структурах, — засвідчує це. Нерідко до нас доносяться голоси одноосібних — чи, принаймні, ми повинні вірити, що вони одноосібні — жінок, які говорять про гірше ставлення через їхню стать. Тому під час перебування в «Йовіті» ми вирішили провести панельну дискусію, яка була б сконцентрована на цій проблематиці. Нашою метою було представлення та спільна діагностика проблем, з якими стикаються жінки в лівих соціальних рухах, а згодом — розгляд питання, чи можемо ми це вирішити і як саме. 

Ми почали з банальних здогадок, сподіваючись, що вони залишатимуться на умі в присутніх протягом всієї панелі. Ці здогадки можуть здаватися прозаїчними, проте ми знаємо, що вони ключові і часто непомітні в повсякденній роботі організації. Жінки мислять. Жінки залучені в питання, в яких вони відчувають смисл та значення. Жінки хочуть мати вплив на справи, в які вони залучені. Жінки люблять зміни і дії, на які вони мають вплив. Жінки готові приймати рішення, які стосуються не лише їх самих, а й інших, і готові брати на себе відповідальність за них. Жінки хочуть навчатися і роблять це через спільну діяльність та спільний досвід. Жінки вільні діяти і висловлювати свої думки.

Так само, як ми піддаємо сумніву владні відносини, створені шляхом нагромадження капіталу, необхідно постійно підважувати ті, що виникають з ґендерної динаміки.

 

протест студентів

Студентська акція протесту в гуртожитку «Йовіта». Фото: Jarosław Jan Hemmerling

 

Простота цих висловлювань чітко демонструє масштаб проблеми, з якою ми стикаємося. Відтак ми задумались, як становище жінок у суспільстві відтворюється в антисистемних середовищах. Ми виходили з припущення, що нас соціалізували для відтворення сексистських схем, і внаслідок цього вся навколишня дійсність функціонує на основі мізогіністичної парадигми. У таких умовах твердження, що наше самовизначення як феміністок гарантує нам свободу від насильства за гендерною ознакою, є непослідовним. Окрім того, ми аргументували, що так само, як ми піддаємо сумніву владні відносини, створені шляхом нагромадження капіталу, необхідно постійно підважувати ті, що виникають з ґендерної динаміки. Серед проблем, з якими ми стикаємося щодня, особливо вирізняються такі:

• піддавання сумніву нашої компетентності;

• замовчування;

• об’єктивація та сексуалізація;

• насильство за ґендерною ознакою, зокрема сексуальне насильство;

• ігнорування насильства за ґендерною ознакою заради блага руху;

• подвійні стандарти, зокрема в зовнішній оцінці політичної діяльності;

• ізоляція та самоізоляція активісток;

• «чоловіча» організаційна та комунікаційна культура.

Безіменні лідерки

Походячи з робітничої сім'ї та провівши роки в політизованому оточенні, важко не помітити певної схеми. Говорять про «бойових жінок», «рішучих дівчат», «жінок на передовій», одначе ці жінки майже ніколи не мають імен. Вони виконують роль сміливих, відважних робітниць, орендарок, біднячок, але не заслужили на те, аби бути названими по імені. Найімовірніше, їх навіть не запам'ятали — ми маємо справу з Маріусами, Кшиштофами, Криштіанами, Даріусами і «бойовими активістками». Ми усвідомлюємо, що існують винятки — ми це добре знаємо, бо завжди саме вони служать доказом того, що все не так і ніякої проблеми не існує. Але наше особисте шанобливе ставлення та вдячність до конкретних осіб не змінюють матеріальної реальності, в якій лідер має чоловіче ім'я. Нерідко ми чуємо від наших товаришів, що ми помиляємося, бо, мовляв, основою нашої діяльності є жінки. Однак для нас це лише яскраве підтвердження того, що проблема загострюється.

 

студентський протест

Студентська акція протесту в гуртожитку «Йовіта». Фото: Jarosław Jan Hemmerling

 

«Антикапіталістичне» панування чоловіків

Найціннішими для нас були голоси жінок з авдиторії. Ми хочемо, щоб кожний читач взяв їх до уваги і щоб кожна читачка ставилася до них з належною серйозністю — не гадаючи, що їхні колежанки всього-на-всього надто чутливі, слабкі чи безсилі. Розпочати розмову було важко: відповідно до очікувань, учасниці не хотіли висловлюватися і відповідати на питання. Це змінилося лише коли ми почали підходити з мікрофоном особисто до конкретних осіб. Кожна промовлена думка провокувала наступну. Так, ми почали колективно ділитися своїми досвідами та проблемами. Саме тому жіноча присутність у русі, яка існує не у вакуумі, а впливає на оточення і наших товаришів, є такою важливою. Це пов'язано з певною несправедливою відповідальністю: коли ти, жінка, говориш — ми, жінки, говоримо. Але коли голос візьме чоловік, він робить це самостійно, як окремий індивід. 

Нас не здивувало, що на сесії чоловіки частіше піднімали руки. Більшість висловлюваних думок були цінними — учасникам також ставили питання, що змушували рефлексувати над механізмами групи, хоча були й виразні винятки. Одним із таких був коментар профспілківця щодо наших спостережень стосовно тону та забарвлення жіночого голосу — вищі голоси швидко дискредитуються та заглушуються. Усміхнений учасник жартівливо зауважив, що рішення на поверхні — просто почніть приймати тестостерон! Його висловлення, хоч і викликало загальне обурення присутніх на сесії, наочно проілюструвало ставлення товаришів до наших реальних проблем. Останні можна трактувати як тривіальні, зводити в жарти й анекдоти. Із тих самих мотивів існує загальна згода на сексуалізовані жарти та вирази. 

Коли ти, жінка, говориш — ми, жінки, говоримо. Але коли голос візьме чоловік, він робить це самостійно, як окремий індивід.

Якщо вам пощастить, ваша боротьба не буде знецінена. Натомість вона стане символом, сльозливою історією чи фактом із життя, знайомим кожному, — публічною історією. Це сталося, зокрема, коли один із профспілківців зацікавлено намагався дізнатися, чи серед згуртованих у нашій організації жінок є ті, хто має досвід абортів. Не забувайте: ваше існування є абстрактною історією, призначення якої — утіха для публіки.

 

активістки

Студентська акція протесту в гуртожитку «Йовіта». Фото: Wojtek Wardejn (Radio Poznań)

 

Чому вчать активісток?

•  Твій досвід ніколи не є достатнім — адже ти молода жінка. На засіданні кілька разів піднімалася проблема сексистських норм у середовищі анархістських та лівих груп загалом. Незалежно від твоїх компетенцій та щоденної роботи, твої спостереження і слова матимуть меншу вагомість, ніж слово чоловіка — як старшого, так і молодшого.

•  Якщо ти переконана у своїй правоті та готова відстоювати її — ти жадаєш влади. Звичайно, впевнені та компетентні представники чоловічої статі є просто харизматичними лідерами, але на тебе обов'язково поширюються інші критерії. Будь обережною з тоном — все, що ти скажеш, може бути використано для того, щоб виставити тебе нахабою.

•  Якщо ти помічаєш проблему у ставленні наших ідейних колег до жінок, придуши її в собі. Здається, ти не розумієшся в русі (див. пункт 1), пліткуєш і, взагалі, скоюєш найбільший злочин, якого може допуститися жінка: розпалюєш скандал. Проковтни почуття несправедливості, відверни погляд від товаришок, яких образили, схились та більше ніколи не піднімай голови. Будь лояльною.

•  Ти, насамперед, тіло і сексуальний об'єкт — ми не дамо тобі про це забути. Якщо ти не присвоюєш собі архетип розпусної жінки, не хвилюйся, на тебе чекає черговий ярлик. Тебе буде названо Мадонною, прикутою до цноти, чиї консервативні переконання та комплекси стримують інших від веселощів, задоволення та сексуального визволення.

•  Ти — прикраса. Організація не те щоб не потребує тебе — навпаки, і ніхто цього особливо не приховує. Організація не може обійтися без сміливих, зневажаючих себе жінок — мучениць капіталізму. Вона буде наголошувати, що «на фронті соціальної  боротьби стоять жінки», а відтак це перестане справляти на тебе враження; ти почнеш ставитися до цих висловлювань з певним розумінням, а загальний наратив вестиме тебе до дисонансу.

Невидима праця

У структурах організацій жінки виконують велику кількість організаційної роботи, яка залишається поза увагою та сприймається як належне. Ця праця включає стеження за всіма процесами, які з погляду колективу здаються самоочевидними — формальності, документація, забезпечення потоку інформації. Без цих елементів політичні угруповання не можуть існувати. На політичній арені вражає сумнівна компетентність активістів у цьому напрямі. Папірець, готовий до підпису, з'являється перед їхніми очима, поки вони грають геніїв та бойових братів.

До членів організації ми ставимося за принципом «хай приходять і залучаються». Однак реальність свідчить, що цей підхід перешкоджає жінкам адаптуватися до життя організації. Активісти відчувають безсилля — вони вважають, що зробили все можливе, щоб залучити їхніх колег. У цю необроблену зону входять жінки, які, помітивши недоліки, намагаються протистояти ізоляції членів, проте не завжди успішно. Реальному розвитку групи також заважає заперечення факту, що приєднання до організації потребує висвітлення питань, які для ветеранів є «банальностями».

 

гуртожиток протест

Студентська акція протесту в гуртожитку «Йовіта». Фото: PAP/Jakub Kaczmarczyk

 

Спостереження та наші досвіди

Групи та середовища, які ми формуємо, відображають суспільство, в якому ми живемо. Я не погоджуюся з наративом, що достатньо просто зосередитися на боротьбі з владою, щоб гендерні нерівності магічно зникли. Також я не вважаю, що ми повинні уникати складних тем, таких як сексуальна експлуатація, що завжди йде пліч-о-пліч із пануванням капіталу, аби «не створювати собі ворогів у середовищі». Забути про жінок — це не стратегічний крок, а неприємна закономірність.

Рух пронизаний нарцисичними чоловіками, які в ньому відчувають себе як риби у воді. Тобі, як чоловікові, не потрібні жодні правила соціальної взаємодії, оскільки їх дотримання шкодить рухові. Тобі не потрібно мати ні краплі покори, адже ти не робиш помилок. Не турбуйся також про те, чи твої дії негативно впливають на загальну групу — врешті-решт, достатньо використати купу слів-кліше, щоб уникнути відповідальності. Зрештою, ти незамінний — не те, що інші.

Ми створили свій власний червоно-чорний патріархат.

Процес заміщення жінок у русі має дещо захоплююче, якщо спостерігати ззовні. Це ніби пропагандистська вистава, на якій глядачі аплодують, коли антагоніст іде по головах до своєї мети, оскільки сценарій написаний винятково добре. Протягом десятиліть ми спостерігали найрізноманітніші соціальні рухи. Ми залишаємось анонімними, виснаженими, зникаємо після досвіду насильства або остракізму чи впадаємо у лещата антисистеми і захищаємо її всіма силами — бо для чого все це було, якщо ми згодом все рівно зізнаємося собі, що не створили утопію?

Нам траплялося бути на протидіях виселенню, на яких лунало «прийшов наш спаситель», коли запізніло з'являвся харизматичний чоловік. Неодноразово перед зустрічами ми дзвонили старшим товаришам зі спілки з проханням представити нашу ідею, адже коли ми робили це самостійно, в очах інших це не мало значення. Нерідко ми пояснювали своїм ровесницям, що ми зовсім не зневажаємо їх, якщо їхні ідеї нам не подобаються. Ми бачимо, як оточення цурається, обходить тих, на кого навішаний ярлик скандалісток. Часто ми спостерігаємо, як наші колеги сумніваються у свідченнях жінок з їхнього оточення, бо так безпечніше. Ми створили свій власний червоно-чорний патріархат.

 

протест йовіта

Студентська акція протесту в гуртожитку «Йовіта». Фото: Jarosław Jan Hemmerling

 

Якщо щось погане, то це не ми

Увага до різниці статі часто породжує низку проблем. Самоусвідомлення у ролі підкореної не завжди приємне, тому ми уникаємо цього. Однак, коли проблема стає очевидною, ми стикаємося з іще однією перепоною — тими активістами, товаришами та колегами, які мали би бути «хорошими хлопцями». Швидко виявляється, що ця дихотомія є штучною. Коли ми приймаємо як факт контроверсійне, на думку деяких, твердження, що чоловіків виховують у мізогінній культурі, багато елементів починають складатися в єдине ціле. Ті, хто декларативно відмежовують себе від нав’язаного культурою курсу, не приховують самовдоволення. Вони — у процесі «просвітлення», і будь-які зауваги в їхній бік враз зводяться до рівня абсурду. Зрештою, Метек підтримує право на аборт і вважає, що зарплати в дитсадках надто низькі — про що ж ви кажете? Чи не бачили ви його фотографії зі сміливими робітницями? 

Викорінення антижіночих переконань турбує нас, активістів і активісток. Це вимагає покори та відкритості до досвіду інших жінок. Більше того, це означає поставити свої інтереси на другий план і вийти за межі зони комфорту. Іноді ваш товариш може діяти неприйнятно і, можливо, навіть поводитися жорстоко. У таких ситуаціях активістки опиняються перед моральним конфліктом — чи настільки важливі ідеали, які вони промовляють, щоб дотримуватися їх і в житті?

Конфлікт ідей з реальністю

Для жінок, які активно займаються профспілковою діяльністю, це означає невпинні розмови з грубими сексистами. Часто ти не маєш можливості висловити свою думку, коли чуєш жартівливі натяки на твою стать чи підтексти сексуального характеру. У таких ситуаціях виникає низка запитань. Як реагувати? Чи слід ігнорувати таке ставлення? Чи можуть твої дії завдати шкоди профспілці? Як зберегти баланс між протестом проти об’єктивуючого ставлення та боротьбою за справедливу заробітну плату? Чи означає протистояння визнання вини чи зраду класовим ідеалам? Вказівки на ці аспекти в антикапіталістичному оточенні піддавали сумнівам наші наміри та ідеали. Проблеми, з якими щоденно зіштовхуються членкині організації, часто розглядаються як міфи. Бажано не виносити їх на громадське обговорення — врешті-решт, ми всі знаємо, що це відбувається, але ми не хочемо руйнувати наші міфи.

Кожна може висловитися

Під час обговорення неодноразово згадувалися абсурдні твердження, які мали б пояснити, чому жінки мало залучені до політичних процесів. Одне з них стосується загальновідомих ієрархічності та рівності. У демократичному суспільстві кожен голос має однакову вагу, а вираження думки є питанням волі. Проте, коли жінки не висловлюються, це часто тлумачиться як їхня неактивність, ніби вони просто нічого не хочуть сказати. Те ж саме стосується ухвалення рішень та ініціативності. Якщо жінки не беруть активну участь, це може пояснюватися відсутністю амбіцій, незацікавленістю або байдужістю. Проте такий підхід не допомагає зрозуміти суть проблеми. 

Заявлена відсутність ієрархії стикається з численними викликами і не обов'язково означає відсутність динаміки влади.

 

студенти і студентки протестують

Студентська акція протесту в гуртожитку «Йовіта». Фото: Twitter/Ministerstwo Edukacji Narodowej

 

Чому жінки не беруть участь у політичних процесах, незважаючи на теоретичну можливість цього? Заявлена відсутність ієрархії стикається з численними викликами і не обов'язково означає відсутність динаміки влади. Чоловіки — це ті, хто нестримно перекрикують один одного під час нарад, навіть якщо їхні заяви не привносять нічого цінного. Можливість вільного висловлення стає ілюзією в такій системі. Жінки часто піднімають руку і терпляче чекають своєї черги, але можуть і ніколи її не дочекатися. Зі спостережень учасниць дискусії стало зрозуміло, що чоловіки готові виголошувати свої промови на будь-яку тему, навіть якщо не мають жодних знань у цій галузі. Тим часом жінки, навіть будучи експертками у своїй сфері, витрачають надмірно багато часу на ретельне обдумування вибору слів і тону своїх висловлювань.

Про «ніби», «я не впевнена», «мені здається» та спущений додолу погляд

Прислухаючись до того, як ми формулюємо висловлювання, можна дійти до одного загального висновку: ми самі риємо яму під собою. Під час окупації «Йовіти» використовувалося гасло «вам не потрібен начальник, щоб зробити щось», яке мало на меті представити взяття ініціативи як щось природне (скажімо, прибирання у ванні — це не те, за що потрібно голосувати або чекати наказу; просто зроби це, не чекаючи на дозвіл). До цього можемо додати ідею, яка, мабуть, здається банальною, але насправді важкою для втілення в нашому жіночому житті, а саме — «не потрібно вибачатися за свої слова». 

Наш стиль висловлювання суттєво відрізняється від чоловічого. Ми схильні постійно підкреслювати, що «нам так здається», «ми думаємо, що це так», «ніби так є». Це стає особливо яскравим у віртуальному просторі, де ми користуємося емоджі та англійськими скороченнями, щоб при вираженні своїх емоцій підкреслити, що наші заяви не такі категоричні. Ми з острахом ставимо навіть прості запитання, оскільки переймаємося, що можемо звучати образливо. Тому ми часто: 1) максимально зм’якшуємо тон запитань, які порушуємо; 2) реагуємо оборонно на запитання, якщо вони адресовані нам. 

Навіть коли жінки переважають чисельно, на зустрічах вони говорять менше. Одна з причин — страх висловити свою думку та відчуття некомпетентності, а інша — переконання, що суспільний простір належить чоловікам, що дозволяє їм повторювати очевидності та вести дискусії зі своїми колегами, не дозволяючи жінкам брати в них участь. Неважливо, що фактично жінки становлять більшість, якщо всі рішення приймаються на основі думок лише трьох завжди активних учасниць. Говоріть більше. Не тримайте коментарі у своїй голові або дружніх чатах соціальних мереж – починайте говорити. Навіть якщо спочатку це викликає у вас страх. Ваші думки мають право бути почутими.

Щодо вас, наші профспілкові товариші: навчитися мовчати — це вміння. Не кожне ваше слово варте золота. Організація зможе обійтися без повторення тисячі разів того, що вже було сказано і зрозуміло. І нарешті, ваш голос не є найважливішим, він може придушувати бажання інших висловлювати свої думки ще в зародковому їхньому прояві.

Авторки: Александра Таран, Габріела Вільчинська

Обкладинка: Катерина Грицева

Поділитись