Сергій Подолинський (1850-1891) — парадоксальна постать. Напівзабутий (в Україні, але не в світі) український соціолог і водночас один із найбільш оригінальних українських соціальних теоретиків XIX століття, чия значимість настільки велика, наскільки й малодосліджена. Революціонер-агітатор, проникливий вчений, божевільний — який із вимірів переважить? Драгоманов співпрацював і водночас тримався осторонь пристрасного анархіста. Михайло Грушевський та Микита Шаповал зараховували його до фундаторів української соціології, його ідеї популяризував перший президент ВУАН, а письменники надихалися його працями. Серед них був і Жоан Мартинес-Альєр.
Це інтерв'ю підготовлене в рамках конференції часопису «СВОЄ» та факультету соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Потенційна класика: витіснене, забуте та віднайдене в історії української соціології» (5-6 червня 2024 року) — першого в Україні наукового форуму з історії вітчизняної соціології, який зібрав фахівців, як з України, так і з-за кордону.
Жоан Мартинес-Альєр (н. 1939) — всесвітньо відомий каталонський соціальний дослідник, один із співтворців «екологічної економіки» та «політичної екології», чиї ідеї лягли у підґрунтя так званої Барселонської школи. Він є лауреатом премій Бальцана та Гольберґа. Перша є однією з найпрестижніших європейських відзнак з гуманітаристики та соціальних наук, а другу порівнюють із Нобелівською премією за значенням для суспільствознавства. В обох лекціях, прочитаних з нагоди отримання нагород, проф. Мартинес-Альєр згадував доробок Сергія Подолинського. Проф. Мартинес-Альєр планував дистанційно виступити із доповіддю, присвяченою Сергію Подолинському, на конференції, однак обставини не дозволили цього. Доповідь природно трансформувалася в інтерв'ю.
Огляд ідей Барселонської школи та місце концепції Подолинського у її становленні можна знайти у колонці Володимира Шелухіна для порталу VoxUkraine.
Ваше знайомство із Сергієм Подолинським розпочалося із книги Володимира Вернадського, але як ця книга втрапила у поле Вашого зору? Це дещо несподівано, що соціальний дослідник читає книжку з геохімії.
Між 1979 та 1982 роками я спільно з Хосе Мануелем Наредо[1] опублікував іспанською, каталонською та англійською мовами у «Журналі селянських студій» (Journal of Peasant Studies) пояснення сільськогосподарської енергетики Подолинського. Я підготував таблицю, що підсумовувала кількісні показники вкладеної та отриманої енергії (у кілокалоріях) за статтею Подолинського. «Геохімію» (1924) Вернадського я прочитав дещо пізніше — 1986 року, коли готував свою книгу «Екологічна економіка» (1987). Мій друг Жак Гріневальд[2] звернув мою увагу на неї, і ті сторінки, котрі стосувалися енергії та ентропії, з панегіриком Подолинському.
Володимир Вернадський (1863-1945) — український геолог та філософ, перший президент Всеукраїнської академії наук, основоположник геохімії, радіогеології та біогеохімії, творець концепції ноосфери, був популяризатором ідей Сергія Подолинського. Фото: Укрінформ
У 1970-ті роки Подолинський був значною мірою забутий, а одна з його основоположних статей була перекладена англійською лише у 2004 році. Які джерела Ви використовували при вивченні доробку Сергія Подолинського, окрім книги Вернадського?
Стаття Подолинського про сільськогосподарську енергетику 1880 року була оприлюднена італійською та німецькою, якою я міг читати. Також російською (у журналі «Слово») і, ймовірно, українською, якою читати я не міг, з допомогою хіба що. І значно пізніше стаття була перекладена англійською. Існує кілька дещо відмінних версій цієї статті.
Чи були Вам відомі в той час дослідження Романа Сербина з Університету Квебека у Монреалі про Подолинського? Частиною якого інтелектуального середовища був Сергій Подолинський?
Так, я знайомий із працею Романа Сербина. Ми листувалися багато років тому. Також Подолинський писав про українську економічну історію, він належав до гуртка українських інтелектуалів-супротивників царської Росії. У Росії він був близьким до Пьотра Лаврова — народника, політичної течії прихильної до селянства й супротивної царату. Подолинський також був особисто знайомий із Карлом Марксом, нехай і коротко. У 1880-х він перебував у вигнанні в Монпельє, студіював медицину у Бреслау (Вроцлаві) та Цюриху. Дуже шкода, що він хворів і помер молодим. Він також товаришував із групою «Народної волі», але втім був, я би сказав, українським націоналістом. Я виявив, що українські університети у Києві та Львові названі на честь Михайла Драгоманова та Івана Франка — друзів Подолинського і джерел його натхнення.
Український емігрантський журнал «Громада», в редакції якого був Сергій Подолинський, третій поруч із Михайлом Драгомановим та Михайлом Павликом
У певному сенсі Сергій Подолинський був несподіваним мислителем для XIX століття. Його увага до природи та земельних відносин за доби індустріалізації, залізниці та парового двигуна виглядала дещо старомодною.
Подолинський був дуже добре освічений у природничих науках, саме тому він міг написати статтю про сільськогосподарську енергетику. Він слідував [тогочасним] дослідженням енергії, цитував у своїх роботах Молешотта[3] та Клаузіуса. Тож він був здатний робити розрахунки обсягу енергії Сонця, конвертованого у фотосинтез, а також оцінювати, як цей обсяг зростає, на його думку, у зв'язку з працею людей і тварин у сільському господарстві — надлишок (Mehrarbeit[4], писав він німецькою у листі до Маркса) зростає, а втім, значна частина продукується природним шляхом, без людської праці (продукування у фізичному сенсі, виміряне у кілокалоріях). Все це було новим для 1880 року.
Статті Подолинського були опубліковані кількома мовами в Європі, включно з марксистським журналом Die Neue Zeit, але марксистські автори ними не особливо зацікавилися. Марксисти не писали про сільськогосподарську енергетику. Лише значно пізніше, у 1970-х роках, деякі екологи (наприклад, Девід Піментель та Говард Т. Одум) почали писати про екологічну енергетику в економіці та EROI (energy returned on energy invested) у сільському господарстві — співвідношенні вкладеної енергії та енергії з врожаю. Сьогодні це є предметом інтересу екологічної економіки.
Обкладинка праці Сергія Подолинського (1880), надрукованої «драгоманівкою» у женевській «безцензурній» друкарні «Громада». Фото: Diasporiana
Деякі ортодоксальні марксисти сприйняли Вашу інтерпретацію спадку Подолинського скептично. Їхній ключовий аргумент полягає в тому, що неможливо пояснити Подолинського в термінах екологічного повороту в соціальних науках, оскільки його теорія цілком відповідає духу свого часу, з максимізацією корисності та споживацьким поглядом на природу як джерело ресурсів. Як Ви відповідаєте на цю критику?
Маркс та Енґельс у 1880-1882 роках (Маркс помер раніше, у 1883 році) читали копії статей Подолинського про сільськогосподарську енергетику. Вони не вважали ці статті цікавими для вивчення суспільства та економіки. Як писав Енґельс Марксу, Подолинський намагався аналізувати економіку з фізичної перспективи, що, на думку Енґельса, було помилкою. Є марксистські автори, які переконані, що сам Енґельс буцімто не може помилятися. Я не згоден.
Які сучасні теорії в соціології, економіці чи суміжних галузях можуть бути продуктивно поєднані з теорією Подолинського?
Подолинський випередив свій час, створивши модель продукування біомаси, базовану на реалістичних показниках виробництва у сільському господарстві, виражених в одиницях енергії — кілокалоріях на гектар. Кілокалорії доречні як з перспективи входу (input) — фотосинтез, плюс людська та тваринна праця, насіння, добрива, а сьогодні ще й нафта, так і виходу (output). Доросла людина споживає в середньому від 1800 до 2500 кілокалорій на добу. Як писав Вернадський 1924 року: «Подолинський зрозумів енергетику життя та намагався застосувати свої висновки до досліджень економіки». Іншими словами, він поглянув на соціальний метаболізм сільського господарства і його модель може бути застосована до всієї економіки. Він також визнаний як попередник сільськогосподарської енергетики (agricultural energetics) і також екологічної економіки (ecological economics). Царина досліджень енергії та соціальних наук, а також дослідження енергії та економічна й соціальна історія, до певного рівня розвинулися саме з його осяянь (оскільки він помер відносно молодим, а також тому, що марксистські дослідники знали його роботи, але не підтримували їх через негативні відгуки Енґельса у листуванні з Марксом, вперше опубліковані у 1919 році).
Однак він не був забутим. Моя стаття з Наредо 1982 року у Journal of Peasant Studies, а також книга 1987 року зробили його добре відомим для нової школи екологічних економістів, а також екологічних антропологів. Наприклад, Рой Раппапорт[5] (Roy Rappaport) опублікував 1968 року книгу про сільськогосподарську енергетику (а також соціальну систему та релігію) народності цембаґа марін Нової Ґвінеї. Я прочитав її у 1972 році, ще до того, як дізнався про статтю Подолинського й реакцію Енґельса на неї. Водночас, я викладав про агроенергетику навіть раніше за появу статей Говарда Т. Одума та Девіда Піментеля (після 1971 року).
Жоан Мартинес-Альєр виступає з Голберзькою лекцією у 2023 році. Фото: Holbergpizen
Отже, я підсумовую, що підхід Подолинського дуже доречний для таких нових галузей, як довкільне суспільствознавство (environmental social sciences) та еко-історія (environmental history)[6]. Ви маєте знати, що такі терміни, як «сільськогосподарська енергетика», «соціальний метаболізм», «енергетика життя» та «закон ентропії» та «економічний процес» переважно невідомі для панівних економістів і соціологів.
Дійсно, переважно невідомі, але поняття ентропії застосовує невелика група соціальних дослідників, натхненних синергетикою. Чи були вони знайомі з ідеями Подолинського?
Я не знаю про синергетику, Ви маєте спробувати прочитати Георгеску-Реґена[7] «Закон ентропії та економічний процес» (1971). Георгеску-Реґен згадує Подолинського не у книзі 1971 року, а в статті, що супруводжувала книгу того ж року: «The Entropy Law and the Economic Process in Retrospect», Eastern Economic Journal, Vol. XII, No. 1, p. 3-25. До 1986 року Георгеску-Реґен, з яким я спілкувався у 1979 році у Барселоні протягом кількох днів, прочитав нашу з Наредо статтю про Подолинського. Він також читав чернетку моєї книги «Екологічна економіка» (1987). Завдяки цьому він дізнався більше про Подолинського. Між іншим, багато про сільськогосподарську енергетику Подолинського, реакції Маркса та Енґельса, сприйняття Вернадським я пояснюю у моїй книзі «Екологічна економіка» (1987, нова редакція — 1990 року).
Ваш поточний дослідницький проєкт сфокусований на екологічних конфліктах у світі. Поточна російська війна проти України має вагомий екологічний вимір. Ви не вивчали спеціально український контекст, але чи могли б Ви надати якусь загальну пораду, як реагувати на цей виклик? Чи можливе економічне зростання в гармонії з природою та екологічним мисленням?
Так, EJAtlas — це колективна спроба, ми намагаємося показати, що існує багато локальної боротьби за довкільну справедливість (environmental justice)[8]. Економічне зростання часом означає руйнування довкілля — забруднення, скажімо. Ці суспільні рухи мають схожих ворогів (наприклад, великі видобувні фірми). Нещодавно я читав про нарікання у Сербії щодо видобування та виплавлення міді в Борі китайською компанією «Zijin». Існують сотні схожих конфліктів. Зазвичай ці компанії є транснаціональними. Також у Сербії є свіжі скарги звичайних, пересічних людей на компанію «Rio Tinto» (проти видобутку літію). Економічне зростання в усіх країнах не повинно включати знищення довкілля. Це ж стосуватиметься й України, коли мир повернеться.
Розмова та підготовка приміток Володимира Шелухіна.
Примітки
- ^ Хосе Мануель Наредо (н. 1942) — іспанський екологічний економіст, критик концепції ВВП та, подібно до Ж. Мартинеса-Альєри, промотор протизросту - руху degrowth, який заперечує економічне зростання як виняткове мірило соціального поступу.
- ^ Жак Гріневальд (н. 1946) — французький філософ-епістемолог, еколог та історик науки. Співтворець концепції антропоцену.
- ^ Якоб Молешотт (1822-1893) — контраверсійний нідерландський фізіолог-механіцист, автор фізіологічної концепції емоцій. Його популяризація кремації викликала скандал. Останні роки життя провів в Італії, де, будучи атеїстом-матеріалістом, у період протистояння корони з папством був призначений сенатором та професором.
- ^ Буквально «надлишкова праця» (нім.).
- ^ Рой Раппапорт (1926-1997) — американський соціальний антрополог, співтворець «екологічної антропології» — галузі, яка вивчає взаємну адаптацію та перетворення культури спільнот і навколишнього середовища, а також те, як ці процеси відображаються та водночас конституюються ритуалами, міфами й соціальними взаєминами. Його класична книга «Свині для предків: ритуал в екології народності Нової Ґвінеї» (1968, Pigs for the Ancestors: Ritual in the Ecology of a New Guinea People).
- ^ Пропонуємо вживати українською еко-історія, або історія довкілля — почала зароджуватися в Україні пізніше й теж з помітним впливом ідей Сергія Подолинського. Однією з перших праць в Україні у цій галузі була стаття Олени Апанович (1919-2000) «"Господь іде за плугом": агрокультура українського селянства і козацтва у контексті ідей Сергія Подолинського та Володимира Вернадського» (1999). Олена Апанович вивчала архів Вернадського, який привів її до робіт Подолинського.
- ^ Румунський економіст і математик Ніколае Георгеску-Реґен (1906-1994) наголошував, що вичерпність природних ресурсів ігнорується панівною економічною теорією, в якій існує лише поверховий дефіцит (superficial scarcity), який можливо покрити інвестиціями у працю та обладнання. Він висловлював скепсис щодо здолання цього дефіциту технологічним розвитком. Георгеску-Реґен був ідейним натхненником доповіді «Межі зростання» (1972) Римського клубу — глобальної спільноти вчених, лідерів думок і підприємців. У подальшому, не приймаючи концепту «сталого розвитку», який просував клуб, він дистанціювався від нього. Георгеску-Реґен пропонував оновити економічне теоретизування за рахунок термодинаміки (передусім, поняття ентропії) і зараховував Сергія Подолинського до предтечі цього оновлення. Його погляди склали підґрунтя ідеології т. з. «ентропійного песимізму» та протизросту. Однак такий песимізм не був властивий Подолинському, див. Ремесла j хвабрики на Украjні. — Женева: Громада, 1880. — с. 59-63.
- ^ Поняття стало одним із ключових для Барселонської школи. На його основі проф. Мартинес-Альєр запровадив концепт «інвайроменталізму бідноти», який описує становище маргіналізованих громад, котрі зазнають непропорційно більшої шкоди від руйнування довкілля, а також рухи протидії цьому. У 1996 році він та М. О'Коннор запровадили поняття «розподілу екологічних конфліктів» (ecological distribution conflicts) — «соціальної, просторової, часової асиметрії чи нерівності у використанні людьми екологічних ресурсів і послуг», яке вплинуло на підходи ООН до оцінки екологічної шкоди.
