Артем Тідва
19 січня я не дійшов до акції вшанування вбитих у центрі Москви адвоката Станіслава Маркелова та журналістки Анастасії Бабурової. Загальновідомий факт, що вбивці належали до праворадикальної терористичної організації БОРН, яка тісно співпрацювала з ФСБ.
Я не дійшов на публічний захід проти політичного терору. Не дійшов через політичний терор.
На виході зі станції метро «Тараса Шевченка» мене перестріли четверо незнайомих мені молодих хлопців – 18-25 років – і попросили показати їм, що за плакати в мене в руках. Я їм відмовив і пішов далі до виходу з метро. Хлопців моя відповідь не влаштувала й вони попрямували за мною; я прискорився, але на сходах, що ведуть до виходу з підземки, мене намагалися схопити за руки ще двоє. Я застосував газовий балон до чоловіка, котрий намагався мене схопити, але ззаду підіспіли хлопці, котрі перед тим цікавилися моїми плакатами. Наступної миті чотири пари ніг та кулаків товкли мене на підлозі. Двоє перехожих чоловіків намагалися затупитися за мене, але отримали відповідь «це ж комуняка і сепаратист!» і пішли собі далі. Втім, одну перехожу жінку таки не влаштувала відповідь нападників – вона викликала поліцію та швидку. Коли нападники відступили, я підвівся й побачив, що вони повернулися в підземку, а за хвилину разом із натовпом 20-30 осіб вийшли через інший вихід зі станції метро та рушили в бік кінотеатру «Жовтень», де й відбувалася вулична акція, на яку я прямував. На плакатах, які були в згортку, були гасла «NАЦИЗМ – ганьба нації», «Гуманізм завжди на часі» та «“Своїх” фашистів не буває».
Відео
На відео, яке оприлюднило Hromadske.TV, я помітив осіб, котрі вчинили на мене напад.
Під «Жовтнем» нападники стають чемними, звертаються до незнайомців на «Ви», стверджують, що вони нікого не били (32:15), за що їх уже начебто варто поважати. Разом із тим, час від часу з натовпу вириваються фрази про «білих людей», схвалення гітлерівської політики та особисті погрози учасникам акції.
Активіст ультраправого угрупування переконаний, що «людей, которые выступают против украинского национализма, можно и нужно убивать за землю и за народ», але він забуває, що учасники акції також представники українського народу. Історія вчить, що спроба говорити від імені народу те, чого «хоче народ» призводить до ГУЛАГів і таборів смерті.
Кілька цитат, які зафіксував оператор Hromadske.TV:
– Зачем вы кричите «Sieg heil!»?
– Это патриотическое высказывание такое… в своём роде (35:50).
– Тут мій сусід – я з ним у одному вагоні їхав…
– Так, а чьо ж він тоді доїхав?
– Можно убивать за взгляды… за взгляды, не согласующиеся с интересами нации, нужно убивать (3:30).
– Да, эта война братоубийственная: белых с белыми (33:20).
Я впевнений, що молоді люди, які прийшли зривати захід, навіть не усвідомлюють, що відбувається, і хвилинні дискусії між ними та учасниками акції вшанування загиблих це показали. Праворадикали успішно демонструють свою історичну безграмотність у будь-якій дискусії, спілкуються з політичними опонентами радше гаслами, суті та історичного контексту яких можуть навіть не розуміти.
Боюся, що хлопці навіть не здогадуються про те, як їх використовують можновладці. На щастя, акція вшанування пам’яті жертв політичних репресій не перетворилася на побоїще. За дивним збігом обставин, праві радикали, які називають себе «українськими націоналістами», завадили проведенню акції проти російського радикального націоналізму, який у 2009 році «ліквідував» Маркелова та Бабурову, таких незручних для російської влади.
Історія з націоналістами, котрі прийшли боротися «за свій народ» проти представників свого ж народу, викликає асоціації з психічно хворою людиною, котра в черговому нападі люті намагається відрізати власні кінцівки.
Що робили правоохоронні органи?
Натовп праворадикальних молодиків, кілька лівих активістів у середині натовпу. На що розраховувала міліція? Що люди собі подискутують та розійдуться? Вербальна перепалка, на щастя, не переросла в рукоприкладство: ніхто не отримав ножа в спину, нікого не побили. Від фізичного насильства учасників акції захистила… велика кількість журналістів навколо. Поліція не змогла впоратися зі своїми обов’язками й попередила організаторів акції, що не зможе забезпечити громадський порядок і запобігти нападам.
Поруч зі мною не було преси, коли мене перестріли біля метро, тому праворадикалам не довелося вдавати з себе «чемних хлопчиків». Чи буде преса біля вас, коли вас хтось лупцюватиме, обзиваючи «сепаратистом»?
Системність
Ситуація, що виникла на сході України, сприяла масовому долученню ультраправих до правоохоронних органів: із 2014 року мікс із неонацистів різного гатунку («Патріота України»/«Соціал-націоналістичної асамблеї») склав кістяк для спецпідрозділу «Азов».
Після мого побиття командир полку «Азов» та ідеолог соціал-націоналізму за сумісництвом Андрій Білецький у ефірі Громадського підтримує Сергія Філімонова – двадцятирічного керівника полку «Азов», який закликає вбивати людей, котрі не підтримують націоналістичних поглядів (15:15 на відео). Сергія Філімонова вже було помічено під час горезвісного матчу ФК «Динамо», коли люди з його оточення побили темношкірих вболівальників.
Білецький безсоромно бреше, що студентська профспілка «Пряма Дія» підтримувала сепаратистів, та ще й «зі зброєю в руках» була причетною до формування батальйону «Призрак» (18:00 на відео). І це не лише безневинні слова: подібні закиди «Білого вождя» та йому подібних, спонукають підлеглих їм вуличних ультраправих до насильства проти мирних людей. Це певним чином прояснює нещодавнє побиття трьох активістів студентської профспілки, котрі брали участь у публічному просвітницькому заході.
Не слід вважати, що правий радикалізм – явище, що виникло на фоні Майдану. Адже ультраправі напади на журналістів, студентських та профспілкових активістів відбувалися й до 2014 року.
Привладний клас завжди толерував тих правих активістів, котрі знижували градус соціальної напруги, та репресував тих, що виходили з-під контролю. Злочини, скоєні з причин расової та національної ворожнечі, часто класифікувались як просто «хуліганство».
Ультраправе насильство – структурне, тому не варто шукати відповідальну персону чи подію, що призвела до «правіння» молоді.
Група молодчиків, котрі хочуть убивати тих, хто виступає проти нацистської ідеології в ХХІ столітті, виникла не сьогодні. А проблеми з критичним мисленням, які вони продемонстрували, лише посилюватимуться національно-патріотичним вихованням.
З перекладанням економічного тягаря на найманих робітників усім нам доводиться працювати більше, аби досягти купівельної спроможності п’ятирічної давності.
Людина, як істота творча та соціальна, в умовах розширення обов’язків та звуження прав дедалі більше тяжіє до правоконсервативних, фундаменталістських політичних течій, які дають їй прості відповіді на складні питання «хто винен?» і «що робити?» – занадто прості, щоб бути правдивими.