Наглядати та виробляти: автоматизація на українських підприємствах

22.02.2017
|
Oksana Dutchak
|
Andrii Gladun
13613

Оксана Дутчак, Андрій Гладун

Статтю підготовлено в рамках роботи економічного відділу Центру соціальних і трудових досліджень

Останнім часом все частіше чутно про радикальний вплив новітніх технологій на робочі місця. В окремих академічних статтях стверджується, що наявні технології дозволяють автоматизувати від 45% до 60% робочих місць у Європі (Bowles in Arntz, Gregory and Zierahn 2016), 47% робочих місць у США (Frey and Osborne 2013), та 77% — в Китаї (Citi GPS 2016). Американський соціальний і економічний теоретик Джеремі Ріфкін у своїх радикальних прогнозах говорить про те, що масова фабрична праця взагалі зникне як явище 2035 року (Rifkin 2005). Питання автоматизації не оминає й Україну. Зокрема, в публіцистичних виданнях можна зустріти статті про необхідність автоматизації виробництва задля збільшення продуктивності праці. При цьому прогнози щодо автоматизації часто є досить апокаліптичними: вважається, що автоматизація витісняє найману працю, роблячи велику кількість низькокваліфікованих робітників безробітними.

В цій статті ми детальніше зупинимося на тому, як новітні технології впливають на щоденну реальність найманої праці в Україні. На основі пілотного дослідження гірничодобувної та переробної промисловості України ми висунемо гіпотези щодо того, наскільки поширеною є автоматизація виробництва в цій галузі в Україні, як вона впливає на зайнятість, у якій формі вона впроваджується та як до неї ставляться працівники та працівниці.

 

Методологія

Ідея цього дослідження виникла під час проведення 2016 року «Робітничої школи» в Кривому Розі для робітників та робітниць, активістів та активісток профспілкових організацій. Восени 2016 року серед учасників та учасниць школи були поширені анкети, що стосувалися автоматизації виробництва та її впливу на найману працю на їхніх підприємствах.

Переважна більшість опитаних були працівниками і працівницями підприємств гірничо-видобувної та переробної промисловості міста: ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», дочірнього підприємства Криворізький коксохімічний завод, ПАТ «Євраз Суха Балка», ДП «Діяпруда», ДВАТ «Шахта “Тернівська”», ПРАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат». Розуміння впливу автоматизації саме в цих галузях в Україні є важливим, оскільки сукупно на них припадає 16,2% ВВП (на початок 2016 року).

Ми розрізняли повну та часткову автоматизацію. Під повною автоматизацією мається на увазі цілковите заміщення робітника машиною, в той час як часткова автоматизація дозволяє пришвидшити виконання роботи за рахунок використання машин. При цьому виконання роботи все ще вимагає присутності людей, хоч і не означає обов’язково збереження всіх робочих місць.

Загалом було зібрано 20 анкет. Вік опитаних коливався від 18 до 55 років, середній вік становив 33 роки. Серед опитаних було 11 жінок та 9 чоловіків.

Це дослідження є пілотним та не дозволяє поширювати висновки на всі підприємства галузі. Однак отримані дані вказують на приклади того, як саме відбувається автоматизація на підприємствах, а також дозволяють відкинути деякі спрощені уявлення про її наслідки.

 

Повзуча автоматизація виробництва

Всупереч апокаліптичним прогнозам, повна автоматизація — рідкісне явище в досліджуваній галузі в Україні. Більше половини опитаних робітників і робітниць впевнено стверджували, що подібне не відбувалося на їхніх підприємствах, і лише четверо людей відповіли ствердно щодо окремих таких випадків. Лише в одному випадку людина змогла конкретно назвати випадок автоматизації: на підприємстві талони на молоко почав видавати комп’ютер, а не працівниця бухгалтерії. При цьому, лише одне із завдань найманої працівниці почала виконувати машина, а людина не втратила місце — просто продовжувала виконувати інші функції. Тут мова йде радше про часткову автоматизацію. В іншому випадку респондент не назвав конкретного прикладу, але зазначив, що спроби повної автоматизації відбувалися, хоча й виявились безрезультатними. Ймовірно, йшлося про те, що згодом на це місце знову довелося поставити людину.

Також цікаво, що на уточнювальне питання про випадки повної автоматизації на інших підприємствах, про які відомо опитаним, двоє з них вказували на закордонну практику, без конкретизації. Ймовірно, в робітників та робітниць існує певне уявлення про більш розвинене виробництво в інших країнах, яке поки недосяжне чи небажане для вітчизняних власників.

Автоматика може потенційно замінити в середньому 9% робочих місць у країнах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) — від 6% у Кореї до 12% у Австрії

Рідкісні випадки повної автоматизації є характерними не лише для України. Арнц, Грегорі та Зіран у своєму дослідженні (2016) демонструють, що насправді велику частину робочих місць неможливо повністю автоматизувати: машини можуть виконувати лише частину функцій людини, а отже, неможливо повністю замінити робітника чи робітницю, що займають це робоче місце. З їхніх розрахунків виходить, що автоматика може потенційно замінити в середньому 9% робочих місць у країнах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) — від 6% у Кореї до 12% у Австрії. При цьому дослідники наголошують, що у своїх підрахунках вони розглядають потенціал автоматизації, в той час як її реальні показники можуть бути ще нижчими. Як бачимо, ці цифри дуже суттєво відрізняються від даних, що наводились на початку статті. Отже, навіть у розвинених країнах стрімкий поступ автоматизації не є неодмінною даністю.

Часткова автоматизація виявилась значно більш поширеною. Восьмеро респондентів стверджували, що вона відбувалася на їхньому підприємстві. Серед прикладів такої автоматизації згадувалися автоматизація регулювання кислоти й пари, автоматичне відкриття/закриття різноманітних засувів, обдув скіпів, автоматизація підйому руди. Як бачимо, часткова автоматизація торкається передусім рутинної фізичної праці, відповідно до висновків попередніх досліджень (напр. Brynjolfsson and Mcafee 2011).

Однак отримані результати не дають підстав стверджувати, що в майбутньому вся рутинна праця буде автоматизована. Так, Алесіна й Зайра (2006) вказують на історичний вплив регуляції ринку праці на автоматизацію. Через відносно високий рівень регуляції в Європі низькокваліфікована праця там оплачувалася вище, ніж у США, що створило стимул автоматизувати її першочергово. В той же час низькокваліфікована праця в США була суттєво дешевша через набагато слабше регулювання ринку праці, тому новітні технології впроваджувались в діяльності більш кваліфікованих робітників.

Якщо спробувати перенести таку модель на Україну, то тенденції мали б скоріше співпадати з європейськими, адже формально ринок праці теж суттєво регулюється. Зокрема, нещодавнє збільшення мінімальної заробітної плати може створити стимули для автоматизації некваліфікованої праці. Однак, зважаючи на формальність регулювання й високу частку тіньової економіки, а також на загальну дешевизну робочої сили, важко робити однозначні висновки. Ймовірно, стрімких витків автоматизації найближчим часом не відбудеться, а автоматизація торкнеться низькокваліфікованих і висококваліфікованих працівників нерівномірно — залежно від рівня тінізації конкретних галузей.

Прогнози щодо заміни працівників та працівниць роботами мали б приводити до супротиву автоматизації. Однак на практиці це не так. Чотирнадцять опитаних відповіли, що вважають автоматизацію цілком позитивним чи швидше позитивним явищем. Більше того, лише одна з чотирьох анкет, в якій стверджувалася практика повної автоматизації на криворізьких підприємствах, вказувала на  найгірший сценарій для робітників — звільнення з роботи. У всіх інших випадках наслідком такої автоматизації було переведення на іншу посаду/підрозділ. Один з опитаних також вважав за потрібне підкреслити протилежну практику: коли автоматика створювала робочі місця, пов’язані з контролем за технікою. Це перегукується з аргументом техно-оптимістів, що новітні технології не лише несуть загрозу для найманої праці, а й створюють попит на неї (Arntz, Gregory and Zierahn 2016).

Цікаво, що такі результати дуже близькі (зважаючи на малу вибірку) до результатів опитування Citi спільно з Oxford Martin School (Citi GPS 2016), під час якого 76% респондентів (переважно власників компаній) розглядали нові технології як позитивне явище, яке збільшить продуктивність і прибутки, в той час як лише 21% вказували скоріше на негативні наслідки технологічних інновацій, які не призведуть до економічного зростання та збільшення прибутків, спричинять безробіття та збільшення нерівності. Таким чином, загальні оцінки впливу технологій можуть не відрізнятися між найманою працею й керівництвом — більшість розглядають прогрес як позитивне явище, меншість застерігає від його негативних наслідків. При цьому меншість не варто розглядати як консерваторів, а скоріше як тих, хто розуміє чи здогадується про можливі негативні наслідки технологічного прогресу в сучасних умовах та вважає ці наслідки значущими.

 

Неусвідомлені антагонізми та нові технології контролю

На відміну від повзучої автоматизації виробничого процесу, автоматизація контролю відбувається значно стрімкіше. Якщо випадки часткової автоматизації виробництва згадували восьмеро опитаних, то випадки автоматизації контролю — вже чотирнадцять із двадцяти. Серед таких практик називалися встановлення відеокамер, пропускних турнікетів і карткових систем, сканування відбитків пальців та навіть алкотестери.

Автоматизація контролю за найманими працівниками є тією сферою, в яку найбільш охоче інвестують на підприємствах видобувної та переробної промисловості.

Оскільки встановлення відеокамер та турнікетів є суттєво дешевшим за покупку обладнання, новітні технології контролю і є найпопулярнішим проявом автоматизації в умовах дешевої робочої сили. Однак автоматизація контролю не є нейтральним явищем, вона є проявом класової влади на виробництві, адже направлена лише в один бік — як засіб нагляду керівництва над працівниками. Контроль — це той аспект виробництва, який поряд із капіталом завжди на боці власника й ніколи — на боці робітників; великий брат дивиться лише в один бік. Саме з цієї причини автоматизація контролю стає об’єктом боротьби з боку профспілок. Наприклад, у Канаді в частині колективних договорів забороняється використовувати новітні технології контролю для спостереження за окремими робітниками або ж для дисциплінарних заходів (Bryant 1995).

Інтенсифікація нагляду над робітниками з боку керівництва притаманна не лише Україні. Впровадження новітніх технологій у постфордистських економіках дозволило не лише розширити контроль над робітниками в розвинених країнах, а й інтенсифікувати його, виправдовуючи такі дії новим рівнем конкуренції на глобальних ринках (Bryant 1995). Ці технології дозволили збирати дані не лише про продуктивність, а й про кожного окремого робітника чи робітницю, при цьому часто без їх відома. Іншими словами, якщо раніше відбувався контроль за процесом виробництва, то зараз він все частіше концентрується на найманих працівниках і працівницях (Bryant 1995). Окрім цього, в останні десятиліття виникло багато технологій, які першочергово не були задумані як технології стеження, але які можуть бути використані як такі за потреби (Button, Mason and Sharrock 2003). Сюди можна віднести різноманітні автоматичні та напівавтоматичні методи створення баз даних, а також засоби їх аналізу. В результаті, як зазначають Сьюелл та Вілкінсон (1992), сучасне виробництво за принципом «точно в строк» (just-in-time production) кристалізується довкола принципів дисципліни і стеження і, використовуючи сучасні технології, перетворює робоче місце в «Електронний Паноптикон», максимізуючи можливості капіталістичного конвертування робочої сили в додану вартість.

Цікаво, що, на думку Еріка Оліна Райта (Wright 2000), потреба в посиленому контролі за виробничим процесом суттєво зменшується в умовах класового компромісу між робітниками і власниками. При такого роду компромісах функції координації та контролю частково переходять у руки організованих робітників і робітниць. При цьому потреба у великій кількості контролювального персоналу чи дорогого обладнання суттєво зменшується. Зважаючи на ознаки стрімкого прогресу автоматизації контролю, можемо припустити, що такий компроміс в Україні відсутній. Та й в більшості розвинених країн він зник із початком домінування неоліберальної економічної політики.

Доволі передбачувано, автоматизація контролю переважно негативно впливає на задоволеність працею. П’ятеро опитаних вказали, що вона вплинула швидше негативно, двоє відзначили, що цей вплив, на їхню думку, абсолютно негативний, і ще п’ятеро не визначилися з відповіддю. Тож відповіді про негативний вплив автоматизації контролю на задоволеність працею натякають на існування неартикульованого конфлікту в питанні автоматизації контролю. Цей конфлікт зумовлений асиметрією влади у виробничих відносинах, і він не зникає навіть тоді, коли працівникам та працівницям дається певна автономія для виконання завдань. Як зазначають Сьюелл та Вілкінсон (Sewell and Wilkinson 1992), часто існує навіть практика однакової уніформи для найманої праці й менеджменту, вони можуть їсти і проводити час в одних і тих самих приміщеннях, створюючи ілюзію рівності. В такому випадку, щоб у робітників і робітниць не виникло питання: «А навіщо нам взагалі менеджери?», —- асиметрія влади підтримується саме контролем за засобами нагляду. Інакше кажучи, брат залишається великим саме тому, що він стежить.

 

Висновки та коментарі

Загалом в сучасній Україні повна автоматизація практично не відбувається у видобувній та переробній важкій промисловості, якщо винести за дужки питання автоматизації контролю. В умовах дешевої робочої сили інвестиції у дорогу автоматику, яка може повністю замінити людину, не мають великого значення для власника.

В майбутньому в приватному секторі повна автоматизація може заміщати низькокваліфіковану найману працю, на що вказують наявні дослідження, однак це дуже залежить від контексту. Відмінності в перспективах автоматизації залежать від регулювання ринку праці, політики щодо мінімальної зарплати тощо. Однак слід зробити важливе уточнення: більшою мірою перспектива повної автоматизації робочих місць може стосуватися також державного сектору економіки, наприклад на транспорті та у сфері державних послуг. У державних секторах логіка прибутку може відходити на задній план. У цих випадках ліберальний аргумент «маленької держави» переплітається з раціональною логікою зменшення бюрократизму, призводячи до реального втілення повної автоматизації.

Видається, що найпопулярнішою сферою впровадження нових технологій у видобувній та важкій промисловості України є саме сфера контролю за робочою силою. Така практика відбиває антагонізм між власниками та найманими працівниками й працівницями, в межах якого перші мають владу над другими й намагаються поширити вплив на виробництві через збільшення експлуатації на противагу збільшенню ефективності виробництва.

Виклики для профспілок та людей найманої праці очевидні. Адже хай там що, автоматизація — повзуча чи стрімка — суттєво змінить світові суспільства в найближчі десятиліття. Технології розвиваються стрімко й незалежно від готовності їх прийняти. Впровадження в США одного автоматичного ткацького верстата, в який закладають матеріали, а на виході отримують готовий одяг (Chang and Huynh 2016), може радикально змінити потоки інвестицій та перевернути з ніг на голову частину світових виробничих ланцюгів. Можливо, не за горами черговий стрибок продуктивності праці, який призведе до загального скорочення робочого часу (Rifkin 2005) за умови, що боротьба за права робітників зможе змінити баланс сил. Адже від цього залежить, чи принесе автоматизація плоди для більшості або лише для привілейованого класу.

 

Читайте також:

Продуктивність праці та пастка дешевої робочої сили (Оксана Дутчак)


Посилання:

Alesina, A., Zeira, J., 2006. “Technology and Labor Regulations”. In: NBER Working Paper, No. 12581. October 2006, Revised April 2009. Available 22.02.17 at: [link] 

Arntz, M., Gregory, T., & Zierahn, U., 2016. The Risk of Automation for Jobs in OECD Countries.

Bryant, S., 1995. “Electronic Surveillance in the Workplace”. In: Canadian Journal of Communication. Vol 20, No 4. Available 22.02.17 at: [link]

Brynjolfsson, E., Mcafee, A., 2011. “Why Workers Are Losing the War Against Machines”. In: The Atlantic. Available 22.02.17 at: [link]

Button, G., Mason, D. & Sharrock, W., 2003. Disempowerment and resistance in the print industry? Reactions to surveillance-capable technology. New Technology, Work and Employment 18:1.

Chang, J.-H., Huynh, P., 2016. “ASEAN in transformation : the future of jobs at risk of automation”. In: International Labour Office, Bureau for Employers’ Activities ; ILO Regional Office for Asia and the Pacific. – Geneva: ILO, (Bureau for Employers’ Activities (ACT/EMP) working paper ; No. 9) Available 22.02.17 at: [link]

Citi GPS: Global Perspectives and Solutions. Technology at work v2.0. Oxford Martin School. University of Oxford 2016.

Frey, C. B. & Osborne, M. A., 2013. “The future of employment: how susceptible are jobs to computerisation”. In: Retrieved September, 7, 2013.

Rifkin, J., 2005. “The End of Work”. In: Spiegel. Available 22.02.17 at: [link]

Sewell, G., Wilkinson, B., 1992. “`Someone to Watch Over Me’: Surveillance, Discipline and the Just-in-Time Labour Process”. In: Sociology. Volume: 26 issue: 2, pp. 271-289.

Wright, E.O., 2000. “Working-Class Power, Capitalist-Class Interests, and Class Compromise”. In: American Journal of Sociology. Volume 105, Number 4.

Share