БОРОТЬБА НАВКОЛО КОПІРАЙТУ: Суперечка про інтелектуальну власність

  • 01 March 2013
  • 3386
БОРОТЬБА НАВКОЛО КОПІРАЙТУ: Суперечка про інтелектуальну власність

З німецької переклав Олексій Вєдров

Запланована міжнародна торгівельна угода ACTA (Anti-Counterfeiting Trade Agreement) минулого року спричинила активний опір у всьому світі – як в інтернеті, так і на вулицях. Держави-учасниці плануовали з її допомогою встановити глобальні стандарти захисту інтелектуальної власності та суворі санкції за порушення авторського права. Критики побоювалися, що угода може призвести до значних втручань у приватну сферу та обмеження базових прав громадянок і громадян. Хоча Європейський парламент внаслідок протестів зрештою й відхилив угоду зі значною перевагою голосів «проти», конфлікт навколо авторського права в цифровому світі цим іще не подолано. Навпаки, на початку жовтня стало відомо, що запланована Європейсько-канадська торгівельна угода CETA передбачає за порушення копірайту штрафи, схожі на ті, що раніше пропонувала АСТА 1. Таким чином, суперечка про авторське право заходить на новий виток. Наразі не видно рішення, яке б задовольняло інтереси всіх груп – користувачів, видавців та авторів. При цьому в центрі конфлікту поняття інтелектуальної власності та право автора.

Проте дискусія про авторське право почалася не з поширенням інтернету. Ця специфічна галузь права залишалася надзвичайною спірною з часу запровадження інтелектуальної власності у XVIII столітті. При цьому кон’юнктура дискусії повсякчас залежить від актуальних тенденцій у розвитку носіїв інформації та засобів комунікації. Центральним у ній є питання: наскільки легко для користувачів з погляду технічних можливостей відтворювати та поширювати музику, фільми, зображення чи тексти високої якості?

І саме з найновішими інформаційними та комунікаційними технологіями прийшли суттєві зміни: адже через оцифрування інтелектуальної творчості тепер можна без втрати якості скопіювати, наприклад, музичний твір. Через утворення всесвітньої мережі комп’ютерів та відносну доступність носіїв дані може відтворювати та поширювати дедалі більша кількість людей як завгодно часто. Так і робиться. Щороку Федеральна спілка музичної індустрії публікує цифри про «нелегальні завантаження» та підраховує спричинені ними збитки. За оцінками однієї консалтингової фірми у сфері інформаційних та комунікаційних послуг, creative industries Євросоюзу до 2015 року «понесуть сукупні збитки з (роздрібної) торгівлі в обсязі 240 млрд. євро», що означає втрату 1,2 млн. робочих місць у 2015 році 2. Навіть якщо ці цифри упереджені та не кожна несанкціоновано завантажена пісня означає понесений збиток, практика все ж показує, що творці та видавці вже втратили контроль за обігом їхніх творів.

У цьому конфлікті навколо авторського права центральну роль відіграють споживачки та споживачі. Вони не хочуть знову закорковувати джина, випущеного з пляшки, та всіляко опираються, голосно й із неабияким розумінням мережі, кожній спробі зліквідувати несподівану відкритість. Навіть якщо «користувачів» як гомогенної групи не існує, це поняття все ж позначає рух, який виступає проти необмеженого перенесення уявлень про інтелектуальну власність та їх кодифікації у праві з аналогового до цифрового світу. При цьому виникнення вільного програмного забезпечення та його провідних розробників можна вважати піонерами в боротьбі за так зване «вільне знання за доби інформації»: Open Source, Open Content, Free Culture, Copyleft, Creative Commons, Open Access – усі ці вирази позначають збереження вільної інфраструктури в інтернеті.

Реформи авторського права та боротьба за приватну копію

Як ведеться ця боротьба, стало приблизно зрозумілим уже в 2002, під час дискусій про приватну копію. За параграфом 53 Закону Німеччини про авторське право, приватна копія є дозволеним окремим примірником твору для приватного використання. Її було дозволено 1965 року, коли копіювання спростилося завдяки невпинному розвитку технологій, але при цьому контроль за копіюванням у помешканнях громадянок і громадян був неможливим. Автори мали отримувати за це стандартну тарифну компенсацію, яку «Центральне бюро прав на приватний перезапис» збирало у виробників копіювальної техніки та яка передавалася так званим товариствам з реалізації.

Уже десятиліття тому громадянська ініціатива «Врятуйте приватну копію» започаткувала кампанію проти заборони обходження технічного захисту від копіювання 3. Натомість споживацькі ініціативи критикували те, що захист від копіювання обмежує гарантоване законом право на приватну копію. Крім того, наголошували, що він шкодить Німеччині як місцю виробництва знання та обмежує участь усіх у культурному житті. Натомість федеральний уряд аргументував, що не існує права на приватну копію, а тільки дозвіл; інтереси авторів та видавців потрібно захищати і за доби інтернету. У результаті 10 вересня 2003 року законом «Про регулювання авторського права в інформаційному суспільстві» було заборонено обходити захист від копіювання.

Але конфлікт навколо приватної копії на цьому зовсім не завершився – він триває і до сьогодні. 2 січня 2008 року набув чинності «Другий закон про регулювання авторського права в інформаційному суспільстві». У ньому в параграфі про приватну копію уточнили, що приватні копії заборонені, якщо для розмноження застосовано «джерело, вироблене або опубліковане в очевидно протиправний спосіб». Ця новація спрямована проти файлообмінників та покликана звести filesharing до мінімуму. Важливою метою було також створити «усвідомлення протиправності» несанкціонованого розмноження даних. На наступному, третьому етапі реформи авторського права дискутують про ще одне уточнення цього параграфу. Думають про обмеження приватної копії копіями лише з оригіналу, а також про заборону виготовлення приватної копії третіми особами.

Фронти конфлікту навколо авторського права

Основною причиною гостроти конфлікту навколо авторського права є протистояння різних інтересів у ньому. При цьому заторкнуто більше інтересів, ніж може здатися на перший погляд.

Так, група авторів займає подвійну позицію. З одного боку, вони протистоять користувачам їхньої творчості. Від них автори очікують адекватної оплати та поваги до власних зусиль 4. З іншого боку, вони укладають із видавцями угоди про публікацію та продаж їхніх робіт. Автори, як правило, артикулюють свої інтереси через спілки – наприклад, Німецьку спілку письменників, Німецьку спілку сценаристів або Федеральну спілку творчинь і творців образотворчого мистецтва – або ж організуються у профспілки. В останні роки постійно відбувалися конфлікти між спілками авторів, профспілками та видавцями щодо гонорарів за твори. В умовах всесвітнього поширення мережі нові питання, звісно, виникають і тут. Наприклад, сперечаються про те, як автори можуть отримувати винагороду за вторинну реалізацію їхніх текстів, проданих для друку на паперових носіях, в інтернеті 5.

Другою важливою групою інтересів є видавці. Уже традиційно в посиленні авторського права зацікавлені насамперед галузь звукозапису, кіноіндустрія та видавництва. За цих умов вони виступають, зокрема, за більш суворе переслідування порушень авторського права в інтернеті, подовження терміну захисту авторських прав та скасування права на приватну копію. Конкретні вимоги видавців коливаються від галузі до галузі. Але спільним знаменником є, напевно, зацікавленість у прибутковому виданні творів.

Прибутки з творів

Видавці теж протистоять кільком контрагентам: з одного боку, авторам, які вимагають більших гонорарів, з іншого боку – користувачам цифрових носіїв, які хочуть використовувати інтернет без нагляду та регламентації.
Особливу роль у конфлікті навколо авторського права відіграють товариства з реалізації. Вони нібито отримують довіреність на права авторів. Товариства з реалізації отримують кошти з різних джерел, щоб потім за складною схемою передати їх уповноваженим на отримання. Внески обумовленого обсягу в фонд сплачують не тільки вже згадані виробники копіювальної техніки та носіїв інформації, а й театри та клуби чи держава й федеральні землі (за громадські бібліотеки). Наразі в Німеччині існує десь дюжина товариств із реалізації, серед яких найбільшим є GEMA (Товариство прав на виконання та механічне відтворення музичних творів). Воно захищає авторські права композиторів, авторок текстів та компаній звукозапису на музичні твори. Крім того, існує товариство з реалізації «Слово», відповідальне за авторів текстів, журналісток та видавців книг. Товариство з реалізації «Образотворче мистецтво» представляє, серед іншого, авторські права образотворчих митців, фотографів та графічних дизайнерок.

«Інтелектуальна власність» та капіталістичне виробництво

У цій доволі заплутаній ситуації насамперед мережеві активісти виступають проти того, щоб застосовувати поняття «інтелектуальної власності». Інтелектуальної власності, кажуть вони, не існує, тому що твори не можна мати у власності у властивому сенсі, як річ. За доби інтернету доступ до ідей, знань та творів необмежений і вже тому його не можна штучно обмежувати. Натомість застосуванням поняття інтелектуальної власності грають на руку видавцям, які за його допомогою ведуть лобістську боротьбу за власні інтереси 6.

Щоправда, нематеріальні блага, такі як твори, який би термін для них не обрати, так само підлягають панівним відносинам приватної власності, як і матеріальні блага. Важливою характеристикою цих відносин є абсолютне право розпоряджатися власністю. У параграфі 903 Цивільного кодексу Німеччини написано: «Власник речі може, якщо цьому не перешкоджають закон або права третіх осіб, обходитися з річчю на власний розсуд та перешкоджати будь-якому втручанню інших».

Однак право абсолютного виключення зовсім не є надприродним – це ознака капіталістичних суспільств. Воно постало лише з їхнім формуванням у Новий час 7. Зокрема, абсолютне право розпорядження відіграє центральну роль стосовно «засобів виробництва»: ґрунтів, будівель, машин і інструментів, сировини – усі вони є важливими передумовами виробництва товарів та послуг, щоправда, зажди з застосуванням робочої сили. В організованому на капіталістичних засадах суспільстві повноваження розпоряджатися цими засобами виробництва зосереджено в небагатьох руках. Їх використовують не для того, щоб задовольняти потреби – це лише засіб, – а для того, щоб завдяки продажу вироблених товарів і послуг отримати більше капіталу, ніж було інвестовано в засоби виробництва (та робочу силу). Повернений капітал наново вкладають у процес виробництва, знов з метою отримати більше капіталу, ніж було інвестовано. І цей обіг триває нескінченно, без міри – як чиста самоціль.

Абсолютне право розпоряджатися приватною власністю є передумовою, але не гарантією цього обігу: навіть коли приватна власність прекрасно захищена, конкуренція може перекреслити розрахунки капіталу. Для успішного продажу вироблених товарів потрібна ще одна значно важливіша умова: вироблені товари та послуги повинні мати форму товару, тобто мають бути доступними виключно для платоспроможного попиту. Якщо поряд із товаром такі самі продукти можна отримати безкоштовно, становище товарної форми виявляється маргінальним, а реалізація товару опиняється під загрозою. Тоді всі люди, що залежать від реалізації даного виду товару, втрачають засоби до існування: насамперед власники робочої сили – як би погано її не оплачували, – та власники засобів виробництва.

Байдуже, в матеріальній чи в нематеріальній сфері – в організованому за капіталістичними принципами суспільстві панує закон приватної власності: «штучне» обмеження доступу є загальною необхідною умовою приросту капіталу. Наприклад, коли на вході на концерт, public viewings або в кіно перевіряють, чи ви не принесли з собою якогось напою, або — дещо сильніший приклад — коли продукти знищують, «щоб утримати ціну», тоді як у той самий час помирають від голоду люди. «Штучне» обмеження доступу в матеріальній сфері зазвичай не усвідомлюютьс як таке,тут панує уявлення, що матеріальні ресурси самі по собі обмежені 8.

Специфіка інтелектуальної власності

Ця центральна для існування капіталізму необхідність штучного обмеження доступу з розвитком цифрових технологій потрапляє в небезпеку – а з нею й сучасне авторське право. Протягом розвитку капіталістичної економіки комодифікація нематеріальної сфери довго плелася за комодифікацією сфери матеріальної. Сучасне авторське право перемогло лише на зламі XVIII-XIX століть. Щоб твори взагалі могли стати приватною власністю, спершу мав виникнути індивід як «творець» чи «автор», якому можна приписати твір. Також треба було розрізнити матеріальний носій та нематеріальний зміст, щоб те й інше могло стати об’єктом власності незалежно одне від одного. Обидві новації сьогодні здаються нам природними, надісторичними – але вони такими зовсім не є. Такий підхід сформувався протягом століть. Щоправда, сфера творчості специфічним чином вплелася до капіталістичної логіки прибутку, для чого й було розроблено цілу галузь права.

Адже нематеріальні блага, на відміну від матеріальних, не знищуються в процесі споживання. Якщо я з’їм яблуко, воно зникне. А ось якщо я послухаю музичний твір з диска, інші – багато інших – можуть ще багато разів послухати його знову. Якщо неречове, яке можна як завгодно часто копіювати без витрат, має бути товаром, то адекватною формою права є не повна передача у власність, а надання прав користування. Іншою підставою спеціального правового регулювання є те, що витрати на творчість, як правило, ніяк не співвідносяться з витратами на відтворення. Наприклад, інколи потрібні роки, щоб створити певне програмне забезпечення, але лише секунди, щоб його скопіювати.

Відкритий доступ до засобів виробництва

Але «нематеріальні блага» призначені не тільки для споживання, а й для виробництва. Жоден творець, хай то буде митець або науковець, не створює нове з нічого. Тож ціле суспільство дуже зацікавлене в низькому порозі доступу до творів, адже він є передумовою подальшого виробництва та інновацій. Саме тому ексклюзивний характер приватної власності в нематеріальній сфері пом’якшено, наприклад, шляхом обмеження терміну захисту авторських прав або шляхом різних винятків.

Тож існує постійна напруга між огородженням та відкритістю ідей, знання, культурних надбань. З розвитком цифрових технологій та інтернету ця напруга надзвичайно загострюється. Радикальну зміну технологій носіїв та засобів передачі даних не виправити простою зміною законодавства. З поширенням приладів з функцією копіювання люди одним махом отримали засоби виробництва, які раніше перебували у виключному володінні видавців. Завдяки поширенню комп’ютерів та мобільних пристроїв, поєднаних у мережу, численні люди можуть відтворювати та поширювати навіть ті твори, які вважаються «товарами». Ця тенденція заходить іще далі, коли йдеться про вільну музику або вільне програмне забезпечення: тут не тільки відтворюють, а й від самого початку «створюють» (пишуть музику, програми тощо) та насамкінець викладають у вільний доступ у мережу. Оскільки в епоху електронної обробки даних користувачі відносно легко отримують доступ до «засобів виробництва», вони можуть забрати виробництво цих особливих благ у капіталу. Не тому, що ці речі нематеріальні – вони були нематеріальними й раніше – а тому, що носії та засоби комунікації раптово стали доступними багатьом людям: у галузі творчості – копіювальний апарат або дисковод з функцією запису, а в таких продуктах, як вільне програмне забезпечення, навіть сам інструмент – комп’ютер.

Це відхилення від панівних відносин приватної власності не було кимось заплановане. Це історичний випадок. Проте майже вся «решта світу» як і раніше організована в капіталістичний спосіб, а імператив отримання прибутку, що панує в суспільстві, не залишає іншого вибору, крім задоволення потреб за гроші. Якщо певна сфера виключається з панівного за капіталізму товарно-грошового обміну, то з погляду заторкнутого капіталу треба знайти нові можливості ведення бізнесу, а з перспективи залежних від цієї сфери, часто прекарно зайнятих творців треба створити нові можливості заробітку, адже, як каже гасло кампанії однієї ініціативи авторів: «Ми робимо це з любові, але, на жаль, супермаркети не приймають любов, вони хочуть грошей» («We do this for the love, but unfortunately the supermarket doesn’t accept love, they want money»).

Тектонічний зсув у збільшенні капіталу

Отже, в нових інформаційних і комунікаційних технологіях відбувся тектонічний зсув у цілій галузі отримання прибутків з творчості – зсув, схожий на землетрус, який ховає під завалами стару промисловість, можливості заробляти, канали збуту та індивідуальні способи роботи.

У цій суперечливій ситуації застосовують різні стратегії. Найбільш консервативною є стратегія закрити доступ до нових цифрових засобів виробництва. Наприклад, у проекті реформи авторських прав розглядають можливість заборони так званого розумного програмного забезпечення для запису, яке дозволяє відфільтровувати з веб-радіо потрібні композиції та записувати їх. До цієї самої стратегії належить ідентифікація кожного окремого файлу в мережі за допомогою технічних засобів, яка дозволила би контролювати, хто, що, коли та де завантажив або вивантажив. При цьому найбільш радикальні пропозиції передбачають тотальний контроль мережі та потоків даних, а також репресивні заходи за порушення авторського права.

Натомість «сучасніший» підхід передбачає «альтернативні моделі ведення бізнесу». Він пропонує залишити потік цифрових даних у вільному стані. Але висуваються різні пропозиції щодо джерел доходу авторів. Наприклад, сюди належить social payment – добровільний внесок на цифрові дані. Серед відомих систем social payment – flattr і kachingle, де одним кліком на об’єкті бажана сума переходить на рахунок отримувача. Користувачі також можуть жертвувати на реалізацію концептів. У такий спосіб автори отримують можливість здійснити ідею тоді, коли зібрано достатньо пожертв. Водночас дедалі більше митців заробляють не творчістю як такою, а різними пов’язаними з нею видами діяльності: наприклад, мерчандайзингом, розцяцькованими буклетами або додатками до продукту. Тут інтернет править лише за рекламний засіб творця.

Знову ж таки, видавці, як кажуть налаштовані на «модернізацію» критики, просто проспали розвиток інтернету. І справді, постійно діючі системи paid content у музичній галузі з’явилися значно пізніше за файлообмінники. Однак сьогодні такі платформи як iTunes працюють дедалі краще. Статистика показує, що сплачені за скачану музику суми постійно зростають. Нещодавно музична спілка повідомила, що продаж цифрової музики вже компенсує падіння продажів фізичних звукових носіїв. Поява «усвідомлення протиправності» вкупі з доволі привабливими пропозиціями в інтернеті показує, що капітал тут працює певною мірою за аналоговою моделлю.

Але паралельно й надалі існуватиме можливість несанкціонованого скачування даних із мережі потойбіч товарної форми. Якою б надійною не була технічна перепона, її все одно здолають, а заборона копіювання в межах однієї держави не матиме ефекту через глобальне поширення інтернету. Уже тому консервативну стратегію в чистому вигляді продавити не зможуть. Врешті-решт усе зведеться до того, що різні моделі співіснуватимуть і далі.

Відкрите versus закрите створення знань

Тож власність на цифрові дані поки залишається маргінальним явищем. Поки набагато потужніші видавці почасти успішно лобіюють консервативну стратегію, а почасти просувають комерційні пропозиції, авторам залишається прислухатися до поширеної поради: зануритися нарешті у вільну конкуренцію та зі знанням справи продавати себе в мережі. В інтернеті вже є такі портали для самопродажу в обхід традиційних видавців, хоча вони й не обов’язково пов’язані з «вільними даними» 9.
Таким чином, у культурному полі інтернет веде до серйозної трансформації як способів виробництва й споживання, так і змісту творів. Відтепер не (тільки) великі реалізатори та видавці вирішують, хто має вийти на ринок та отримати велику увагу, а й інтернет-ком’юніті. Можливо, завдяки цьому культурний ландшафт стане різноманітнішим, деякі зайві посередники зникнуть, деякі митці, які в «нормальний спосіб», можливо, і не пройшли би крізь «голкове вушко», стануть відомішими. А проте нові медіа не ведуть до зняття напруги між «відкритим» та «закритим» виробництвом знання. Адже штучне обмеження доступу й надалі залишається основною передумовою суспільства, орієнтованого на товарне виробництво. Один сектор сам по собі тут не може повністю уникнути загальних правил. Інакше кажучи, засадничі конфлікти залишаться. Зрештою, це знають усі учасники дебатів про інтелектуальну власність. Тому вони мають рацію, постійно говорячи про «баланс» інтересів, а не про подолання конфлікту інтересів.

Розширення простору кооперації

Тож усім зацікавленим у вільному поширенні інформації не залишається нічого іншого, крім як посилити права авторів. Тому потрібно зменшити реальний дисбаланс можливостей впливу між авторами та видавцями. По-перше, потужних видавців треба змусити вступити в переговори про вищі та, врешті-решт, обов’язкові ставки винагород. По-друге, варто було б розширити систему загальних внесків: наприклад, для легалізації скачування з інтернету можна було би запровадити загальний податок на широкосмуговий інтернет, що вже й справді обговорюється як «абонемент на культуру» 10.

Щоправда, залишається більш ніж сумнівним, що це уможливить обов’язкову «адекватну оплату праці» всіх авторів. Звісно, «абонемент на культуру», як би його не було реалізовано, покращив би їхні доходи. Але новий платіж призвів до підвищення ціни – цей тягар все одно переклали б на «споживачів». І тому доступ до цифрового світу ще більше, ніж зараз, залежав би від гаманця.

Як не крути, а капіталізм – це не така ситуація, де виграють усі учасники процесу. Тому треба ставити більш фундаментальні питання, ніж питання про те, як уможливити вільне скачування цифрових даних з інтернету.

Фактично вже існують альтернативи, адже якраз у мережі не бракує самоорганізованих, вільних проектів, де співпрацюють споживачі та виробники без будь-якого тиску потреби отримувати прибуток чи утримуватися на ринку. Наприклад, на порталі keimform.de уже протягом років обговорюють, наскільки виробництво вільного програмного забезпечення та commons може правити за модель для всього суспільства.

Цей простір потрібно розширювати, не зациклюючись при цьому на питанні, як він може стати альтернативною моделлю ведення бізнесу. Якщо ми хочемо подолати конфлікт інтересів у дискусії про інтелектуальну власність, ми маємо вийти за межі вузького фокусу цифрового світу. Ідеться про питання загальносуспільної важливості. Зрештою, конфлікти в мережі є тільки дзеркалом суспільства – тож їх треба вирішувати і тут, у матеріальному світі.

Джерело: Eurozine

Оригінал вперше опубліковано у: Blätter für deutsche und internationale Politik, 12/2012.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ТРОН: ВІРТУАЛЬНИЙ ПРОСТІР ЯК ПРОСТІР ІДЕОЛОГІЧНОЇ БОРОТЬБИ (Стас Мензелевський)

БОРЬБА ЗА СВОБОДУ ИНФОРМАЦИИ КАК КЛАССОВОЕ ПРОТИВОСТОЯНИЕ

Notes:

  1. Див.: Offiziell bestätigt: Handelsabkommen CETA sieht ACTA-ähnliche Strafen vor, www.netzpolitik.org, 11.10.2012.
  2. Див.: TERA Consultants, Aufbau einer digitalen Wirtschaft: Die Bedeutung der Sicherung von Arbeitsplätzen in der Kreativwirtschaft der europäischen Union. Paris 2010, www.musikindustrie.de.
  3. Див.: Petition “privatkopie”, www.privatkopie.net.
  4. Див. www.copylike.org або www.ja-zum-urheberrecht.de.
  5. Ilja Braun, Und der Zukunft zugewandt?, Februar 2010, www.irights.info/index.php?q=node/816.
  6. Див. Richard Stallman, Sagten Sie “geistiges Eigentum”? Eine verführerische Illusion, 2004, www.gnu.org/philosophy/not-ipr.
  7. Про докапіталістичні форми власності див.: Sabine Nuss, Copyright & Copyriot. Geistiges Eigentum im informationellen Kapitalismus, Münster 2006.
  8. Див.: Das Dogma von der Nicht-Knappheit digitaler Güter, in: Sabine Nuss, Copyright & Copyriot, a.a.O., S. 205-208.
  9. Так, у галузі музики є портали вільної музики, такі як Yamendo або Magnatune, книги та електронні книги можна самостійно видати за допомогою таких порталів, як Lulu.com чи epubli.de – щоправда, на умовах традиційних авторських прав. Просто становище авторок та авторів є в цьому разі кращим.
  10. Див. Daniel Leisegang, Kulturflatrate: Der neue Sozialvertrag. Die Zukunft des Urheberrechts, in: Blätter 1/2011, S. 106-111.