«Бунтівні міста» Девіда Гарві: передмова до українського видання

23.02.2021
|
Alona Liasheva
6511
Alona Liasheva
Author's articles

Книга, яку Ви тримаєте в руках, стала узагальненням багаторічної роботи антрополога й географа Девіда Гарві. У ній зібрані концепти та ідеї, що змінили, ба навіть перевинайшли дослідження міст. Ключовим поняттям цієї роботи стало «право на місто». Не випадково саме 2012 року виходить книга, у назві якої є слово «бунт». Світова економічна криза 2008 року стала поштовхом для багатьох самоорганізованих протестних рухів, найгучнішим із яких, принаймні у країнах Заходу, був «Захопи Волл-стріт».

Намагаючись пояснити причини й наслідки революційних подій нульових, Гарві актуалізує поняття, запропоноване ще пів століття тому філософом Анрі Лефевром. Що ж таке право на місто й чому вже більше ніж 50 років воно продовжує звучати в текстах про міста та на вулицях міст?

 

Девід Гарві

Девід Гарві

 

Для відповіді на це питання Лефевр і Гарві пропонують тезу про те, що місто виникає й розвивається завдяки людям — нашій щоденній праці, буденним практикам, завдяки спільному, яке ми творимо в просторі та через яке створюємо простір. З одного боку, ця теза доволі очевидна: хто ж, як не містяни, разом творять місто? Але з іншого боку — і це є ключовою точкою критики для дослідників — капіталістична ідеологія наголошує на приватній власності на місто, на простір та житло, на підприємства й університети, лікарні, транспорт, на уніфікації нашої буденності до «правильної», однозначної, нерізноманітної. Саме такі два бачення вказують на конфлікт навколо права на місто.

 

"Якщо тканину міста розривати на шматочки, приватизуючи й індивідуалізуючи, то від неї нічого не залишиться".

 

Але чому право на місто, а не якесь інше, є таким важливим? Бо воно не може бути індивідуальним. Воно може здійснюватись лише колективно. А бачення цього права як права конкретного містянина чи групи містян руйнує місто й нівелює це право як таке. Якщо тканину міста розривати на шматочки, приватизуючи й індивідуалізуючи, то від неї нічого не залишиться. А саме ця тканина поєднує собою всі групи містян_ок, як сильно б не відрізнялись їхні досвіди. Місто є соціальним та фізичним простором, у якому переплітаються конфлікти за соціально-економічні та символічні блага — виборюється право на гідну працю або ж гендерну рівність. Тому боротьба за право на місто пов’язана з усім комплексом інших прав.

 

 

Обкладинка книги «Бунтівні міста»

Джерело: Mistosite

 

Концепт права на місто є одночасно й радикальною критикою капіталістичної урбанізації, й гнучким аналітичним інструментом. Мова йде про процес, про конфлікт за це право, що виникає як у буденній сварці між велосипедистом і водієм «лексуса», так і під час масових акцій протесту, детально відрефлексованих у цій книжці. І кожен із таких конфліктів ніби перетягує канат від права приватної власності до права колективно розпоряджатись міським спільним.

 

"Концепт права на місто є одночасно й радикальною критикою капіталістичної урбанізації, й гнучким аналітичним інструментом".

 

Отже, ідея права на місто є центральною в «Бунтівних містах». Але ця концепція — частина теорії радикальної географії, критичної традиції дослідження простору, що його концептуалізували Гарві та його соратники. Для глибшого розуміння контексту, в якому виникла книга, я б хотіла звернутися до джерел і майбутнього цієї школи.

Девід Гарві був далеко не першим, хто звернув увагу на те, що капіталістичний розвиток не лише несправедливо структурує соціальні відносини, а докорінно змінює простір на різних рівнях — глобальному, регіональному, міському; що соціальне й просторове нерозривно пов’язані. Однією з перших механізми акумуляції капіталу в просторі теоретизує Роза Люксембург, зокрема аналізуючи глобальні нерівності.

 

Мехіко

Мехіко, 2014 рік. Джерело: PopJuice / Flickr

 

З тих часів простір стає важливою категорією для багатьох критичних концепцій, але в 1970-х роках покоління науковців, до якого належить Гарві, стикається з новими реаліями, а саме: зі стрімкою урбанізацією та поглибленням й примноженням нерівностей у посткризовому світі. Перед ними стоїть низка викликів. Як пояснити вплив деіндустріалізації на західні міста? Яким чином трансформує міста неоліберальний порядок денний, приватизація спільних благ, зокрема житла, комерціалізація простору? Як у нових умовах буде здійснюватися міське управління? Відповіді на ці й інші питання у своїх роботах пропонують Дорін Мессі, Едвард Соджа, Ніл Сміт, Нейл Бреннер, Пітер Маркузе та інші. Вони створюють та розвивають поняття просторової справедливості, просторових ідентичностей, витіснення й сегрегації, права на житло, переплітають гендерну й міську проблематики.

Світ продовжує змінюватись, тому й дослідни_ці продовжують аналізувати нові соціально-просторові процеси. В останнє десятиліття, після глобальної фінансової кризи 2008 року, мабуть, найактуальнішою темою для цієї школи є питання фінансіалізації. Мова йде про процес (його коротко описує й Гарві) зростання впливу фінансових інституцій на розвиток міста, зокрема житла.

 

"На сучасному етапі капіталізму міський розвиток стає побічним симптомом функціонування фінансових ринків."
 

Ще в класичній своїй статті 1987 року «Міський процес за капіталізму» Гарві показує, що міський розвиток часто відбувається не для задоволення потреб містян_ок, а для задоволення постійної необхідності в інвестуванні капіталу, зокрема в простір і нерухомість. На сучасному етапі капіталізму, на думку критичних географів і соціологів, міський розвиток стає побічним симптомом функціонування фінансових ринків. Тобто не іпотечний ринок розвивається для забезпечення громадян житлом, а навпаки — житло будується, щоб розвивався іпотечний ринок. Це й призводить до таких криз, як криза 2008 року.

Розгляньмо український приклад для пояснення цього процесу. На початку 2000-х років в Україні активно розвивається фінансова сфера, банки стають продовженням фінансово-промислових груп, що утворились після приватизації 1990-х. Згодом на ринок нерухомості заходить іноземний фінансовий капітал, завдяки цьому зростає доступність іпотечного кредитування, можна навіть сказати, що через це з’являється ринок споживчого кредитування, зокрема іпотечного.

Як наслідок, зростає купівельна спроможність, а за нею — й ціни. Коли «бульбашка» лускає, усі ризики за спекулятивні механізми опиняються на плечах громадян, які мають повертати доларові кредити. Історії про те, як важко віддати такий кредит, коли гривня впала, багато з нас чули. Але крім накопичення заборгованості населення, банків та державного бюджету, цей процес мав наслідком і радикальну зміну в траєкторії розвитку великих українських міст. Вливання капіталу в нерухомість спричинює активне міське зростання, епіцентром якого стає Київ. Але ріст, яким керує очікування прибутків, призводить до поглиблення житлових нерівностей, перетворення простору міста на майданчик для конкуренції забудовників, ба більше — закріплює ідею того, що простір і житло є фінансовими активами, а не спільним благом чи особистою домівкою.

 

"Вливання капіталу в нерухомість спричинює активне міське зростання, епіцентром якого стає Київ."

 

Соціальні проблеми на кшталт фінансіалізації простору й житла широко висвітлені багатьма науковцями з когорти радикальних географів. Але імена провідних дослідників цієї галузі досі переважно залишаються західноєвропейськими. Тому один із викликів у дослідженні міської проблематики — це глобалізація теорії. Для вивчення міських процесів ця проблема стоїть дуже гостро, адже емпіричною базою для узагальнень виступає локальне. І це локальне дуже сильно різниться, особливо в просторовому його вияві в Нью-Йорку та Києві. Наслідком цього є те, що застосування теорій, що їх було створено для міст Західної Європи чи Північної Америки, є майже чи взагалі неможливим для пострадянського чи латиноамериканського контекстів. Наприклад, дебати навколо використання поняття сегрегації для українського контексту вказують на цю проблему.

 

Будівництво в Києві

Будівництво в Києві, 2017 рік. Джерело: Діана Андруник//The Village Україна

 

Міста країн Заходу останні десятиліття стикаються із сильним процесами соціально-просторової сегрегації, що великою мірою є наслідком розшарування на ринку оренди й відповідно витіснення робітничого класу в «гірші» й більш віддалені райони. В пострадянському контексті, де масова приватизація закріпила місця проживання людей, сегрегація може набувати кардинально інших виявів, як заґратованих спільнот новозбудованих житлових комплексів поряд із застарілим радянським типовим житлом.

Через це часто можна почути, що в українських містах сегрегації немає. Звичайно ж у нас немає сегрегації американського ґатунку. І бути не може! Історія наших міст дуже різна! Чи «наша» сегрегація якась неправильна? Звичайно ж, ні. Річ у тім, що наші міста менш досліджені, тому коли чуєш слово «сегрегація», то на думку спадає мапа чорних, латино й білих районів умовного Чикаго, а не хаотичність балконів у спальному районі Києва. І це хороша новина для тих, кому ця книга потрапила до рук. В українських дослідн_иць, активіст_ок, журналіст_ок велике поле для дуже важливої роботи. Дослідження місцевого контексту допоможе не лише краще зрозуміти, що та чому відбувається в наших містах, але й збагатити наявну теорію додатковим знанням.

На шляху глобалізації знання переклади — це надзвичайно важливо. В останні роки можемо бачити все більше перекладів «класики» літератури про місто: Йен Гейл, Джейн Джейкобс, а тепер і Девід Гарві заговорили з читачем українською. Такі переклади — це важливий крок у дискусіях про право на місто та міський розвиток, які є відносно новими, однак дуже активними в українському суспільному житті.

 

Елітне житло поруч із нетрями в Сан-Паулу

Розкішні апартаменти поряд із фавелою Параісополіс в Сан-Паулу, Бразилія. Джерело: Shutterstock

 

Але чому ж переклади з’являються саме зараз? Вже більше ніж десятиліття можемо спостерігати, як на місцях розвиваються міські ініціативи та рухи. І поступово цей розвиток впирається в більш загальний рівень — національний чи навіть глобальний. Саме тому саме зараз час звернутися до теорії, адже лише так можна переосмислити практику. Чим же «Бунтівні міста», книга написана не про український і навіть не про східноєвропейський контекст, може бути цікавою українському читачеві? Чи зможе вона допомогти в поступі до права на українські міста?

 

"Кожна наступна криза призводить до витіснення, сегрегації та накопичення боргів, збільшує нерівності."

 

Автор викладає низку концепцій, які аналізують глобальні процеси урбанізації. Наприклад, Гарві звертає пильну увагу на кризу як на неминучий етап капіталістичної урбанізації. Він пояснює, що іманентність криз є наслідком постійного накопичення капіталу через експлуатацію не лише людей, а й природних ресурсів та простору. Міста ж стають місцем розгортання цих криз, адже саме в містах і «осідає» накопичений капітал. Кожна наступна криза призводить до витіснення, сегрегації та накопичення боргів, збільшує нерівності. І такі тенденції є глобальними попри те, що в кожному регіоні мають свої локальні соціальні й просторові вияви.

Перспектива, яку пропонує дослідник, дає можливість поглянути на кожне сучасне місто як на простір конфлікту: класового, гендерного, етнічного та, врешті-решт, політичного. І що важливо для українських реалій — це те, що ця оптика підважує популістські методології трактування міських проблем, такі поширені в українській політиці. Кампанії кандидат_ок до міських органів влади часто майорять поясненнями негараздів чи то корупцією, чи то протиставленням «поганих» пострадянських реалій «правильним» західним.

У «Бунтівних містах» знаходимо інше трактування. Гарві наголошує, що місто формувалося як колективний простір і час, а саме тому приватизація простору та використання його для накопичення не може не викликати суперечностей. 

Але Гарві пропонує й альтернативу. Навіть більше, він аргументує, чому ця альтернатива може й має з’явитися саме в сучасному місті. В останніх розділах книги автор порушує питання спротиву руйнації колективного в містах. І що цікаво, мова йде аж ніяк не про локальну боротьбу за конкретні простори. Альтернатива в боротьбі, що поєднує питання, які нібито прямо не стосуються міських проблем. Це проблеми доступності природних ресурсів, гендерної рівності, антирасизму, зрештою питання, кому належить влада. Саме так Гарві актуалізує ідею, ключову для розуміння міських процесів, ідею про те, що міське — це суспільне, а суспільне — це міське. 

 

"Місто формувалося як колективний простір і час, а саме тому приватизація простору та використання його для накопичення не може не викликати суперечностей."

 

Досвіди українських міст лише підтверджують, що боротьба за спільне в місті охоплює проблематику, що виходить за межі боротьби за простір. Як приклад наведу кілька історій про право на місто зі Львова. У 2014 році Левандівський парк та кінотеатр «Супутник» опинилися під загрозою забудови багатоповерхівкою. Міська влада, як часто буває в таких випадках, сприяла планам трансформувати простір. Але завдяки зусиллям місцевої громади та громадських організацій цей простір вдалося залишити вільним та почати розвивати в колективних інтересах. Наразі парк продовжує бути зоною дозвілля, а кінотеатр зусиллями місцевої громади функціонує як культурний центр. Право на простір стало правом на культурне життя громади, на спілкування та відпочинок. Але не лише такий вияв може мати право на місто.

 

Фестиваль Параджанова в Левандівці

Міжнародний фестиваль Параджанова в «Супутнику». Джерело: Facebook-сторінка «Фестиваль Параджанова в Левандівці»

 

Влітку 2020 року профспілці медиків, клієнтам стоматологічної клініки та громадській організації «Народна дія», що займається міськими проблемами, вдалося захистити 3-тю комунальну стоматологічну лікарню. Міська рада планувала закрити заклад, приєднавши його до іншого, а відповідно — і звільнити приміщення, що знаходиться в активному районі міста. Плани щодо подальшого використання простору не були публічним, але для активістів було очевидно, що простір буде комерціалізовано. Адже саме це відбувається з іншими будівлями в привабливих для бізнесу частинах міста. Наразі клініка функціонує як комунальна та продовжує приймати пацієнтів на некомерційній основі. Право на місто стало правом на доступну медицину.

 

"Феміністична спільнота Львова звертає увагу на небезпеку, що з нею щодня стикаються жінки у міському просторі."

 

Зв’язок між правом на місто й гендерною рівністю щороку проговорюється на маршах «Поверни собі ніч». Феміністична спільнота Львова звертає увагу на небезпеку, що з нею щодня стикаються жінки у міському просторі. Так відбувається, бо колективні блага, такі як освітлення вулиць чи інфраструктура для зручного пересування з дитячими візочками, виступають менш важливими в порівнянні з інтересами забудовників.

 

«Поверни собі ніч» у Львові

Марш «Поверни собі ніч» у Львові, 2020 рік. Джерело: Феміністична майстерня

 

Це лише декілька прикладів боротьби за право на місто одного українського міста. Схожа динаміка існує не лише у Львові. І вже вона зараз творить візію альтернативи для наших міст та нашого життя у них. У боротьбі за право на місто немає маленьких або великих революцій. Нехай «Захопи Волл-стріт», що вітає Гарві в цій книзі, і не змінив світ докорінно, але він дав поштовх до низки протестних рухів, що продовжують перетягувати канат у сутичці зі статус-кво. Так само й активісти міських ініціатив в Україні часто апелюють до досвіду, який вони здобули під час Майдану. Виборювання право на місто — це довгий процес, і він триває тут і зараз.

Наостанок хочу наголосити, що ідеї та аналіз Гарві — це важливий, але далеко не вичерпний крок до відповіді на питання, що робити з українськими містами. А відповідати на це — яку житлову політику впроваджувати, яким чином створювати комфортні й безпечні простори, що робити з деіндустріалізованими просторами — доведеться нам самим, українським активіст_кам через винайдення й перевинайдення механізмів самоорганізації й захисту своїх прав, дослідни_цям через пильний емпіричний аналіз локального контексту та громадян_кам через активну участь у творенні майбутнього міст, нашого спільного майбутнього.

Авторка: Альона Ляшева

Передмова до: Гарві Д. Бунтівні міста. Від права на місто до міської революції. — К.: Медуза, 2021.

Share