«ДОВГИЙ ЧАС ПАНУВАЛА ХИБНА ДУМКА, ЩО РОБІТНИКІВ-МІГРАНТІВ НІЗАЩО НЕ ВИЙДЕ ОРГАНІЗУВАТИ НА ЗАХИСТ ЇХНІХ ТРУДОВИХ ПРАВ»

  • 09 November 2012
  • 1346
«ДОВГИЙ ЧАС ПАНУВАЛА ХИБНА ДУМКА, ЩО РОБІТНИКІВ-МІГРАНТІВ НІЗАЩО НЕ ВИЙДЕ ОРГАНІЗУВАТИ НА ЗАХИСТ ЇХНІХ ТРУДОВИХ ПРАВ»

Розмовляла Анастасія Рябчук

Переклад з англійської Ніки Пони

Кім Вос – декан факультету соціології Університету Каліфорнії в Берклі, досліджує суспільні рухи, міграцію і робітничий рух США.

– Останнім часом в американській соціологічній літературі побільшало досліджень про трудових мігрантів. Зараз ці робітники приваблюють значно більше академічної та громадської уваги, ніж іще кілька десятиліть тому. Як би Ви пояснили таку зміну фокусу?

– Раніше я досліджувала працю та робітничі рухи у США, часто порівнюючи їх із Західною Європою. Нещодавно я проводила дослідження протестів за права мігрантів у США, зосереджуючись на дискурсах щодо трудової міграції. Впродовж ХХ століття у американському робітничому русі відбувався спад кількості членів профспілок, дуже різкий та прикрий. Потім у дев’яностих ми бачимо сильний поштовх до переосмислення робітничого руху. Деякі профспілки вирішили змістити центр їхньої уваги з кваліфікованих місцевих робітників, як то було раніше, на некваліфікованих робітників-мігрантів. Ви, мабуть, чули про кампанію «Справедливість для прибиральників» у Лос-Анджелесі?

– Так, про це є фільм Кена Лоуча – «Хліб та троянди».

– Точно, він саме про це! Коли кампанія досягла успіху, змінилась звична думка, що організувати робітників-мігрантів неможливо, особливо тих, що не мають документів, оскільки вони бояться депортації і так далі. Після «Справедливості для прибиральників» цей погляд змінився настільки, що тепер єдиними робітниками, яких можна організувати, вважають робітників-мігрантів! Неймовірно, як лише одна кампанія може змінити наш хід думок.

– Це було питання лише хибного ходу думок, чи структурні умови також змінились? Працівники- мігранти почали організовуватись лише зараз, чи просто люди не помічали їх раніше?

– Можливість організації випливає водночас із наявної структури та з того, чи люди бачать цю можливість. Я думаю, що довгий час панувала хибна думка, що робітників-мігрантів нізащо не вийде органі- зувати на захист їхніх трудових прав і, як наслідок, лідери профспілок ніколи і не намагались це зробити. Структурно також відбулись певні зміни: невипадково ці протести відбулись в Лос-Анджелесі, де все більше і більше домінує мігрантська робоча сила, в основному з уражених війною регіонів Центральної Америки. Тому щоб не відмовлятись назавжди від самої ідеї профспілок, треба було спробувати працювати з мігрантами. Це означало не лише переосмислення ідеї можливості організації мігрантів, але також переосмислення того, як їх організувати. Наприклад, у США існує закон, що визначає працедавця як людину, котра безпосередньо платить тобі зарплатню, але багато робіт у сфері послуг передовірені по контракту.

– Якщо для закону це не типова ситуація, чи означає це, що стратегії профспілок будуть іншими та більш радикальними? В останньому номері нашого журналу ми проводили інтерв’ю з лідером профспілки, який працює з незахищеними поденними робітниками в будівництві; оскільки ці робітники зазвичай не мають контрактів, найвпливовішим методом захисту їхніх прав він вважає погрози та шантаж працедавця. Які стратегії робітників без документів у ситуації, яку описуєте Ви?

– Вони точно інакші, у деяких випадках справді більш радикальні. Ключовою є тактика громадського присоромлення власників, які наймають цих передовірених. Казати клієнтам: «Не їжте цьому ресторані, бо тут експлуатують робітників!»

– Антиреклама…

– Так. Закони в США багатогранні, тож профспілки змогли досягти покращення в охороні здоров’я та безпеці навіть без звичних колективних договорів, а завдяки подачі індивідуальних скарг, скаргу за скаргою. Тож існують спроби тиснути з різних сторін – включно із застосуванням політичних важелів – використовуючи будь-яку можливу точку тиску.

– Часто місцеві робітники звинувачують мігрантів у «соціальному демпінгу», коли ті погоджуються на нижчу заробітну плату та гірші умови праці, знижуючи таким чином загальні стандарти. У деяких випадках злість перетворюється на расизм. Наскільки поширені такі настрої серед американських робітників і що роблять профспілки щодо цього?

– Довгий час головна американська профспілка AFL-CIO (Американська федерація праці і Конгрес індустріальних організацій) не підтримувала спроби організації робітників-мігрантів; зміна на початку цього століття була наслідком довгострокових політичних зусиль таких профспілок, як SEIU (Міжнародна профспілка працівників сфери обслуговування) and HERE (Профспілка працівників готелів та ресторанів). Як тільки відбувся цей перехід, розпочався період внутрішньої просвітницької роботи, щоб переконати робітників у необхідності організації іммігрантів. Але все одно є проблеми. Роджер Валдінгер написав дуже гарну статтю «Чи послідовників поведуть?» (Will the followers be led?), проаналізувавши дані щодо ставлення членів профспілок до працівників-імігрантів та як воно змінилось після 2005-06-го, після змінии політики AFL-CIO. Результати не такі оптимістичні, як хотілося б. Що дійсно важливо, так це те, що SEIU представляє найнезахищеніших робітників: небілі робітники стали їхньою моральною основою, так би мовити. Хоч ця профспілка також об’єднує робітників лікарень, громадського сектору – тих, хто кваліфікований та має гарно оплачувану роботу, – та все ж вони можуть сказати: «Ми захищаємо робітників на низах, не тільки привілеї тих робітників, які вже в кращих умовах».

– Є також відмінність між робітниками- мігрантами, які є помітними для загалу (скажімо, ті, хто працює в ресторанах чи прибирає на вулицях) та робітниками, які працюють на потогінних підприємствах чи ізольованих фермах, подалі від людського ока…

– Дуже влучно! Власне, прибиральники працювали вночі, і це була одна з проблем, яку вони мали вирішити. Вони виходили на вулиці вдень, щоб сказати: «Ці речі не робляться самі по собі», — якщо б вони всі припинили прибирати офіси, то роботу фінансового сектору в усіх американських містах було б заблоковано. Таким чином вони намагались зробити свою роботу видимою. Також є «Об’єднання студентів проти потогінних підприємств», робітники текстильної промисловості «UNITE», які говорять про потогінні підприємства у текстильній індустрії. Простіше організуватись у готелях, чимось схожих на фабрику (наприклад, всі бачать одне одного), ніж у текстильній промисловості, де люди працюють у маленьких магазинах чи навіть з дому. Але я думаю, що це не стільки специфіка галузі, скільки нестача творчих людей, які б думали, як можна об’єднуватись за різних обставин. Наприклад, у книзі «Об’єднуючись заради прав імігрантів» (Rallying for immigrant rights), яку ми видали з Ірен Бльомрад, є розділ про «імігрантські поїздки» (immigrant rides), влаштовані HERE та SEIU, щоб справді змінити ставлення до робітників-мігрантів, використовуючи стратегії антирасистських поїздок (freedom rides) шістдесятих років. Учасники їздили на цих автобусах та зупинялись у різних місцях, щоб агітувати за імміграційні реформи та водночас спробувати об’єднати разом церковні, громадські та робітничі групи для боротьби за права імігрантів. І якщо глянути на мапу протестів щодо прав робітників мігрантів за останні роки – в Небрасці чи інших місцях, де раніше не було протестів, — то видно, що вони відбулись саме там, де пройшли ці поїздки на підтримку мігрантів, тому це був великий успіх!

– Здається, використання прикладів з історії – це дуже гарна стратегія. Чи використовують профспілки якісь інші приклади, щоб мобілізувати різні групи? Беручи до уваги той факт, що багато мігрантів походять з Латинської Америки, де існують радикальні релігійні традиції теології звільнення, чи може бути релігія одним з таких прикладів?

– В одному з розділів нашої книги автори показують, що у Лос-Анджелесі католицька церква хоч загалом і підтримувала робітників, але використовувала дуже обережні стратегії, на зразок лобіювання. Лише нещодавно вона почала більш охоче виходити за рамки цих боязких тактик та підтримувати демонстрації. Профспілки намагаються використовувати релігійні символи – наприклад, організовуючи богослужіння на важливе католицьке свято, пов’язуючи його з тим, за що ведеться боротьба. Також оскільки трудове законодавсто скероване проти профспілок – як у процесі визнання профспілки, коли працедавці можуть вповільнити процес виборів і тим часом звільнити активістів, — профспілки почали просувати європейську систему визнання: профспілка створюється у момент, коли є достатньо робітників, що проголосують «за». Тож часто робітники йдуть до священика чи іншої авторитетної людини, яка би їх підтримала і була би незалежним свідком при голосуванні і підрахунку голосів.

– Як щодо об’єднань на основі спільної країни походження? Чи вони допомагають робітникам- мігрантам?

– Так, звісно! Такі об’єднання існують не лише для вихідців з певної країни, є навіть організації жителів певних міст Мексики, які збирають гроші на розбудову рідних міст. Мігранти також привозять інших членів своїх спільнот, щоб ті працювали в полі чи деінде. Подібну ланцюгову міграцію працедавці використовували, щоб уникнути робітничих протестів: робітники, що рекомендували своїх друзів та родичів «ручаються» за їхню роботу та гарну поведінку та мають гарантувати, що ті не створять проблем, — але так само можна спробувати зробити ці мережі прихильними до профспілок, уяви, наскільки більш успішними можуть бути протести в такому випадку!

– Чи існує расизм серед імігрантів з різних країн? Чи можуть згадані об’єднання на основі країни походження чи релігії стати на заваді міжнародній солідарності робітників-мігрантів з різних частин світу?

– Та навіть з різних частин Мексики! Чи Центральної Америки та Мексики. Іншим ускладненням є те, що робітничий рух в Мексики схожий на китайський: я не хочу перебільшувати, але в Мексиці держава так само намагається контролювати робітників за допомогою профспілок, тож більшість не має попереднього досвіду робітничої солідарності і до них доводиться говорити іншою мовою. Чи в’єтнамські або китайські мігранти: багато з них дуже антикомуністично налаштовані, вони не хочуть навіть чути слово «профспілка». У цих випадках ми маємо розуміти, що релігійні та громадські об’єднання теж часто займають активну позицію у робітничих питаннях та з ними можливо працювати – необхідно лише перекладати, інтерпретувати вимоги профспілок на мову, що приваблює, говорить до цих різних груп.

– Наскільки сильне усвідомлення робітниками глобального контексту класової експлуатації? Часто місцеві робітники кажуть: «Ми не расисти, просто ми хочемо зупинити міграцію та закрити кордони, щоб мігранти не забирали нашу роботу», не розуміючи, що закриттям кордонів проблеми безробіття не вирішити…

– Були деякі спроби влаштувати кампанії міжнародної солідарності: в портах, готелях, текстильній промисловості, але, на жаль, не дуже вдалі…

– А як щодо риторики про мігрантів як загрозу місцевій культурі?

– На відміну від Західної Європи, де мігранти представлені як загроза місцевій культурі, у США наголос не стільки на культурі, скільки на нелегальності – криміналізується сам факт приїзду. Навіть з культурою: не те щоб іммігранти привносили погані цінності, просто вони не-американці, бо не знають англійської. В прибережній зоні Каліфорнії вся виборча література перекладається китайською, в’єтнамською, іспанською, існує багато двомовних шкіл, але республіканці проти цього. Інша відмінність від Європи полягає у тому, що за законом США не існує розрізнення на кваліфікованих та некваліфікованих мігрантів, оскільки імміграційна політика фокусується на возз’єднанні сім’ї. Я вже згадувала стратегію найму членів родини, яка переважає на півдні США (так звані штати «з правом на роботу», тобто, з суворими антипрофспілковими законами) та поширюється в інших місцях. Ми бачимо цілу інфраструктуру, що має гарантувати, що робітники ніколи не захочуть організуватись. Окрім цієї системи «ручання» та контролю над іншими робітниками, також існують обов’язкові збори, куди всі змушені ходити та де з робітників проти їх волі роблять постійних глядачів антипрофспілкових пропагандистських фільмів (це трапляється одразу після найму людей та точно коли десь відбувається робітнича кампанія), особистісні тести, що мають показати, чи схильна людина до протестів у разі порушення її трудових прав, тимчасові контракти, що не пропонують жодної певності. Але як я вже зазначила: якщо хтось спроможеться зробити ці орієнтовані на сім’ю та батьківщину мережі прихильними до профспілок, тоді робітничий рух стане вдвічі сильнішим.

Опубліковано в Спільне: журнал соціальної критики. – 2012. – № 5. – С. 114-117.

Читайте також:

ЗА КРОК ДО АМЕРИКАНСЬКОЇ МРІЇ: ТРАГЕДІЯ 72 МІГРАНТІВ

Люмпен-буржуазія і гангстерський капіталізм у Колумбії (Роман Вега Кантор)

Кров на шляху

«Формується образ мігранта як загрози національній безпеці» (інтерв’ю з Максимом Буткевичем)

Лукавые цифры и обманчивые теории: о некоторых современных подходах к изучению мигрантов (Виктор Шнирельман)