Тарас Саламанюк
«Привид ходить по Мережі — привид піратства».
Схоже, що «піратську вольницю» в Україні таки хочуть прикрити. Кілька днів тому два найбільші безкоштовні мультимедійні сервіси — fs.to і ex.ua — закрила кіберполіція. Такі події симптоматично збіглися з карколомним падінням позицій України за останні 5 років у нещодавно опублікованому рейтингу свободи слова в інтернеті. Виходить, якщо не наближаємося до «цивілізованого» західного світу громадянськими стандартами, то хоча би бізнес-умовами через захист авторського права. От тільки розплачуються за таку «євроінтеграцію» рядові громадяни. В умовах катастрофічного зниження платоспроможності ми просто не здатні дозволити собі «легальний» комерційний мультимедіа-контент в інтернеті. А вдаватися до більш витончених методів «піратства», до того ж криміналізованого, задля потрібного контенту зможе далеко не кожен із нас. От і виходить, що більшість українців із такими нововведеннями буде відрізано від сучасних культурних благ. Але кого з можновладців це цікавить. Головне ж — виконати вимоги перед західними партнерами…
Утім, повернімося до самого авторського права. Переглядаючи дискусії про дії української влади, що раптом чимдуж узялася захищати інтелектуальну власність, я помітив одну цікаву річ. Справа в тому, що навіть супротивники таких нововведень — а їх немало (хто ж захоче добровільно відмовитися від контенту?) — не піддавали сумніву саму концепцію авторського права. Сумнівними для них залишалися лише дії, спрямовані на його раптове утвердження в злиденних реаліях українського суспільства. Мовляв, не хочеш викорінювати корупцію / захищати країну / розвивати економіку (потрібне підкреслити) — займися боротьбою за авторське право в зубожілій країні. Інша річ багаті країни — там це цілком нормально, бо й гроші, і ринок водиться. Не те що в нас.
На мою думку, такий підхід принципово неправильний. І ось чому. «Ненормальність» починається ще в західних країнах. Річ у тім, що авторські права на інтелектуальну власність рідко коли належать безпосереднім творцям — себто авторам. Переважно орендовані (в кращому випадку) чи викуплені (в гіршому), твори перебувають у власності транснаціональних мультимедійних корпорацій. У бізнесі цих корпорацій є одна проблема — мережева інформація, якою вони торгують, має неприємну побічну властивість розповсюджуватися без перешкод, уникаючи будь-яких угод та ґешефтів. Відтак ще на початку нульових років шляхом законодавчого лобі ці корпорації домоглися ухвалення законодавчих норм, що обмежують вільне розповсюдження інформації онлайн, перетворюючи її на старий-добрий продукт із офлайну та погрожуючи жорсткими санкціями за порушення цієї умовності. Тисячні чи навіть мільйонні штрафи в деяких країнах на Заході за нелегально завантажений контент — це з їхнього репертуару. Судове переслідування за таким звинуваченням призвело до самогубства американця Аарона Шварца. Але чому доля якихось злочинних «піратів» має цікавити мультимедіа-корпорації — їм важливо лише забезпечити свій надприбуток.
Утім, зовсім інший вимір «ненормальності» починається, коли такі драконівські норми починають застосовувати до бідних країн, як-от Україна. І справа не тільки в платному — тобто фактично неможливому — перегляді фільмів, прослуховуванні музики чи читанні книжок в інтернеті. Хоча це питання теж має важливу культурну вагу. Справа також у значно ширшому спектрі інформації, захищеної авторським правом — від актуальних наукових статей до передових технічних розробок. Можливість доступу до таких знань дає неосяжні економічні перспективи і, по-суті, слугує джерелом могутності в сучасному світі. Тож не дивно, що приховування їх за коштовними ліцензіями та неприступними патентами в межах кордонів та корпорацій слугує одним із основних стовпів сучасного імперіалізму. Ми вам машини, а ви нам… — банани! Тільки в українських умовах скоріше залізну руду й олію. Виходить, насильне утримування України та іншого «третього світу» в особливому інтелектуальному режимі вигідне світовим надпотужним гравцям. І увесь скандал із закриттям fs.to і еx.ua — лише вершина айсберга.
Та монолітність цього інтелектуального режиму — лише враження, що його намагаються нав’язати імперіалістичні надпотуги. Звісно, у випадку порушення умов авторського права проти країни, яка це зробила, буде застосовано санкції та інші анафеми «цивілізованого» світу. Але гра варта свічок. Як показує історичний досвід, світові гегемони на шляху свого становлення часто не гребували ігноруванням вимог «правовласників» задля налагодження власного інтелектуального виробництва. Наприклад, американці у 18-19 століттях довго сварилися з Британією через вперте небажання миритися з «цивілізованим» інтелектуальним правом — вони за безцінь «піратили» культурні книжкові надбання метрополії [1]. Щось схоже в сфері промисловості ми зараз спостерігаємо і в Китаї.
Але, можливо, це приклади не для вітчизняної ситуації? Що в цьому випадку може зробити квола українська держава, вже й без того затиснута фінансовими кредитними зобов’язаннями? Відповідь проста – відмовитися й від одного, і від другого. Ще раніше на «Спільному» ми публікували низку статей із аналізом можливості проголошення Україною фінансового дефолту за зовнішніми борговими зобов’язаннями. Деякий зарубіжний досвід (наприклад, Аргентини) показує успішність цієї радикальної стратегії для нарощування економічного потенціалу після стагнації й успішного списання значної частини боргу в підсумку. Чому ж разом із цим не скомбінувати інший дефолт, інтелектуальний — перестати дотримуватися накинутого імперіалістами режиму авторського й патентного права. Вигода від такого рішення очевидна — під час перших, буремних дефолтних років воно давало би можливість хутко нарощувати конкурентоздатне передове промислове виробництво, користуючись «піратськими засобами». Це нарощення могло би відбуватися не тільки за рахунок власних внутрішніх зусиль. Країна, що запровадила б скасування патентного режиму, стала б на міжнародному ринку чимось на кшталт офшору, тільки для наукових і технологічних розробок. Адже вона би надавала змогу дрібнішим ринковим гравцям нічого не платити більшим гравцям за використання «їхніх» запатентованих технологій. Тільки уявіть, який тут колосальний потенціал іноземних інвестицій у високотехнологічне виробництво!
Безумовно, разом із вигодами інтелектуальний дефолт зумовив би й ризики. Лідери нового світового порядку, що тримається на обмеженні доступу до інформації, навряд чи захотіли б просто так прощатися зі своїми перевагами. Відтак «цивілізована» світова спільнота, ймовірно, погрожувала би «піратській» державі вкрай суворими санкціями. Однак суть у тому, що частину з них уже й так включено в санкції за фінансовий дефолт, що теж передбачає немалий санкційний пакет. А пряме воєнне вторгнення для «пацифікації» непокірної країни в таких випадках однозначно виключено статутом ООН. Отож, два дефолти в поєднанні дозволили би мінімізувати ризики, тоді як вигоди тільки зросли б.
Разом із тим, дефолт інтелектуальний веде нас значно далі, ніж дефолт фінансовий. Він відкриває перед нами утопічний обрій цілком вільного обміну інформацією в мережі, яку всі корпорації-правовласники так чи інакше хочуть запакувати в обгортку товару. І перед цим всякі там fs.to чи ex.ua блякнуть. Адже, власне, вони теж паразитичні бізнес-моделі, що продають нам хай не прямо контент (для цього ми надто бідні), але натомість усілякі брязкальця через рекламу. А в країні, де вся інформація стає вільною й перестає бути власністю, будь-який громадянин може зберігати в себе чи на громадських серверах цікавий контент без необхідності купувати його чи то прямо, чи то по-хитрому через перегляд реклами.
Безумовно, такі нововведення покладають на суспільство відповідальність. Що робити з авторами, прямими авторами — митцями, науковцями, інженерами? Адже їм як-не-як треба гарантувати сите життя в умовах, коли корпорації не заплатять навіть жалюгідних відкупних за їхню інтелектуальну працю. Не біда. У системі, чиї утопічні обрії відкриває «інтелектуальний дефолт», авторська праця могла би винагороджуватися прямим еквівалентом — задоволенням потреб замість примарних гонорарів, цілком і повністю відданих на волю ринку. Побудована на передових «піратських» засадах наука й техніка знімає всі попередні штучні обмеження для свого розвитку — більше жодних патентів, жодних ліцензій та комерційних таємниць. Усе відкрито для обміну та дискусії! Думаю, очевидно, що такий підхід не лише дає економіці неабияку моментальну конкурентоздатність та інвестиційну привабливість у світі, але й казково прискорює її науково-технічний прогрес. Зокрема в напрямі автоматизації, де розробки зараз скуто багатьма бар’єрами інтелектуальної власності, і вони не можуть синергетично посилювати одна одну. Відтак із досягненнями відкритої автоматизації процес створення практично будь-якого продукту зводиться майже нанівець — адже більшість роботи виконуватимуть автомати. Автор хоче пообідати? Без проблем! Ось вироблена автоматизованою виробничою ланкою поживна їжа. Відпочити в затишку? Ось, будь ласка, нещодавно поставлене нашими будівельними роботами та індивідуально відконфігуроване модульне житло. Одягнутися в обновку? Чудово! Тут автоматично перероблена зі вторсировини та чудово припасована до статури одежина.
Але дозвольте повернути вас із цих заманливих «піратських» обріїв у сьогоднішню Україну. Країну, розкладену бідністю й корупцією, розтягнуту імперіалістами на сфери впливу, навантажену неймовірним боргом і деградацією економіки. Країну, що стрімко прямує до жалюгідного статусу «аграрної наддержави», полишивши свої колишні науково-технічні здобутки. Що може бути далі від утопічних горизонтів вільного знання та безкоштовного автоматизованого виробництва? І все ж дорога туди є. Вона лежить через перетворення привида піратства, яким нас соромлять політики й лякають інвестори, на політичні вимоги. Вимоги до декриміналізації індивідуального піратства, державної стратегії двох дефолтів (фінансового та інтелектуального) й побудови на їхній основі конкурентоздатного в ринковій економіці виробництва, що зі своїм наростанням прогресивними засобами створюватиме автоматизовану мережу забезпечення основних людських потреб.
Примітки:
- Коротко з історією «війн авторського права» між Британією та США можна ознайомитися в першому розділі цієї статті. Більш розгорнутий опис тогочасних подій викладено в цій книзі. ↩