Післявоєнне відновлення — це ще один шанс переосмислити наші погляди на міста, в яких ми живемо. Ми можемо відновити те, що знищили російські загарбники, але чи вдасться зменшити нерівність та неінклюзивність українських міст, їхню хаотичну забудову, й створити комфортні для життя простори?
Ми раді, що в Україні є люди, які ставлять собі такі питання. Ще більше радіємо від того, що такі ініціативні групи виникають в Одесі, адже саме в цьому місті девелопери диктували умови розвитку впродовж багатьох років. Команда молодих архітекторів «Stripe Architects» з Одеси та Бранденбургу стверджує, що має альтернативний план для післявоєнного облаштування наших міст.
Як вони збираються «оживити» старий житловий фонд, що таке соціальна справедливість у контексті містобудування, до чого тут апетити девелоперів, і чи потрібен у наш час генеральний план? Про все це ми поговорили з Максимом Бадьорним, одним із учасників «Stripe Architects».
Хто такі «Stripe Architects» і чим вони займаються в Одесі?
Спочатку ми займалися архітектурою, але згодом занурилися в міське планування, зрозумівши, що ніхто в Одесі не працює з ним у тому масштабі, в якому нам би хотілося. Ми від початку підійшли до міського планування не як до способу заробітку, а як до можливості допомогти людям і покращити місто. Але, почавши цей проєкт три роки тому, ми зіткнулися з відсутністю альтернативного бачення розвитку міст. І якщо активісти критикували девелоперську забудову, то звичайні люди, не пов'язані зі сферою міського планування чи архітектури, казали: «А як інакше?». Тому ми взяли на себе відповідальність продемонструвати фізичне уособлення наших принципів.
З невеликим колективом із п'яти осіб ми взялися робити генеральний план для Одеси. Ми просто хотіли показати людям альтернативний варіант розвитку і не мали надій, що муніципалітет його прийме. Серце країлось від того, як руйнували Одесу — було багато скандальних, нелегальних девелоперських проєктів. Ми розуміли, що від міста нічого не залишиться, якщо не почати діяти. Тому вирішили організовувати різних людей — тих, хто цікавиться велоінфраструктурою, житлом, парками або іншим благоустроєм. Нам хотілося об'єднати все в одному генплані і показати людям — щоб домогтися хоча б однієї зміни, треба мати більш цілісний підхід до міста. Одні позитивні зміни впливають на інші, формуючи загальну картину.
Ваш проєкт створювався як загальний генеральний план?
Так, наразі в українських містах дуже реактивний підхід до планування — формально генплани існують, але це скоріше зонування, яке часто не відповідає реальності міста. У кращому разі є департамент планування, куди приходять девелопери і розповідають, що вони хочуть зробити, яку ділянку міста «освоїти». При цьому всі нібито працюють без корупції та з найкращими намірами. Насправді ж муніципалітетам потрібна проактивна позиція, і вони мають на макрорівні планувати міста. В самій Одесі генплан абсолютно не відповідає дійсності, це просто набір дивних начерків.
Поговорімо про ваш проєкт у контексті найактуальніших подій, пов'язаних із війною, з урахуванням руйнувань, яких російська армія завдала місту.
Якщо говорити про Одесу, то не можна забувати й про руйнування, які заподіяли девелопери. В Одесі, на щастя, немає масштабних руйнувань від війни, постраждали лише окремі будівлі.
А наскільки Одеса постраждала від обстрілів?
Багато хто бачив у новинах, що ракета влучила в багатоповерховий житловий будинок, тоді загинуло восьмеро людей, включно з дитиною. Але, на щастя, будівлю відновлюють, там вже живуть люди, і найближчим часом, можливо, повернеться ще більше жителів.
У нас було багато вибухів за час війни: торговий центр [«Рів'єра»] на околиці міста повністю знищили. Зараз він поступово відкривається. Загалом в Одесі є точкові руйнування, які можна відновити локально. Але з погляду містобудування, найбільше місту поки що загрожують локальні девелопери. Я сподіваюся, що Одеса уникне масштабніших руйнувань. А от іншим містам, які сильно постраждали або були повністю знищені, потрібне містобудівне втручання.
Сподіваємося, що принципи, які ми розробили в цьому проєкті, допоможуть містам не лише відновитися, а й стати кращими, ніж вони були до війни. У перші місяці повномасштабного вторгнення ми боялися, що коли настане час відновлювати зруйновані міста — це стане ще одним способом для девелоперів заробити грошей на державних контрактах. І це буде середовище, яке абсолютно не стимулює розвиток і відновлення спільноти цих міст. У межах проєкту ми хотіли створити підґрунтя для позитивного розвитку громади.
Зараз в Одесі, умовно кажучи, єдині, хто управляє розвитком міста — це девелопери. Вони купують ділянки розміром з невеликий район і починають там будівництво. Ці ділянки дуже часто відірвані від міста і паразитують на системі транспорту, освіти, міських комунікацій.
Ми вважаємо, що можна модифікувати сам процес будівництва. Я наведу приклад: у Німеччині є така практика як «Baugruppe». Ми її називаємо «колективне будівництво». Як звичайна людина в Україні отримує житло? Вона берете гроші і купує житло, яке побудував девелопер. Той отримує прибуток, це — суть його бізнес-моделі. «Колективне будівництво» виключає девелопера з процесу та передає контроль безпосередньо людям. Наприклад, десять осіб кооперуються, збирають капітал і, безпосередньо спілкуючись з архітектором, будують житло, яке задовольняє їхні потреби і не коштує дорожче, аніж у девелопера. Так люди самі вирішують, як виглядатиме їхній будинок, благоустрій подвір'я і так далі. Але, на жаль, зараз в Україні складно реалізувати щось подібне, бо в Одесі та в інших містах мало невеликих ділянок. Одна справа будувати колективно будинок на десять квартир, а інша — на сотню. Тому в нашому проєкті ми модифікували структуру міста так, щоби в ній з'явилася достатня кількість невеликих ділянок, на яких можна запустити такий новий вид будівництва.
Одеса знана своєю хаотичною забудовою. У деяких районах ціни на нове житло навіть перевищують київські. Що відбувається із цим зараз? Чи вплинуло повномасштабне вторгнення на основних акторів ринку нерухомості: забудовників, чиновників, девелоперів?
Девелопери зараз практично перестали будувати, ймовірно, хвилюються за свій капітал та інвестиції. Влада взагалі не виділяє грошей на ремонти вулиць і реновації. Ці процеси зараз заморожені, а будівництво в місті повністю призупинено. При цьому в Одесі ціни на житло фактично не змінилися.
Ви розробляєте проєкт з якісним дизайном соціального середовища. Як ви у ньому інтегруєте принципи соціальної справедливості, зокрема в контексті цін на житло?
Міське планування має бути в авангарді руху за соціальну справедливість, тому що середовище найбільше впливає на людину та її можливості. Колективне будівництво, про яке я говорив раніше, створює малоповерхову забудову, як-от у центрі Києва чи Одеси. Ці будівлі формують квартали, усередині яких знаходяться кілька дворів. У такому середовищі людям легше взаємодіяти та організовувати згуртовану спільноту навіть на рівні двору. Об'єднавшись для будівництва і проживаючи разом, люди будуть більш схильними підтримувати одне одного. Наприклад, сусіди можуть допомогти з роботою, якщо у вас немає грошей; ви можете попросити когось із них доглянути за дитиною тощо. Соціальна мережа у такому середовищі може згладжувати деякі життєві проблеми. У девелоперській або багатоповерховій забудові це неможливо.
Сьогодні деякі девелопери переходять на більш «модний» тип забудови, який імітує квартальну, але це все ті ж 20-поверхівки, просто перекинуті набік і розтягнуті горизонтально. Така забудова схожа на гарне середовище, проте це все одно статичні величезні райони зі слабкими перспективами для розвитку. Вони не зрівняються з органічним середовищем, яке формувалося поступово в центрах міст України і взагалі всього світу. Якщо дати людям можливість впливати на проєкт будівництва, це створить набагато міцніший зв'язок із місцем, у якому вони житимуть. За таких умов любов людей до дому розповсюджувалася б і на місто.
Це особливо важливо під час відновлення міст, які знищені або дуже сильно постраждали від війни. Якщо туди прийдуть девелопери, то вони побудують готове місто, з яким у людей не буде зв'язку. У колективному будівництві ви скажете: «Ось мій дім, я його побудував». Це створює зовсім інше ставлення до міста — люди не сприймають його як продукт, як річ, місто стає чимось справжнім.
Інший важливий аспект розвитку міста, який має величезний вплив на соціальну справедливість — це транспорт. Цілісне міське планування та формування більш людиноцентричного середовища звільняє людей від автомобільної залежності. Зараз, якщо ви живете в спальному районі без доступу до транспорту, ви витрачаєте величезні гроші на автомобілі і бензин. З адекватно організованим громадським транспортом, а ще краще — з децентралізованим середовищем, яке дає змогу ходити пішки або їздити на велосипеді, ви можете пройти кілька кварталів і потрапити на роботу. Це дає змогу економити час та гроші. Відповідно, ви можете більше часу приділити сім'ї, хобі, роботі. Загалом у людей з'являється більше влади над своїм життям.
Ви цікаво розповідаєте про соціальний аспект формування певних комун, а також про участь людей у будівництві й відбудові. А що необхідно зробити, аби їхню думку почули? До кого треба звернутися, які етапи пройти?
Думка людей має не просто враховуватися, вона повинна стати вирішальною. Я не зможу зараз описати весь процес, усе це враховано в нашому проєкті. Для початку потрібно змінити середовище, щоб земля стала більш доступною для людей. Також необхідно дати зрозуміти муніципалітетам міст та іншій владі: такі можливості існують.
Принципи, яких ми дотримуємося, — не дуже популярні, але сьогодні вони знаходять своє застосування у Європі, наприклад в Берліні, де вже багато житла побудовано за концепцією «Baugruppe». Існує безліч інших способів ініціювати процес будівництва. Ми сфокусувалися на колективному будівництві як на найбільш близькому для нас. Там теж є свої нюанси, але однаково воно краще, ніж девелоперські двадцятиповерхівки.
Важливо, щоб муніципалітети почали розуміти про що йдеться, і щоб у міст, які постраждали, з'явилася автономія для створення міських планів розвитку. Якщо вони виділять ділянки під такі проєкти, то разом зі спільнотою архітекторів, яка зможе допомогти людям (і яку може субсидувати держава), постраждалі міста матимуть змогу потихеньку відбудовуватися. Перед цим треба адаптувати міську інфраструктуру, виокремити вулиці та громадські простори, щоб зводити будівлі між ними. Усе можна зробити швидко, як це роблять девелопери, — цілі міста за кілька років. Але, мені здається, це неправильний підхід. Існує альтернатива — вона повільніша, але ми ж хочемо не побудувати місто для звіту, а створити і відновити душу цього міста.
Сам процес зведення будівель має відбуватися органічно, відповідно до запиту людей, які живуть у цих містах. Безумовно, девелопери здатні за кілька років відбудувати міста на кшталт житлових комплексів, якими всіяна вся Україна, але за такого підходу неможливо враховувати справжні потреби людей.
Повернімося до теми соціальної справедливості. Якою у поствоєнній відбудові ви бачите участь архітектора, якщо ми говоримо про створення доступного і справедливого міського простору? Які виклики та перепони стоятимуть на цьому шляху?
Головна перепона, як я вже казав, — це фінансові інтереси девелоперів. Вони не відновлять спільноту міст. У нас також має бути інша архітектурна спільнота. Великі архітектурні фірми фокусуються на великих проєктах, тому що так працюють девелопери. І це єдиний вид міського розвитку, яким займаються архітектори, не враховуючи якихось індивідуальних будинків чи невеликих маленьких проєктів. Щоб відновлювати цілі міста, кількість фірм, які займаються багатоквартирним житлом середнього масштабу, має значно зрости. Для цього потрібно підтягнути якість наших вишів і фахівців, яких вони випускають. У процесі колективного будівництва архітектор безпосередньо працює з людьми, він здатен зрозуміти і почути їхні потреби, можливості і допомогти їм. Крім того, архітектори або міські планувальники повинні брати участь у процесі планування на макрорівні. Архітектори мають знайти консенсус, який вони можуть виставити на громадський огляд.
А з якими викликами у поствоєнній реконструкції міст можуть зіткнутися усі інші: містобудівники, будівельники, якісь дрібніші чи більші гравці?
Наприклад, «Спільне» публікувало статтю про умови праці на будівництвах — вони жахливі, тому що це величезна машина будівництва, яка пережовує і випльовує людей. Якщо ж перейти до більш людського масштабу будівель, то може з'явитися різноманітний ринок будівельних, зокрема невеликих фірм, де люди матимуть хоч якісь права. Під час роботи над проєктом ми не можемо виправити проблеми будівельників. Ми не юристи і не здатні створити профспілку, яка захистить їхні права. Але нам здається, що інший підхід до містобудування вплине і на будівельний сектор, дасть змогу хоч якось виправити ситуацію. Людей, які будують свої будинки, якість споруди цікавить більше, ніж девелоперів, які займаються цим суто для продажів. Із поліпшенням якості зростуть вимоги до будівництва й будівельників. Що більш кваліфікованими будуть професіонали в цій сфері, то більше вони зможуть мати влади і, відповідно, це поступово покращить умови роботи для всієї індустрії. Тобто зміни можуть мати каскадний ефект на суміжні сектори та покращити умови для людей.
Які в підсумку рішення ви бачите? Що загалом мають пропонувати архітектори в процесі відбудови міст?
Найважливіший фактор, який заважає українським містам зараз, причому байдуже, постраждали вони від війни, чи ні, — це моноцентричність наших міст. Є центр, у якому вирує життя, там теж живуть люди, і це хороші райони. Але дуже часто туди на роботу з'їжджається багато люду, які живуть у «спальниках». В історичних центрах сконцентрована вся активність міст, що змушує їхати туди заради роботи і дозвілля. Якщо змінити саму структуру спальних районів і зробити їх більш незалежними, це може значно поліпшити якість життя багатьох. Ми станемо менш залежними від автомобілів, і це зробить хороше житло доступнішим.
Другий важливий фактор — це транспорт. Навіть у поліцентричних містах людям іноді треба рухатися містом на великі відстані. І тому нам слід розвивати громадський транспорт. Так, в одеському проєкті ми пропонуємо створити наземне метро, що значно б покращило життя людей, які зараз стоять у заторах, намагаючись дістатись іншої частини міста.
Також ви говорили про якість архітектури в міських центрах. Питання в тому, що план розвитку міста, напевно, має передбачати перебудову житлових масивів і будівель. Однак, щоб звести щось нове — потрібно у якийсь спосіб позбутися старого. Як об'єднати збереження культурної та історичної спадщини і при цьому змінити соціальний простір у межах міста?
В історичних районах міст не має бути жодних будівельних втручань, треба просто покращити якість вулиць. У нас є порожні ділянки або будівлі, які постраждали з тих чи інших причин, і їх можна легко замінити — це ніяк не вплине на загальне середовище. Уявімо це як клітини єдиного організму: одна клітина помирає і змінюється, але все тіло продовжує цілісне життя.
А ось наш проєкт приділяє особливу увагу саме спальним районам з їхніми хрущовками й брежнєвками, які самі собою є досить статичними. Там створювалося середовище шляхом всього лише розміщення окремих будівель на відкритому просторі. І в нього важко вписати нові будівлі, вони не можуть інтегруватися, не створивши якихось змін у середовищі. Тому процеси і принципи нашого проєкту спрямовані на зміну середовища в таких районах.
Наша мета — залишити якомога більше наявного житла і якомога менше в нього втручатися. Хоча ми пропонуємо його ущільнити, щоб сформувати середовище і структуру ділянок, на яких у майбутньому можна будувати нові будівлі або поступово замінювати наявні. Зараз це дуже ризикований процес. Такі будівлі вже вичерпали свої терміни експлуатації, тому рано чи пізно доведеться їх реанімувати. Ми боїмося, що, найімовірніше, держава просто ухвалить програму, в якій виділить землю девелоперам, знесе частину хрущовок, і девелопери побудують житло для розселення людей. І тут як пощастить: це можуть бути або більш нормальні девелоперські райони, або класичні двадцятип'ятиповерхівки, з, як правило, слабоконтрольованим будівництвом, як зараз в Одесі.
І тому ми пропонуємо більш плавний процес: поступово ущільнювати і структурувати ці радянські райони. Це дозволить зберегти деякі брежнєвки і хрущовки. Люди не сприймають їх як історичне середовище, але вони теж є частиною історії, як той же район Черемушки. У нього є свої проблеми, тому ми хочемо застосувати гібридний підхід, щоб, з одного боку, зберегти частину району як приклад історії міста і, з іншого, поліпшити його щільнішим міським середовищем з місцями для праці, шкіл, дитячих садочків і всього необхідного для життя, як на умовному Подолі або в центрі Одеси. Це має бути нормальне хороше середовище, в якому ви можете перебувати і насолоджуватися життям, не хвилюючись за те, що вам треба кудись їхати, аби гарно провести час.
