Віталій Атанасов
Надруковано в: Спільне, 2010, № 1: Криміналізація соціальних проблем
Представники державної влади, топ-менеджменту підприємств і компаній Росії активно намагаються криміналізувати діяльність незалежних профспілок, соціальних протесних рухів і лівих політичних організацій. Таку можливість владі і бізнесу надає російське антиекстремістське законодавство. В тексті федерального закону «Про протидію екстремістській діяльності» визначення екстремізму займають цілу сторінку. Закон відносить до екстремізму «насильницьку зміну основ конституційного ладу і порушення цілісності Російської Федерації», «публічне виправдання тероризму й іншу терористичну діяльність», а також «розпалювання соціальної, расової, національної чи релігійної ворожнечі». В свою чергу, кримінальний кодекс РФ містить статті 280, 281 і 282, які за екстремістську діяльність передбачають покарання позбавленням волі на строк до п’яти років.
В процесі криміналізації соціального протесту роль головного правового аргументу відіграє ототожнення у законі понять «екстремізм» і «розпалювання соціальної ворожнечі». В результаті практичного застосування цієї норми у 2009 році кримінальному переслідуванню були піддані журналісти, які критикували владу, профспілкові активісти, що займалися захистом трудових прав членів профспілок, учасники антифашистських і лівих політичних груп, які виявляли вуличну та іншу протестну активність. Саме тому критики російського антиекстремістського законодавства наголошують на тому, що російска влада дуже широко тлумачить поняття «екстремізм»: «..В будь-якому вчинку громадянина можуть бути легко виявлені ознаки екстремістської діяльності» (Экстремизма.Нет, 2009).
За даними одного з нерепрезентативних опитувань, більше 70% опитаних громадян РФ не можуть дати визначення поняттю «екстремізм», хоча й чули це слово у повідомленнях ЗМІ. Решта опитаних ототожнюють поняття «екстремізм» або з тероризмом, або з діяльністю, спрямованою проти влади, або з діяльністю, пов’язаною з насильством. Деякі плутають «екстремізм» з екстремальними видами спорту. На запитання: «Чи можуть визнати екстремістом особисто вас?», близько половини опитаних визнали, що так, можуть. «Як влада вирішить», – додав один з учасників опитування (Экстремизма.Нет, 2009).
Для боротьби з «екстремістськими проявами» при Слідчому комітеті при Прокуратурі та Міністерстві внутрішніх справ (МВС) діють відділи з протидії екстремізму – так званий Центр «Е». Завдяки діям цієї структури посилився пресинг по відношенню до різноманітних політичних, соціальних, профспілкових, громадських і культурних ініціатив. Все частіше кінцевим результатом тиску з боку репресивних державних структур стають сфабриковані кримінальні справи проти активістів. Провокації проти опозиціонерів стали для Центру «Е» звичними оперативно-розшуковими заходами: активістів викликають на «профілактичні бесіди», затримують, обшукують, заарештовують і відправляють за грати (ООД «За права человека», 2009).
Нижній Новгород
9 травня у Нижньому Новгороді пройшов експериментальний семінар-гуртожиток «Ліве мистецтво. Ліва філософія. Ліва історія. Ліва поезія». Семінар, підтриманий нижегородським відділенням Державного центру сучасного мистецтва (ДЦСМ), проходив у приміщенні ДЦСМ, передбачав лекції, кіно, дискусії та інші форми спілкування між активістами, художниками, всіма, хто цікавиться мистецтвом і політикою в їхньому взаємозв’язку. Під час перегляду фільму Годара «Симпатія до диявола» у приміщення з криками «До стіни!», «Руки за голову!» увірвалися бійці батальйону спеціального призначення під керівництвом підполковника Трифонова О.В., який очолює нижегородський Центр «Е» (колишнє Управління з боротьби з організованою злочинністю). Після обшуку, вилучення документів та тиражу газети «Вперед», учасників семінару відвезли в місцеве Відділення внутрішніх справ. Після півторагодинної процедури фотографування і переписування паспортних даних всі були відпущені (СД Вперед, 2009). Затриманим не було висунуто жодних офіційних звинувачень.
Учасники семінару вважають, що таким чином правоохоронці з Центру «Е» проводили «профілактику» «несанкціонованих організаційних зборів», в яких брали участь члени політичних груп, таких як Соціалістичний рух «Вперед», антифашисти, колишня НБП.
Члени робочої групи «Що робити?» у сценарії фільму «2+2 / Практикуючи Годара (Історія семінару-гуртожитку)» реконструювали можливий текст службової записки Центру «Е»:
«В результаті спостереження за низкою членів політичних груп, таких як Соціалістичний рух «Вперед», антифашисти, колишня НБП та ін., було отримано оперативну інформацію про те, що 9ого травня 2009 починаючи з 10.00 буде проведено несанкціоновані організаційні збори на квартирі за адресою вул. Різдвяна, 24в, під виглядом семінару з мистецтва, лідерів цих об’єднань, які спеціально прибули з Москви, і найбільш активних членів з Нижнього Новгорода. Можливе поширення екстремісткою літератури і спроба організації провокацій в день Дня Перемоги. Оперативна завдання: провести профілактику заходу, перевірити особи учасників, провести обшук та вилучення незаконних предметів – зброї, наркотиків, екстремістської літератури, в разі необхідності провести превентивні затримання. Для проведення оперативного заходу виділити взвод бійців спеціального призначення у кількості 12 чоловік. Також виділити автобус для транспортування затриманих (можливе число учасників бл.15 осіб)». (Группа «Что делать?», 2009)
У 2009 році співробітники Центру «Е» систематично чинили тиск на лівих активістів Нижнього Новгорода: дзвонили на роботу, викликали на бесіди, під час яких «приниження, образи, звинувачення, спроби змусити співпрацювати або, як мінімум, повідомляти всю інформацію про акції» є звичайною справою. «Після таких розмов відчуваєш себе обпльованим», – розповів автору один з лівих активістів міста.
Пенза
На 8 листопада в Пензі був намічений мітинг Лівого фронту (ЛФ) проти комунального свавілля, звільнень і невиплати зарплат. Незадовго до початку мітингу до штабу ЛФ увірвалися співробітники ФСБ. Вони зажадали від координатора руху Сергія Падалкіна проїхати з ними. Трохи пізніше ними був затриманий ще один активіст Вадим Галкін. Йому погрожували ввести якийсь розчин. Представників ЛФ розпитували про підпал в офісі «Єдиної Росії», що стався в ніч з 7 на 8 листопада. Трохи пізніше співробітниками Центру «Е» неподалік від своєї квартири був затриманий учасник мітингу Денис Русаков, потім у приміщенні Пензенського обкому Комуністичної партії Російської Федерації (КПРФ) – Дмитро Філя. Також співробітники ФСБ забрали з будинку першого секретаря міськкому Пензенського Союзу комуністичної молоді (СКМ) Павла Барабанщикова і члена бюро обкому Пензенського СКМ Артема Святова. З них взяли письмові пояснення. Цього ж дня до Центру «Е» були доставлені активісти інших опозиційних організацій, у тому числі й колишні члени Націонал-більшовицької партії. Протягом кількох днів були проведені обшуки в квартирах 15 опозиціонерів (Левый Фронт – Пенза, 2009).
Самара і Саратов
15 липня 2009 року у саратовському клубі «Каньйон» проходив антифашистський фестиваль. Під приводом заяви від «пильних громадян», що скаржилися на гучну музику, бійці ОМОНу під керівництвом співробітників Центру «Е» увірвалися до клубу прямо під час виступу однієї з груп і поставили обличчям до стіни всіх відвідувачів фестивалю, у тому числі й музикантів. В результаті було затримано більше 20 осіб, а концерт зупинили. Журналістів, які намагалися зробити фото-і відео зйомку того, що відбувається, жорстоко побили й відпровадили до місцевого РВВС.
Активіст Соціалістичного руху «Вперед» і журналіст газети «Нові часи» Сергій Петунін розповів, що після того, як він відмовився стерти кадри, на яких були зафіксовані дії оперативників, його вдарили прикладом автомата, а потім розрядили в нього електрошокер. Головний редактор інформаційного агентства «Взгляд-інфо» Микола Ликов постраждав ще сильніше. Спроба з’ясувати, чому співробітники правоохоронних органів перешкоджають роботі журналістів, закінчилася для нього все тими ж прикладом і електрошокером, а також жорстоким побиттям ногами. Журналіста було госпіталізовано до Саратовської обласної лікарні з численними ударами і підозрою на струс мозку.
Більшу частину затриманих на концерті відвезли до Фрунзенскоій РВВС, де співробітники Центру «Е» протягом 4 годин встановлювали їхні особи і політичну орієнтацію. Під час допиту з’ясувалося, що Петуніна і Ликова, крім усього іншого, звинувачують також у спробі нападу на співробітників ОМОНу. За даними співробітників ГУВС, один з них нібито чинив фізичний опір бійцеві ОМОНу, порвав йому форму, відірвав погони і гудзики на куртці.
Через деякий час представник ГУВС проговорився ЗМІ, що виїзд було сплановано карним розшуком спільно з ОМОНом, хоча спочатку йшлося про те, що міліція відреагувала на заяву місцевого мешканця, стурбованого голосною музикою (Карагунис, 2009).
7 листопада під час маніфестацій в Самарі і Саратові, присвячених Жовтневої революції, були затримані активісти Соціалістичного руху «Вперед». У Саратові в ході взяв участь рух «Антикризовий народний опір» (АНО), куди входять «Вперед», анархісти й інші ліві міста. Як розповіли учасники АНО, під час демонстрації декільком пенсіонерам не сподобалася група молодих людей, які вигукували гасла «Світовий кризі – світовий Жовтень». Приїхали співробітники міліції, затримали декількох активістів АНО і доставили у відділення міліції № 6 (колишній Фрунзенський РВВС), де після отриманих пояснень щодо подій і фотографування всіх відпустили.
Активісти «Вперед» у Самарі були затримані після претензій до них від організаторів ходи – міського комітету КПРФ. Впередівці виконали усі вимоги організаторів, припинили роздачу листівок. Тим не менш, співробітники міліції у формі, не представившись, не пред’явивши своїх документів відповідно до законних вимог і не пояснивши причин, під руки повели координатора місцевого відділення «Вперед» Леоніда Чучмана убік і, перевіривши його документи, у присутності людей у цивільному, які проводили відеозйомку, затягнули в автобус. Пізніше були затримані співробітниками міліції й інші активісти організації. Мотивовано це затримання було нібито несанкціонованою символікою. Всіх затриманих силою протримали до закінчення заходу в автобусі (СД Вперед, 2009).
Омськ
В Омську почалося активне переслідування і тиск на членів Сибірської конфедерації праці (СКП). На одному з мітингів провокатори поширили листівку, де Олена та Василь Старостін, одні з засновників СКП, звинувачувалися у зв’язках з нацистським рухом. Почалися допити в УВС активістів, яких міліціонерам вдалося ідентифікувати під час мітингів. Викликали і Старостіних, яким заявили, що вони погано впливають на молодь і що вони повинні припинити свою діяльність. На роботі у Олени Старостиної почався тиск на роботодавця всілякими перевірками, щоб він її звільнив. На багатьох молодих людей, що беруть участь в акціях СКП, почали тиснути через їхній університет. Хлопців викликають до ректора, влаштовуючи збори з приводу їхньої «екстремістської» діяльності, і погрожують відрахуванням. В міліцію почали викликати батьків, чинити на них тиск через діяльність їхніх дітей. У одного з учасників вже збираються звільнити матір, це може чекати також на інших батьків. У бесіді в УВС Старостіним відверто заявляли, що відвідуючи акції і беручи участь у СКП, ці молоді люди у місті нікуди не влаштуються на роботу. До того ж, почалися погрози фізичної розправи. (Сибирская конфедерация труда, 2009)
Іжевськ
В Іжевську (Республіка Удмуртія) правоохоронні органи в особі співробітників центру з протидії екстремізму при МВС Республіки сфальсифікували кримінальну справу проти учасників руху «Автономна дія». На даний момент у якості свідків у справі проходять три особи: Галина Шутова, Антон Соболєв та Кирило Шуміхін. Всі вони були незаконно доправлені до відділення міліції 6 листопада, де відбувся допит, після чого затриманих відпустили. Допити тривали також і в наступні дні. Співробітники міліції вважають, що ці молоді люди і дівчина 4 листопада 2009 близько 12.20 подзвонили в МВС Удмуртської Республіки і повідомили «про мінування Медичного коледжу учасниками Російського маршу», причому Галина при цьому була «організатором дзвінка». За словами Галини Шутова, яка поки що проходить у цій справі як свідок, органи хочуть зробити з неї терористку: «Співробітник ЦПЕ Артем Ахметзянов прямо сказав мені, що хоче і зробить все для того, щоб я сіла до в’язниці». Кримінальну справу порушено за ст. 207 КК РФ («свідомо помилкове повідомлення про акт тероризму»). (Рудин, 2009)
Уфа
У період з 29 по 31 жовтня фактично всі активісти опозиційних молодіжних громадських організацій Уфи були викликані або доправлені для допитів до Центру по боротьбі з екстремізмом. Одних витягали з будинку, інших – прямо з робочого місця. У центрі «Е» побували члени комсомолу «Молода Башкирія», «Автономної дії», Лівого фронту, музиканти гурту «Чорний переділ», експерти організації «За права людини і громадянина», незалежні журналісти.
Правоохоронці цікавилися планами дій опозиціонерів на найближчий час, кількісним та поіменним складом організацій і іхньою структурою. Активістам обіцяли проблеми з навчанням і роботою, погрожували проблемами зі здоров’ям найближчих родичів. Інкримінувалися комсомольцям, анархістам і журналістам такі злочини: публічні заходи на захист пільгового проїзду для пенсіонерів, пікети за звільнення журналіста Айрата Дільмухаметова, акції проти свавілля правоохоронних органів, а також пікети проти неправомірних дій Центру «Е». (Свободные новости Тюмени, 2009)
Білгород
1 жовтня ввечері у Білгороді була затримана група анархістів і антифашистів з 13 осіб. У момент затримання молоді люди просто йшли вулицею. Співробітники міліції зажадали від них показати документи і проїхати до відділку міліції «для бесіди». Після прибуття у відділення затриманих вишикували в ряд і наказали мовчати. Як з’ясувалося пізніше, одного з молодих людей, Віталія Л., запідозрили в тому, що він раніше розклеював у місті листівки проти міліцейського свавілля під назвою «Коли погони і зірки знак переваги та безкарності …». В цілому двоє затриманих, – Віталій Л. і Аліна Е., – провели у міліції близько 20 годин, інші були звільнені через дві-чотири години після затримання. Жодних протоколів про затримання і вилучення мобільного телефона Віталія Л. складено не було. (Антифашистское действие – Белгород, 2009)
Москва
Вранці 31 жовтня у Москві до штабу Лівого фронту увірвалися співробітники міліції. Без пред’явлення будь-яких ордерів вони провели обшук, вилучили системний диск від комп’ютера і опечатали штаб, а усіх присутніх побили і затримали. Шістьох затриманих активістів доправили до ОВС «Тверське», де на них оформили адміністративні протоколи за статтею 19.3 Кодексу про адміністративні правопорушення РФ (КоАП РФ) ( «непокора законній вимозі співробітника міліції»). Спочатку затриманим повідомили, що їх тримамуть в ОВС до понеділка, однак пізно ввечері 31 жовтня їм видали повістки до суду і звільнили.
Увечері 2 листопада в центрі Москви було затримано 5 активістів Лівого фронту. Їх без пояснення причин відвезли в ОВС «Тверське». В ОВС затриманих вже чекали співробітники Центру по боротьбі з екстремізмом, які провели тривалу бесіду з активістами ЛФ. Приблизно через три години затриманих звільнили, не надавши жодних пояснень. Саме затримання було мотивовано необхідністю «встановлення осіб» активістів. (Центр содействия проведению исследований проблем гражданского общества, 2009)
5 листопада мировий суддя судової ділянки № 387 Басманного району міста Москви Наталія Чаканова присудила штраф в 500 рублів 13 молодим людям, затриманим в районі метро «Китай-город» напередодні. Затримані звинувачувалися за ст. 20.2 КпАП ( «Порушення встановленого порядку організації або проведення зборів, мітингу, демонстрації, ходи або пікетування”) і ст. 19.3 КпАП ( «Непокора законному розпорядженню співробітника міліції»). Як з’ясувалося, напередодні було затримано і доставлено в Басманне ОВС 39 осіб, з яких 26 виявилися неповнолітніми. Співробітники міліції затримували молодь за ознакою зовнішнього вигляду: як-небудь виразно описати, який одяг носять «екстремісти», неможливо, але, на думку міліції, ці люди виглядали саме так.
7 листопада в Москві Сергій Удальцов і ще 12 активістів Лівого фронту були затримані при спробі провести мітинг на Красній площі, хоча повідомлення про його проведення було подано заздалегідь у мерію і комендатуру Кремля. Затриманих відпустили з повістками того ж дня, а Удальцова протримали в ОВД «Китай-город» 48 годин. Йому інкримінували опір «законним вимогам» співробітників міліції (стаття 19.3 КоАП РФ), хоча на відеозаписі та фотографіях прекрасно видно, що ніяких агресивних дій по відношенню до співробітників міліції Сергій не здійснював. 9 листопада відбувся суд над Сергієм Удальцовим, який виніс йому вирок – сім діб адміністративного арешту. (Грани.ру, 2009)
Казань
26 листопада блогер, автор книги «Останній президент Татарстану» Ірек Муртазін був засуджений Кіровським районним судом Казані до одного року і дев’яти місяців позбавлення волі з відбуванням терміну в колонії-поселенні. (Информационное агенство Татар-информ, 2009) Муртазін звинувачувався у наклепі на главу республіки Татарстан Мінтімера Шаймієва, порушенні недоторканності його приватного життя, розпалюванні ненависті або ворожнечі і визнаний винним за двома статтями Кримінального кодексу РФ. У головному пункті обвинувачення за «екстремістською» статтею 282 Кримінального кодексу говорилося про розпалювання ненависті або ворожнечі по відношенню до соціальної групи, якої, на думку Кіровського суду Казані, є група «влада». (Информационное агенство «REGNUM», 2009)
Переслідування профспілки МПРА
Найбільшому тиску з боку влади піддаються активні профспілкові об’єднання, наприклад. Міжрегіональна профспілка працівників автомобілебудування (МПРА). Федеральною службою безпеки (ФСБ) розглядалася можливість порушення кримінальної справи за п.1 ст.280 Кримінального кодексу РФ («публічні заклики до екстремістської діяльності») проти голови первинної профспілкової організації ЗАТ «Центросвармаш» МПРА (м. Тверь) Дмитра Кожнева. Цього поки не сталося, однак у квітні та липні 2009 року Кожнева викликали до ФСБ «для розмов». Йому не надали можливості ознайомитися зі справою, але попросили підписати заднім числом близько десяти заяв, що відносяться до різних дат з квітня по липень 2009 року, про відмову у порушенні кримінальної справи.
Органи прокуратури Твері замість надання захисту від порушень прав профспілок та переслідувань з боку роботодавця самі чинять тиск на засновників профспілкових організацій. Так, для надання свідчень до прокуратури Заволзького району Твері у листопаді 2009 року викликалися (з передачею повідомлень через представників роботодавців) активісти ППО працівників ВАТ «Тверський вагонобудівний завод» і ВАТ «Центросвармаш» МПРА В. Корнілов, Д. Кожнев, Е. Виноградов, В. Сергєєв та В. Кремко. Їм ставили питання, що стосуються процедури створення профспілкових організацій та їхньої діяльності, кількості і особистостей їхніх членів, підготовки та поширення профспілкових матеріалів, поїздок і зустрічей лідерів профспілок:
«Помічник прокурора Шакуров особисто залякував деяких робітників тим, що всі члени профспілки будуть поставлені на облік у ФСБ і притягнуті заледве не до кримінальної відповідальності, примушуючи тим самим робітників виходити з «екстремістської» профспілки» (МПРА-Центросвармаш, 2009).
У жовтні 2009 року співголову МПРА і голову профспілки ВАТ «Автоваз» МПРА (Тольятті) П. Золотарьова двічі викликали у відділ по боротьбі з екстремізмом напередодні проведення профспілкою «Єдність» масових акцій, з’ясовуючи, які дії планує вживати профспілка, хто буде брати участь у організованих профспілкою акціях, які будуть висуватися вимоги і хто буде виступати. У липні 2009 року, після поїздки до Москви на зустріч з представниками профспілок, у потязі, яким їхав Золотарьов, на станції Жигулівське море до нього в купе підсіли кілька співробітників Центру «Е» і задавали питання, що стосувалися його поїздки і зустрічей у Москві. Лідер профспілки відчуває, що за ним стежать і в інший час.
У лютому 2009 року голову профспілки ТОВ «Джі Ем АВТО» МПРА (м. Санкт-Петербург) Е. Іванова також викликали до Центру «Е», де намагалися схилити до «співробітництва», яке, на думку співробітників Центру, повинне була полягати у інформуванні їх про діяльність підприємства і профспілок міста та області. Така ж пропозиція надійшла від співробітників ФСБ співголові МПРА і голові ППО ЗАТ «Форд Мотор Компанії» (м.Всеволожск). Ленінградської області) А. Етманову (Этманов, А. 2009).
Крім того, існує загроза визнання МПРА екстремістською організацією у зв’язку з визнанням листівок профспілки «екстремістськими матеріалами».
Список екстремістської літератури
Стаття 12 закону РФ «Про протидію екстремістській діяльності» забороняє поширення на території Росії «екстремістських матеріалів». «У випадках, передбачених законодавством Російської Федерації, виробництво, зберігання чи поширення екстремістських матеріалів є правопорушенням і тягне за собою відповідальність», – сказано в законі (Закон Российской Федерации «О противодействии экстремистской деятельности»).
У разі визнання судом тих чи інших матеріалів екстремістськими, вони включаються до Федерального списку екстремістських матеріалів (Министерство юстиции РФ, 2009). Рішення про включення інформаційних матеріалів до федерального списку екстремістських матеріалів приймається Мін’юстом на підставі рішення суду.
Восени 2009 року до згаданого списку, окрім ультраправих і націоналістичних текстів, були включені листівки, які закликають до створення незалежних профспілок. У листівках, які були підготовані і поширювалися активістами первинної профспілкової організації ВАТ «Центросвармаш» Міжрегіональної профспілки працівників автомобілебудування (МПРА) у Твері, містилися переважно соціальні вимоги і критика капіталізму.
28 серпня 2009 року Заволзький районний суд Твері прийняв рішення про визнання листівок екстремістськими матеріалами. До числа екстремістських потрапили листівка із заголовком «Нехай за кризу платять ті, хто її створив», листівка з агітаційним закликом «Проти нестандартної зайнятості», листівка, що включає логотип «Профспілка «Центросвармаш» МПРА», звернення «Товариші робітники!», та інформаційне повідомлення «Створено нову робітничу профспілку», листівка з логотипом «МПРА» і агітаційним гаслом «Вимагаємо повернути «Нічні»!».
На тому ж судовому засіданні до списку екстремістських матеріалів потрапили листівки організації «Соціалістичний спротив» із заголовком «Нехай за кризу платять ті, хто її створив!». Листівка також містила логотип «СоцСопр» та назву організації «Соціалістичний спротив» (Секція комітету за робітничій інтернаціонал в СНД)» з адресами сайту і пошти в Інтернеті, номера мобільного телефону в Твері. Екстремістської була також визнана листівка, на якій була зображена карикатура «винуватця кризи» в циліндрі зі знаком долара, над головою якого крива спаду якогось показника, і агітаційний лозунг «Ми не повинні платити за їхню кризу». В список включена також газета «Лівий авангард» (№ 61 (3), 2007) зі статтею Д. Геваріна «Центросвармаш: Робітникам пора мобілізуватися».
На думку експертів Центру «СОВА», текст листівок «СоцСопра» носить «яскраво виражений лівацький характер, викриває капіталізм, капіталістичну систему в цілому як причину світової економічної кризи, а сучасний політичний режим Росії – як провідника інтересів капіталістів». Гасла, що містяться в листівці профспілки «закликають до створення незалежних, дієздатних профспілок, які здатні відстоювати інтереси» пролетаріату «від апетитів» капіталістів (зокрема, за допомогою страйків). Ці профспілки в листівці названо «бойовими», але по контексту цілком очевидно, що це визначення не має на увазі насильства». У результаті, говорять експерти, «що саме в листівці є «екстремістським», абсолютно незрозуміло» (Информационно-аналитический центр «Сова», 2009).
Справи про визнання інформаційних матеріалів екстремістськими розглядаються в РФ судом у порядку окремого провадження. Це означає, що справи окремого провадження суд розглядає за участю заявників та інших зацікавлених осіб. Як зауважують представники «Соціалістичного спротиву», автори матеріалів, щодо яких велася дана справа, безумовно, зацікавлені особи, тому що за підсумками розгляду до них можуть бути застосовані санкції, аж до кримінальних. «У згаданих листівках і в газеті «Лівий Авангард» досить контактних даних, щоб зв’язатися з нами, проте ми з усією відповідальністю заявляємо, що ніхто навіть не спробував цього зробити. Суд виніс рішення за зачиненими дверима» (Заволжский суд Твери, 2009).
По інформації на офіційному сайті Заволзького районного суду Твері, суддя Ворожебская за 3 хвилини: з 10.55 до 10.58 28 серпня 2009 року не просто прочитала шість об’ємних листівок і одну газетну статтю, але ще й вислухала доводи представника прокуратури, склала й оголосила сім рішень про визнання інформаційних матеріалів екстремістськими (Социалистическое сопротивление, 2009). «Іншими словами, суд, не доклавши навіть зусиль, щоб замислитися, просто напросто проштампували все, що вважали за потрібне написати представники прокуратури», – коментують цей випадок представники СоцСопру (Социалистическое сопротивление, 2009).
Самара
У грудні самарський суд за позовом прокурора Юрія Денисова почав розгляд справи про визнання фільму режисера Павла Бардіна «Росія 88» екстремістським. Прокурор вимагає конфіскувати всі копії цього твору з обігу і взагалі заборонити його показ на території Росії ще до моменту визнання його екстремістським в судовому порядку. З боку державного звинувачення звучать аргументи, що фільм містить відкриті заклики до розпалювання міжнаціональної ворожнечі (Городской портал «Самара.ру», 2009).
Проте, режисер першого фільму про російських неонацистів наполягає на тому, що фільм має антифашистську спрямованість, а всі вислови і жести використовуються лише як художній прийом. «Підставою для позову стала експертиза, яку проводив Самарський держуніверситет. У мене до неї є дуже багато питань. Ініціатива виходила від УФСБ по Самарській області, яке десь виявило піратський диск (я впевнений в цьому, оскільки інших немає) і опитало якихось двох невідомих мені громадян, які підтвердили, що зміст фільму є екстремістським», – заявив режисер фільму Павло Бардін (Радио «Эхо Москвы», 2009). За словами режисера, фільм «Росія 88» – художній твір, який користується висловлюваннями нацистів для того, щоб їх дезавуювати, спростувати, підірвати і так далі (Радио «Свобода», 2009). Про те, що цей фільм не є екстремістським, говорять і експерти. Михайло Куперберг, кінознавець, директор кіноклубу «Ракурс»:
«Цей фільм – перша спроба наблизитися до теми фашизму в сучасній Росії. Його головні герої – наці-скінхеди. Режисер Бардін представив їх саме як людей, і підійшов до цього неоднозначно. Це художній твір, автор якого спробував показати складних людей. Головного персонажа грає Петро Федоров, привабливий, хороший актор, і він створює складний образ. Нашій владі необхідно все-таки звертати увагу на реальних фашистів, а не на твори мистецтва. До речі, показ цього фільму в Росії – справа до цих пір не вирішена, в країні поширюються лише піратські копії» (Інформаційний сайт «Хроніка самозахисту», 2009).
Златоуст, Челябінська область
У березні 2009 року адміністрація керованого холдингом «Естар» Златоустовського металургійного заводу звинуватила у політичному екстремізмі близько десяти працівників першого прокатного цеху, які напередодні почали безстрокове голодування з виключно економічними вимогами. Заявою для ЗМІ дирекція ЗМЗ не обмежилася і звернулася до прокуратури. Відразу після березневих свят робітники першого прокатного цеху оголосили про початок безстрокового голодування, і вже на другий день були публічно звинувачені у скоєнні дій, які, на думку керівництва ЗМЗ, носять «провокаційний, екстремістський характер і спрямовані на дестабілізацію ситуації не лише на самому підприємстві, але і в цілому в Златоусті – третьому за розмірами місті Челябінській області». Саме такою заявою, поширеною через заводську прес-службу, дирекція ВАТ «ЗМЗ» супроводжувала своє звернення до міської прокуратури з вимогою перевірити законність оголошеної робітниками акції протесту.
Настільки жорстку позицію директорат зайняв незважаючи на те, що учасники голодування відразу обмовилися – вони не відмовляються від своїх трудових обов’язків. З цього приводу керівництво ЗМЗ заявило, що обрана форма протесту настільки своєрідна, що не передбачена ні російським трудовим законодавством, ні навіть, як упевнені в заводоуправлінні, Конституцією РФ.
«Якщо розглядати голодування як один зі способів проведення страйку, то порядок його початку та проведення повинен повністю відповідати статтями 409-412 Трудового кодексу РФ, недотримання яких автоматично відносить голодування до розряду незаконних дій», – підкреслюється в заяві. До того ж, додано в ній, «з огляду на неминуче погіршення самопочуття працівників внаслідок відмови від їжі при подальшому виконанні ними своїх функцій, створюється реальна загроза життю і здоров’ю як самих голодуючих, так і решти персоналу».
Втім, найбільше претензій з боку заводського начальства – до вимог учасників голодування. Вимоги були викладені в 11 пунктах і, до речі, носять винятково економічний характер. Перший пункт, наприклад, зобов’язує директора ознайомити працівників підприємства з антикризовою програмою заводу, включно з докладним описом плану і визначенням строків її здійснення.
Однак два наступні пункти пропонують керівництву ЗМЗ ввести неповний робочий тиждень і оптимізувати кількість працівників, але тільки в стінах самого заводоуправління. З точки зору дирекції, така позиція дуже близька до розпалювання соціальної ворожнечі, яке, як відомо, карається кримінальним законодавством. Це перший відомий, принаймні на Уралі, випадок, коли працедавець намагається придушити протест найманих працівників, звинувачуючи їх в екстремістських діях, що підпадають під Кримінальний кодекс (Полозов, А. Леонов, А., 2009).
«Наркотики» як привід
Поширення в РФ набуває практика кримінального переслідування активістів під приводом нібито «зберігання наркотиків». Найвідоміші випадки – справа профспілкового лідера Валентина Урусова і художника Лоскутова.
У липні 2008 року на найбільшому в Росії алмазодобувної підприємстві «АЛРОСА» в місті Вдалий (Якутія) була створена незалежна профспілка «Профсвобода». Протягом двох місяців до профспілки вступило понад 1000 осіб. Але 3 вересня 2008 лідер профспілки Валентин Урусов був арештований нібито за «зберігання наркотиків». Затримання з вилученням у Урусова 70 грамів наркотичної речовини проводив особисто начальник Мірнінского відділу Управління Федеральної служби наркоконтролю Росії по Республіці Соха (Якутія), прибувши спеціально для цього за 600 км. А понятим при вилученні виявився заступник директора Айхальского ГЗК з економічної безпеки і його водій.
Сам Урусов у своїй заяві, переданій адвокату, описує своє затримання як викрадення біля під’їзду власного будинку. Урусов був вивезений за 60 кілометрів від міста, після чого один із співробітників Держнаркоконтролю змусив його написати заяву про визнання підкинутого йому в кишеню пакета своїм. Урусову погрожували вбивством, зробивши три постріли біля голови і обіцяючи, що його загибель оформлять як вбивство при спробі втекти. 26 грудня 2008 Урусова засудили до 6 років таборів (Институт «Коллективное действие», 2009).
Справа новосибірського політичного художника, лідера арт-спілки Бабуся Після Похорон (БПП) Артема Лоскутова розпочалося 15 травня 2009 року. Цього дня йому подзвонив начальник місцевого Центру «Е» і викликав на розмову. Після відмови Лоскутова і вимоги надіслати повістку, як цього вимагає законодавство, на його адресу посипалися лайки (Бабушка после похорон, 2009). Увечері того ж дня Артема Лоскутова заарештовують співробітники Центру «Е» і під час обшуку знаходять у нього марихуану. 25 серпня Лоскутову пред’явлений остаточний обвинувачульний акт про те, що слідство у його справі закінчено і матеріали передані до суду. «При цьому начальник центру «Е» говорив, що справа не має жодного зв’язку з політикою. Стає очевидним, що причина арешту – незалежність суджень Артема і акції, в яких він брав участь і організовував, наприклад, хепенінг Монстрація, що набув міжнародної популярністі і продовжувачів» (Беляцкая, 2009). В результаті міжнародної компанії солідарності справа проти Артема Лоскутова була закрита, а він – звільнений.
* * *
Антиекстремістське законодавство РФ і діяльність підрозділів Центру «Е», організованих на базі Управління по боротьбі з організованою злочиністю (УБОЗ), дозволяють здійснювати оперативний облік і контроль над громадською діяльністю людей легальним чином. Офіційно ці заходи призначалися переважно для боротьби з расистськими і неонацистськими угрупованнями, в результаті діяльності яких щорічно в Росії гинуть сотні людей, переважно мігрантів із Середньої Азії. Однак влада активно використовує «антиекстремістський» інструментарій для переслідування соціальних і громадських активістів. Директор інформаційно-аналітичного центру «СОВА» Олександр Верховський вважає:
«Цей департамент разом з його відділами зробив одну добру справу: за цей рік вони заарештували дуже багато реальних учасників насильницьких угруповань, особливо в Москві, і це призвело до того, що рівень расистського насильства в місті реально скоротився. Це в чистому вигляді їх заслуга. На жаль, такими успіхами не можуть похвалитися інші міста, регіональні співробітники або інакше розуміють свої завдання, або вважають за краще не перенапружуватися. Ситуація багато в чому залежить і від настрою самих керівників правоохоронних органів. У Петербурзі співробітники центру «Е» чомусь дуже люблять полювати на місцевих анархістів і антифашистів, хоча не сказати, що ті якісь особливо агресивні… При цьому пітерський департамент, на відміну від московського, не може похвалитися тим, що активно бореться з неонацистськими угрупованнями в місті» (Болотина, 2009).
Олена Рябініна, керівник Програми допомоги політичним біженцям з Центральної Азії, вважає, що «стаття за екстремізм застосовується часто не за призначенням, а проти будь-яких форм інакомислення – релігійного, політичного, якого завгодно» (Болотина, 2009). Олександр Верховський припускає, що існує «загальнополітична установка на те, що треба зупиняти якісь групи, які вважаються опозиційними» (Болотина, 2009).
Представники ліберальної оппозиції впевнені, що «на найвищому рівні дана відмашка для розгортання відкритих позасудових репресій проти тих, кого вважають загрозою для влади»:
«Переважна більшість цих акцій здійснюється співробітниками новоствореного в МВС РФ Центру «Е», який перетворений на орган політичного розшуку і в який спрямовані колишні працівники управління з боротьби з оргзлочинністю з їхнім досить специфічним досвідом. Нам повідомляють про багатотисячні списки екстремістів, при цьому критерії занесення до цих списків не відомі, зате відомо, що в них виявляються правозахисники і учасники легальних опозиційних об’єднань (Объединенное демократическое движение «Солидарность», 2009).
Велике значення має розпливчатисть «антиекстремістського законодавства, що приводить до дуже широкого трактування державними репресивними структурами поняття «екстремизм»:
« …Широта і розпливчастість поняття «екстремізм» дозволяє підвести під нього все, що завгодно. Використовуючи «антіекстремістське» законодавство, центри «Е», прокуратура, ФСБ займаються цькуванням політичної опозиції та учасників соціальних рухів.
Критика дій влади, викриття корупції чиновників, боротьба зі свавіллям міліції і навіть цитування класиків може бути витлумачено правоохоронними органами як «екстремізм» і розпалювання соціальної ворожнечі. Колишні співробітники УБОЗу, які використовують як методи ведення слідства побиття, залякування і підкидання наркотиків, тепер застосовують їх відносно учасників соціальних рухів. Центри «Е» перетворюються на політичну поліцію на службі у бюрократичного апарату влади». (Экстремизма.Нет, 2009)
За даними директора центру «СОВА», «багато випадків, коли співробітники центрів «Е» напряму винні у затриманні людей без жодних розумних причин. …Створюються грубі перешкоди громадським активістам, які з якихось причин потрапили в список на контроль за підозрою в екстремісткою діяльності». Правозахисник Сергій Давідіс вважає:
«Якщо раніше для УБОЗу це було допоміжним заняттям, то зараз цим людям потрібно виправдовувати своє існування, і іншої можливості, крім як фабрикувати справи і вигадувати факти екстремізму, у них для цього немає…Процедура, придумана для контролю над людьми, що знаходяться в розшуку, застосовується до представників опозиції, які нічого кримінального не вчинили.
«Клієнтів» для чорних списків співробітники «Е» шукають, проникаючи в ряди тих же нацболів. Якщо потрапити не вдається, завжди є адміністративні затримання на публічних заходах, опозиційні з’їзди, виступи опозиціонерів у ЗМІ, а також спостереження за переміщенням людини – при купівлі квитків на літак, потяг інформація потрапляє до департаменту «Е» і звідти спускається на місця. Це перетворюється на справжнє знущання. Так, Роман Доброхотов повертався з Волгограда до Москви і був затриманий на Павелецькому вокзалі. Міліціонер навіть показав йому директиву про те, що повинен провести з екстремістом Доброхотовим виховну бесіду про неприпустимість проявів екстремізму у громадському транспорті. Це навіть смішно, хоча це явне порушення прав людини із завдаванням їй незручностей, але до цього смішного, на жаль, вся ситуація не зводиться.
Я вже не кажу про дії, пов’язані з якимись державними заходами, відвідинами регіонів першими особами, коли людей з цих чорних списків блокують в приміщенні, не пускають їх на вулицю, зупиняють машини – не дають їм нормально вести життя, не те що суспільну активність проявляти. Ці порушення прав громадян жодним законом не обгрунтовані.
Підозра в екстремізм – це початковий привід для затримання людини. У випадках із правозахисником Олексієм Соколовим, з Артемом Лоскутовим справи порушувалися зовсім за іншими статтями. У таких справах, як правило, виправдовувальних вироків не буває. Жодних корисних суспільних функцій цей департамент не виконує, це абсолютно надумана структура, яка призначена виключно для політичних репресій. (Болотина, С. 2009)
Динаміка «боротьби з екстремізмом» протягом 2009 року має хвилеподібний характер – у певний момент, наприкінці весни – на початку літа, і в середині осені, Центри «Е» практично в кожному регіоні країни починають розвивати бурхливу діяльність — викликати на «бесіди» всіх наявних місцевих активістів, влаштовувати провокації, шукати на порожньому місці приводи для кримінального переслідування. Подібна сезонна активність, пов’язана, ймовірно, з термінами подачі звітів про виконану роботу, зачіпає всіх – незалежні профспілки, ліві активістсько групи, правозахисні організації, ліберальних опозиціонерів, антифашистський рух.
Деякі ліберальні правозахисники вважають, що кріміналізація протестних рухів і репресії проти активистів у Росії є пережитком, важкою спадщиною радянських часів. Проте, причини і відмінні риси цієї політики не є чимось специфічним, властивим лише пострадянському простору. Криміналізація соціальних і профспілкових рухів, а також репресії проти активистів характерні для більшості країн світової периферії та напівпериферії (Medeiros, 2009).
Згідно з інформацією світових профспілкових об’єднаннь, у так званих країнах, що розвиваються, глобальні корпорації за сприяння влади систематично проводять агресивну політику щодо робітників, які беруть участь у профспілковій активності. Наприклад, 2005 року в Бангладеш сотні робітників-страйкарів були ув’язнені в результаті нападів поліції. Робітники протестували проти поганого ставлення з боку менеджменту підприємств, включаючи фізичне насильство. Під час одного з інцидентів, що стався під час демонстрації на текстильній фабриці Сінха, три профспілкових активіста було вбито після втручання поліції. На Філіппінах чотири профспілковця загинули в результаті діяльності по захисту прав робітників. Лідер профспілки робітників компании «Нестле» був застрелений невідомим. Згідно з інформацією місцевої федерації профспілок, він став жертвою погроз і переслідуваннь з боку ганстерів, оплачених місцевим менеджментом «Нестле» і філіппінською армією. Тільки у 2005 році аналогічні випадки мали місце в таких країнах, як Індія, Пакістан, Шрі-Ланка, Південна Корея, Камбоджа (The International Confederation of Free Trade Unions, 2006).
За даними Міжнародного огляду порушеннь прав профспілок, опублікованого Міжнародною конфедерацією вільних профспілок, у 2005 році в світі було заарештовано 9 тис. профспілкових активистів. Найбільш жорсткі атаки проти профспілок за участю роботодавців (у багатьох випадках за потурання і участі влади), мали місце в Колумбії, Еквадорі, Сальвадорі, Гватемалі, Бангладеш, Камбоджі, Китаї, Індії, Південній Кореї, Філіппінах, Південій Африці, Джибуті, Зимбабве, Ірані, Іраку (The International Confederation of Free Trade Unions, 2006).
За даними Міжнародної конфедерації проспілок (МКП), у 2008 році 76 членів профспілок були вбиті у зв’язку з їхньою діяльністю по захисту прав робітників, багато активистів стали жертвами фізичного насильства, образ, погроз і були заарештовані владою. Найбільша кількість таких випадків – у Колумбії. МКП також повідомляє про числені випадки застосування насильства з боку поліції і судового переслідування профспілкових активистів у Туреччині:
«…Першотравнева демонстрація в Стамбулі було жорстоко придушена поліцією, в результаті чого багато членів профспілки були арештовані і побиті. Голова відділу з правових та гендерних питань Профспілки працівників освіти та соціальних послуг провела вісім місяців в ув’язненні через те, що вона була присутня на прес-конференції, на якій засуджувалося вбивство іншої жінки-профактівіста. Семеро активістів національної профспілки автомобільних робітників, TÜMTIS, провели більше 6 місяців у в’язниці без судового розгляду, у той час як кілька сотень інших були звільнені через членство в профспілці». («Моя зарплата», 2008)
Не є виключенням також країни, які нещодавно приєдналися до Европейського Союзу. Відомі факти тюремного ув’язнення лідерів шахтарських профспілок у Румунії (Международный Союз трудящихся, 2008), репресії проти профспілкових активистів у Польші (Komitet Pomocy i Obrony Represjonowanych Pracowników, 2009).
Зауважимо також, що існуючий рівень профспілкових прав и демократичних свобод у західноєвропейських країнах і США був досягнутий в результаті жорстокої соціальної боротьби. Ще на початку ХХ сторіччя у ціх країнах державні репресії проти профспілок і низових рухів були незрівняно більш жорстокі, ніж у сучасній Росії. Крім того, в останні десятиліття спостерігається повернення до репресивної політики в так званих «розвинених» країнах (Dye, Zeigler, 2008).
Антиекстремістська кампанія, що її активно веде російска влада останні декілька років, за своїми методами нагадує глобальну «Війну проти терору» (War on terror), ініційовану адміністрацією Сполучених Штатів після 2001 року. Підтримана урядами багатьох країн, не тільки на практичному, а й на риторичному рівні, «війна з глобальним тероризмом» виявилася дуже зручним виправдянням репресій проти політичної опозиції, соціальних рухів і профспілок на регіональному і місцевому рівні (Read, 2008).
В Україні також поширені репресії проти учасників соціальних рухів. У 2009 році проти активистів антизабудовного руху в Києві було відкрито декілька судових справ. Брати Сергій і Андрій Мовчани переслідуютсья за участь в акції протесту проти незаконної забудови парку, Ірина Нікіфорова і Евгенія Бєлорусєц переслідуються за боротьбу проти будівництва, яке загрожує старовинним житловим будинкам на вулиці Гончара і памятнику архітектури ХІ ст. Софійському Собору. Сфальшована кримінальна справа нібито за побиття охоронця була відкрита проти професора Вадима Березовського, який перешоджає будівництву, що загрожувало Жовтневій лікарні.
* * *
Посилена «антіекстремістська» практика російської влади, спрямована на систематичний тиск і залякування політичних та соціальних активістів, по-новому поставила перед учасниками лівих, соціальних і профспілкових рухів питання про здатність протистояти репресіям. Адже сьогодні йдеться вже не про окремі факти, що виходять за рамки закону міліцейської «профілактики» або фальсифікації кримінальних справ, а про свідому політику на загальнонаціональному рівні. Активіст «Вперед» Ілля Будрайтскіс вважає:
«Діяльність Центру «Е» ставить на порядок денний необхідність побудови нових мереж солідарності та взаємної підтримки перед лицем систематичного тиску. Перший важливий крок на шляху до створення широкої кампанії проти репресій – оперативне та публічне поширення інформації про будь-які факти «антіекстремістської» практики. Зараз в Росії діють кілька інформаційних ресурсів, які займаються такою роботою, також планується створення спільного центру зі збору інформації. Однак для протидії репресіям необхідна не тільки інформаційна робота, але і готовність, що з неї випливає, готовність до скоординованих дій, до ефективних кампаній, здатних бити по руках «антіекстремістській» поліції у кожному конкретному випадку» (Будрайтскіс, 2010).
Незважаючи на те, що такої регулярної роботи в цілому сьогодні поки що немає, минулого року можна відзначити декілька кампаній, які доводять її можливість і здатність досягати мети – наприклад, кампанія на підтримку Артема Лоскутова, або новоросійських правозахисників. Будрайтскіс зазначає, що необхідно навчитися вибудовувати широкі коаліції, засновані на розумінні загальної небезпеки самому існуванню незалежних політичних і соціальних ініціатив – антифашистів повинні захищати не тільки антифашисти, а протестувати проти тиску на профспілкових працівників повинні не тільки профцентри:
«Нарешті, нашим спільним завданням має бути не тільки захист від переслідувань, але – і це дуже важливо – наступальна позиція. Вимога скасування «антіекстремістського» законодавства та скасування Центру «Е» має стати головним і визначальним для кожної конкретної дії на захист переслідуваних активістів» (Будрайтскіс, 2010).
Читайте також:
Протестувати в Україні стало небезпечніше: з приходом нової влади репресій побільшало
Психиатрическая голограмма (Илья Романов)
За свободу Мумії Абу Джамала – за скасування смертної кари
Посилання
Dye, T., Zeigler, H. 2008. The Irony of Democracy: An Uncommon Introduction to American Politics. Political Science.
Komitet Pomocy i Obrony Represjonowanych Pracowników, 2009. Доступ 17.03.10 за адресою [link]
Medeiros, T. 2009. Criminalisation of social movements and poverty: a feminist outlook. [online] International Viewpoint. Доступ 17.03.10 за адресою: [link]
Read, D. 2008. War on Terror Means Repression of Unions in the Philippines. [online] Toward Freedom. Доступ 17.03.10 за адресою: [link]
The International Confederation of Free Trade Unions, 2006. ASIA AND PACIFIC: anti-union repression zone. [online] The International Confederation of Free Trade Unions. Доступ 17.03.10 за адресою: [link]
The International Confederation of Free Trade Unions, 2006. Brutal Suppression of Workers’ Rights Detailed in Worldwide Report. [online] The International Confederation of Free Trade Unions. Доступ 17.03.10 за адресою: [link]
Антифашистское действие – Белгород, 2009. Ментовский беспредел в Белгороде. [online] Антифашистское действие – Белгород. Доступ 17.03.10 за адресою: [link]
Бабушка после похорон, 2009. История дела Лоскутова: прошлое и настоящее. [online] Бабушка после похорон. Доступ 17.03.10 за адресою: [link]
Беляцкая, Л. 2009. Кампания в поддержку Артёма. [online] Бабушка после похорон. Доступ 17.03.10 за адресою: [link]
Болотина, С. 2009. “Э” оборотное что дышло. [online] Ежедневная интернет-газета «Грани.ру». Доступ 17.03.10 за адресою: [link]
Будрайтскіс, І. 2010. Дискусія про «антиекстремістську» політику російської влади. [skype] (Особисте спілкування, 11 січня 2010).
Городской портал «Самара.ру», 2009. Вопрос о запрете «России 88» решится в январе. [online] Городской портал «Самара.ру», Самара. Доступ 17.03.10 за адресою: [link]
Грани.ру, 2009. Лидер “Левого фронта” получил 7 суток ареста. [online] Грани.ру. Доступ 17.03.10 за адресою: [link]
Группа «Что делать?», 2009. «2+2 / Практикуя Годара (История семинара-общежития)». [online] «Что делать?» – Газета новой творческой платформы. Доступ 17.03.10 за адресою: [link]
Заволжский суд Твери, 2009. Список дел, назначенных к слушанию на 28.08.2009. Государственная автоматизированная система РФ «Правосудие». Доступ 17.03.10 за адресою: [link]
Институт «Коллективное действие», 2009. Международная кампания в поддержку Валентина Урусова. [online] Институт «Коллективное действие», Москва. Доступ 17.03.10 за адресою: [link]
Информационно-аналитический центр «Сова», 2009. Призыв к созданию независимых профсоюзов как экстремизм. [online] Информационно-аналитический центр «Сова». Доступ 17.03.10 за адресою: [link]
Информационное агенство «REGNUM», 2009. Приговор Иреку Муразину не вынесен. [online] Информационное агенство «REGNUM». Доступ 17.03.10 за адресою: [link]
Информационное агенство Татар-информ, 2009. Завершен процесс по делу Ирека Муртазина. [online] Информационное агенство Татар-информ. Доступ 17.03.10 за адресою: [link]
Інформаційний сайт «Хроніка самозахисту», 2009. Фільм “Росія-88″ можуть визнати екстремістським. [online] Інформаційний сайт «Хроніка самозахисту». Доступ 17.03.10 за адресою: [link]
Карагунис, А. 2009. Центр «Э» «профилактировал» антифашистский фестиваль в Саратове прикладами и электрошоком. [online] Pravda.Info. Доступ 17.03.10 за адресою: [link]
Левый Фронт – Пенза, 2009. Поджог пензенского «рейхстага». Итоги. [online] Левый Фронт – Пенза. Доступ 17.03.10 за адресою: [link]
Международный Союз трудящихся, 2008. Призыв к освобождению румынских шахтеров. [online]. Журнал «Скепсис», Москва. Доступ 17.03.10 за адресою: [link]
Министерство юстиции РФ, 2009. Федеральный список экстремистских материалов. [online] Министерство юстиции РФ, Москва. Доступ 17.03.10 за адресою: [link]
Моя зарплата, 2008. Обзор нарушений прав профсоюзов. [online] Международная конфедерация профсоюзов. Доступ 17.03.10 за адресою: [link]
МПРА-Центросвармаш, 2009. Протест в Администрацию Презилента РФ, Генеральную прокуратуру РФ. [online] МПРА-Центросвармаш. Доступ 17.03.10 за адресою: [link]
Объединенное демократическое движение «Солидарность», 2009. Заявление Федерального политсовета «Солидарности» о преследованиях политических активистов. [online] «Солидарность». Доступ 17.03.10 за адресою: [link]
ООД «За права человека», 2009. Экстремисты и провокаторы из ГУВД. [online] Доступ 17.03.10 за адресою: [link]
Полозов, А. Леонов, А., 2009. Опасный прецедент! Голодающих металлургов хотят объявить экстремистами. [online] Российское информационное агентство «URA.RU». Доступ 17.03.10 за адресою: [link]
Радио «Свобода», 2009. Рассказ о нацистах приравняли к экстремизму. [online] Радио «Свобода». Доступ 17.03.10 за адресою: [link]
Радио «Эхо Москвы», 2009. Самарский областной суд рассмотрит сегодня иск прокурора области о признании художественного фильма режиссера Павла Бардина «Россия 88» экстремистским. [online] Радио «Эхо Москвы». Доступ 17.03.10 за адресою: [link]
Рудин, Р. 2009. Полицейские репрессии в Ижевске. [online] Рудин. Доступ 17.03.10 за адресою: [link]
Свободные новости Тюмени, 2009. Центр «Э» нарывается на поздравления. [online] Свободные новости Тюмени. Доступ 17.03.10 за адресою: [link]
СД Вперед, 2009. «Левое искусство? Руки за голову!» Семинар «Что делать?» и «Вперед» в Нижнем Новогороде. [online] СД Вперед. Доступ 17.03.10 за адресою: [link]l
СД Вперед, 2009. Саратов: разгромлен штаб Антикризисного народного сопротивления. [online] СД Вперед. Доступ 17.03.10 за адресою: [link]
Сибирская конфедерация труда, 2009. В Омске начались преследования левой оппозиции. [online] Сибирская конфедерация труда. Доступ 17.03.10 за адресою: [link]
Социалистическое сопротивление, 2009. Заявление по поводу внесения профсоюзных и наших листовок в Федеральный список экстремистских материалов. [online] Социалистическое сопротивление. Доступ 17.03.10 за адресою: [link]
Центр содействия проведению исследований проблем гражданского общества, 2009. Милиция начала охоту на Левый Фронт перед возможными акциями 7 ноября? [online] Центр содействия проведению исследований проблем гражданского общества. Доступ 17.03.10 за адресою: [link]
Экстремизма.Нет, 2009. [online] Доступ 17.03.10 за адресою: [link]
Экстремизма.Нет, 2009. Манифеcт общественной кампании против центра «Э». [online] Экстремизма.Нет. Доступ 17.03.10 за адресою: [link]
Экстремизма.Нет, 2009. Народное мнение об экстремизме. [online] Экстремизма.Нет. Доступ 17.03.10 за адресою: [link]
Этманов, А. 2009. Обращение в Международную федерацию металлистов. [online] Межрегиональный профсоюз работников автопрома. Доступ 17.03.10 за адресою: [link]