Найвідоміші інституції англомовної лівиці, такі як журнал Jacobin та Демократичні соціалісти Америки, послідовно виступають проти надання Україні допомоги, необхідної для самозахисту. До них приєдналися провідні інтелектуали, зокрема Ноам Чомскі. Решта переважно зволікає, тримаючи нейтралітет чи не визначившись із позицією в ситуації несправедливості.
Цей провал аж ніяк не повсюдний. У лівому русі діє активна меншість, представники й представниці якої чітко зарекомендували себе одними з найбільших прихильників України. Але все ж ця помилкова позиція є поширеною, глибокою та серйозною.
Непросто буде дістатися коренів цієї проблеми. У лівих немає єдиної теорії геополітики, капіталізму і війни, а також стратегії руху, яка б виступала орієнтиром для внутрішніх дискусій. Лівиці бракує навіть конкуруючих, чітко сформульованих теоретичних підходів, які би вийшли з цього середовища і не суперечили його ширшому світогляду.
Натомість ми маємо хаотичний набір напівдосліджених народних теорій, сентиментів та звичної аргументації. Все це повисмикували з новітньої історії, вибірково запозичили з філософсько-несумісних традицій на кшталт реалізму чи викопали десь в підвалинах лівого минулого.
Усе це неможливо проаналізувати в межах однієї статті. Та є джерело, яке все ж заслуговує на особливу увагу в контексті вищезгаданого провалу лівого руху. Йдеться про тексти Володимира Леніна про імперіалізм і війну, написані під час Першої світової, — та соціалістичну стратегію, що їх супроводжувала.
Вони заслуговують на увагу, по-перше, як неявна основа більшості соціалістичних реакцій на сучасну війну. А по-друге — їх майже завжди розуміють хибно, виривають з історичного контексту, яким ці тексти прямо обумовлені, та перетворюють на оманливий анахронізм.
Незважаючи на декілька помилок в аргументації Леніна, вона все ж є складнішою за народну версію, яку сьогодні просуває рух так званої «антивоєнної лівиці». Цей рух інколи називає своїх опонентів, які можуть підтримувати військову відповідь у певних обмежених ситуаціях, наприклад, в українському контексті, «провоєнною лівицею».
Іронічно, що і сам Володимир Ленін, відомий борець з імперіалізмом, цілком вірогідно, сьогодні й сам би потрапив під це риторичне означення.
Ленін про імперіалізм та війну в часи Першої світової
Народна версія соціалістичної відповіді на війну, успадкована нами сьогоднішніми з 1914-1918 років, стверджує, що соціалісти завжди протистоять будь-якій війні, яку ведуть їхні імперіалістичні держави. Неважливо, чи йдеться про війну проти неімперіалістичних держав (до прикладу, про колоніальні війни), чи проти інших імперіалістичних держав, тобто за будь-яких обставин. Цю політику — протистояння імперіалістичній війні — інколи вважають чимось більшим за одну з багатьох соціалістичних позицій. Її вважають саме тією принциповою ідеєю, яка відрізняє соціалістів (у традиції Леніна, Карла Лібкнехта та Юджина Дебса) від лібералів (у традиції меншовиків та більшості соціал-демократичної партії Німеччини).
Німецька газова атака на східному фронті зафіксована російським авіатором у 1916 році . Ця атака названа: «Німецький жах з повітря». Фото: Bundesarchiv
Ленін ґрунтував своє розуміння сучасних йому війн на глобальній політичній економії того часу. Він називав цей період, від кінця XIX століття до Першої світової, «імперіалізмом», але сам визнавав, що термін не є повністю точним. Імперіалізм існував не одне століття. Було б вірніше називати період, коли жив та писав Ленін, «високим колоніалізмом» (high colonialism): впродовж цього періоду всю земну поверхню, по суті, розділили між собою імперіалістичні держави та декілька неколоніальних країн.
За словами Леніна, такий розподіл був спричинений тим, що капіталізм все сильніше тяжів до монополій, а також до влади фінансових монополій над монополіями індустріальними. Цей процес перетворив великі банки на щось штибу глобальних носіїв інтересів капіталу, а імперіалістичні нації-держави стали агентами цих інтересів. Оскільки індустрія потребувала як сировини, так і ринків збуту, а все більшу кількість і того, й іншого можна було здобути лише силою за кордоном, це підштовхувало держави до все глобальнішої колоніальної експансії. Оскільки через географічні обмеження буквально декілька слабких державних утворень лишилися непідкореними, імперії могли далі збільшувати свої монополії лише в один спосіб: відвойовуючи території, колонії чи метрополії в інших колоніальних держав. Саме це і заклало підґрунтя для війн між імперіями: не системне відхилення, а переростання базового характеру капіталізму в еру високого колоніалізму.
Аргументацію Леніна щодо монополій та фінансів можна підважити. Але теза про те, що сама епоха високого колоніалізму мала у своїй базовій логіці, хай яким було її походження, рушійну силу, яка довела імперіалістичні сили до Першої світової, тепер вважається загальноприйнятою: її викладають у школах, і вона стає частиною мейнстрімних історичних дискурсів.
Погляди Леніна настільки сильно протирічать народним інтерпретаціям, що варто доволі докладно його зацитувати. Він чітко стверджував, що неможливо екстраполювати висновки, які можна застосувати до одного періоду імперіалізму, на інший період. Як він пише в «Імперіалізмі» (1916):
«Колоніальна політика й імперіалізм існували і до найновішого ступеню капіталізму і навіть до капіталізму. Рим, заснований на рабстві, провадив колоніальну політику та здійснював імперіалізм. Але “загальні” роздуми про імперіалізм, що нехтують чи відсувають на задній план засадничу різницю між суспільно-економічними формаціями, неминуче перетворюються на порожні банальності чи вихваляння, як-от порівняння “великого Риму з Великою Британією”. Навіть капіталістична колоніальна політика попередніх стадій капіталізму суттєво відрізняється від колоніальної політики фінансового капіталу». (Глава 6)
Британські окопи після німецької газової атаки на Фромелесс 19 липня 1916 року. Фото: з відкритих джерел
У тексті «Соціалізм та війна» (1915) Ленін так само наголошує, що його висновки виходять із періоду високого колоніалізму, і при аналізі різних воєн вони будуть різнитися:
«…ми визнаємо необхідність історичного (з погляду діалектичного матеріалізму Маркса) вивчення кожної війни окремо. В історії неодноразово бували війни, які, незважаючи на всі жахіття, звірства, лиха та муки, неминуче пов’язані з кожною війною, були прогресивними, тобто сприяли розвиткові людства, допомагаючи руйнувати особливо шкідливі та реакційні інституції (наприклад, самодержавство чи кріпацтво), найбільш варварські деспотії Європи (турецьку та російську). Тому слід розглянути історичні особливості саме цієї війни». (Глава 1)
Він продовжував:
«…із 1789 по 1871 рік одним з типів війн були війни буржуазно-прогресивного, національно-визвольного характеру. Іншими словами, головною сутністю та історичним значенням цих війн було повалення абсолютизму та феодалізму, їхній підрив, повалення чужонаціонального гноблення. Саме тому ці війни були прогресивними…»
Серед цих війн були і такі, які Маркс, якого сучасною мовою також можна було б назвати «провоєнним соціалістом», палко підтримував, включно з війною Союзу проти Конфедерації[1], а також війнами Польщі[2] проти царистського гноблення.
Це не означає, що Ленін наївно інтерпретував політичний характер цих воєн, причини яких були справді заплутаними. Він наголошував на їхньому фундаментальному історичному значенні, навіть зважаючи на всі шкідливі політичні наслідки та масові бійні, до яких вони призвели:
«Наприклад, у революційних війнах Франції були елементи грабіжництва та завоювань чужих земель французами, але це ніяк не змінює головного історичного значення цих війн, які руйнували та хитали феодалізм й абсолютизм всієї старої, кріпацької Європи. Під час франко-пруської війни Німеччина пограбувала Францію, але це не змінює основного історичного значення цієї війни, яка звільнила десятки мільйонів німецького населення від феодальної роздробленості та пригноблення двома деспотами, російським царем та Наполеоном ІІІ».
Французькі солдати біля гармати, Франко-прусська війна, 23 липня 1870 року. Фото: Wikimedia commons
В останньому випадку Ленін відмічає, що навіть на початку війни Маркс підтримував голосування проти воєнних кредитів у Німеччині, закликаючи відстоювати незалежну політику робочого класу. Втім, як зазначено вище, у випадках громадянської війни у США та Польщі, Маркс радше виступав за практичну підтримку, аніж утримувався. Кожна війна має свої обставини, можливих комбінацій безліч, так само як і варіантів доречної реакції на події.
Отже, варто розуміти, що Ленін не вважав, що всім війнам, які провадять імперіалістичні держави, треба протистояти принципово. Навпаки, війни імперіалістичних держав можуть за певних обставин бути прогресивними — але таких обставин не було в його час, бо умови високого колоніалізму це унеможливлювали. Аби зрозуміти логіку Леніна, повернімося до його дискусії щодо вторгнення Німеччини в Бельгію, яке спричинило вступ Великої Британії до Першої світової війни.
«Припустимо, що всі держави, зацікавлені в дотриманні міжнародних договорів, оголосили б війну Німеччині, вимагаючи звільнити та винагородити Бельгію. В цьому випадку співчуття соціалістів були би, звісно, на боці ворогів Німеччини. Однак справа якраз в тому, що війна провадиться “потрійною (та четверною) Антантою” не через Бельгію…»
Радше, каже він, всі сторони прагнули використати можливість війни, аби завоювати нові території, включно з територіями на кордонах Австро-Угорської та Османської імперій. Тому «неможливо допомогти Бельгії інакше як допомагаючи придушувати Австрію чи Туреччину тощо». Чому ж, на його думку, це було неможливим? Саме через політичну економію високого колоніалізму, яка помістила територіальну експансію в центр глобальної геополітики. Справа була не просто в лицемірстві імперіалістичних сил, бо вони завжди були лицемірними, але в тому, що через високий колоніалізм структурно неминучою ставала ситуація, коли національне звільнення в одному театрі воєнних дій динамічно призводило до національного пригноблення в іншому регіоні через посилення воєнних зіткнень.
А отже, вважав він, неможливо екстраполювати соціалістичну позицію щодо війн початку-середини ХІХ століття на соціалістичну політику часів Першої світової. Так само не можна екстраполювати позиції ленінських часів на сьогодення, коли структурні умови високого колоніалізму більше не актуальні. Всі наші позиції щодо війни мають базуватися на конкретних умовах із нашого контексту.
Розглянувши теперішню війну в Україні, стає очевидно, що умови, які визначали ставлення Леніна до Бельгії, більше не діють. Колоніальні блоки більше не лежать в основі світового капіталізму, немає тенденції до територіальної експансії і західна підтримка України аж ніяк не супроводжується динамічною необхідністю національного гноблення деінде.
Український солдат з артилерійської частини, який очікує на допомогу боєприпасами на передовій у напрямку Авдіївки, Донецька область, Україна, 28 грудня 2023 року. Фото: Ozge Elif Kizil / Anadolu
Умови, що впливають на формування соціалістичних поглядів, також мають включати в себе історичну позицію соціалістичного руху. «Революційне пораженство» Леніна та офіційних конгресів Другого інтернаціоналу — ідея, що робітничий клас має скинути власний уряд і що воєнна поразка є необхідним наслідком цього — повністю випливало з революційного контексту того часу.
Вчергове наголошуючи на історичній обумовленості своїх ідей, ранній Ленін писав:
«…не було ані сучасного імперіалізму, ані розвинених об’єктивних умов соціалізму, ані масових соціалістичних партій в жодній з країн-учасниць війни, тобто не було саме тих умов, з яких Базельський маніфест висновував тактику “пролетарської революції” у зв’язку з війною поміж великими державами».
У тексті «Про поразку власного уряду в імперіалістичній війні» (1915) Леніна і справді майже не цікавлять гуманітарні чи геополітичні аспекти воєнної політики. Ця політика майже винятково стає для нього засобом, який забезпечить прихід до влади більшовиків у їхній країні. Ця ж ідея з’являється і в «Імперіалізмі», де Ленін писав, що пораженська позиція не була б актуальною, якби революція не могла з’явитись із війни.
Навіть під час Першої світової правильність пораженської позиції не була очевидною. Найбільш легко її було застосувати до сил країн-агресорів. Але сенс такої позиції був менш очевидним для соціалістів в інших країнах Європи. В Росії пораженство привело більшовиків до влади, але уникнути ситуації, коли їхній політичний проєкт підпорядковується кайзеру, змогли лише ті з їхніх колишніх союзників, які продовжили воювати на заході.
Ера високого колоніалізму скінчилась, і не соціалізмом, як сподівався Ленін, а новими циклами капіталістичної консолідації. Зрештою, тільки наступна імперіалістична світова війна роздробила європейські імперії, що визначали організаційну структуру колоніальної епохи.
Друга світова війна: цивільні біженці та радянські війська під час відступу. Україна, 1941 рік. Фото: Sovfoto / Universal Images Group
Друга світова війна довела, що політика Леніна не була універсальною навіть в часи високого колоніалізму. При всьому імперіалістичному лицемірстві, фундаментальна історична роль Другої світової полягала в поразці нацизму в Європі та в руйнуванні японської імперії в Азії. Офіційні комуністи того часу припинили протистояти союзницьким бойовим діям після прямих наказів з Москви. Але з того часу майже не робилося зусиль осмислити це рішення і задати більш загальні питання щодо його значення для соціалістичних підходів до війни та світового порядку. Цей епізод згадується[3] без коментарів у випуску Jacobin 2019 року під назвою «Війна — це рекет» (літо 2019). Отже, просто рекет? Чи на кону стояло щось більше?
Відсутність складнішої рамки, через яку можна було б осмислювати війну, сьогодні призводить до більшої кількості замовчувань. Ліві видання по всьому світу підтримують Рожаву, переважно курдський анклав на півночі Сирії, сформований в умовах революції. Той-таки спеціальний випуск Jacobin містить співчутливе інтерв’ю з американським активістом, який був там добровольцем. Але ж очевидно, що Рожава з’явилася лише з милості військової влади США, і після значного згортання підтримки Рожава була неабияк послаблена. Цей конфлікт не згадують і не обговорюють: підтримка Рожави, відокремленої від матеріальних передумов її існування, стає в один ряд із безумовним засудженням тих-таки передумов під слоганом «нескінченна війна». Навіть не робиться спроб розв’язати це протиріччя.
Замість цього деякі з висновків Леніна штучно реанімують, хай це і протирічить намірам самого Леніна.
Контраст із сучасними лівими
Ленін помилявся у багатьох аспектах, що стосувались його часу. Його ідеї не мають лягати в основу наших сьогоднішніх переконань, з цього чи будь-якого іншого приводу.
Але повернутись до Леніна як до теоретика варто з двох важливих причин. По-перше, це допомагає зруйнувати ідею, що ставлення до війни сучасного мейнстрімного лівого руху засноване на класичній теорії, чи будь-якій іншій теорії: насправді це лише набір з декількох вирваних із контексту висновків, прямо залежних від умов давно минулого часу.
По-друге, це нагадує нам, як виглядає матеріалістичний підхід до війни та світової системи. Кожна з тез Леніна мала свій історичний контекст, залежала від нього та була конкретною, закоріненою в особливості сучасної Леніну глобальної політичної економії, і позначена переконанням, що кожна війна є особливою.
Вид із дрона на пошкоджену будівлю в центрі Києва. Екстрені служби надають допомогу постраждалим і гасять пожежу, Київ, 2 січня 2024 року. Фото: Костянтина Ліберова / Libkos
Як і Клаузевіц, Ленін розумів війну не як відхилення, що з’являється як deus ex machina на до того цілковито мирній світовій арені, а радше як продовження політики іншими засобами. Він усвідомлював, що ця політика, яку продовжує війна, різнитиметься залежно від часу та місця. Різними будуть як загальні умови світової системи, так і самі війни. Він зробив політику, яку продовжувала кожна з війн, наріжним каменем свого аналізу. Він усвідомлював, що за певних умов воєнне насильство було необхідною рушійною силою прогресу, причому не тільки в руках людей, які борються за соціалізм.
На контрасті з його поглядами, підхід сучасного мейнстрімного лівого руху є сумішшю наляканого пацифізму, банального моралізму та відверто неправдивих тверджень про політичну історію самого лівого руху. «Протистояння війні завжди було осердям соціалістичного інтернаціоналізму», — стверджує Бен Берджіс[4]. Девід Бродер пише[5], що соціалісти мають повернутися до того, що він вважає їхнім «головним принципом»: «безумовне протистояння використанню воєнної сили». Життя та тексти Леніна, а також Маркса (і Троцького) це спростовують.
Аби піти далі, треба буде взяти до уваги конкретні умови сучасних нам війн, включаючи, між іншим, переважання громадянських війн над міжнародними, з чого витікає маленька кількість воєн з тотальною мобілізацію та поширеність звірств; ядерну зброю; напевно, вже непозбувну відсутність революційної кон’юнктури; незалежність сучасного капіталізму від систем ексклюзивного територіального контролю тощо.
Більшість реакцій на війну в Україні, так само і на війну в Сирії, була позначена не тільки неправильними висновками, але й повсюдним браком цікавості та матеріалізму. Мейнстрімний лівий рух не породив жодного вартого уваги аналізу воєнного балансу, динаміки ядерної кризи, сучасних зв’язків між глобальною політичною економікою та війною. Натомість ми отримали одноразові тези, часто навіть коротші за речення. Замість цього ми отримали аналізи дискурсу, що акцентували увагу на лицемірстві та вдавалися до моралізаторства: вони мало що дають і майже ніяк не стосуються зіткнень, що зараз відбуваються на просторах Сходу України.
Політика, продовженням якої є ця війна, має породжувати підтримку України лівими по всьому світу. Вона протиставляє демократію, що має свої проблеми, та особисту автократію. Соціальна система з потенціалом до розвитку стикається із системою, яку тримає в лещатах поліцейська держава. Національне самовизначення виступає проти колоніальної анексії та культурного знищення. Незалежно від ваших стратегічних поглядів на те, як Україна вибудовує свої відносини з Росією та Заходом, саме це стоїть на кону. Виходячи саме з цих засад, необхідно розглядати питання надання воєнної підтримки.
Примітки
- ^ Karl Marx and Frederick Engels, The Civil War in the United States (International Publishers, 1937).
- ^ John Ganz, “Ben Burgis’s Bad History: Jacobin’s anti-Jacobins,” April 15, 2022.
- ^ David Broder, “Breaking the Chains of Command,” Jacobin, August 27, 2019.
- ^ “No, Left-Wing Opponents of War Aren’t Isolationists,” Jacobin, April 14, 2022.
- ^ “Stop Pretending the Left Is on Putin’s Side,” Jacobin, February 24, 2022.
