ЛИСТ НА ПІДТРИМКУ ІНСТИТУТУ СХОДОЗНАВСТВА ІМ. А. КРИМСЬКОГО ТА ІНСТИТУТУ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА ІМ. М. ГРУШЕВСЬКОГО

  • 11 November 2013
  • 1838
ЛИСТ НА ПІДТРИМКУ ІНСТИТУТУ СХОДОЗНАВСТВА ІМ. А. КРИМСЬКОГО ТА ІНСТИТУТУ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА ІМ. М. ГРУШЕВСЬКОГО

Президенту Національної академії наук України Патону Б.Є.

Шановний Борисе Євгеновичу!

Колектив журналу соціальної критики «Спільне» стурбований планами президії НАН України під виглядом «оптимізації» або «реорганізації» ліквідувати як окремі установи два провідні профільні дослідні центри України — Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського та Інститут сходознавства ім. А.Кримського.

Зусиллями колективу Інституту  української археографії та джерелознавства було видано десятки томів класичних праць істориків ХІХ — початку ХХ століття, оприлюднено десятки тисяч документів, видано кількатомник із соціальної історії «Усна історія степової України», регулярно виходить археографічне видання «Український археографічний щорічник», реалізовуються інші проекти. Співробітники Інституту сходознавства є авторами низки монографій, присвячених проблемам історії та культури Стародавнього Єгипту, Монголії, Японії, Китаю, кримських татар тощо; в інституті проводяться дослідження ісламу в Україні та систематично видаються маловідомі класичні праці українських сходознавців.

Специфіка роботи цих наукових інституцій (у випадку ІУАД ім. М.Грушевського — підготовка корпусних публікацій історичних джерел, що вимагає постійного залучення до реалізації його дослідницьких та видавничих проектів не тільки істориків, а й літературознавців, лінгвістів і т.д.; у випадку ІС ім. А.Кримського — комплексне вивчення історії, культури, літератури і філософії країн Азії та Африки) передбачає існування їх в нинішньому вигляді.

Так, викликає сумнів сама доцільність влиття Інституту сходознавства ім. А.Кримського, з його чисельним штатом співробітників, власною школою та багатими напрацюваннями, до нещодавно створеного Інституту всесвітньої історії. Припинення існування провідної сходознавчої установи, добре відомої в країні та за кордоном, по суті означатиме ліквідацію інституційної орієнталістики в Україні. До того ж, за умов поглинання іншою установою співробітники Інституту сходознавства, які не є істориками (філософи, лінгвісти та літературознавці), опиняться за рамками профілю Інституту всесвітньої історії. Аналогічні проблеми виникнуть і за умов об’єднання Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського з Інститутом історії України.

Запланована «реорганізація» двох інститутів НАНУ лише погіршить і так плачевну ситуацію, в якій опинилася українська наука ще з 90-х років. Крім того, вона негативно вплине на зв’язки українських науковців із їхніми закордонними колегами, адже обидва ці інститути активно співпрацюють з дослідниками Росії, Польщі, США, Канади, Німеччини, Туреччини, Франції та інших країн.

Звертаємо особливу увагу, що така «оптимізація» позначиться на долі численних співробітників НАНУ — а це не лише науковці чи бібліотекарі, а й технічній персонал, яким втрата робочих місць загрожує в першу чергу. Навіть якщо є обґрунтовані претензії до роботи наукових співробітників, навряд справедливо, коли від цього страждають прості робітниці, що сумлінно виконували свою необхідну роботу з підтримки існування інститутів. Неприпустимо ставити бюрократичний диктат вище волевиявлення самих трудових колективів, які однозначно висловилися за збереження функціонування ІУАД ім. М.Грушевського й ІС ім. А. Кримського в наявному форматі.

Безумовно, академічна наука в її нинішньому вигляді потребує серйозних перетворень. У публікаціях журналу та інтернет-порталу «Спільне» неодноразово піднімалися проблеми сучасної академії та університетів. Радикальна реформа науки має обов’язково передбачати суттєво збільшене фінансування та адекватне матеріальне заохочення наукової роботи; подолання вкрай бюрократичного та формального характеру української академічної науки, поширеної корупції та плагіату; демократизацію академічних інститутів; подолання самозамкненості академії та переорієнтацію на суспільно значимі проблеми; критику панівних ідеологій та нетерпимість до проявів реакційного мракобісся в академічній науці. Однак за умови фінансування науки за залишковим принципом та відсутності демократичних структурних перетворень у НАНУ формальні реорганізації академічних інститутів та супутні скорочення ніяк не покращують, а лише погіршують і без того критичний стан української науки.

З повагою,

Редакція журналу «Спільне»

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ЧЕМ ХУЖЕ, ТЕМ ЛУЧШЕ: неолиберальная академия как кузница коммунизма (Владимир Ищенко)

УНІВЕРСИТЕТ У КРИЗІ (Крейг Калхун)

ЦІНА ЗНАННЯ