Маніфест комуністичної партії (І частина в переводі суржиком)

Державна мова должна буть чистою і непорочною. З неї нада регулярно здувать пилинки, натирать, як дорогий фарфоровий сєрвіз, до блєска, шоб ні одна калька не проскочила, шоб ніхто, не дай бог, не подумав, шо ти необразований, зросіщений, недостойний чєловєк. Українська мова должна буть самим драгоценним внутрєннім артефактом, шоб в случаї невиплаченої зарплати можна було з гордостью культурного чєловєка сказать: «Будьте ласкаві повідомити причину затримки». Шоб в случаї несправедливості можна було обратиться за помощью до держави красіво і грамотно. І получить не мєнєє філігранний, може хіба слєгка сухувато-офіциальний, отказ. 

Компульсівна стандартизація мови була і остається механізмом, який забезпечує доступ до культурних (і матєріальних) ресурсів тіки тим, хто успєшно постіг ці мовні норми. Остальні ж, хто общаються суржиком або специфічними локальними говірками, оказуються на задворках «мовної цивілізації», в небитії периферії. В соврімєнному капіталістичному общєстві мова превратилась в товар на культурному ринку, який з усіх усюд комерціалізується і іспользується для созданія культурного капіталу. Особєнно ярко цей мовно-економічний дисонанс ілюстрірує реклама — в честь празника 27 жовтня Instagram предлагає купить курси української мови за 4500 грн, шоб наконєц відшліфувать її до ідєала і зажить щасливу жизнь «справжнього» українця. 

Ті самі процеси проісходять і з національними святами. Празник, який ставе собі за цель об’єдінить усіх вокруг ідеї «правильної» мови, одноврімєнно усіма силами питається отхреститься от тих форм мовлення, які є неот’ємлємой частью реальності для широких верств населення. Висновок простий — у літературної мови єсть великий комєрчєский потенціал. Ми же з нагоди Дня української писемності рішили обратить вніманіє на політичний потенціал мови нелітературної.

Переклад Маніфесту суржиком покликаний напомнить, шо мова є не просто засобом комунікації, но і формою символічної власті. Суржиком актівно пользуються люди з села, робочі і маргіналізовані групи — то єсть ті, кого обично виключають із привілейованих сфер освіти та культури. Хотя суржик вже увійшов в українське культурне поле (музику, літературу та кіно), над ним і дальше продолжають насміхаться. Для культурних мастадонтів мовна практіка мільйонів українців остається чимось несєрйозним, такою собі колєктівною сєльською «діковінкою» чи персональною «ізюмінкою». Підняття суржика до уровня теоретичної мови должно служить звільненню його від стігми та наданю суб’єктності його носітєлям і носітєльніцам. 

Суржик несе в собі потенціал, способний підважить домінуючу культурну норму і пролить свєт на нерівності, шо прячуться за ореолом риторики мовної «чистоти». Переклад Маніфесту суржиком підкреслює класовий характєр мовної політики і ставить ребром вопрос про політичну та економічну маргіналізацію угнєтьонних.

Передмова перекладачки
 

***

Буржуї і пролєтарії^[1]

Історія всіх общєств^[2], які существовали до сіх пор, була історією борьби класів. 

Свободний і раб, патрицій і плебей, феодал і кріпак, цеховий мастєр^[3] і підмастєр, корочє говоря, угнітающий і угнітаємий находились у вєчному антагонізмі друг з дружкою, постоянно вели то скриту, то очєвідну борьбу, яка всігда заканчувалась революційним переустройством всього общєства або общою загибеллю борющихся класів. 

В прєдидущі історичні епохи ми почті віздє находимо тотальне розчленування общєства на разні сословія, фєєрічну градацію самих разнообразних общєствєних становищ. У Древньому Римі ми встрічали патриціїв, вершників, плебеїв, рабів; в середні віка — феодальних панів, васалів, цехових мастєрів, підмастєрів, кріпаків, причому іще й почти в каждому із цих класів були свої особені градації. 

Соврімєнне буржуазне общєство, яке постало на костях феодального общєства, не знищило класові протіворєчія. Воно тіки поставило нові класи, нові условія угнітєнія і нові форми борьби на місце старих. 

Хотя наша епоха, епоха буржуазії, виділяється тим, шо вона упростила класові протіворєчія. Общєство все більше і більше розколюється на два великі вражескі табори, на два великі класи, які прямо протистоять друг дружкє — буржуазію і пролєтаріат.

Із кріпаків середніх віків вийшло мєлке міщанство перших городів; із цього мєлкого міщанства розвинулися перші елементи буржуазії. 

Откритіє Америки і морського шляху вокруг Африки создали для ростущої буржуазії нове поле дєятєльності. Остіндійський і китайський ринки, колонізація Америки, обмін з колоніями, збільшення кількості засобів обміну і вообщє товарів дали нечуваний раньше толчок торговлі, судноплавству, промисловості і, соотвєтствєнно, бистрому розвитку революційного елементу в феодальному общєстві, шо розпадалося.

Бувшого феодального або цехового способу промислового виробництва було уже недостаточно для попиту, який виростав вмєсті з новими ринками. Його мєсто заняла мануфактура. Цехові мастєра були витіснені промисловим середнім сословієм; поділ праці мєжду разними корпораціями іщез, уступивши мєсто поділу праці всередині отдєльної мастєрської. 

Но ринки постоянно росли, попит все время увілічувався. Мануфактурне виробництво вже тоже не могло його удовлітворить. Тоді пар і машина революціонували промислове виробництво. На мєсто мануфактурного виробництва прийшла соврімєнна велика промисловість, на мєсто промислового середнього сословія прийшли промислові міліонєри, начальніки целих промислових армій, соврімєнні буржуї. 

Велика промисловість создала всємірний ринок, підготовлений откритієм Америки. Всємірний ринок викликав колосальний розвиток торговлі, судноплавства, сухопутних сполучень. Це, в свою очерідь, повліяло на розширення промисловості, і покуда розширялась промисловість, торговля, судноплавство, желізні дороги, — потуда розвивалася буржуазія, увілічувала свої капітали і відтісняла на задній план усі класи, які получила в наслєдство від середніх віків.

Так шо, ми бачимо, шо соврімєнна буржуазія сама є продуктом длітєльного процесу розвитку, ряда переворотів у способі виробництва й обміну. 

Кажда із цих ступєньок розвитку буржуазії сопровождалась відповідним політичним успєхом цього класа. Угнітьонне сословіє при пануванні феодалів, озброєна і самоуправляющаяся асоціація в комуні^[4], тут — незавісіма міська республіка [як в Італії і Германії], там — третє, оподатковуване сословіє монархії^[5] [як у Франції], потом, во врємєна мануфактури, — протівовєс дворянству в сословній або абсолютній монархії, главна основа великих монархій вообщє, — буржуазія завоювала собі, наконєц, з моменту утворення великої промисловості і всємірного ринка, ісключітільне політичне панування в соврімєнній представницькій державі. Соврімєнна державна влада — це тіки комітет, який управляє общіми ділами всього буржуйського класа. 

Буржуї відіграли в історії надзвичайно революційну роль. 

Візьдє, де буржуазія дорвалась до власті, вона розрушила всі феодальні, патріархальні, ідилічні відносини. Безпощадно вона розірвала разношорстні феодальні связі, які прив’язували людину до її «природних начальників, і не оставила між людьми ніякої другої связі, кроми голого інтереса, кроми бєзчуствєнного «чистогана». Вона втопила в льодяній воді егоїстичного розрахунку священний трепет релігіозного екстаза, рицарського ентузіазма, обиватєльської сентиментальності. Вона розчинила лічне достоїнство людини в міновій вартості і поставила на мєсто кучі гарантованих і здобутих свобод одну безсовісну свободу торговлі. Єслі вкратце, експлуатацію, прикриту релігіозними й політичними ілюзіями, вона замінила експлуатацією нарочитою, безстижою, очевидною, безжальною.  

Буржуазія ізбавила від ореола святості всі роди дєятєльності, які до сіх пор щіталися почьотними і на які до сіх пор дивилися з благоговєйним трепетом. Вона превратила врача, юриста, батюшку, поета, чєловєка науки на своїх платних найомних робочих. 

Буржуазія зірвала з сімєйних отношеній їх трогатєльно-сєнтімєнтальний покров і звела їх до чисто дєнєжних.

Буржуазія облічила те, як проявлєніє грубої сили в середні віки, яким так сильно восхіщаються реакціонери, найшло собі єстєствіне доповнення в непробудному лінтяйстві. Вона вперше показала, шо може зробить чєловєчєска дєятєльність. Вона создала зовсім другі дивовижі, які вообщє не похожі на єгипетські піраміди, римські водопроводи і готичні собори; вона провела походи, які сложно сравнить з переселенням народів і хрестовими походами. 

Буржуазія не може существувать без постійного революціонізування знарядь виробництва, а соотвєтствєнно, виробничих відносин, а отже і всіх общєствєних відносин. Першим условієм існування всіх попередніх промислових класів було, наоборот, збереження старого способа виробництва в неізмєнному виді. Безперестанне переіначення виробництва, нескончаїме потрясіння всіх общєствєнихвідносин, вєчна непевність і рух отлічають епоху буржуїв от усіх других^[6]. Усі застилі, заржавілі відносини з їх антуражем з давніх-давен шанованих уявлень і взглядів розчиняються, всі новоутворені застарівають, не встигнувши закостеніти. Усе сословне і нерухоме іспаряється, усе святе оскверняється, і люди, наконєц-то, должні взглянуть трєзвими глазами на своє жизніне положеніє, на свої взаїмоотношенія.

Потрєбность в каждий раз ширшому збуті для своїх продуктів жене буржуїв по всьому земному шару. Віздє должни вони влізти, віздє вʼїстися, віздє наладить связі.

Буржуазія шляхом експлуатації всємірного ринка зробила виробництво і споживання всіх стран космополітичним. На превеликий жаль реакціонерів, вона вирвала з-під ног промисловості національну почву. Прадавні національні галузі промисловості унічтожені і продовжують унічтожаться каждий день. Їх витісняють нові галузі промисловості, запровадження яких стає вопросом жизні і смерті для всіх цивілізованих націй, — галузі промисловості, які переробляють уже не мєсну сировину, а сировину, яку проізводять в самих дальоких областях земного шара, і фабричні продукти, які споживають не тіки внутрі даної країни, але й в усіх частинах міра. 

Вмєсто старих потреб, які удовлєтворялися мєсними продуктами, появляються нові, для удовлєтворєнія яких нада продукти самих дальоких стран і самих разнообразних кліматів. На мєсто старої мєсної і національної самодостаточності й замкнутості приходить всесторонній обмін та повсємєсна залежність народів друг от дружки. І це одинаково касаєтся як матеріального, так й духовного виробництва. Продукти духовної дєятєльності отдєльних народів стають спільним надбанням. Національна однобокость та огранічєность стають все більш і більш невозможними, і з кучі національних і мєсних літератур зарождається одна всємірна література.

Буржуазія благодаря бистрому улучшенію всіх знарядь виробництва і безконєчно полегшеним засобам сполучення втягує в цивілізацію всі, даже самі варварські, нації. Доступні ціни її товарів — осьо та тяжола артилерія, якою вона рушить вщент усі китайські стєни і принуждає капітулірувать саму вперту ненависть варварів до чужаків. Під страхом смерті вона заставляє всі нації принять буржуазний спосіб виробництва, заставляє їх впроваджувати в себе так звану цивілізацію, то єсть ставать буржуями. Короче, вона создає собі мір по свойому образу і подобію.

Буржуазія підкорила село пануванню города. Вона создала огромні города, вона солідно збільшила число городського населення в порівнянні з сєльським і таким образом вирвала прілічну часть населення з брєдовості сєльськой жизні. По тіпу того, як село вона зробила завісімим від города, вона зробила варварські й напівварварські країни завісімими від цивілізованих, селянські народи — від буржуазних народів, Схід — від Заходу.

Буржуазія все більше й більше унічтожає роздробленість засобів виробництва, володіння й населення. Вона скупчила населення, централізувала засоби виробництва і сосрєдоточила власність в руках небагатьох. Необхідним наслідком цього була політична централізація. Незавісімі, єлі звʼязані між собою провінції, з разними інтірєсами, законами, урядами й таможеними налогами, оказались соїдіньонними в одну націю, з одним урядом, одним законом, одним національним класовим інтересом, з одним таможеним кордоном.

Буржуазія менше чем за сто років свого класового панування создала численніші й грандіозніші виробничі сили, чем усі прошлі покоління вмєсті взяті. Підкорення сил природи, машинне виробництво, застосування хімії в промисловості й землеробстві, пароплавство, желізні дороги, електричні телеграфи, освоєніє для землеробства цілих частин міра, приспособлєніє річок для судоплавства, целі, будто з-під землі визвані, маси населення, — яке із прошлих столєтій могло подозрівать, шо в надрах общєствєної праці дрімали такі виробничі сили! 

Ітак^[7], ми бачили, шо засоби виробництва й обміну, на основі яких утворилася буржуазія, були создані в феодальному общєстві. На опрєдільонній ступені розвитку цих засобів виробництва і обміну ті условія, в яких проісходило виробництво й обмін феодального общєства, феодальна організація землеробства і мануфактури, корочє, феодальні відносини власності, вже більше не соотвєтствували розвиненим продуктивним силам. Вони тормозили виробництво вмєсто того, шоб йому сприять. Вони тоже превратились в його окови. Нада було їх розбить, і вони були розбиті. Їхнє мєсто заняла свободна конкуренція з відповідними їй общєствєним та політичним устройством, з економічним і політичним пануванням буржуїв.

Подобне двіженіє відбувається на наших глазах. Буржуазні відносини виробництва та обміну, соврімєнне буржуазне общєство, шо будто по взмаху волшебної палички создало такі мощьні засоби виробництва й обміну, змахує на відьмака, який уже не може справиться з тими підземними силами, які він визвав своїми заклинаннями. Вже кілька десятиліть історія промисловості й торговлі представляє собою всього лиш історію возмущєнія соврімєнних продуктивних сил проти соврімєнних виробничих відносин, проти тих відносин власності, які є условіями для существованія буржуїв і їх панування. 

Достаточно вспомнить про торгові крізіси, які, періодично возвращаясь, все більш жостко ставлять під питання существованіє всього буржуазного общєства. Під час торгових крізісів каждий раз унічтожається велика часть не тіки виготовлених продуктів, но і даже созданих уже продуктивних сил. Під час крізісів вспихує общєствєна епідемія, яка всім попереднім епохам показалась би брєдом, — епідемія перепроізводства. Общєство вдруг оказується відкинутим назад у состояніє миттєвого варварства, будто голод, всєобща нищівна війна висосали із нього усі жизнєні сили; кажеться, шо промисловість, торговля унічтожені, — і чо так? А того шо общєство слішком цивілізоване, у нього слішком багато засобів сущєствованія, слішком багато промисловості й торговлі. Продуктивні сили, які находяться в його розпорядженні, не служать більше розвитку буржуазної цивілізації і буржуазних відносин власності; наоборот, вони стали слішком мощними для цих відносин, буржуазні отношенія тормозять їхній розвиток; і як тіки вони начинають побіждать цей тормоз, вони розстраюють все буржуазне общєство, угражають существованію буржуазної власності. Буржуазні відносини стали слішком вузькими, шоб вмістить создане ними багатство. 

Як буржуазія побіждає крізіси? З одной сторони, путьом вимушеного унічтоженія маси продуктивних сил; з другой сторони, завоюванням нових ринків і ще більш основатєльною експлуатацією старих ринків. То єсть, чим? Тим, шо вона готове всесторонні й іще жощі крізіси і зменшує засоби запобігання їм.

Та зброя, якою буржуї повалили феодалізм на землю, направляється тепер проти самих буржуїв.

Але буржуї не тіки викували зброю, яка несе їм смерть; вони породили также і тих людей, які направлять цю зброю протів них, — соврімєнних робочих, пролетаріїв. 

В тій самій мірі, в якій розвивається буржуазія, то єсть капітал, — в тій самій мірі розвивається і пролетаріат, клас соврімєнних робочих, які тіки тоді можуть существувать, поки находять роботу, а находять вони її тіки до тих пор, поки їхній труд увілічує капітал. Ці робочі, які мусять продавать себе поштучно, представляють собою такий самий товар, як і любий інший предмет торговлі, а того вони в однаковій мірі зазнають усіх случайностєй конкуренції, усіх колібаній ринка. 

За щот поширення машин і поділу праці труд пролетаріїв утратив всякий самостоятільний характер, а вмєсті з тим і всяку привлікатєльність для робочого^[8]. Він стає простим придатком до машини, од якого требують тіки найпростіших, самих однообразних, самих льогких для вивчення операцій. Того витрати на робочого зводяться почти ісключітєльно до засобів існування, в яких він нуждається для свого утримання і для продовження свого роду. Але ціна всякого товара, а соотвєтствєно і труда, дорівнює витратам його виробництва. Того в тій самій мірі, в які росте неприємність праці, уменшається зарплата. Даже більше: в тій самій мірі, в якій ростуть застосування машин та поділ праці, — в тій самій мірі росте кількість^[9] праці, чи то за щот збільшення робочих часов, чи за щот збільшення роботи, якої требують за даний проміжуток времені, ускорєнія хода машин і так далі.

Соврімєнна промисловість перетворила маленьку мастєрську патріархального мастєра на крупну фабрику промислового капіталіста. Маси робочих, скупчені на фабрикі, організовуються по-солдатському. Їх ставлять, як рядових солдатів промислової армії, під надзор цілої ієрархії унтер-офіцерів і офіцерів. Вони — не тіки раби класу буржуїв, буржуазної держави, — їх каждий день і каждий час порабощає їхня машина, надсмотрщик і передусім самі отдєльні буржуї-фабриканти^[10]. Ця деспотія тим мєлочніша, ненависніша, вона тим більше ожесточає, чим відвертіше вона проголошує своєю окончатєльною целью наживу.

Чим меньше умєлості і сили требує ручна праця, то єсть чим більше розвивається соврімєнна промисловість, тим більше труд чоловіка витісняється трудом женщин та дітей. Разниця пола і возраста уже не має относітєльно робочого класу ніякого общєствєного значення. Существують тіки знаряддя праці, які, в завісімості від возраста і пола, требують разних витрат.  

Коли заканчується експлуатація робочого фабрикантом і робочий получає, наконєц, налічкою свою зарплату, тоді на нього накидаються інші буржуї — лендлорд, торгаш, крєдітор і так дальше.

Бувші мєлкі середні сословія, мєлкі промисловці, купці і рантьє, ремісники та селяни — всі ці класи опускаються в ряди пролетаріату, отчасті того шо їхнього маленького капітала недостаточно для ведення великого промислового прєдпріятія і він не видержує конкуренції з більшими капіталістами, отчасті того шо їхнє професіональне мастєрство знеціюється в результаті введення нових способів виробництва. Так рекрутується пролетаріат з усіх класів населення.

Пролетаріат проходить разні ступені розвитку. Його борьба проти буржуазії начинається вмєсті з його существованієм.

Сначала борються отдєльні робочі, потом робочі одної фабрики, потом робочі одної галузі праці в одній мєсності проти отдєльного буржуя, який їх безпосередньо експлуатірує. Робочі направляють свої удари не тіки проти буржуазних виробничих відносин; вони направляють їх і протів самих знарядь виробництва; вони унічтожають конкурірующі іностранні товари, трощать машини, підпалюють фабрики, вони питаються опять вернуть собі потєряне становище середньовічного робочого.

На цій ступені робочі образують розсіяну по всій країні і роздроблену конкуренцією масу. Масова згуртованість робочих іще не є слєдствієм їх собствєнного обʼєднання, це тіки слєдствіє обʼєднання буржуїв, які для достіженія своїх собствіних політичних цілей мусять, і поки ще можуть, приводить у двіженіє весь пролетаріат. На цьому етапі пролетарії борються, получається, не проти своїх врагів, а проти врагів своїх врагів — проти остатків абсолютної монархії, проти землевласників, непромислових буржуїв, мєлких буржуїв. Таким образом все історичне двіженіє зосереджується в руках буржуїв; кажда здобута в таких обстоятєльствах перемога — це перемога буржуїв.

Але з розвитком промисловості пролетаріат не тіки виростає в числі; він скупчується в більші маси, сила його росте, і він все більше її ощущає. Інтереси і условія жизні пролетаріата все більше й більше уравнюються по мірі того, як машини все більше й більше стирають разлічія мєжду отдєльними видами труда й почті віздє збивають зарплату до одинаково низького уровня. Ростуща конкуренція буржуїв між собою і провоцируємі нею торговельні крізіси ведуть до того, шо зарплата робочих стає все більш неустойчивою; все більш стрємітільне, безперервне совєршенствування машин робить жизніне положеніє пролетарів все більш непевним; стички між отдєльним робочим і отдєльним буржуєм все більше принімають характєр стичок між двома класами. Робочі начинають з того, шо образують коаліції^[11] проти буржуїв; вони обʼєднуються для защіти своєї зарплати. Вони засновують даже постоянні асоціації, шоб забезпечить себе харчами на случай возможних стичок. Місцями борьба переходе в откриті повстання. 

Робочі время от времені перемагають, але ця перемога тіки переходяща. Реальний результат їхньої борьби — це не безпосередній успіх, а обʼєднання робочих, яке дедалі більше поширюється. Йому способствують ростущі засоби комунікації, які создаються крупною промисловістю і які звʼязують між собою робочих разних мєсностєй. Тіки ця связь і нада для того, шоб ці численні очаги борьби, шо віздє мають одинаковий характер, централізувать в національну, класову борьбу. А всяка класова борьба є борьба політична. І обʼєднання, для якого середньовічним горожанами з їх стежками нада були століття, соврімєнні пролетарії добиваються благодаря желізним дорогам протягом небагатьох років.

Ця організація пролетаріїв у клас, а тим самим — у політичну партію, кажду минуту знову разрушається конкуренцією між самими робочими. Але організація каждий раз вознікає опять — сильніша, більша, мощніша. Вона заставляє визнать отдєльні інтереси робочих в формі закону, іспользуя при цьому розколи серед буржуазії. Так було з біллем про десятигодинний робочий день в Англії.

Вообще, зіткнення всередині старого общєства в багатьох смислах сприяють процесу розвитку пролетаріату. Буржуазія находиться в постоянній борьбі: сначала проти аристократії, пізніше проти тих частин самої буржуазії, інтересам яких протіворєчить прогрес промисловості, і всігда проти буржуазії чужих країн. В усіх цих битвах їй приходиться обращаться до пролетаріата, призивать його на допомогу і таким образом втягувать його в політичне двіженіє. Так шо буржуазія сама передає пролетаріату елементи своєї собствєнної^[12] освіти, то єсть зброю проти себе самої.

Дальше, як ми бачили, розвиток промисловості скидає в ряди пролетаріата цілі слої пануючого класу, або, по крайній мірі, ставе під угрозу умови їхньої жизні. Вони тоже передають пролетаріату масу елементів освіти^[13].

Накінець, в ті періоди, коли класова борьба наближається до розвʼязки, процес розкладу внутрі пануючого класу, всередині цього старого общєства, принімає такий бурний і рєзкий характєр, шо невелика часть пануючого класу зрікається його і примикає до революційного класу, до того класу, який несе в своїх руках будуще. Осьо чого, як раньше часть дворянства переходила до буржуазії, — так тепер часть буржуазії переходить до пролетаріату, особєно часть буржуїв-ідеологів, які возвисилися до теоретичного поніманія всього історичного двіженія.

З усіх класів, які сьогодні протистоять буржуазії, один тіки пролетаріат представляє собою реально революційний клас. Усі остальні класи занепадають і погибають з розвитком великої промисловості, а пролетаріат же є її собствєнним продуктом.

Середні сословія: мєлкий промисловець, мєлкий торгаш, ремісник, селянин, — усі вони борються з буржуазією, шоб спасти від гибелі своє существованіє як середніх сословій. Так шо, вони не революційні, а консервативні. Даже більше: вони реакційні, вони питаються повернуть назад колесо історії. Якшо вони й бувають революційними, то тіки постіки, поскіки їм предстоїть перехід в ряди пролетаріату, поскіки вони защіщають не свої настоящі, а свої будущі інтереси, поскіки вони отрікаються от своєї собствєнної точки зрєнія, шоб занять точку зрєнія пролетаріату. Люмпен-пролетарій, цей пасивний продукт гнієнія самих низьких верств старого общєства, місцями вовлікається пролетарською революцією в двіженіє, але в силу свого жизнєного положенія він куди більше схильний продавать себе для реакційних інтриг.

Жизнєні условія старого общєства уже унічтожені в жизнєних условіях пролетаріату. У пролетарія нема власності; його отношеніє до жінки й дітей вже не має нічого общого з буржуазними сімейними отношеніями; соврімєнна промислова праця, соврімєнне поневолення в ярмі капіталу, одинакове як в Англії, так і у Франції, як в Америкі, так і в Германії, стерло з нього всякий національний характєр. Закони, мораль, релігія — все це для нього не більше чем буржуазні прєдрасудки, за якими скриваються буржуазні інтереси.

Усі предидущі класи, шо завоювали собі панування, питалися забезпечить своє вже здобуте жизніне положеніє, підпорядковуючи все общєство условіям своєї наживи. Пролетарії ж можуть завоювать общєствєні продуктивні сили тіки унічтожив свій собствєний нинішній спосіб привласнення, а тим самим і весь существувавший до сіх пор спосіб привласнення в целом. У пролетаріїв нема нічого свого, шо їм би приходилось охранять; вони должні розрушить усе, шо до сіх пор охраняло й забезпечувало часну собствєність. 

Всі дотеперішні двіженія були двіженіями меншостей або совіршались в інтересах меншостей. Пролетарське двіженіє є самостійним двіженієм величезної більшості в інтересах величезної більшості. Пролетаріат, сама низька верства соврімєнного общєства, не може підняться, не може випрямиться без того, шоб не висадить у воздух всю надстройку з тих верств общєства, які становлять офіціальне общєство.

Якшо не по содєржанію, то по формі борьба пролетаріату проти буржуазії є в першу очерідь борьбою національною. Пролетаріат каждої країни должен, канєшно, сначала покончить із своєю собствєною буржуазією.

Обрісовуя самі общі фази розвитку пролетаріату, ми прослідили боліє чи мєніє прикриту громадянську війну всередині існуючого общєства вплоть до того пункта, коли вона превращається в откриту революцію, і пролетаріат путьом насильного повалення буржуазії устанавлює своє панування. 

Всі дотеперішні общєства грунтувались, як ми бачили, на протівоположності угнітающих і угнітьонних класів. Але для того, шоб можна було угнітать якийсь клас, нада забезпечить йому условія, при яких він міг би, хотя би, по-рабськи існувать. Кріпак у стані кріпацтва вибився в члени комуни, так само, як мєлкий міщанин під ярмом феодального абсолютизма вибився до положенія буржуя. А соврімєнний робочий, наоборот, вмєсто того, шоб підніматься вмєсті з прогресом промисловості, опускається все нижче і нижче умов існування свого собствєного класа. Робочий стає паупером, і пауперизм росте іще швиче, чем населення і багатство. 

Отсюда ясно видно, шо буржуазія не способна оставаться дальше пануючим класом общєства і навязувать всьому общєству умови існування свого класу як регулюючий закон. Вона неспособна панувать, бо неспособна забезпечить своєму рабу даже рабського уровня існування, бо вона вимушена дать йому опуститься до такого положенія, коли вона сама должна його кормить, вмєсто того, шоб кормиться за його щот. Общєство не може більше жить під її владою, то єсть її жизнь більше несовмєстіма з общєством.

Основим условієм існування й панування буржуазного класу є накоплєніє багатства в руках приватних осіб, утворення і збільшення капіталу; условієм існування капіталу є наймана праця. Наймана праця держиться ісключітєльно на конкуренції робочих між собою. Прогрес промисловості, невольним носітілєм якого є буржуазія, не в силах йому сопротівляться, ставе на мєсто роз'єднання робочих внаслідок конкуренції революційне обʼєднання їх путьом асоціації. Таким образом, з розвитком крупної промисловості з-під ніг буржуазії вибивається сама основа, на якій вона проізводе і привласнює собі продукти. Вона проізводе в першу очерідь своїх собствєних могильщиків. Її гибель і перемога пролетаріата однаково неізбєжні.