Education, science, knowledge

НА «ЗЛАМАНОМУ ВЕЛОСИПЕДІ» В ЄВРОПУ

04.06.2015
|
Анна Філь
4491

Перша заступниця Міністра освіти і науки України Інна Совсун в одному зі своїх виступів порівняла роботу в Міністерстві з їздою на зламаному велосипеді. Мовляв, бюрократія гальмує роботу. Проте сьогодні цей «транспорт», озброївшись реформою вищої освіти та новим переліком галузей знань і спеціальностей, чимдуж мчить до Європи.

Рівно через місяць після інтерв’ю Інни Романівни Совсун для газети «Факти», яке наробило багато галасу, на сайті Освіта.ua з’явилося «знамено» реформи ― новий перелік галузей знань та спеціальностей. Зі 150 спеціальностей залишилося 109. Уже місяць обурене студентство намагається розібратися, що ж коїться із вищою освітою. І, на жаль, ані сама пані Совсун, ані співавтор Закону про вищу освіту (останній, за словами заступниці Міністра, має безліч недоліків) Єгор Стадний, ані адміністрація університетів не можуть пояснити, що відбувається. Для чого ламають старий механізм та що нового пропонують?

Необхідність реформування МОН пояснює потребою інтегруватися в Європейський простір. Здавалося б, логічними цілями мають бути покращення якості української освіти та можливості навчання і працевлаштування наших студентів за кордоном.

Натомість, знову бачимо «реформу заради реформи». Чому? А тому, що сама Інна Романівна під час спілкування зі студентами стверджує, що наявність чи відсутність галузей ні на що не впливає і їх (галузі знань) взагалі можна ліквідувати. Тоді навіщо дискредитувати вищі навчальні заклади, заявляючи про «непотрібність» та «незрозумілість» їхніх спеціальностей, створювати паніку серед викладачів та студентів через ліквідацію деяких галузей знань, ставлячи під питання їхнє майбутнє?

Візьмемо для прикладу Київський інститут міжнародних відносин. Протягом останніх 5 років 15 випускників із «міжнародних відносин»; близько 100 випускників з «міжнародного права»; 52 випускники з «міжнародних економічних відносин»; 28 випускників з «міжнародної інформації»; 56 випускників з «міжнародного бізнесу» продовжили навчання та здобули дипломи магістрів в університетах Європи, США, Скандинавії та Азії. Їм не завадили відмінні назви їхніх спеціальностей у порівнянні з європейськими.

Проте сьогодні виявилося, що різне найменування тих самих за своєю суттю спеціальностей в Європі та Україні є проблематичним. Наприклад, бакалаврські програми «international communications» («міжнародні комунікації»), але не «international information» («міжнародна інформація») існують в університетах Великобританії, Данії, Латвії, Польщі, Австралії, оскільки усі розвинені держави розуміють важливість аналітичної діяльності в міжнародній сфері та неминучість настання інформаційної ери, де ті, хто зможе оперувати інформацією, зможе керувати світом.

Просте «клішування» європейського досвіду без його осмислення не дасть бажаного результату хоча б через принципові відмінності в освіті. Наші виші роблять акцент на «енциклопедичності» знань студентів. Тут радянський спадок дається взнаки: вивчення точних дат, голих фактів. У такому широкому охопленні є свої переваги. Студенти Кембриджу, на противагу українським, можуть не знати точної дати початку Першої світової війни, проте їх критичне та аналітичне мислення розвинене краще. До того ж наші студенти не уявляють, як можна мати лише 3 пари на тиждень, проте весь вільний час проводити в бібліотеці. У нас зовсім різні підходи до вищої освіти. Спилюючи з дерева гілки, його тільки паплюжать і не чекають, що воно впаде: стовбур залишиться, яким би трухлявим він не був. Тож, треба або рубати під корінь старе «дерево» нашої вищої освіти, або робити якісні перебудови в корені: боротися із хабарництвом, підвищувати компетентність викладачів, запроваджувати новітні методики викладання, стимулюючи студентів мислити, а не запам’ятовувати, тим самим заохочувати їх до здобуття необхідних саме їм знань. Не змінивши систему, а лише надавши цій системі право автономії, неможливо досягти змін на краще.

Варто також звернути погляд… на нашого північного сусіда, який проявляє яскраво виражену агресію щодо України. Звернімо увагу на відомий Московський державний інститут міжнародних відносин, який готує кадри для просування зовнішньої політики Російської Федерації на міжнародній арені. Ще в далекому 1969 році там було створено факультети міжнародного права та міжнародної журналістики, пізніше перейменованої в міжнародну інформацію. А з 1991 року існує саме факультет міжнародного бізнесу. Сьогодні налічуються 8 факультетів та 4 інститути, які здійснюють підготовку фахівців за найрізноманітнішими напрямками. Програючи інформаційну та дипломатичну війну, ми прибираємо спеціальності, які готують тих, хто може протистояти цим викликам, і залишаємо натомість нікому не зрозумілі освітні програми, тим самим заспокоюючи студентство. Проте як зміниться якість освітньої підготовки майбутніх випускників, ніхто передбачити не в змозі.

Що стосується Інституту міжнародних відносин КНУ, то тепер він існуватиме без галузі «міжнародні відносини», що звучить дивно. А може, не так вже і дивно, якщо Інна Совсун заявляє, що навіть найвідоміший випускник ІМВ Петро Олексійович Порошенко бажав би мати кращу дипломатичну підготовку.

Отже, ми є свідками проведення ще однієї показової реформи. ЄС, МВФ та весь західний світ вимагають від України змін: боротьби з корупцією, модернізації економіки. Але ми починаємо з освіти, ще й не «ремонтуючи» той зламаний велосипед, тобто не приводячи до ладу бюрократичну машину, на яку так скаржаться чиновники. Чи не для простої звітності це робиться? Тоді навіщо? Згадаємо виступ все тієї ж Інни Романівни Совсун на TEDxKyiv:

«…коли я пропоную якусь ідею, то знайдеться 15 пояснень, чому це складно зробити. Коли я чую подібні аргументи, я згадую одну фразу, яку я почула півтора року тому на стажуванні в Британії. Ця фраза одного британського політика, якого звали Джон Свіфт.

Суть полягає в тому, що замість того, щоб запитати: «Чому?», ― запитайте: «Чому б і ні?». Це саме той аргумент, який постійно треба повторювати, прокручувати в голові і нав`язувати людям, які тебе оточують»

Тож, коли наступного разу, почувши про яку-небудь українську реформу, ви не захочете вдаватися в деталі та осмислювати її глибинний сенс, просто поставте собі питання «Чому б і ні?».

Share