Education, science, knowledge

НАДІЯ НА ТВОРЧІСТЬ

5347

про фотопроект Сергія Попова, присвячений будинкам дитячої творчості на пострадянському просторі – одним з найбільш непомітних, але тим не менш значущих місць культурного виробництва. У споживацькому суспільстві, де творчість як така практично зникає, перетворючись на «вибір» між товарними пропозиціями у межах актуальних трендів сезону, а дитячі магазини переповнені розмальовками та наборами «зроби сама», що обмежуюють, а не провокують індивідуальну фантазію, ця державна установа залишається одним з небагатьох місць, де продовжує існувати етика самостійного творення. Однак способи діяльності, організація педагогічного процесу, практичні та тематичні напрямки роботи будинків дитячої творчості є невідомим для більшості суспільства. Фотодослідження Сергія Попова стає кроком назустріч цим комунальним інституціям, які можуть стати основою для нових форм культурної педагогіки, місцем, де юні покоління отримують перший досвід незалежності і свободи у творчості, а отже і відповідальності за власний вибір. Можуть стати – адже наразі ці інституції продовжують існувати за інерцією, страждаючи від недостатнього фінансування та відтворюючи консервативні ідеологічні кліше.

Сергій ПОПОВ: Перед диалогом расскажу немного о моем первом визите в дом. Я придумал для себя этот визит для шаргородской резиденции, существующей на базе великой задумки построить музей современного искусства в развалинах сахарного завода, в окружении провинциального ПГТ. Сразу, еще до открытия первой экспозиции, ощущается контраст между этим культурным заповедником и культурой его окружающей. В планах огромные выставочные пространства для заезжих экспозиций, конференц-залы для семинаров, библиотеки с «искусственной» литературой, мастерские для художников, отель с рестораном и пр. Как отыграет этот проект, в локальном контексте, покажет время. Сейчас же мне стало интересным ознакомиться с существующими культурными учреждениями города. В наличии оказались дворец культуры, музей и дом детского творчества. Во дворце собираются по календарным праздникам, в музее постоянно-смешанная экспозиция без посетителей,  в доме, не смотря на летний период, все же собираются дети дошкольного и школьного уровня для занятий в специализированных кружках. В поле особо творчески не проявишься, а там есть возможность реализовать творческий потенциал, который у детей идет на подъем.

Тамара ЗЛОБІНА: А на якій фінансовій основі вони зараз існують, і чи модернізувалась структура цих закладів за останні десятиліття?


Сергій ПОПОВ: Существование дома поддерживается скромным бюджетом местных властей. Финансовых инноваций направленных на развитие и поддержку этих заведений не существует. Единственной модернизацией их структуры, в большинстве случаев, является оснащение компьютерными классами, которые часто превращаются в игротеку.


Тамара ЗЛОБІНА: Які саме моделі культурного виробництва відтворюють у будинках дитячої творчості? Які ідеології присутні у педагогічному процесі?


Сергій ПОПОВ: Все дома, как и у нас в Украине, так и в странах бывшего союза являются наследниками «пионерской» системы, которая жила в своих «дворцах». Некоторые унаследовали эти постройки, некоторых переселили в более тесные условия. Вместе с материальным наследовалась и методология образования, которая переписывается и составляется для отчетности, и повторяет «классику» прошлого с национальным колоритом. Не существует обратной связи с государственными институтами национального значения в области культуры, зато нарочито присутствует атрибутика политической и религиозной власти.


Отдельный вопрос квалификации кадров. Необходимо не только педагогическое образование, но способности к общению с детьми на уровне, не ограничивающем творческое развитие их личностей.

Тамара ЗЛОБІНА: Чи відрізняються можливості (набір пропозицій) для творчого розвитку хлопчиків і дівчаток?

Сергій ПОПОВ: Существуют программы, которые реализуются через «кружки» в двух направлениях: рукоделие и эстрадные. Работа с деревом, глиной, моделированием для мальчиков, швейное мастерство, танцы и песни для девочек, и театр, рисование для обоих и пр. В общем, традиционный набор.

Тамара ЗЛОБІНА: Яка твоя художня стратегія у цьому проекті, і попередні висновки щодо досліджуваної теми?

Посещая каждый из кружков я занимаю позицию визуальной антропологии, чтобы проявить образ того процесса, который происходит внутри. Использую фото и видео фиксацию предметов творчества или самих детей в сочетании с предметами, также это могут быть инструменты и интерьер помещения.

В целом ощущается положительность существования этих учреждений и понятна их необходимость в стране. Это институции, в которых дети получают свой первый серьезный опыт творческого и личностного развития. Исследовав ряд домов творчества у нас на Украине и в Молдове, напрашивается вывод о том, что знать о них и не интересоваться ими – это уже традиция. Игнорируется важная составляющая общего культурного процесса.

Читайте також:

Прикладні соціальні мистецтва (Артур Жмієвський)

Після катастрофи (Ольга Папаш)

Герої нашого часу (Катерина Ботанова)

Премійовані віньєтки (Володимир Артюх та Тамара Злобіна)

Постполітична антиутопія Сергія Лозниці (Володимир Артюх)

Проговаривая городское пространство (Тамара Злобіна)

Візуальні докази «Судового експерименту» (Володимир Артюх)

АУТ (Тамара Злобіна)

Сексуальність та трансцендентність (Володимир Артюх)

Мистецтво заради мистецтва (Катерина Ботанова)

Мистецтво працює болем у соціальному тілі (Тамара Злобіна)

Share