Нігер: часи непевності

20.10.2023
|
Paul Martial
2011

Путч 26 липня в Нігері став несподіванкою. Ніхто не передбачав такого розвитку подій ані всередині країни, ані у французьких чи американських канцеляріях, хоча вони, як правило, добре поінформовані про ситуацію в Африці. Це парадокс для країни, яка щойно пережила свій п’ятий державний переворот і стільки ж спроб зміни влади, не кажучи вже про незліченні коливання настроїв серед військових. Як пояснити цей державний переворот, і до чого він може призвести в країні та загалом у регіоні?

Державний переворот з прихованими мотивами

Цей путч не є результатом заколоту чи невдоволення з боку військових, що переросли у захоплення влади, як це сталося, наприклад, у Малі в березні 2012 року з капітаном Амаду Хая Саного. Навпаки, переворот у Нігері був ретельно спланований — зі столиці країни, Ніамея, вивели військові формування, вірні колишньому президенту республіки Мохамеду Базуму.

Негайний успіх перевороту аж ніяк не свідчить про те, що генерал Абдурагман Тчіані, новий керманич Нігеру, користується великою підтримкою в лавах армії та серед представників її верхівки. Лише після двох днів запеклих дискусій голова генштабу Абду Сідіку Ісса став на бік путчистів з єдиною метою — запобігти кривавому братовбивчому конфлікту. Нова влада видається відносно слабкою, тим паче, що підтримка Тчіані далеко не одностайна в армії, розколотій численними конфліктами між формуваннями, мережами звʼязків та спільнотами. Тчіані вдається вміло компенсувати цю слабкість шляхом протистояння з регіональними органами влади Західної Африки.

Офіційно проголошені причини цього пронунсіаменто звучать, м’яко кажучи, хрестоматійно. У своїй заяві на національному телебаченні старший полковник Амаду Абдраман, один із представників путчистів, оголосив про створення Національної ради захисту Вітчизни (НРЗВ). Він пояснив, що їхні дії «мотивовані виключно бажанням захистити Нігер від подальшого погіршення безпекової ситуації, позаяк усунуті представники влади неспроможні запропонувати реальне вирішення кризи». У своєму прагненні до легітимності генерали згадують боротьбу з корупцією та необхідність зміни стратегії боротьби з атаками джихадистів.

 

Речник армії Нігеру полковник майор Амаду Адраман виступає на національному телебаченні, 26 липня 2023 року

Старший полковник Амаду Абдраман, один із представників путчистів, виступає на національному телебаченні, 26 липня 2023 року

 

Дивно чути такі аргументи від тих, хто роками брали участь у цій стратегії як військові лідери. Усього кілька місяців тому віцепрезидент НРЗВ, колишній начальник генштабу генерал Саліфу Моді вітав результати роботи президента Базума. Щодо корупції, найгучніша справа, розкрита три роки тому, стосувалася саме армії, де відкати і розкрадання коштів тривали роками.

Дехто вважає, що до цього перевороту доклав руку колишній президент Республіки Махамаду Іссуфу, який після двох каденцій поступився повноваженнями Базуму. Те, що він не відразу засудив дії генералів, як і гіпотетичне залучення ним аргументів путчистів у приватних розмовах з деякими чиновниками держапарату, здається не надто вагомими фактами на підтримку цієї гіпотези. Зі свого боку колишній президент спростував усі ці звинувачення. Навряд чи він був зацікавлений у цьому перевороті саме тоді, коли його сина Сані Махамаду щойно призначають міністром нафтової промисловості у країні, що готується збільшити видобуток вуглеводнів у десять разів.

Цей державний переворот є насамперед результатом операції президентської гвардії, елітного армійського підрозділу, що складається з 700 дуже добре оснащених бійців. Тчіані, який призначив себе головою Перехідної ради, свого часу чудово впорався зі своєю роллю, зірвавши спробу державного перевороту проти Базума за кілька днів до вступу останнього на посаду президента.

Вважають, що Тчіані дуже наближений до Іссуфу і завдячує йому своєю посадою, яка була збережена за ним й за Базумом. Цей бригадний генерал скористався можливістю збагатитися. У своєму рідному регіоні Філінге він володіє великим поголівʼям худоби і нерухомістю. Його ім'я згадувалося у 2015 році під час спроби державного перевороту, але через відсутність доказів він не був притягнутий до відповідальності.

 

мітинги в ніамеї

Мітинг у Ніамеї на підтримку путчистів. Фото: Reuters-Stringer

 

Справжні причини захоплення влади слід шукати у стосунках між Базумом і апаратом безпеки. Насправді наприкінці березня цього року він призначив нових керівників штабу Сил оборони та безпеки, змінив керівництво національної жандармерії, а також мав намір реорганізувати президентську охорону.

Для Тчіані загроза втратити посаду була майже безсумнівною. Повалення Базума стало для нього єдиною можливістю зберегти свою систему пребендалізму, яка дозволяє перетворити функцію або посаду в адміністрації на джерело фінансування і підтримки мережі патронажу. Це явище, між іншим, є характерним для тієї особливої ролі, яку старший офіцерський склад відіграє на політичній сцені. Воно аж ніяк не є унікальним у Нігері, де немає чіткої межі між старшим офіцером і політиком. З останніх десяти президентів Нігеру шість були військовими.

Злиття військової та цивільної влади не є чимось новим. Як приклад, близький до поточної ситуації, згадаймо хоча б, як у доколоніальний період у XIX столітті королівство Каціна, розташоване між Нігером і Нігерією, зазнавало атак джихадистів під проводом Усмана дан Фодіо. Ця криза породила жорстоку конкуренцію за контроль над владою між каоурайє, воєначальниками, і саракуна, суверенами. Навіть тоді, коли воїни не могли правити формально, на практиці їм все ж вдавалося керувати долею королівств.

На початку колоніальної доби на рубежі 1910-х Нігером безпосередньо керували французькі офіцери. Варто зазначити, що в той час офіцери адміністрації відрізнялися від суто військових. Кількість цивільних посадовців скоротилася до декількох підрозділів.

Державний переворот Кунче в 1974 році та його довговічність (він залишався при владі до 1987 року) значною мірою сприяли посиленню політизації армії. Військових стали призначати на всі керівні посади в державній службі, хай-то на рівні мерії чи губернії, посольства, міністерства тощо. Ця тенденція триває й надалі. У нігерійському політичному просторі військові набувають тієї ж ваги, що й цивільні. Відтак військові й політики можуть мати ідентичний порядок денний, зокрема щодо питань утримання влади, яку одні намагаються здобути через вибори, а інші — шляхом силових переворотів.

 

Тчіані з міністрами

Генерал Абдурагман Тчіані (четвертий зліва), який призначив себе головою Перехідної ради, на зустрічі з міністрами в Ніамей, Нігер, 28 липня 2023 року. Фото: Reuters-Stringer

 

Криза політичної репрезентації

Результати дворічного правління Базума здаються не такими вже й поганими порівняно з Малі та Буркіна-Фасо. Базум, як і його попередник Іссуфу Махамаду, є членом Партії Нігеру за демократію та соціалізм (ПНДС), яка, попри свою багатообіцяючу назву, провадить шахрайську політику корупції та репресій.

Від початку Базум намагався вирішити безпекову кризу, одночасно вдаючись і до військових засобів, і до переговорів. По всій країні за посередництва впливових осіб відбувалися дискусії з представниками різних громад та ісламістськими бойовиками. Він відмовився озброювати цивільне ополчення й інтегрував уже існуючі його підрозділи в армію. Базум усвідомлював ризики міжобщинних конфліктів, на зразок тих, що відбувалися в Буркіна-Фасо та Малі. Путчисти звинуватили його у звільненні джихадистів, але такою була ціна за початок переговорів із повстанцями.

Результат Базумових зусиль неоднозначний, але це, безсумнівно, пов’язано з тим фактом, що його країна найменше постраждала від атак ісламістів. Що ж стосується присутності французької армії, зокрема після її відходу з Малі, а потім і з Буркіна-Фасо, то вона була обмежена чіткими рамками. Керівництво військовими операціями було повністю в руках нігерських офіцерів, а французька армія діяла виключно як підкріплення.

 

Президент Нігеру Мохамед Базум

Президент Нігеру Мохамед Базум. Фото: Getty Images

 

Втім, «не такі вже й погані результати» — це не означає хороші результати, особливо для народу Нігеру. Існує безліч проблем. Занепад демократії в країні ознаменувався ув’язненням таких активістів громадянського суспільства, як Абдулай Сейду, лідер коаліції M62, Ідрісса Адаму, національний координатор неурядової організації «Наша спільна справа» (НСС) чи Баджа Абду Авал, член Руху за сприяння громадянській відповідальності (РСГВ). Арештами двох журналістів-розслідувачів — Саміри Сабу та Мусси Аксара намагалися придушити свободу слова. Уряд застосував тактику заборони опозиційних мітингів в останній момент, що дозволило заарештувати лідерів.

Саме за таких умов відбувалися останні президентські вибори. Попри інциденти під час голосування, важко говорити про масову фальсифікацію чи маніпулювання результатами. Але все ж чесність голосування під питанням, оскільки інші кандидати не змогли вільно проводити свою передвиборчу кампанію. Базум також завдячує своїй перемозі на виборах слабкій, розділеній і значною мірою дискредитованій опозиції. Один із головних опонентів фігурував у кримінальній справі як спільник однієї зі своїх дружин, винних у викраденні немовлят у Нігерії.

Занепад демократичного суспільства в країні супроводжується економічною кризою, яка боляче б'є по населенню. Найбільше страждають жителі сіл. За даними Офісу ООН з координації гуманітарних питань, сім мільйонів людей потерпають від нестачі їжі. Безробіття серед молоді є ендемічним. Індекс людського розвитку Нігеру є одним із найнижчих у світі.

Французький гніт

Попри те, що політичні умови розміщення французької армії відрізняються від ситуації в Малі та Буркіна-Фасо, багато нігерців виступають проти. Їх осуд пояснюється кількома факторами. Насамперед йдеться про історичний чинник, оскільки умови колонізації були особливо тяжкими та жорстокими щодо населення країни, що засвідчують репресії проти руху Саваба.

У 1957 році, відповідно до рамкового закону, прийнятого для французьких територій Африки, на виборах перемогла партія Саваба. Ця націоналістична організація з марксистським ухилом, заснована вихідцями з профспілкових кіл, почала негайно вимагати незалежності Нігеру. Оскільки країна була на той час ключовою для постачання урану до Франції, колоніальна влада всупереч Конституції призначила нового префекта, який захопив контроль.

Таким чином, як зазначає нідерландський історик Клаас ван Вальравен, саме Франція стала ініціатором першого державного перевороту та повалення конституційного ладу в Нігері, як і загалом в Африці. Рух Саваба було заборонено — марно намагаючись захопити владу, його керівники та активісти зазнали жахливих репресій. 

 

базуй і Макрон

Мохамед Базум та Еммануель Макрон виступають під час пресконференції після відеосаміту з лідерами країн G5 Sahel у Єлисейському палаці, Париж, Франція. 9 липня 2021 року. Фото: Pool / Reuters / Forum

 

Попри зміну умов розміщення французької армії, поведінка французьких солдатів навряд чи покращилась, про що свідчить, зокрема, справа Тера. Саме в цьому селі відбулися репресії учасників демонстрації проти колони французької армії, яка перетинала територію. Троє молодих людей загинули і ще сімнадцять отримали поранення, вірогідно, внаслідок обстрілу з боку французьких військових. Жодного серйозного розслідування не було проведено, уряд Базума закрив справу, винні у цих вбивствах залишилися непокараними.

Базум пішов на ризик, погодившись на те, щоб його країна стала однією з баз французької армії в Африці. Французька політика на континенті має недобру славу з багатьох причин. Не претендуючи на вичерпність, тут можна згадати колоніальну історію, неоколоніальну політику Франсафрики, поведінку більшості французів на місцях, їхню міграційну політику, неодноразові напади на іслам у Франції. Все це підсилюється зарозумілим ставленням Макрона під час його поїздок на африканський континент. Його образливі заяви 2017 року про надмірно високу народжуваність серед нігерійських жінок закарбувалися в пам’яті багатьох людей.

У пошуку інших шляхів

Ті, хто радо вітав перевороти, вбачає у них альтернативу не лише існуючій владі, але й типові політичної системи. Йдеться про те, щоб поставити під сумнів не стільки саму демократію, як її правлячі еліти, які десятиліттями чи то в опозиції, чи то при владі проводили ту саму ліберальну політику, яка прирікала країну на несприятливе місце у міжнародному поділі праці.

Показовими в цьому відношенні є результати опитувань, проведених Афробарометром у червні 2022 року на вибірці з 1200 осіб. На питання стосовно прихильності нігерців до демократії, сформульоване наступним чином: «Є кілька способів керувати країною. Погоджуєтеся чи не погоджуєтеся Ви з такими альтернативами: лише одна політична партія має право балотуватися на посаду та керувати?», відповіді «Абсолютно не погоджуюсь» і «Не погоджуюсь» представляють понад 82% респондентів. 65,1% схвалюють твердження «Демократія краща за будь-яку іншу форму правління», тоді як твердження «За певних обставин недемократичний уряд може бути кращим» підтримують лише 12,5%.

Позиція більшості нігерців на користь демократії поєднується з ідеєю «Є законним з боку збройних сил взяти під контроль уряд, коли обрані лідери зловживають владою у власних інтересах», котру схвалюють 74,9% респондентів. Це опитування також висловлює недовіру до чиновників країни та констатує неефективність боротьби з корупцією. Чимало нігерійців сприймають захоплення влади військовими не як поразку демократії, а навпаки, як спосіб покращення управління завдяки державній структурі, яка здається найефективнішою.

 

держпереворот Нігер

Військові звертаються до своїх прихильників у столиці Нігера Ніамей, 6 серпня 2023 року. Фото: AP / Sam Mednick

 

Загалом молодь африканського континенту шукає альтернативну систему, яка не тільки запропонує перспективи, але й відновить гідність і престиж африканців у світі. Цей пошук набуває інколи неочікуваних форм. Частково популярність ісламістів серед молоді можна співвіднести з цим прагненням змін. Радикальні форми приваблюють. Деякі оглядачі бачать у джихадистських конфліктах щось на кшталт селянської революції — спробу змінити систему соціальних прошарків, що існують у сільській місцевості, і пов’язаних з ними привілеїв.

З іншого боку, можна згадати ентузіазм, що існував кілька років тому щодо Китаю, який, як дехто вважав, сприятиме розвитку континенту як світовий лідер. Згадаймо також радість і гордість, що панували в Африці під час обрання Обами. Жодне з цих сподівань не справдилось. Щирі або не дуже, промови путчистів апелюють до прагнень глибоких змін. Значна частина молоді сприймає цей період як оновлення своєї країни попри значні відмінності між путчистами Малі та Буркіна-Фасо, з одного боку, і з іншого — путчистами Нігеру, які є невід’ємною частиною попереднього режиму.

ЕКОВАС або альянс західноафриканських автократів

Вочевидь путч у Нігері є важким ударом як для імперіалістичних країн, так і для лідерів Західної Африки. Для одних це означає поразку, для інших — серйозне попередження.

Надзвичайно суворі заходи, вжиті Економічним співтовариством держав Західної Африки (ЕКОВАС) можна пояснити насамперед особистістю президента Нігерії, який наразі очолює цей орган. Нещодавня перемога на президентських виборах, оскаржена опозицією, спонукає його реалізувати свою передвиборчу програму: повернути Нігерії домінуючий статус відповідно до чисельності її населення та економічної потужності. Бола Тінубу прагне, щоб його країна відігравала провідну роль у західноафриканському регіоні.

Інші лідери, як-от івуарієць Уаттара та сенегалець Макі Саль, демонструючи незговірливість у питанні державних переворотів, намагаються відновити свою уже досить таки попсовану репутацію демократів. Перший, як ми пам’ятаємо, прийшов до влади саме через кілька років після повстання, підтриманого буркінійським диктатором Блезом Компаоре в 2002 році, і залишився на третій термін всупереч Конституції. Його спільник Макі Саль ініціював найзначніші напади на демократичні права з моменту встановлення багатопартійної системи. Переслідування ним свого головного суперника Усмана Сонко демонструє відмову від будь-яких змін.

 

нарада

Нарада ЕКОВАС щодо ситуації в Нігері. Фото: AFP

 

Зрештою, слід згадати і бенінця Патріса Талона, прихильника жорсткої лінії у політиці ЕКОВАС. Підриваючи верховенство права у своїй країні, він, на відміну від інших, заявляє про це відкрито. Під час візиту на Зустрічі підприємців Франції (LaREF) у 2022 році, він з гордістю заявив (певно, розраховуючи на схвальну реакцію аудиторії): «Відтепер у Беніні страйки заборонені в таких життєво важливих сферах, як охорона здоров’я, поліція, рятувальні служби і всі інші структури, відповідальні за виживання співгромадян. В інших секторах право на страйк обмежено максимум двома днями на місяць і десятьма днями на рік». Але згодом визнав: «Так, дійсно, це крок назад по відношенню до досягнень демократичного суспільства».

Саме ця група лідерів здійснює економічну блокаду Нігеру, що призводить до драматичних наслідків для населення однієї з найбідніших країн світу. Нігерія скоротила експорт електроенергії, від якої Нігер залежить на 90%. 6000 тонн товарів Всесвітньої продовольчої програми заблоковано на кордоні з Беніном. Вже після тижня блокади рис подорожчав на 20%.

ЕКОВАС закликає до відновлення конституційної законності, в той час як останні санкції, вжиті проти Малі, були визнані незаконними Судом Західноафриканського економічного і валютного союзу (ЗАЕВС). Що стосується військового втручання в Нігер, то більшість спостерігачів вважають, що воно не має правових підстав.

Військове втручання ЕКОВАС, безсумнівно, розпалило би конфлікт в регіоні, особливо з огляду на те, що Малі та Буркіна-Фасо зобов’язані захищати Нігер. Марно сподіватися, що військова операція завершиться після відновлення Базума на посаді президента — за умови, якщо він ще живий. Для забезпечення стабільності влади ЕКОВАС був би зобов'язаний утримувати значний контингент і фактично перетворився б на окупаційну армію.

 

ековас

Начальники оборонних штабів країн ECOWAS на початку позачергового засідання Комітету щодо політичної ситуації в Республіці Нігер у штабі оборони в Абуджі, Нігерія, 2 серпня 2023 року. Фото: EPA / UPG

 

Більшість країн і міжнародних організацій або виступають проти, або дуже неохоче сприймають таку авантюру. Самі Сполучені Штати не підтримують втручання. Єдиний, хто, незважаючи ні на що, заявляє про підтримку всіх варіантів заходів — це Еммануель Макрон. Його підтримка також завдає ще більшої шкоди репутації ECOWAS, яка вже була заплямована замовчуваням фальсифікації виборів або переписування конституцій заради збереження влади автократів.

Загострення кризи у Сахелі

Нещодавні державні перевороти в Сахелі перетасовують карти в регіоні. Варто відзначити значне просування бойовиків-джихадистів, що супроводжується посиленням Ісламської держави, зокрема в регіонах Сум і Удалан, відомих як Зона трьох кордонів. Існує реальна загроза того, що армія Нігеру вибере виключно військовий шлях, як це сталося з Буркіна-Фасо та Малі, і відмовиться далі провадити діалоги, що відбувалися по всій країні. Така політика призведе до вибуху насильства, головними жертвами якого стануть цивільні. Це реальний ризик, створений військовими, що втрачають контроль над затяжним конфліктом.

Росія зуміла міцно закорінитися в регіоні і користується підтримкою серед частини населення, здебільшого молоді. Переворот у Нігері ставить Сполучені Штати у складну ситуацію. США має авіабазу безпілотників в Агадесі в центрі країни, а також поблизу міжнародного аеропорту в Ніамеї, і, до того ж, ЦРУ послуговується базою в Дірку на півночі країни, оснащеною безпілотниками «Predator», які дозволяють їм дуже пильно спостерігати за місцевістю. Це пояснює обережність Вашингтона та його вибір на користь дипломатичних заходів.

 

прихильники перевороту

прихильники держперевороту з російським прапором

Прихильники держперевороту тримають російський прапор під час демонстрації в Ніамеї, Нігер, 27 липня 2023 року. Фото: AP / Sam Mednick

 

Франція опинилася в скрутному становищі. Спроваджена спершу з Малі, а потім з Буркіна-Фасо, вона намагається зберегти свої війська в Нігері, але користі з цього небагато. Французькі військові не можуть діяти, оскільки будь-яка співпраця з нігерськими військовими припинена, за винятком допомоги військовому втручанню ЕКОВАС і його підтримки у будь-який спосіб. Французькі війська становлять реальну небезпеку для суверенітету Нігеру. Приклад французького командос, який готував операцію зі звільнення Базума, скасовану в останній момент на його прохання, показує, що французька армія може перевищити свої повноваження як сили підтримки армії Нігеру проти джихадистів.

Це не перший випадок, коли армія втручається у справи країн, де вона базується. У 2007 році десантники 3-го французького парашутно-десантного полку морської піхоти допомогли центральноафриканській армії захистити диктатуру Бозізе. У березні 2011 року Уаттара прийшов до влади, скинувши Гбагбо за допомогою військ під час операції «Єдиноріг». Нещодавно в Чаді, щоб врятувати диктатуру Дебі, військово-повітряні сили операції «Бархан» з 3 по 6 лютого 2019 року бомбардували колони повстанців із Союзу сил опору (UFR), організації, яка не має нічого спільного з ісламістськими бойовиками.

У цій ситуації намагання французького імперіалізму відбілити свій імідж за допомогою Фундації демократії в Африці виглядають вкрай нікчемно. Пародіюючи назву відомої праці Рене Дюмона[1], можна сказати, що в Африці (і з Африки) Франція подалася манівцями.

Примітки

  1. ^ Рене Дюмон, «Чорна Африка подалася манівцями». Париж, Сей, 1962.

Автор: Поль Марсіяль

Переклад з французької: Ірина Собченко

Вперше опубліковано: Сontretemps

Обкладинка: Катерина Грицева

Share