Blogs

ЧИ Є ЖИТТЯ ПІСЛЯ ДЕКОМУНІЗАЦІЇ?

13.04.2015
|
Taras Salamaniuk
6275

Чим більше читаю про нещодавні тоталітарні закони 1, тим більше розумію, наскільки тупим однобоким малоосвіченим печерним антикомуністичним хуйлом треба бути, щоб їх написати. А потім ще проголосувати. Це просто реваншизм головного мозку 80 lvl.

Вибачте, але ніяк не можу помислити, що це чиясь хитроспланована багатоходівка (типу, проти тої ж КПУ чи щоб перемкнути суспільну увагу на чергову «боротьбу з млинами»). Тоді би діяли набагато витонченіше. А так… На беззастережні вимоги пошанування заклятих ворогів, що при житті затято воювали одне з одним, а тепер, як виявилося, боролися разом за єдину «українську державу»… Так ось, на це фуфло з бюджету мають виділити за деякими розрахунками близько 5 млрд. грн. для перейменування міст, вулиць, будинків та іншого “непатріотичного” краму. Більше того, все це ставить Україну на грань дипломатичного скандалу з Польщею (привіт, Європа!). Ну, і звісно створює безпрецедентні умови для цензурування і репресування незгодних (типу, безплатна медицина – комуняцька вигадка).

taras1

Але продовжити би хотілося все-таки на оптимістичній ноті. Дехто замість того, щоб хоронити ліву ідею в Україні, зазначає зворотнє: «якщо хочеш щось розповсюдити – заборони його». Безумовно, це дещо наївне спекулятивне твердження, яке не враховує суспільного контексту. І хоча за певних умов репресії можуть викликати справді тільки бумерангові ефекти, проте не варто забувати, що за нормальних прогнозованих обставин вони скоріше розгромні для своїх об’єктів. Однак здатність творців цього законопроекту до хоча би базового прогнозування, як вже зазначалося раніше, викликає відвертий сумнів. Тому нижче хотілося би все-таки навести деякі фактори, які дають підставу сподіватися. Сподіватися на те, що теза «якщо хочеш щось розповсюдити – заборони його» не така вже і наївна в наших умовах, а (ліве) життя після “декомунізації” цілком можливе і не таке вже й безуспішне.

  1. Не іграшки. Ймовірно після цієї маразматичної заборони комунізму в лівий (а особливо в ліворадикальний) рух в Україні скоріше будуть приходити не випадкові люди, а ті, які зважили всі «за» і “проти” такого «кримінального» чину і серйозніше ставляться до прийнятих рішень. А отже, з ними можна буде ставити і виконувати серйозніші політичні цілі.
  2. Переосмислення стратегій. Також, дуже хочеться сподіватися, що сам факт небезпеки бути лівим змусить переосмислити поточні організаційні та ідеологічні форми. Адже навіть ритуальне субкультурне мітингування маргінальних лівих груп «а-ля громадянське суспільство» стає зараз небезпечним. Відтак колишній «активізм-в-собі» виявляється гнилою справою і лівим потрібно або створювати більш крупний, але водночас ідеологічно гнучкий проект в дусі сучасних масових лівопопулістських парламентських партій, або переходити до більш радикальних і міжнародних форм боротьби з капіталізмом.
  3. Без історичних реконструкцій. Більше того, можливо, небезпека бути репресованим змусить декого переосмислити своє (сліпе) відігрування більшовизму та наслідування його фордистських догм – типу, вертикальних оргструктур та віри в авангард індустріального робітничого класу. Переосмислити в напрямі сучасніших концепцій: кіберкомунізму, екосоціалізму, мережевих структур чи базового доходу. Врешті решт треба виходити на релеванту сьогоденню наукоємку політичну практику.taras2
  4. Обманути циклопа. Врешті, якщо задуматися, то ця тупоголова циклопічна манера законотворчості разом зі всім своїм негативом, в принципі, створює і певні лази для лівих. Насамперед, вона забороняє тільки більшовиків і тільки в СРСР та деяких інших країнах соцтабору, що дозволяє публічно користуватися символічним спадком деяких інших не менш радикальних лівих течій. Крім того, розпливчаті формулювання типу винятків для тих осіб, що посприяли розвитку української культури можна витрактовувати досить широко (Ленін теж немало посприяв українській культурі українізацією). Зрештою, суперечливими моментами прирівнювання заклятих суперників до монолітних поборників незалежності України можна також тактично користатися. Вимагати заборонити Бандеру, позаяк його ОУН боролося проти мельниківців, які, як відомо, за законом були поборниками незалежності України. Звісно, все це гра на полі супротивника, до того ж дуже поверхова. Але чи не варто спробувати боротися проти кафкіанських законів такими ж кафкіанськими методами.

Словом, не варто впадати у відчай. І за реалізацію цих та запевне багатьох інших можливостей ще випаде немало поборотися.


Notes:

  1. На увазі маються закони «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті» і «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні і заборона пропаганди їх символіки». – Прим. авт.
Share