Education, science, knowledge

ПОЧАСТИ ДОМАШНЄ НАВЧАННЯ

5031

Unfortunately, this content doesn’t available in english language. You can help us and donate money for translation.
For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Нові умови життя, нове ставлення до освіти змушують декого замислитися про те, чи віддавати дитину до школи, чи навчати вдома. Одні ставлять питання, чи доцільно дитині відвідувати заклад, який є джерелом соціалізації, інші вбачають у такому досвіді шкоду для дитини. Вважаю, що з часом дедалі більше батьків усвідомлено вибиратимуть для власної дитини шлях і місце дорослішання.

Вибір нашої родини було зумовлено необхідністю. Чому? Сталося так, що довелося жити в селі, розташованому неподалік від батьківщини чоловіка, та ще й зі зручною транспортною розв’язкою, а відтак усі радощі сільського життя ми випробували на собі. Серед них – холодна школа, яку ніби й опалювали, але чи то вугілля неякісне привозили, чи то проектувальники непрофесійні були, бо кочегарку збудували на великій відстані від школи, тож вона гріла ще й асфальт на вулиці. Факт залишався фактом – у школі холодно так, що якось замерзла вода в склянці, яку вчителька початкової школи забула вилити напередодні. А тим часом прийшла пора доньці йти до школи. Можна було, певно, віддати дідусеві з бабусею в Бердянськ, але ми переконані, що діти мають зростати поруч із батьками. Тобто, в тій ситуації запропонувати дитині право вибору ми не могли.

Отже – вересень, жовтень. У листопаді вже й холодно. Як людина міста, що виросла в правовому полі, я попередила адміністрацію та вчительку доньки, що дитина до школи прийде, як буде тепло. Але домовилися зі вчителькою – колеги ж, – що всі контрольні роботи донька буде виконувати в класі. Графік контрольних робіт є, отже – нам залишилося тільки навчатися. Як виходила адміністрація зі становища, зумовленого ще радянською традицією – необхідності тотально контролювати відвідування? Це питання мало б виникнути найпершим у людей, обізнаних із роботою в школі та обов’язками класних керівників і класоводів реєструвати присутніх та доповідати у райвно. Часу минуло багато, тож сьогодні не підставлю нікого, якщо повідомлю, що існує людське правило – не зачіпати батьків, якщо адміністрація не в змозі створити належні умови для навчання дитини, а батьки на вимоги з боку школи, у свою чергу, висувають зустрічні вимоги. Тобто – на невідвідування просто закривали очі, не роблячи поміток про відсутність у класному журналі. Правове поле залишилося обік, і ми, батьки, зайнялися навчанням доньки.

Програми завжди були в доступі (на той час – до інтернету – це було великою перевагою), підручники також, додаткова література в бібліотеці. Процес навчання не зупинявся. Найважчим було навчити дитину писати. Адже виводити палички та гачечки, а згодом і літери – досить складна робота для першокласників. Але після двох місяців із вимогливою вчителькою дитина звикла старатися, виконуючи завдання. Нам залишилося тільки контролювати. Певна річ, навчання дитини вдома потребує ПОСТІЙНОЇ роботи батьків. Особливість полягала в тому, що ми мали постійно перевіряти і виконання завдань, і рівень засвоєння навчального матеріалу. Програма початкової школи не створює проблем для більшості батьків, а отже, розповісти дитині новий матеріал не було складно. Відповідно до програм та самостійно складеного плану, щоденно спілкуючись, ми закладали фундамент для здобуття глибших знань у середній та старшій школі. Як перевірити рівень засвоєння? Варіантів можна придумати безліч, було би бажання. Математику зазвичай перевіряли шляхом розв’язування задач або з підручника, або з посібників, або придуманих самостійно. Та найкорисніше перевіряти так, щоб дитина не усвідомила, що від неї чекають певних дій, спрямованих на розв’язання задачі. Наприклад, вивчаючи тему «звичайні дроби», можна попросити принести чверть від хлібини на бутерброди. Наголошуючи на слові ЧВЕРТЬ. Або три п’ятих мірної склянки цукру. Сьогодні, маючи інтернет чи не в кожній хаті, батьки без особливих зусиль знайдуть задачі, що допоможуть перевірити рівень засвоєння нової інформації. Така схема працює і у вивченні мови. Дитині дають певний обсяг матеріалу. Приходячи з роботи, батьки перевіряють його виконання та рівень засвоєння теоретичної частини – як добре відтворюється правило. Перевіряючи відтворення правила чи вірша, які треба знати напам’ять за програмою, ми не мали звички підказувати бодай слово, якщо донька спинилась і не може згадати. Просто чекали, поки це слово вирине з пам’яті. Лише коли відтворення було бездоганним – на наш погляд, – робота приймалася. Читання – то особлива тема, оскільки читати діти не любили. Отже, щоб перевірити розуміння прочитаного, що потрібно всім учням, особливо у старших класах, для роботи на уроках математики-фізики-хімії прочитані твори пропонувалося переказати.

Перевіряючи правильність переказу, і самим треба знати текст, щоб мати можливість ставити питання, відповіді на які показали б ставлення дитини до прочитаного, допомогли сформувати її точку зору на той чи інший твір. Адже саме дорослі люди, а найперше тато-мама, ФОРМУЮТЬ внутрішній світ маленької людини. Спілкування – найдієвіше. Певно, оточення впливатиме на сутність людини, що розвивається, але саме сила батьківського впливу дозволить дитині або коритися оточенню, або, критично сприймаючи його, іти власним шляхом. От і розмови про прочитаний твір крок за кроком допомагали нам формувати світогляд наших дітей, а якщо цього не роблять батьки – хтось це зробить ЗА них.

Щодо соціалізації. Через шість років навчання доньки в школі – чи то завдяки моїй діяльності як депутата районної ради, чи то час настав, – усе ж побудували для нашої школи газову кочегарку, і останній рік роботи в ній перед переїздом до іншого села минув у більш-менш цивілізованій обстановці – у теплі. А отже, протягом року донька відвідувала школу регулярно разом із братом, який на той час уже став першокласником. Після переїзду ми також зіткнулися з умовами холодної школи. Тож, уже маючи досвід спілкування з адміністрацією й колегами, залишали дітей вдома в холодну пору року. Не скажу, що люди були в захваті, але коли йдеться про збереження здоров’я дітей, батьки повинні бути далекоглядними й не допускати їх тривалого переохолодження. Стосунки з однокласниками у дітей складалися добре, бо вчительки сприяли порозумінню, не акцентуючи увагу на тому, що учні не відвідують школу постійно. Допомогло й те, що часто до нас додому навідувалися друзі дітей, аби погратися, покататися з горба взимку чи помалювати. Дитячі малюнки завжди розвішувалися на стіні. Така собі виставка малюнків, що час від часу оновлювалася новими роботами гостей і господарів. На тій самій стіні висіла й карта, по якій залюбки подорожували малесеньким дитячим автомобільчиком, одночасно вивчаючи географію країни.

Якщо ж дитина перебуває повністю на домашньому навчанні, не відвідуючи школи зовсім, то все ж батькам варто створити такі умови, за яких буде можливість спілкування з однолітками. Це можуть бути дитячі гуртки та секції, або спілкування з дітьми, що перебувають у таких самих умовах домашнього навчання. Тим паче що нині, завдяки інтернету, знайти однодумців досить легко.

Чи виставляли ми дітям оцінки за виконану роботу? Якщо наставав час ПЕРЕВІРКИ набутих навичок – так, виставляли. Ми обов’язково оцінювали знання та вміння своїх дітей. Завдання для перевірки були ПИСЬМОВІ, щоб уникнути ставлення дітей до оцінки як до похвали або осуду, – лише як до усвідомлення власного рівня володіння матеріалом. Заморочок щодо цього не було. А от за недостатнього, на наш батьківський погляд, рівня засвоєння матеріалу збільшувався час на його опанування. Чому контрольні роботи мали писатись обов’язково в школі, разом із іншими учнями, під наглядом вчителя, а не вдома під наглядом батьків, навіщо хвилювати дітей? На моє тверде переконання, дитина, яка зростає без будь-якого нервового напруження, буде неконкурентоспроможною в дорослому житті, не зможе вистояти у складних життєвих ситуаціях. Якби ми жили в стабільному світі й не чекали потрясінь, то так, рівне життя без хвилювань, упевненість у власному «завтра» не вимагали б уміння спокійно сприймати поразки, що для дітей можуть виражатися в тих-таки низьких балах. Тож чим частіше дитина потрапляє в незвичну для неї, а відтак стресову, ситуацію – тим спокійніше вона сприйматиме будь-які негаразди в дорослому віці.

Чи були випадки, коли діти не хотіли працювати? Звісно, були. Але в такому випадку працювало слово «треба». А якщо «треба», то тут нікуди не дінешся. Адже якщо сьогодні не виконаєш запланованого, то на завтра роботи буде вдвічі більше. Саме тут незріла особистість не може самостійно усвідомити ситуацію. І саме батьки, ті дорослі, що мають найбільший вплив на своїх дітей, мають бути непохитними. Особливо коли йдеться про дітей віком від 12 до 16 років. Це, певно, стосується також і дітей, котрі навчаються в школі, оскільки вік дорослішання є віком серйозніших випробувань власного Я, аніж вік від 2 до 5 років. Хочу навести слова свого учня, який до 6 класу вчився на рівні вищому за середній в усьому, а в 7 перестав докладати зусиль, натомість почав знаходити задоволення в протиправній поведінці; він сказав це вже у випускному класі: «Якби мати ЗАСТАВЛЯЛА, то я б учився».

Чи стикалися ми з недоліками навчання дітей удома? Певні предмети мають викладатися практично – хімія, фізика, біологія. І якщо наочність для вивчення фізики та біології можна забезпечити самотужки, то з хімією це дуже проблемно. Але й у школі ті самі проблеми нікуди не ділися – переважно там теж немає ні обладнання, ні реактивів. Однак у школі це простіше вирішити – колектив батьків може придбати обладнання з реактивами. У нас, на жаль, можливості організувати практичні роботи з хімії не було. Ще один потенційно проблемний предмет – іноземна мова. Один із дорослих має знати мову так, щоб на пристойному рівні допомагати дітям опанувати її. Або шукати інші можливості.

І спостереження, яким хочу поділитися. Діти, котрі навчаються в школі, перебувають у середовищі, яке може викликати прагнення до конкуренції. Чи то добре, чи то є вадою – не можу сказати. Та діти, які в дитинстві не мали потреби з кимось конкурувати, можуть вирости позбавленими внутрішньої необхідності кар’єрного зростання. Тобто, є певна ймовірність, що вибиратимуть вони таке оточення й цікавитимуться такою роботою, що суперечать поняттю «успіх» у сучасному суспільстві. Тому варто або створювати для дітей середовище, у якому прагнення до успіху є природним, наприклад – участь у спортивних змаганнях, або прийняти те, що дитина не намагатиметься обійти інших для здобуття певних можливостей, привілеїв тощо. Та найбільша вада домашньої освіти полягає в тому, що діти залишаються вдома без нагляду, поки батьки на роботі. Тобто, наш варіант працює тільки якщо батьки привчили дітей бути вдома без дорослих, або якщо є з ким залишити дитину.

Перевага в тому, що немає потреби «гнати програму», оскільки час на вивчення кожної теми батьки визначають приблизно і мають можливість змінювати його залежно від швидкості засвоєння. Ще одна перевага пов’язана з фінансами. Нині чи не в кожній школі існує практика збору батьківських коштів. Якщо дитина навчається вдома, ця проблема також знімається, як і ризик того, що незрілу дитячу психіку піддадуть випробуванню загальношкільною лінійкою, на якій оголошують прізвища тих, хто гроші не приніс, або розмовами в класі між дітьми про ці непринесені гроші.

У кожному разі, вибір завжди залишається за родиною.

Share