А бувало й таке, що ти ще вчора з ними горілку пив,
а сьогодні збираєш їхні рештки по всій шахті.
З інтервʼю з гірничорятувальником
Засновано на реальних подіях
Освітлення у штреку слабке, та все одно не повна темрява. Він узяв електросвердло і почав бурити шпур. Але щось пішло не так… Все задвигтіло, бур заклинило, почали тріщати крепі, і він відчув брак кисню… Все. Почалося. В якусь мить штрек на добру сотню метрів залило «шаленою мукою»: дрібним вугіллям, породою, якоюсь незрозумілою жижею… А вміст метану зашкалив. Раптово шкідливі гази заполонили виробку. Вуглекислий та чадний гази, сірководень, десятки інших смертоносних викидів змішалися з рудниковим повітрям, а метан утворив вибухонебезпечну суміш. Десяток шахтарів були поховані на кілометровому горизонті.
Та біди тільки почалися. Звістка до чергового про аварію дійшла не миттєво, і ще продовжував працювати конвеєр. Тертя ленти видало іскру… І пішла ударна хвиля метанового вибуху гуляти шахтою. Підніме вугільний пил, сконцентрує його до вибухонебезпечності і знову шарахне… А температура вогняного шару зробить своє – запалить все довкола. Підземна пожежа. Шахту, звісно, евакуювали, та на-гора опинилися не всі…
Рятувальників сирена застала за обідом. За мить усі підскочили і кинулися бігти до автобусів. В голові нічого. Ні думок, ні переживань, ані навіть бодай яких-небудь здогадок, що сталося. Все по налагодженій системі. Вскочили і поїхали. І тільки в дорозі почали розмовляти, хто що думає з приводу аварії. Ще до прибуття кожен знав свій номер і знав, хто і що бере. Ось примчали, командир одразу за завданням. Та воно і так ясне – розвідка. Перші відділення завжди йдуть у розвідку. Треба ж знати обстановку з найменшими деталями… А тим часом на подвірʼї зібралися евакуйовані шахтарі. Дивляться якось так… Неначе питають: «Ну що, примчали? А раніше ніяк? Ви ж можете ще когось врятувати, та вже точно наших товаришів серед живих немає».
Підземна база. Все як завжди, розгорнулися згідно з планом ліквідації аварії, облаштували командний пункт, взяли спорядження — і вперед, в загазованість, підключившись до апарату.
Чотири години. Саме стільки часу жити. За ці чотири години потрібно дійти туди, оглянути все, зробити заміри, при можливості ще й когось витягнути. І це все за якихось чотири години! Побіжна перевірка, включення — і вперед, у пащу пекла.
«База відділення, прийом. База. Відділення. Прийом!» — каже перший номер у апарат звʼязку. І після витриманої паузи викликає підземну базу двома подвійними звуковими сигналами. «Невже звʼязок накрився?» — подумалося молодому хлопчині. Хоч це й далеко не перша аварія за його недовгу службу, однак не любив він коли, звʼязок пропадає. Тим часом інші номери займалися хто чим. Хто закріплював провід, хто робив заміри… Командир робить записи, перевіряє тиск по манометру.
— Відділення база, — почув відповідь перший. І від цих двох слів стало легше дихати гарячим повітрям, яке подавав кисневий апарат.
— База відділення, приймайте заміри
— Відділення база. Слухаю.
Після недовгих переговорів було дано команду рушати далі. «Ну ось, іще один нульовий», — сказав командир вказуючи на поламане й обвуглене тіло без голови, притиснуте вагонеткою. Взагалі, робітник, застигнутий аварією, вважається постраждалим аж доти, поки кваліфікований лікар не засвідчить факт смерті. Навіть якщо мʼясо чи окремі рештки, все одно — постраждалий. Але тут і так ясно. Візьмеш те що лишилося від цього бідолахи, винесеш, а потім доказуй, що ти не слон. чому зарано повернувся з відділеннями і чому як слід не провів розвідку? Отже, рушаємо далі.
Ну ось, крепі штреку зовсім погано виглядають, крізь задимленість видніється завал. Та чи пройдемо там? Командир щупом акуратно перевіряє стійки та затяжки на міцність. Наче міцні, хоч і сильно пошкоджені. Раптом із крівлі обривається частина залізобетону, падає прямо на другого номера. Пішла ланцюгова реакція… Одна зі стойок привалює командира, а інша, падаючи на рейки, ламає каску та голову першому номеру. Одна за одною сипляться затяжки… Арматура! Вона пробила наскрізь третього! Гуркіт неймовірний — і замикаючий теж лежить привалений залізобетоном.
«Відділення база!» ледве чутно крик десь під завалом. «Відділення! База! Відповідайте!» Чутно два подвійних сигнали. Потім знову і знову… Та в живих лишилися лише двоє бійців. Один арматурою, наче здоровезним цвяхом приколочений, стікає кровʼю. А другому перебило ноги і добряче притиснуло.
Минає хвилина. Вона здається вічністю. Скільки там лишилося атмосфер? На скільки часу? На годину, дві? «Попав під завал називається. Не вибратися. Залишається надіятися на те, що там не забули і вислали слідом ще одне відділення. Дідько!» — думалося четвертому. З часом стає зрозуміло що й з респіратором не все гаразд — пошкоджений редуктор та легеневий автомат. Він це відчув за браком кисню, памороченням, сонливості та «мошках» в очах. З балону медичний кисень вже не подається постійною подачею в дихальний мішок, а глибокі вдихи нічого, крім висмоктування решток того, що там було, не дають. Єдине що рятує — справність ручної подачі кисню в Р-30ку. Натиснув на кнопку і пішло шипіння… Пішов кисень. Трошки подихати хоч можна.
У нього перед очами все ще подає ознаки життя третій номер. Ворушиться, стогне, навіть тільки-но щось викрикував, пробував говорити… А допомоги все ще не має. Минає десята хвилина, пʼятнадцята, двадцята… Кисень потрошку минається, і часу, виділеного на життя, все менше й менше. Дихати важко, залишки гарячої кисневої суміші обпікають ніс, горло, ошпарюють легені. І втома з сонливістю починають розбирати, а паморочення від кисневого голодування мало чи не галюцинаціями лупить по свідомості…
Яскраві промені коногонок наче мечі різали важку пітьму. Здалося, що це черговий глюк, та людські голоси лунали чіткіше й чіткіше. «Таки прийшли!»
Бійці відділення ще довгенько не могли дістати його з-під завалу. Переключили у допоміжний респіратор і стали вкладати на носилки. Вони йдуть далі у пітьму, повертаються назад іншим шляхом. А позаду лишається помирати третій номер, тягнучи руку у пітьму, де зникло відділення з постраждалим…
Є таке неписане правило: рятувати того, у кого більше шансів вижити.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ІДИ І ДИВИСЬ (Олексій Бумагін)
ПУТЬ НА СЕВЕР (Алексей Бумагин)
