Гомотопія — однорідна, однакова земля. Гомотопія — це не місце рівності, а місце зрівняння інституцій пригнічення із цією ж землею. Чому варто подивитись «Гомотопію» Кріса І. Варгаса, Еріка А. Стенлі в рамках фестивалю феміністичного кіно «Фільма» 2024?
З чого могла б початися квір-революція?
У США у 2006 точаться дискусії про одностатеві шлюби. Головні герої не залишаються осторонь: на їхню думку, геї не мають одружуватись — геї мають трощити системи пригнічення. Грайливо, кумедно, відчайдушно і на підборах. За сюжетом, Йоші зустрічає у парку анонімний любовний інтерес, вони займаються сексом у публічній вбиральні, а потім романтично щось обговорюють лежачи на траві. Згодом Йоші стикається з інтересом у місті й дізнається, що той планує весілля із хлопцем. Тоді група по_друг, колективно обурені тим, як інтерес повівся з Йоші й зрадив принципи та ідеали боротьби за квір-звільнення, починають планувати, як перешкодити цьому весіллю.
Фільм відверто іронічний: саундтрек, гардероб, операторська робота. Контрастність, грайливість, ексцентричність, дреґ — це і є квірність. Чи герої дійсно планують насильницьку революцію, позитивно ставляться до крадіжок та інших антисистемних кримінальних дій? Так, дійсно! Вони свідомі про своє маргінальне місце у суспільстві, їм нічого втрачати, про жодну асиміляцію в суспільстві не може йтися. Їхній шлях до свободи і методи вони визначають самі, причому одним із них є естетика і яскравий особистий стиль як означення своєї присутності у просторі й праві на нього. Манера вигадливо вбиратися в гарний, з вигляду дорогий одяг, часто контрастує з дійсним пригніченим становищем людини, що також присутнє у «Гомотопії».
Кадр з фільму «Гомотопія» Кріса І. Варгаса, Еріка А. Стенлі
Кому/чому протистоять квіри і чому квірність і нецисгетеросексуальність — не одне й те саме?
Здається, що у фільмі герої борються зі «своїми», і дивно, що обирають протистояти і перешкодити гомо-, а не гетеровесіллю. Насправді ж, якщо гомонормативні геї у фільмі мають особистісні якості, як, наприклад, схильність до адюльтеру, то про гетеросексуалів у стрічці майже не йдеться. Складається враження, що квіри «Гомотопії» не визнають гетеросексуалів як окремих акторів. Вони є лише знеособленням втіленням цисгетеропатріархату.
Здавалося б, те, як головні герої вирішують виявити свою незгоду з інституцією гомошлюбу, є необґрунтовано радикальним. Щонайменш, чому б спочатку не поговорити про це з нареченими: вони ж начебто усі з місцевої гей-тусовки. Джой відповідає: «Шлюб — це інститут гноблення. Брати в ньому участь — значить продовжувати його існування». Немає сенсу обговорювати вкорінене, фундаментальне уявлення про те, хто є уповноваженою екплуататор_кою, а хто — експлуатован_ою.
Своєю радикальною дією Джой, Йоші, Сюзі, Люсі, Галетка, Матильда та їхні по_друзі наче заявляють: «Ми не будемо включеними на цих умовах! Ми не хочемо включення! Ми хочемо звільнення!» А всі, хто стоїть на перешкоді цьому звільненню, — вороги. Якщо продовжувати думку, яку також озвучував Дін Спейд, то маємо ставити і такі запитання: як шлюб дійсно допоможе у боротьбі за звільнення квірів від расизму, трансфобії, гомофобії, бідності? Як допоможе шлюб людям, які не мають майна для розподілу, дітей; людям, які не можуть або не хочуть бути в романтично-сексуальному партнерстві?
Кадр з фільму «Гомотопія» Кріса І. Варгаса, Еріка А. Стенлі
Як квіри позначають свою присутність?
Сцена крузингу в парку (і, відповідно, сексу в громадській вбиральні), з якої і починається історія, — це класичний приклад квірування простору. За словами Мішеля Фуко, в публічному просторі має панувати порядок і постійний нагляд за цим порядком. Тоді займатися сексом, та ще й гомосексуальним у такому просторі, — це радикальна дія опору, тим паче якщо ця дія є криміналізованою. Катріона Мортімер-Санділандс роздумує про парки як про простори утвердження гетеронормативності. Відтак гейський секс паплюжить охайну натуральність міського парку, який існує для того, щоб «природні» нуклеарні гетеросім’ї гуляли і милувалися природою! Цікаво, що сама сцена супроводжується саундтреком зі звуком, який нагадує автоматну чергу, що повертає нас до дискурсу гомонаціоналізму.
Квірувати простір — означає використовувати його не за призначенням, займатися сексом не за «зачиненими дверима спальні», не в гей-клубі, не в лазні, а прямо надворі, де всі можуть переконатися, що живуть в одному місті зі «збоченцями»!
Проте секс необов’язково має бути частиною опору. З перспективи аромантичної та асексуальної критики, квір-звільнення означає, зокрема, звільнення від примусової сексуальності та романтичності, а також ієрархій в політиках бажаності (desirability politics), про що взагалі не згадується у стрічці.
Кадр з фільму «Гомотопія» Кріса І. Варгаса, Еріка А. Стенлі
Що може розповісти цей фільм про український законопроєкт №9103 щодо цивільних партнерств?
Сучасна Україна — це не мегаполіс США 2006 року. У нинішньому контексті відстоювання права «на шлюб» для квір-людей обговорюється здебільшого через посередництво прав та інтересів військових і ветеран_ок.
З початку повномасштабного вторгнення дискусії про доступний публічний простір, можливості для реабілітації та протезування стало набагато актуальнішими, бо структурне пригнічення і виключення перетнулося з ідентичністю військослужбови_ці й ветеран_ки. З цих же міркувань обговорення цивільних партнерств також стало ширшим, але, звісно, не мейнстримним.
Головні герої «Гомотопії» протистоять гомонормативності, тобто уявленню про те, що гомосексуальність нічим кардинально не відрізняється від гетеросексуальності: і гомо-, і гетеролюди розділяють спільні переконання та цінності, прагнуть до участі у відтворенні такого політично-економічного стану, який є зараз. Відповідно актуальною є і риторика гомонаціоналізму, до якої вдаються ЛГБТКІА+ адвокації, слідуючи невідрефлексованим правим політичним тенденціям. Гомонаціоналізм визначає цінність людини і її свобод відповідно до її ролі громадян_ки і виконувач_ки обов’язку перед державою. ЛГБТКІА+ люди можуть існувати і брати участь у формуванні публічних політик, головне — не всупереч націоналістичним дискурсам. Виходить, є правильний спосіб бути ЛГБТКІА+ людиною — бути військово_ю. Тоді твоє структурне гноблення та його підваження заслуговує на увагу громадськості.
Герої «Гомотопії» спільними зусиллями намагаються чинити опір таким політикам. Сюзі в розмові з Джой висловлює свою думку, повторюючи аргумент на перевагу «одностатевих шлюбів»: буцімто це допоможе зробити медичні послуги доступнішими для певних людей. «Виходить, тільки одруженим людям дозволено жити?» — натомість запитує Джой.
Кадр з фільму «Гомотопія» Кріса І. Варгаса, Еріка А. Стенлі
Виходить, лише відтворювач_кам націоналістичних дискурсів дозволено мати свободи?
У повнометражному сиквелі «Квіри поза законом» Кріса І. Варґаса, Еріка А. Стенлі розкривається тема систематичного расизму та трансфобії та її зв’язок із тюремно-виробничим комплексом на прикладі ув'язнення однієї з героїнь і судочинства над нею. Анджела Девіс, яка грає в стрічці саму себе, пояснює, що проблеми пенітенціарної системи неможливо вирішити, що вона є докорінно антилюдяною. Єдиний вихід — це аболіціонізм. Цей сюжет нагадує про інший український законопроєкт №5488, який ще називають «антидискримінаційним». Серед іншого, він передбачає додавання ознак сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності до уточнень засад «нетерпимості» і, відповідно, «злочинів, скоєних на ґрунті нетерпимості». Це теоретично дозволяло б зафіксувати, що певний злочин скоїли з гомофобних і трансфобних мотивів. Однак, думаючи про квір-звільнення та руйнування оперсивних інституцій, можна критикувати цей законопроєкт як дію на користь відтворення структур пригнічення, а не захисту людей від насильства на ґрунті ненависті. Поки держава має монополію на насильство, цей реверанс в сторону ЛГБТКІА+ людей не може бути гарантією наших свобод.
«Гомотопія» ставить нам багато запитань: чи варто вдаватися до перемовин з опонентами, чи одразу йти ховати вибухівку на їхньому весіллі? Що означає квір-визволення і яким воно може бути? Як цікаво провести час у парку? На думку геро_їнь, бути квіром — означає діяти, тобто брати участь у русі за повне звільнення: від сексизму, расизму, трансфобії, гомофобії, класизму, колоніалізму.
«Гомотопія» — це гротескна квірна краса, сатира, любов, секс, революція і вибухівка!
