Вихід лівацького, тим паче анархістського, журналу в сучасній Україні — явище, звісно, майже безпрецедентне. Субкультурні друковані видання малого формату зазвичай розраховані на вузьку нішу прихильників (і не менш вузьку нішу противників, яких вони покликані дратувати). Однак зін організації «Екологічна Платформа», який побачив світ наприкінці жовтня 2024 року, вже спромігся привернути до себе увагу з-поза меж цієї самої субкультурної ніші.
Сотня сторінок, написана різними активістами — їхні імена не вказуються, однак стиль і навіть мова відчутно різняться, — сповнена рефлексіями щодо розвитку й «життєвого шляху» екозахисної організації, ідеологічними міркуваннями, короткими нарисами з фронтів російсько-української війни й текстами пам’яті на честь анархістів, що полягли в бою проти російського імперіалізму.
Помітно, що матеріали для зіну підготовлені й написані дуже молодими людьми, які з юних років знайшли своє місце у вуличному активізмі. Звертаючись до теорії, автори раз по разу повторюють, що не намагаються розробити нової ідеології, а лише наслідують і практикують раніше створені й поширені у світі системи соціально-екологічного анархізму, веганської етики і радикального фемінізму (очевидно, з підтримкою квір-ідеології, хоча про неї у зіні не йдеться). Серед авторських текстів опубліковано декілька фрагментів твору американського публіциста Пітера Гелдерлооса (Гелдерлуса) «Анархія працює», а також вирізки з американського журналу «Green Anarchy».
Власне, автори й укладачі зіну — передовсім практики, глибоко занурені в реалії українського вуличного активізму. Яскраві описи вуличних бійок та інших «пригод» до повномасштабного вторгнення, можливо, шокують або, навпаки, надихнуть стороннього читача; натомість у людей, які мають свій активістський досвід, ці рядки радше викличуть ностальгію. Дотепно порівнювати їх із такого ж роду мемуарами-рефлексіями протилежного ідеологічного табору — наприклад, твором О. Бугели «Південний Бандерштат» («Видавництво Марка Мельника», 2024), який хоч і охоплює дещо інший період часу (2007-2016 роки), однак частково збігається із зіном за місцем дії (Одеса, Львів), а також за емоційним фоном.
Фото: Telegram-канал «Екологічна Платформа»
Важливою складовою зіну є анонімні спогади активістів, які беруть участь у відсічі російської агресії. Ці історії написані у жвавому розмовному стилі, не відображають хроніку, а лише передають атмосферу сучасної війни. Такі документи епохи, вочевидь, покликані продемонструвати, що не лише «праві» спроможні розглядати війну як «цікаву і круту пригоду», частина анархістів також долучається до цього бачення, і це, поза сумнівом, має своє історичне підґрунтя. Важливою місією цих текстів, на мою думку, може стати роз’яснення західній лівій аудиторії, за що борються анархісти й соціалісти в складі Сил оборони України.
При всій своїй практичній (хоча й не прагматичній) спрямованості автори зіну висловлюють на його сторінках низку дискусійних тез, які важко оминути.
По-перше, ідентифікуючи себе як анархістів, вони виводять себе за межі «лівого» дискурсу. Автори визнають, що хоча у вуличних бійках зазвичай опинялися пліч-о-пліч з антифашистами (антифа), вони не симпатизують класичним лівим ідеям через зацикленість останніх на продуктивізмі й антропоцентризмі. Крім того, вони наголошують, що сам поділ на «лівих» і «правих» радше застарів. Утім, варто уточнити, що критика капіталізму, соціальної нерівності та ідеології «споживацтва» (консюмерізму), висловлена на перших сторінках зіну, — плоть від плоті класичних лівих ідей.
Так само своєю метою автори бачать «не побудову нового світу і масштабну політичну революцію руками пролетаріату, а розвиток контркультури» і «побудову своєї локальної інфраструктури», під якою, вочевидь, треба розуміти мережу низових кооперативів, середовищ для спільного побуту, дозвілля й творчості. Утім, якщо вони не зацікавлені у більш масштабних (навіть утопічних) проєктах, то чому наголошують: «ми, як і всі радикали, тільки й чекаємо нестабільної ситуації, калі-юги на кшталт 2014 та 2022 років, коли на плечі маргіналів падає історія»? Думається, що вони, «як і всі радикали», зацікавлені у революційній ситуації та вакуумі влади, який широко відчинив би безліч дверей у не визначене наперед майбутнє.
Зін «Смерть всім, хто на пиришкоді добутья вільності»
По-друге, дещо бентежить пасаж, в якому автори відмовляють анархізму у вірі в «добру людську природу»; навіть навпаки, стверджують песимістичний і недовірливий погляд з приводу здатності людей до самоорганізації. Можливо, цей пасаж зумовлений віком і специфічним активістським досвідом авторів, однак, на мою думку, безглуздо руйнувати один із етичних підмурків соціального (і соціально-екологічного) анархізму. Адже з епохи «дідусів анархізму» (Прудона, Бакуніна, Кропоткіна) довіра до «простої людини» дійсно ставилась на перше місце і являла собою неодмінну умову для реалізації анархістської програми. Неможливо уявити собі світ, в якому відповідальна свобода, екологічна свідомість і соціальна справедливість поєднаюється в одне ціле, якщо розглядати людей виключно із перспективи їхнього сучасного стану (обумовленого тиском держави, капіталу й токсичних патернів поведінки). Таких людей можна примусити боятися або насильно поважати Природу, але не жити в гармонії з нею. Соціально-екологічний анархізм і мізантропія — ідеї непоєднувані. Утім, анархізм настільки гнучкий і недогматичний, що при бажанні під його «брендом» можна продати майже будь-яку ідею.
Власне, у тому ж абзаці автори стверджують, що головним принципом анархізму є автономія, а не свобода. Це цікава думка, яка вимагає деякого осмислення. Автономія, як і свобода, має різні виміри й може бути визначена геть по-різному. Оскільки автори окреслюють цей принцип максимально нечітко («підхід до будування життя» без конкретизації), з усього викладу можна припустити, що вони мають на увазі відсутність зовнішнього контролю й керування, наголос на праві самостійно розпоряджатися своїм життям і впливати на оточення у бажаний спосіб. Однак сприйнята у такий спосіб автономія виступає саме як підґрунтя конкретного виду свободи, а саме позитивної свободи («свободи для») у термінах Ісаї Берліна. Можна погодитися із тим, що автономія індивіда, колективу і громади для реалізації їхньої власної свободи і є чільним принципом анархізму, що підтверджують біографії самих активістів «Екологічної Платформи», фрагментами яких вони діляться у зіні.
Фото: Telegram-канал «Екологічна Платформа»
Автори зазначають, що «для здійснення анархістської революції Бакунін спочатку спирався саме на ізгоїв, злочинців, каторжників, переселених селян, пролетарів», яких, утім, «може звабити перший фашист» і які буцімто не знають, як розпоряджатися здобутою свободою. Залишаючи поза дужками правдивість такого твердження щодо Бакуніна, варто уточнити, що в разі, якщо маргінали дійсно виявляють таку нерозумність стосовно власної свободи, анархістам слід шукати опори не у них, а у «звичайних людях», які складають переважну більшість трудового народу — українського чи будь-якого іншого. Ці люди нерідко примудряються успішно поєднувати робочі обов’язки із сімейними справами, хобі, заняттями спортом чи навіть елементами самоорганізації на рівні багатоквартирного будинку, двору або вулиці. Хіба варто сумніватися у тому, що їм вистачить «здорового глузду» для успішної реалізації власної свободи, якщо впадуть додаткові адміністративні й корпоративні обмеження, які стримують їх у звичайному житті? Дійсно, так звані «маргінальні прошарки» нерідко поводять себе активніше й агресивніше відстоюють свободу — саме на них, здається, розраховано й «розвиток контркультури», яку плекає «Екологічна Платформа» — однак їм може належати роль радше «революційного авангарду», ніж будівничих і основних насельників анархістських утопій. Відтак, автори зіну виявляють дещо суперечливе ставлення до так званих «маргіналів», хоча актуальність самого цього питання для анархістських дискусій зрозуміла.
Окремо хочеться відзначити графічне наповнення зіну: стилізовані ілюстрації, фотографії акцій та інших заходів «Екологічної Платформи», фотографії з війни супроводжують майже кожну сторінку. Дотепним «додатком» до активістських рефлексій слугують скріншоти обурених коментарів, дописи, так би мовити, «хейтерів».
Загалом зін справляє враження надзвичайно драйовового, енергійного, хоч місцями йі цілком розважливого чтива, дбайливо зверстаного молодими людьми, до нестями закоханими в дике й неприборкане життя у всіх його проявах.
