Art

Мовний остров свободи — розмова з создатєльніцами зіну «смт суржик»

04.07.2023
|
Valerii Petrov
6659

У травні 2023 року світ побачив зін «смт суржик»: збірка есеїв, розповідей, поезій, колажів та навіть відеоперформансів, присвячених висвітленню дивної краси українського суржику. Упорядниці зіну — Женя Степко, Марина Я та Саша Чорна. Любов до народної мови своїх рідних селищ та провінційних містечок вони пронесли через переїзд до великого міста і роки навчання в університеті, де суржик традиційно вважається проявом «низької культури». Автори та авторки зіну ламають стереотипне уявлення про суржик і показують його як «поле універсальної культури», однаково придатне як для глибоких екзистенційних роздумів, так і для комічних побутових замальовок. Упорядниці зіну розповіли нам про творчий процес й поділилися думками щодо місця суржику в сучасному культурному просторі. 

 

Як у вас з’явилась ідея зіну «смт суржик»? Чому ви обрали саме таку назву? 

Бажання створить шось спільне у нас вознікало періодично усі вісім років нашої дружби. Ми разом навчались на факультеті видавничої справи та редагування, час від часу писали, малювали, починали якісь проекти незавісімо одна від одної. В університеті нас часто стидили за суржик, бо вивчали ми, власне, літературну українську. Це заставило нас спочатку протестувать — навмисно приносить на пари художні твори суржиком, досліджувать суржик в курсових роботах. A пізніше ми почали рефлексірувать. 

До Києва ми приїхали із невеличких селищ (Березнегувате Миколаївської області, Петрове Кіровоградської області) та з периферійного — а хтось скаже несуществующого — города Житомир. У столицю з собою ми завезли нашу «покручену мову» і емпірично поняли, шо суржик, особливо на урбанізованих територіях, асоціюється у людей з «низькою культурою». 

 

«Іспользування слів «балакаю», «сидю» і «помниш» не робе наші знання і чуства менш значимими».

 

Тому, як і усім вихідцям із богом забутих місць, в Києві нам довелось постать перед ділємою — переходити на російську або «вичищати» мову до формальної, якою пользуються, коли отправляють пісьма на електронну пошту. Бо якшо продовжувать говорити суржиком — засікуть, шо ти не городський. Ми пробували обидва варіанти, но ні перший, ні другий нам не підійшли. Тому і гуртувались разом, плекали наші провінційні ідентичності і постійно питалися довести іншим, шо іспользування слів «балакаю», «сидю» і «помниш» не робе наші знання і чуства менш значимими.

 

3ін

Зін «смт суржик». Фото надали упорядниці

 

Так суржик став лейтмотивом нашої дружби, мовним і культурним ґрунтом, на якому зростала блізость. Тому вже у Львові, під час якихось кухонних посідєлок, ми торжествєнно вирішили, шо робитимемо зін. Здається, навіть ніяких обговорень не було — сразу стало понятно, шо про суржик і суржиком. А щодо назви… був брейншторм на три години — доходили до «Критики чистого суржика» і «Служби безпеки суржика»… А потім наша подружка Віка сказала: «смт». І ми поняли, шо це воно.

Чи багато людей відгукнулося на заклик публікації? За якими принципами ви відбирали роботи до зіну та редагували їх?  

На опен-колл відгукнулось дуже багато авторів і авторок, готових ділитися своїми суржикомовними роботами з міром. Ми отримали поезії, художні тексти про суржик і суржиком. Нам присилали культурологічні статті, соціологічні дослідження, даже contemporary art — одна дівчина попробувала передати суржик через танець. Люди малювали комікси, ділились фотографіями своїх родичів, предлагали проілюструвати готові роботи. Коли ми получили цей фідбек, прийшло осознаніє, наскільки іншим теж не вистачало площадки, де тебе помітять і почують настоящим; таким, яким розрішали буть в дєтстві. 

 

«Дуже приятно осознавать, шо нарешті суржикомовні люди чуствують себе чуточку менш виключеними з культурного процесу».

 

За основу редагування ми неосознано взяли певний суржиковий «гібрид» — ті граматичні форми і особливості написання слів, які виработались у нас за вісім років тісного спілкування. Ми отримували тексти, написані людьми із різних регіонів, і, на полном серйозє, займалися редактурою суржику. Це особєнно смішно, учитуя той факт, шо всі три создатєльніци зіна закінчили почті українську філологію. В якийсь момент перед нами виникла ділєма — чи номально, вообщє, підганять суржикові форми інших під наш персональний «гібрид». Тоді ми поняли, шо даже в таких, на перший взгляд, вільних сферах творчості, можна легко установить якісь рамки і правила, то єсть, перетворить живу мову на шось, в чому немає жизні. Но жалоб від авторок і авторів не поступало, так шо можемо щітать, шо витримати некій суржиковий баланс нам вдалося.

 

коли я думаю про суржик

Зін «смт суржик». Фото надали упорядниці

 

Який відгук на зін ви отримали після публікації? Чи був це той відгук, на який ви розраховували, та чи відрізнявся він в залежності від міста, регіону?  

Відгук був настільки великим, добрим і всеохватующим, шо ми досі не можемо переварить все, шо відбулось. Дуже приятно осознавать, шо нарешті суржикомовні люди чуствують себе чуточку менш виключеними з культурного процесу. 

Нам пишуть нєжні слова благодарності, діляться своїми історіями, заказують зін своїм мамам і папам. Як нам кажеться, разом з нашими авторами й авторками та аудиторією нам вдалось акумулювать і розшевелить цей важний пласт культури. Після презентації у Львові нас позвали в Київ, у Берлін. Це дуже вдохновляє і дає сили продовжувать працювать. І важно, що разом ми не тільки создаємо, але й созідаємо! 

 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Публикация от смт суржик (@smt.syrzhuk)

 

Було дуже пріятно, коли люди писали, шо ждуть зін всім селом. Виражали рєспєкти даже з Крима! Шо стосується конкретних регіонів, то тяжко сказать, бо багато людей виїхали хто куди із-за повномасштабного вторгнення. Але в основному зінчики летіли в Київ, Харків, Львів. Декілька відправили в Краматорськ військовим, які зараз служать. Це було особенно волнітєльно і приємно.

 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Публикация от смт суржик (@smt.syrzhuk)

 

Суржик в історії української культури має свої традиції: від «Наталки Полтавки» та «Мини Мазайла» до Леся Подерев‘янського та гурту «Курган і Агрегат». Яким ви бачите своє місце в цьому контексті? На кого спираєтеся, ким надихаєтеся?

Нам не здається, шо ми продовжуєм певну суржикомовну традицію, яку можна прослідить історично. Все, шо зараз появляється в українській культурі суржиком — це шось зовсім нове, чесніше, бо стігма поступово спадає. І кажеться, ніби мостіка між Подервʼянським і Курганом немає, між ними — пропасть (шо вже казать про Котляревського). І в налічії цієї пропасті ми не бачимо нічого поганого. 

Раніше суржик використовували, скоріше, для продукування стереотипів про людей «низької культури», а зараз він стає повноцінним інструментом для митців, які готові говорить про себе і реальність не по-приколу: вот, вони суржикомовні, але при цьому такі ж чувствєнні, глибокі, освічені і тд. Наприклад, в музиці зараз крім «Курган & Agregat» є багато інших виконавців суржикомовної лірики — вони займають свою нішу, яка поступово розквітає. Сучасну сцену окреслила Оксана Озарчук у статті «Історія суржику в мистецтві, поп-культурі та медіа» на сторінках нашого зіну. 

 

курган агрегат

Зін «смт суржик». Фото надали упорядниці

 

У вступі до зіну ви відмовляєтесь давати суржику наукове визначення. Бажання це суперечить самому його духу. Врешті-решт, навіть «квантовий комп'ютер наєбнувсь, коли ізучав суржик». Але ви все ж стверджуєте позитивність буття суржику, не приймаючи наратив про суржик як про «байстрюка» української та російської. Як саме ви прийшли до такого бачення? Які можливості відкриває позиціонування суржику як самобутнього, самостійного явища, яке водночас уникає нормалізації, «ховається»? 

Дуже странно, шо ми досі вживаєм слово «байстрюк». Воно архаїчне. Дитина, народжена поза шлюбом, не перестає бути живой дитиной. Як і суржик не перестає буть живой мовой. 

Да, суржик неможливо кодифікувать, дослідить чи вивчить. Він вєчно міняється, причому в рамках мовлення однієї людини. Наш друг дуже хорошо підмітив, шо суржик можна назвати «дивною» (queer) мовою, в тому смислі, шо її нельзя оприділить, визначить, предугадать чи втиснуть в систему. Зазвичай це мова тих, хто в цю систему попасти не може — людей з маленьких городків і сіл у нас, на жаль, не всі серйозно сприймають. 

 

«Суржик — це лінгвістично-культурний острів свободи, який довге время був заброшеним. Нам би дуже хотілося облагородить його і запросить усіх взглянуть на нього по-новому».

 

Коли ми самі питались дослідить і уловить, шо таке суржик як явище, то постійно чувствовали, шо він наче утікав з наших рук. У нас немає готової концепції, але є відчуття того, шо суржик є чимось більшим, ніж просто анархічною мовною формою чи поєднанням граматичних елементів різних мов або діалектом (нужне подчеркнуть). Про це можна говорити на прикладі ілюстрацій та фото, які ми відбирали для журналу, або музики, яку написав наш друг Вова для промо. Фотографки і фотографи присилали знімки, на які ти дивишся і понімаєш — це точно суржик. Хотя там немає жодного слова. Суржик, ніби, скрізь мелькає, але при цьому остається неуловімим, розпорошеним. Возможно, саме тому про нього тяжко говорити лінгвісткам і лігвістам. Такий собі ефект наблюдатєля. Опять вернулися до «Квантового суржика» Кургана.

Ми допускаємо, шо через недостаток знань можемо ізлішнє восхіщаться суржиком і знаходить тонни поетичного там, де воно ледь мелькає. Але зараз нам здається, шо суржик — це лінгвістично-культурний острів свободи, який довге время був заброшеним. Нам би дуже хотілося облагородить його і запросить усіх взглянуть на нього по-новому. Показать, шо на цьому островє можна відчувать, творить, вдохновляться, переоткривать себе, узнавать других без всяких формальностєй і рамок, по-настоящому.

 

смт суржик

Зін «смт суржик». Фото надали упорядниці

 

Сьогодні, на фоні повномасштабного російського вторгнення, в українському культурному просторі домінує наратив «очищення» української мови та культури від російських впливів. Ваше висловлювання про суржик, на перший погляд, якщо не прямо суперечить цьому наративу, то, принаймні, проблематизує його. Як ви розглядаєте питання суржику в цьому контексті? 

В бєсєдах про зін з нєкоторими друзями, а позже з новими знайомими, які зацікавилися темою, вопрос «імперського» походження суржика ставав ребром. Дуже часто нас спрашували шось на зразок: «Як ви можете захищати мовну форму, яка утворилися внаслідок штучного насадження російської мови?». Тому ми довго рефлексірували воспріятіє суржика сквозь призму налічія в ньому російськомовних слів чи конструкцій.

 

«Суржик щас — це наша реальність, глибинна Україна, яку нельзя ігнорірувать».

 

По-перше, те шо прийнято називать «суржиком», на самому ділі, не всєгда зв’язано з російською мовою. Є такий термін — «позірні русизми». Це слова або словосполучення української мови, які похожі на російські, але при цьому не обусловлені контактами цих двох мов взагалі: звізда, туча, верем’я, похожий, мінута, понравиться і т.д. Таких слів дуже багато. Дуже. Це старослав’янські (або праслав’янські, або давньокиївські (давноруські)) слова і діалекти, які дуже любили класики української літератури. Ще є такий момент, шо «суржикізми» невозможно виділить без історичного аналізу. Часто причина змішування двох мов — не соціально-ієрархічна, а просто територіальна. Напрімєр, якшо в поліському діалекті слово «празнік» — абсолютно природнє, то коли «празнік» каже Вінничанин, напрімєр, то він говорить суржиком, а не діалектом. Такі дєла.

Також важно помнить, шо суржик більшою мірою має робоче походження. Людям, які переїздили у город в поісках кращої роботи необходімо було екстрено вчити російську, яка була домінантною на урбанізованих територіях. Дуже часто працівницям і працівникам заводів, фабрик і шахт попросту не вистачало ні часу, ні сил на ізучєніє усіх її літературних норм. 

Схожа особливість существованія суржика наблюдається і зараз — сільські жителі, які цілими днями працюють в полях, не встигають даже подумать про те, як і де можна свою неформальну мову відшліфувати до «телевізійної». 

 

Альона

Зін «смт суржик». Фото надали упорядниці

 

Для нас близькою є мисль, шо суржик, ще далеко до момента його усвідомлення як окремого культурного явлєнія, був феноменом ісключітєльно українським. І даже якщо брати до уваги всю соціально-політичну проблематику його появи, ми не зможем ніяк спростувати той факт, що суржик щас — це наша реальність, глибинна Україна, яку нельзя ігнорірувать. І, якшо угодно, усі ці російськомовні конструкції й слова, яких так бояться, ми собі переприсвоїли, обтесали, перекроїли так, шо народилася отдєльна мовленнєва форма, яка ще й при цьому бунтує і сопротівляється усім лінгвістичним нормам і правилам.

 

«Тому, на нашу думку, суржик треба попробувать принять таким, яким він є на індивідуальному чи колективному рівні — бо іногда це прінятіє значить неізбєжне столкновєніє з непереглядною для інших частиною себе, по суті, знакомство з собою».

 

В одному з ваших текстів ви пишете: «Ще хуже ті, хто експлуатірують і капіталізують суржик… превращають його в бездушний інструмент для обогащенія». З огляду на те, що в нашому суспільстві будь-яке культурне явище має тенденцію перетворюватися на товар, чи не вбачаєте ви в цьому загрозу і для майбутнього суржика? Чи можлива «культурна апропріація» суржику? 

На жаль, капіталізація суржика, як нам кажеться, неізбєжна. Те, що починає сопротівляться, показувати свій норов та ідентичніть, через деякий час ріскує превратиться сначала в «екзотіку», а позже — в цей от «бездушний механізм для обогащенія». Такі вот прікольчики підкидує нам епоха познього капіталізма. 

З одної сторони, не хотілось би, шоб з суржиком случилось те, шо колись проізошло, напрімєр, з реп-культурою. Вона так само проростала на околицях разом з її создатєлями і стала культурним пространством, де можна не просто говорить, а кричать про неравенство. Через якесь врємя цей низовий феномен підхопили і начали растворять в контурах зажиточного шоу-бізнеса. 

 

суржик

Зін «смт суржик». Фото надали упорядниці

 

Но з другой сторони, цим процесам і щас продолжає протівостоять контркультура, представітєлі і представітєльніци якої осідають десь подалі від процесів капіталізації, і чиї висказування досі різкі, чесні, радикальні. Ми будемо боротися за те, шоб хоча би наше внутрякове, лічне представленіє про суржик, про мовну форму нашого дєтства, не перетворилося на бізнес-модель. 

Зін ми старалися робити своїми силами, за гроші з своєобразного «общака», также нам допомогли небайдужі друзі й подруги. Да, в ідєалі хотілося б не продавать, а роздавать «смт суржик», але ми вирішили, що гроші, які приходять нам на картку, ми будемо відправляти знайомим військовим, а 50% — лишатимемо на додрук. 

Як нам кажеться, ми змогли на практікє довести (в першу очередь собі), що культурна самоорганізація не просто существує, вона супердієва. 

Ви вже обмовлялись про плани зробити ще один випуск «смт суржик», або навіть зробити вихід зіну регулярним. Поділіться, будь ласка, вашими творчими планами на майбутнє.

Дуже хотілось би, шоб «смт суржик» став періодичним зіном і, в ідєалі, платформою, де документувалась би наша реальність. Ми сподіваємся, шо в нас вийде, але доволі складно прогнозувать таке — все, на жаль, упирається у вільний час і гроші.

Але вже зараз ми плануємо ще й інші проекти в рамках «смт суржик», думали і про подкасти, і про ще деякі, поки шо секретні, штучки. Не будем казать, шоб не наврочить. Але, пользуясь случаєм, хочеться сообщить, шо ми відкриті до співтворчества — пишіть нам в інстаграм smt.syrzhuk

Розмовляв: Валерій Петров

Обкладинка: Саша Чорна

Share