Андрій Гладун
13 лютого Соціологічна асоціація України опублікувала заяву з гострою критикою опитування, проведеного компанією GFK в Криму в січні. Саме опитування ще до публікації вищезгаданої заяви зазнавало гострої критики від багатьох науковців та публіцистів. Хоча дебати з цього приводу на момент написання цієї статті припинились, питання проведення опитувань в Криму ще довго лишатиметься предметом суперечок, а ті проблеми, які зачіпаються в ході цих суперечок, виходять за межі Криму як предмету дослідження та стосуються інтерпретації результатів опитувань громадської думки взагалі. Саме про це далі і йтиметься в цьому тексті.
Отже, з 16 по 22 січня 2015 року компанія GFK на замовлення Berta Communications за підтримки Canada Fund for Local Initiatives опитала 800 жителів міст Криму, що мають більше 20 тисяч жителів, щодо їхнього ставлення до різноманітних питань, в тому числі щодо підтримки приєднання Криму до Росії. Опитування проводилось методом СATI (шляхом дзвінків на стаціонарні телефони), і, згідно з ним, 84% респондентів заявили про те, що підтримують приєднання Криму до Росії, при цьому ще 51% заявили, що їх матеріальне становище за останній рік покращилось чи значно покращилось (при похибці репрезентативності 3,5%).
У своїй заяві САУ критикує опитування з 2-х позицій.
- По-перше, опитування через стаціонарні телефони призводить до диспропорції у вибірці населення старшого віку, серед якого частіше трапляються користувачі стаціонарних телефонів. Опитування лише міського населення так само призводить до диспропорції у вибірці росіян, оскільки відсоток українців та татар є вищим у селах, принаймні згідно з даними перепису 2001 року.
- По-друге, враховуючи все сказане у першому пункті, у звіті GFK екстраполює результати дослідження на всіх жителів Криму, вживаючи формулювання на кшталт «половина жителів Криму…», тощо.
В обох пунктах своєї критики САУ є формально правою, оскільки дане дослідження жодною мірою не є репрезентативним для всього населення Криму. Звісно, якби питання не стосувалися таких сенситивних тем, як анексія Криму, і не суперечили б настільки домінантному наративу про голодний Крим і пусті полиці в супермаркетах, САУ навряд чи виступала б із подібною заявою. Наприклад, САУ не виступала з заявами щодо “Індексу сприйняття російської пропаганди” КМІСу, котрий був побудований без виявлення зв’язку з якимось реальним впливом російських медіа, і є, фактично, неякісно сконструйованим індексом того, що певна група респондентів поділяє одну з конфліктних інтерпретацій подій в Україні. З іншого боку, навряд чи в Україні буде проведено опитування на тему згоди з твердженням “Майдан був Революцією Гідності”, а результати його будуть названими “Індексом сприйняття української пропаганди”. Що стосується телефонних опитувань і небезпеки для респондентів, то проведення таких опитувань на Донбасі також не викликає нарікань САУ. Наприклад, у лютому 2015 року КМІС провів таке опитування, згідно з результатами якого більше половини респондентів на непідконтрольних територіях бажають залишатись у складі України. Тим не менше, сама можливість телефонного зв’язку через стаціонарні телефони в умовах бойових дій є серйозним питанням, не кажучи вже про можливу небезпеку для респондентів, як з боку народних республік, так і з боку української влади, оскільки в Україні діє стаття, що передбачає кримінальну відповідальність за публічні заклики щодо зміни державного кордону та території. Дані зауваження не є закидами специфічно до КМІСу, а лише спробою показати, наскільки недолугою виглядає методологічна критика в тих умовах, коли вона застосовується вибірково проти незручних результатів досліджень з одного боку, та не застосовується, коли ці результати є більш відповідними домінантній ідеології.
Питання щодо опитування GFK можна було б вважати закритим, якби його результати не узгоджувались з результатами інших опитувань, що проводились в Криму протягом останнього року за відмінною методологією. Іншими словами, незважаючи на методологічну недосконалість, більшою чи меншою мірою опитування GFK відображає настрої жителів Криму.
Нижче наведені результати трьох інших досліджень, в рамках яких були поставлені аналогічні питання, поряд з методогічною інформацією про них:
Опитування, проведені Фондом Геллапа та Левада-центром, використовували метод особистого інтерв’ю, і критика їх з позицій недосконалості телефонних опитувань вже не є можливою. Тим не менше, опитування Геллапа все одно критикується, в тому числі за те, що у звіті не вказано ані похибки вимірювання, ані методологічних труднощів щодо проведення опитування на окупованій території, що могли б призвести до систематичної похибки вимірювання, пов’язаної зі страхом респондентів (про цей аргумент більше далі). Незважаючи на вищезгадані методологічні труднощі, неврахування котрих вони самі і критикували, представники Левада-центру взялись проводити опитування в Криму, і отримали подібні результати. При цьому вони не зустріли жодного супротиву з боку офіційних органів влади при проведенні дослідження. В звіті очевидним є те, що єдина етнічна група, представники якої більшою мірою оцінюють події в Криму як такі, що йдуть у неправильному напрямку, – це кримські татари. При цьому, у загальній вибірці, 84% респондентів зазначили, що «рішення кримського уряду про приєднання до Росії було абсолютно правильним». Як Gallup, так і Левада-Центр не є українськими компаніями, і, ймовірно, САУ не вповноважена робити заяви по відношенню до них, але схоже на те, що дані, опубліковані у вищезгаданих звітах, є для САУ не менш неприйнятними.
В наявній ситуації найбільш серйозний аргумент, що застосовується для критики проведення опитувань в Криму взагалі стосується того, що стаття 280.1 кримінального кодексу Російської Федерації передбачає переслідування за публічні заклики щодо дій, направлених на зміну територіального устрою РФ, включаючи дії, здійснені за допомогою «телекомунікаційних мереж». Хоча за логікою лише телефонні опитування можуть підпадати під дану статтю, враховуючи специфіку російського (і не тільки) судочинства, за бажання засудити за подібні «заклики» можна дуже широке коло людей. Виходячи з цього, завжди можна припустити, що респондент, котрий позитивно оцінить приєднання Криму до РФ, стверджуватиме так лише тому, що боятиметься кримінального чи іншого переслідування. Найбільша проблема цього аргументу в тому, що в тій формі, в якій він застосовується у дискусіях, він є нефальсифікованим. Іншими словами, навіть за умови застосування методик на кшталт “таємної скриньки” 1 неможливе проведення такого опитування в Криму, де страх респондентів та соціальну бажаність певних відповідей можна було б цілковито відкинути як джерела викривлень.
Однак, є щонайменше два непрямі способи, як можна обмежити сферу дії цього аргументу, якщо не відкинути його цілком. По-перше, ще до включення Криму до складу РФ в опитуванні GFK більшість респондентів висловилась за приєднання до РФ чи незалежність Криму (53,8% та 18,6% відповідно). Очевидно, що не будучи включеними до складу РФ, жителі Криму могли висловлювати власну думку з цього питання, не остерігаючись переслідування за російським КК. Окрім цього, питання, що стосуються суб’єктивного благополуччя, непрямо вказують на дійсну оцінку ситуації респондентами. Іншими словами, ніхто не змушував респондентів стверджувати саме про покращення їхнього матеріального становища, наприклад, у опитуванні GFK у січні 2015, що і зазнало критики від САУ. Так само, питання про те, «чи в правильному напрямку рухається Крим?» у дослідженні Левада-центру навіть за великого бажання не можна звести до питання безпосередньо про оцінку приєднання Криму до Росії. Тим не менше, 85% респондентів з загальної вибірки погодились з твердженням, що Крим рухався у правильному напрямку.
На даному етапі ми можемо бути досить впевненими, що наратив про голодний Крим і пусті полиці супермаркетів не зовсім відповідає дійсності. Можна висунути щонайменше дві гіпотези щодо причин, з яких опитані в Криму можуть виражати підтримку приєднанню до Росії після анексії більшою мірою, ніж раніше:
- На фоні економічної кризи та війни в Україні навіть ті жителі Криму, що не виражали особливого бажання входити в склад РФ, могли зрадіти тому, що уникнули як економічної кризи та урізання соціальних гарантій в Україні, так і війни, яка триває на Донбасі. Російські ж націоналісти могли лише додатково оцінити повномасштабну та відносно неприховану присутність російських військ в Криму на відміну від Донбасу, котрий Росія включати до свого складу не збирається.
- Як вказують дані двох із трьох опитувань, проведених після анексії (GFK та Gallup), респонденти почали більше отримувати інформацію з російських джерел, в першу чергу з телебачення. Звідси, їхня думка про події в Україні буде значною мірою опосередкована висвітленням цих подій у російських медіа.
Важливо розуміти, що саме отримані дані усіх перелічених вище опитувань означають насправді. Дуже часто подібні дані сприймаються некритично. З одного боку, певний відсоток представників певної сукупності мислиться як цілком реальна і чітко визначена спільнота людей, що має певну спільну «громадську» думку, хоча респонденти, ймовірно, навіть не здогадуються про існування одне одного. З іншого боку, відповіді, дані на питання, можуть сприйматись як певна зважена думка, хоча насправді, як би це очевидно не було, вони є лише реакцією на певний стимул і можуть змінюватись під впливом зовнішніх обставин. Незважаючи на те, що приєднання до Росії було резонансною подією і усі респонденти в Криму були поінформованими про події, суб’єктивна інтерпретація ними цих подій може різнитись. Наприклад, якщо певний респондент пов’язував приєднання до Росії з підвищенням рівня життя, то в разі реального погіршення економічної ситуації в Криму цілком ймовірно можна очікувати й зміни оцінок щодо правильності «референдуму» та його наслідків. Загалом, використання даних кількісних опитувань без розуміння того сенсу, що його вкладають респонденти в ті чи інші відповіді, може використовуватись як дуже зручний засіб демонізації політичного опонента чи банального творення образа ворога. Згадаймо лише мем про «84% росіян», посиланням на яких можна виправдати будь-які твердження про консервативну та рабську Росію. Адже ми найчастіше не знаємо, що означає хрестик в анкеті навпроти певної позначки: наскільки переконаним є респондент у тій чи іншій думці, наскільки довго він думав над проблемою, і чи думав взагалі та наскільки поставлене питання зачіпає якісь важливі для нього сторони життя.
Насамкінець варто сказати ще одну доволі очевидну, але не менш важливу від того річ. Найбільше користі від соціологічних опитувань можна отримати не табуюючи певні теми та методи як такі, що дають недостовірні результати та не варті проведення взагалі (як це робить САУ щодо опитування GFK в Криму), а намагаючись зрозуміти їхню специфіку та сприймаючи результати будь-якого дослідження критично. Адже, в певному сенсі, результати усіх без винятку соціологічних опитувань громадської думки 2 містять суттєві викривлення через різні способи інтерпретації питань респондентами та, ще більшою мірою, через способи подачі даних у звітах, не кажучи вже про наявність просто неякісно проведених досліджень. Рівень цих викривлень різниться, однак, лише розуміючи особливості проведення та маючи максимально повні дані щодо того, кого і як саме було опитано, можна отримати дійсну користь від опитувань. В іншому випадку вони завжди ставатимуть легким та доступним засобом маніпуляцій.