Тривалий час ніхто не сумнівався, що праворадикальна партія «Свобода», яка за результатами виборів 2012 року сформувала першу ультраправу фракцію в українському парламенті, є членом Альянсу європейських національних рухів (АЄНР). Зрештою, лідери «Свободи» завжди стверджували, що їхня партія — член АЄНР, а Британська національна партія (БНП), один із найстарших членів Альянсу, у 2010 році прямо згадала «Свободу» серед членів АЄНР, поруч із французьким Національним фронтом, угорською партією «Йоббік», італійським «Триколірним полум’ям», іспанським Республіканським громадським рухом, бельгійським Національним фронтом, португальською Партією національного відродження і шведськими націонал-демократами.
Ніколи не вірте фашистам.
Протягом цього року відкрилася геть інша картина. Перші сумніви щодо членства ВО «Свобода» постали, коли польський політик Матеуш Піскорський на початку 2013 року заявив, що «Свободу» виключили з АЄНР через її відверто расистські позиції — майже як у саркастичному російському вислові «звільнили з гестапо за жорстокість». Адже насправді АЄНР займає набагато більш крайні позиції, ніж іще одна загальноєвропейська група правих — Європейський альянс за свободу, який об’єднує представників Австрійської партії свободи, французького Національного фронту, бельгійського «Фламандського інтересу», Шведських демократів і деяких інших партій.
Однак Піскорський і сам — колишній член нині вже не активної ультраправої партії «Самооборона Республіки Польща», а ми знаємо, що цим людям насправді не можна довіряти. Крім того, Піскорський був пов’язаний із російським фашистським Міжнародним євразійським рухом на чолі з Олександром Дугіним, відомим своїми імперіалістичними і, зокрема, антиукраїнськими позиціями. Тож його закиди на адресу ворожих українських ультранаціоналістів, що тих відкинули європейські «брати по зброї», могли би виявитися просто звичними для фашистського середовища нападками.
«Свобода» негайно спростувала ці твердження, пославшись на президента АЄНР Бруно Ґоллніша, який нібито підтвердив членство «Свободи» в Альянсі. Але посилання на Ґоллніша, депутата Європарламенту від французького Національного фронту, виглядало сумнівним. У жовтні 2012 року той опублікував у своєму блозі повідомлення, що до АЄНР входять тільки чотири партії: «Йоббік», БНП, «Триколірне полум’я» і дрібна болгарська Національно-демократична партія. Це повідомлення Ґоллніша не тільки підтверджує, що лідери «Свободи» похвалялися неправдивою інформацією про членство своєї партії в АЄНР, а й викриває некомпетентність БНП, яка зробила неправдиву заяву.
Інформація, яку надав Ґоллніш, та подальше дослідження АЄНР дозволили встановити такий склад керівництва Альянсу: Ґоллніш (Президент), Нік Ґріффін (Віце-Президент), Бийла Ковач (Скарбник) і Валеріо Чіньєтті (Генеральний Секретар). До асоційованих членів належать Жан-Марі Ле Пен (Національний фронт, Франція), Ендрю Бронс (безпартійний, колишній член БНП), Мауріціо Лупі («Народ свободи», Італія), Крістіан Вераугстрате («Фламандський інтерес»), Бартош Юзефа Ковнацький («Закон і справедливість», Польща) і Даїліс Альфонсас Баракаускас («Порядок і справедливість», Литва).
Статус «Свободи» в АЄНР остаточно з’ясувався навесні 2013 року: партія ніколи не була повноправним членом альянсу, задовольняючись тільки статусом спостерігача, адже АЄНР — група партій Європейського Союзу, а Україна не є членом ЄС.
Імідж «Свободи» зазнав ще більшого удару 22 березня, коли Ковач надіслав лідеру «Свободи» Олегу Тягнибоку офіційного листа. У цьому листі він найрішучіше висловив обурення тим, що члени «Свободи» організовували мітинги проти етнічних угорців в Українській Підкарпатській Русі, частина якої колись належала Угорщині. Ковач, угорський депутат Європарламенту від партії «Йоббік», закінчив послання Тягнибоку повідомленням про позбавлення «Свободи» статусу спостерігача в АЄНР. Цю інформацію мені підтвердив в електронному листі член партії «Йоббік» Аттіла Бийчі: «”Свобода” більше не член АЄНР через свої антиугорські заяви».
Александр Дугін (Міжнародний євразійський рух) і Ґабор Вона (Йоббік) у Московському державному університеті
Скандальної пікантності цій ситуації додає те, що «Йоббік» тим часом почав співпрацювати з Міжнародним євразійським рухом Дугіна. 16 травня керівник партії «Йоббік» Ґабор Вона та Ковач завітали до Москви, де перший із них прочитав лекцію під назвою «Росія та Європа» в дугінському Центрі консервативних досліджень на базі Московського державного університету, де викладає сам Дугін. У своїй промові Вона назвав Європейський Союз «зрадницькою організацією», яка «забрала наші ринки, наші підприємства та заполонила полиці наших магазинів західним сміттям». Росія натомість спромоглася «зберегти власні традиції» та, на відміну від ЄС та США, «не поклоняється грошам і масовій культурі». Вона стверджував, що «роль Росії нині — бути противагою американізації Європи».
Лідер партії «Йоббік» зайшов настільки далеко, що навіть заявив, що для Угорщини було би краще за можливості приєднатися контрольованого Росією проекту Євразійського Союзу. Така прихильність партії «Йоббік» до Росії як до потенційного центру сили в Європі могла разом із антиугорськими заявами українських антинаціоналістів стати причиною непорозумінь зі «Свободою», що має антиросійську орієнтацію.
Для «Свободи» зв’язки з європейськими правими були дуже важливими ще з кінця дев’яностих, коли вона ще називалася Соціал-національною партією України (СНПУ). Тоді вона була членом «Євронату» (Euronat) — ультраправого об’єднання, сформованого французьким Національним фронтом. СНПУ, а згодом і «Свобода», налагодила хороші стосунки з Ле Пеном та французьким Національним фронтом у цілому, і, ймовірно, саме французькі радикальні націоналісти допомогли «Свободі» отримати статус спостерігача в АЄНР. Утім, оскільки Альянс був передусім проектом партії «Йоббік» (він був створений у Будапешті на шостому з’їзді партії в 2009 році), французькі націоналісти не мали достатньо впливу, щоб обійти рішення Ковача.
«Свобода» використовує свої європейські зв’язки на користь власного іміджу у своїй пропаганді в Україні. Саме французький Національний фронт консультував на початку 2000-х лідерів «Свободи» щодо того, як зробити партію «більш респектабельною». Природно, що тісні стосунки з основними європейськими ультранаціоналістами також допомагали «Свободі» у конкуренції з іншими ультраправими групами в Україні. Не дивно, що коли її позбавили статусу спостерігача в АЄНР, «Свобода» почала шукати нових союзників у Європі. І ці нові «друзі» виявилися навіть ще радикальнішими, ніж АЄНР.
23-24 березня 2013 року Тарас Осауленко, відповідальний за міжнародні зв’язки у «Свободі», взяв участь у конференції «Бачення Європи» (Vision Europa) у Стокгольмі, яку організувала Партія шведів. Партію шведів зазвичай визначають саме як неонацистське угруповання. Її створили в 2008 році члени наразі розпущеного Націонал-соціалістичного фронту на чолі зі Стефаном Якобссоном. Основним доповідачем на цій конференції був Удо Пастьорс, заступник голови однієї з найзнаменитіших неонацистських партій, утворених після 1945-го, — Націонал-демократичної партії Німеччини (НДПН), двох членів якої зараз судять за участь у діяльності терористичного Націонал-соціалістичного підпілля.
Ще одним доповідачем на конференції був Роберто Фіоре, лідер італійської фашистської партії «Нова сила» (Forza Nuova). Серед інших європейських гостей були Жонатан Ле Клерк (Асоціація землі та народу, Франція), Даніель Карлсен (голова Датської партії) та Гонсало Мартін Гарсіа (відповідальний за міжнародні відносини партії «Національна демократія», Іспанія).
Зліва направо: Тарас Осауленко, Ґонзало Мартін Ґарсіа, Роберто Фіоре, Жонатан Ле Клерк, Удо Пастьорс, Даніель Карлсен
Контакти між «Свободою» та Фіоре було встановлено ще 2009 року, коли Тягнибок відвідав Страсбург, щоб зустрітися із членами Європейського парламенту з ультраправих партій, таких як Австрійська партія свободи, болгарський Національний союз «Атака», «Фламандський інтерес» тощо. Ці зв’язки поглибилися у травні та червні 2013 року. 23-24 травня Осауленко та Андрій Іллєнко на запрошення Фіоре відвідали Рим, де лідери «Нової сили» та представники «Свободи» обговорили подальшу співпрацю між цими партіями. Делегати «Свободи» також побували на молодіжному таборі «Нової сили», де Іллєнко виступив із доповіддю про історію та ідеологію «Свободи» і поділився думками щодо того, як дві партії могли б об’єднати зусилля у «боротьбі проти ліберальних сил мультикультуралізму та руйнації національних традицій європейської цивілізації».
Листівка з анонсом зустрічі «Свободи» з «Новою силою»
19-21 червня представники «Нової Сили», серед яких був і Фіоре, відповіли зустрічним візитом в Україну. Тут італійські та українські ультранаціоналісти обговорювали створення нової групи європейських націоналістичних рухів з метою «розвинути активну стратегічну співпрацю з метою створення нового європейського політичного класу». Ймовірно, нову групу має бути створено на базі організацій, що взяли участь у конференції «Бачення Європи» у Стокгольмі.
У перерві між двома україно-італійськими візитами, 29 травня 2013 року, депутат Верховної Ради України від ВО «Свобода» Михайло Головко відвідав Саксонський Ландтаґ для перемовин із НДПН. Зокрема, Головко передав вітання від Тягнибока та свободівця Сергія Надаля — мера Тернополя. «Свобода» та НДПН ритуально зобов’язалися посилити взаємозв’язки між партіями та парламентськими групами.
Лідер НДПН Хольґер Апфель і Михайло Головко
Чи справді візити «Свободи» до європейських колег є частиною процесу створення нового загальновропейського ультранаціоналістичного руху — ще належить з’ясувати. Жодна з партій, представлених на конференції «Бачення Європи», не входить до складу АЄНР, а «Нова сила» Фіоре навряд чи співпрацюватиме із членом Альянсу «Триколірне полум’я», з яким вони розкололися в 1997 році. Попередній «екуменічний» проект Фіоре — Європейський національний фронт, що об’єднував представників «Нової сили», НДПН, румунських «Нових правих», грецького «Золотого світанку» та іспанської «Фаланги» — провалився. Відповідно, новим європейським друзям «Свободи» насправді може знадобитися нова парасолькова організація, що об’єднуватиме політичні партії та рухи, які (беручи до уваги персони Фіоре, Пастьорса, Якобсона та інших) є навіть більш екстремістськими, ніж АЄНР.
