Страйк вчителів у Польщі: робітнича солідарність і підйом соціальних рухів

Muliavka, Viktoriia

Jóźwiak, Ignacy Jan

  • 19 April 2019
  • 2404

Інтерв'ю з Ігнацієм Яном Юзвяком

В Польщі вже більше як десять днів учні не ходять до школи через один із наймасовіших за останні роки страйків освітян. І не одні вчителі протестують за покращення умов праці. Про деталі освітнього страйку та ширший контекст підйому соціальних рухів у Польщі ми поговорили з активістом незалежної профспілки Inicjatywa Pracownicza (IP) і соціологом Ігнацієм Яном Юзвяком.

Вікторія Мулявка: Чому страйк вчителів почався саме зараз і як це відбулося? Які були причини цього руху?

Ігнацій Юзвяк: Вчителі та шахтарі — найбільш охоплені профспілками групи робітників. Вже багато років вони ставлять питання умов праці, недостатньої оплати й перевантаження. Страйк розгорівся зараз, але насправді ситуація завжди була проблематичною. Вчителі вимагають передусім  поступового підвищення місячної заробітної плати на тисячу злотих.

Інша проблема — перевантаженість вчителів. Школи в Польщі недофінансовані, що теж впливає на умови праці. Вони не завжди мають потрібне обладнання й додаткову літературу, необхідні для навчального процесу. Тому часто вчителі змушені купувати це за свої гроші або ж школи на місцевому рівні шукають додаткові джерела фінансування. Тож страйк — це не тільки про вчителів, а й про те, як організується й фінансується система освіти в Польщі.

 

"Державний сектор має найбільше проблем, бо саме тут зарплати найнижчі, а обсяги роботи — надмірні."

 

Цей конфлікт почався за чинного уряду. Це частина ширшого процесу протестів працівників бюджетної сфери: нещодавно був страйк працівників суду, напружена ситуація в університетах, свої вимоги висувають працівники громадського транспорту. Загалом ринок праці в Польщі можна назвати, послуговуючись ліберальними термінами, непривабливим для працівників. Державний сектор має найбільше проблем, бо саме тут зарплати найнижчі, а обсяги роботи — надмірні. Уряд не припиняє наголошувати на тому, що економіка Польщі ніколи не була в такому прекрасному стані, що ми маємо позитивний баланс національного доходу, але у більшості секторів державної сфери вже давно не підвищували зарплату (для вчителів — близько десяти років). Водночас вартість життя в Польщі постійно зростає. Це перший страйк у сфері освіти з 1993 року. Тоді загальний страйк освітян тривав близько трьох тижнів. В багатьох регіонах перенесли державні іспити. Страйк 1993 року не домігся суттєвого підвищення зарплат, але це був початок протестів робітників в інших секторах державної сфери, зокрема охорони здоров'я.    

 

 

ВМ: Хто протестує зараз? Чи є якісь особливості в розподілі за регіонами, соціально-економічним статусом, типами шкіл (приватні/державні)?

ІЮ: Офіційно це тільки державні школи, оскільки приватні не працюють за системою Karta Nauczyciela (Картка вчителя). Це норма польського законодавства, яка з 1982 року регулює права й обов’язки вчителів. Їхнє робоче навантаження, зарплати й навіть шкільні програми визначаються не Міністерством освіти чи його регіональними представництвами, а місцевими фондами, які управляють цими школами. Загалом вони не страйкують, але дехто з них висловлює солідарність. Наскільки мені відомо, у декількох приватних школах, зокрема у Варшаві, з’являються ідеї долучитися до страйку. Регіональних відмінностей немає: протести відбуваються по всій Польщі в усіх типах початкових і середніх шкіл — як у професійних, так і в загальних. Рівень підтримки страйку дуже часто залежить від окремої школи. Але в більшості випадків це 50% і вище. В багатьох школах майже всі беруть участь у протесті. Лише окремі індивіди з політичних причин його не підтримують, бо є прихильниками панівної партії.

Страйк організувала профспілка освітян ZNP (Związek Nauczycielstwa Polskiego, Союз польських вчителів), найбільша профспілка в Польщі,  частина OPZZ (Ogólnopolskie Porozumienie Związków Zawodowych, Загальнопольський альянс профспілок) — польської коаліції профспілок. Друга за величиною конфедерація профспілок — FZZ (Forum Związków Zawodowych) – форум профспілок. У неї також є освітні відділення, які підтримують страйк. «Солідарність» офіційно засудила й не підтримала страйк, але більшість шкільних секцій «Солідарності» взяли участь у протестах всупереч політиці керівництва. Маленькі незалежні профспілки, зокрема багатогалузеві, як IP, теж підтримують страйк.

IP має секції лише в трьох школах, але із самого початку ми були активними учасниками колективних переговорів і організації референдуму щодо страйку. Зараз наші червоно-чорні банери розходяться по цих школах. Там наша профспілка або така ж велика за кількістю, або навіть більша, ніж головна профспілка освітян. За останній тиждень до нас звернулися більше ніж двадцять шкіл по всій Польщі, які зацікавлені у створенні наших секцій, організації референдуму та залученні до страйку. Ці школи з якихось причин ще не почали страйкувати, бо не провели референдуму, в якихось профспілки відсутні або є  дуже незначними.

 

 

Організація страйку — складний бюрократичний процес, який має пройти кожна школа[1]. Ніяка профспілка, навіть найбільша, не може оголосити страйк проти урядової політики, що автоматично дозволило б усім працівниками взяти в цьому участь. IP пропонує школам, які досі не оголосили страйк, звертатися до нас за допомогою. Ми розробили найшвидшу процедуру, яка дозволяє оперативно сформувати нашу секцію, розпочати колективні переговори з роботодавцем, організувати референдум і оголосити страйк. За розробленою нами процедурою це триває менше ніж тиждень Зараз ми розповсюджуємо цю інформацію по всій країні й бачимо, що люди дуже зацікавлені долучитися до боротьби.

ВМ: Страйк розпочався 8 квітня. Які останні новини? Чи є якась відповідь від уряду або міністерства?

ІЮ: Уряд повністю ігнорує страйк. Він визнає, що протести відбуваються, але зовсім не зацікавлений у переговорах. До початку страйку відбувалися переговори. Ще в суботу, 7 квітня, проходила зустріч між учителями й урядом. Але зараз Міністерство та Ярослав Качинський, керівник панівної партії, кажуть, що страйкарі — це зрадники й комуністи, які хочуть підірвати легітимний уряд. Проурядові медіа навіть не змальовують страйк як робітничу боротьбу. Його зображують як політичну кампанію ліберальної опозиції, щоб підірвати уряд. Невідомо, як це може закінчитися. Сподіваюсь, уряд буде змушений сісти за стіл переговорів або впровадити якісь тимчасові  заходи, бо для нього важливо, щоб школи працювали.

МВ: Скоро ж почнуться шкільні іспити.

ІЮ: Іспити вже йдуть. Це набуває абсурдної форми, бо до проведення іспитів залучають або вчителів, що не страйкують, або вчителів на пенсії. Залучають також вчителів релігійних шкіл, священиків і монахинь. Уряд пропонує змінити законодавство, щоб одна людина могла підписати протокол, бо для цього не вистачає людей. Але загалом вони намагаються залучати будь-кого, хто відповідає формальним вимогам викладання в школі. Я навіть чув, що в якихось школах залучали пожежників, бо дехто з них має необхідні сертифікати для проведення іспиту.

Якщо уряд вирішить змінити законодавство, то лише радикалізує громадську думку. Але інша проблема в тому, що його це не хвилює, бо прибічники чинної влади підтримуватимуть її за будь-яких обставин. Вона може ввести воєнний стан і відправити армію для проведення іспитів. Це не зашкодить підтримці, бо PiS (Prawo i Sprawiedliwość) має дуже лояльних прибічників. Це працює за логікою: «Уряд робить все правильно, тому що це наш уряд. І крапка». Я сподіваюсь, що колись в уряду просто закінчаться ідеї, що робити далі. Вже зараз він використовує брудні трюки. Наприклад, влада доплачує тим, хто проводить іспити, тоді як вчителі звичайно не отримують надбавок за проведення іспитів. Чим далі продовжуватиметься страйк і чим більше професійних груп висловлять свою підтримку, тим важче уряду буде маневрувати.

ВМ: Ти вже згадував, що зараз протестують багато працівників державної сфери в Польщі. Як би ти міг пояснити таке підняття робітничого руху? Як це пов’язано з політикою PiS?

ІЮ: Важко виділити якусь одну конкретну причину. Але на політичному рівні ми можемо спостерігати чітку невідповідність між офіційною риторикою уряду й реальною політикою. Попередні уряди, починаючи з 1989 року, були неоліберальними, антиробітничими й антипрофспілковими. Наприклад, у 1993 році страйк відбувся за консервативного уряду. Після нього в 1997—2001 роках урядувала консервативно-ліберальна коаліція, яку офіційно підтримувала профспілка «Солідарність». Потім був знову соціально-демократичний уряд, який підтримував OPZZ. Незалежно від того, хто був при владі, політика була неоліберальною: за приватизацію та проти профспілок і організованих працівників. За правління PiS ми спостерігаємо дуже просоціальну риторику, що суперечить реальності більшості професійних груп. Це один із імпульсів для протесту. Робітники хочуть, щоб їхнє життя покращилося, в умовах економічного зростання. Як я вже згадував на початку, більшості професійних груп у державному секторі не підвищували зарплату останні п’ять, десять чи навіть більше років. Ця політична апатія змушує робітників протестувати.

 

 

І третій аспект полягає в тому, що незалежно від соціальної апатії в Польщі за останні роки відбувається багато страйків як у приватному, так і в державному секторах, але вони ніколи не привертали уваги медіа. Що цікавить ліберальні мейнстрімні медіа в робітничій боротьбі, так це поширення будь-якої інформації, яка може підірвати чинний уряд. Коли прибічники уряду говорять, що це не тільки про зарплати й умови праці вчителів і працівників судової системи, а й про підрив уряду, в якомусь сенсі вони мають рацію. Я впевнений, що ця боротьба не привернула б і половини уваги, якби не була пов’язана з урядом PiS. Протести й страйки відбувалися й за правління «Громадянської платформи» (Platforma Obywatelska, PO), але вони не були так широко висвітлені в ЗМІ. Мене навіть шокує, наскільки високою є підтримка вчителів, особливо у великих містах, з боку середнього класу та дрібних буржуа. І так відбувається з кожним рухом, який можна інтерпретувати як антиурядовий. Мені хочеться бачити в цьому позитивні сторони та думати, що це робить людей критичнішими до влади й може зробити їх більш дружніми до профспілок і соціальної боротьби в цілому. Більшість газет, сайтів, приватних радіостанцій і телеканалів  підтримують протест через антиурядові погляди.

Наприклад, коли за минулого уряду відбувався страйк вугільних шахтарів у Сілезії, національні і міжнародні ЗМІ мовчали. У вересні 2013 року була потужна профспілкова мобілізація проти ліберальної й антиробітничої політики уряду. Її підтримали буквально всі профспілки, навіть «Солідарність». Цьому руху співчували незалежні ліві ЗМІ, навіть консервативні та націоналістичні медіа. І тільки ліберальні мейнстрімні медіа намагалися показати «збалансований» образ подій. Звісно, вчителі викликають більше співчуття, ніж шахтарі. Майже кожен із нас або має дітей шкільного віку, або родичів із дітьми. Але все ж таки, якби це не було пов’язано з чинним консервативним урядом, було б набагато важче отримати таку підтримку й популярність. Проте це неоднозначний здобуток, оскільки зараз навіть ліберальні політики та журналісти підтримують страйк, що дискредитує прогресивні вимоги.

ВМ: Чи бачиш ти якісь перспективи для працівників бюджетної сфери об’єднатися у спільну боротьбу й вимагати більш комплексних змін в економіці та соціальній політиці? 

ІЮ: Мені б дуже хотілося це бачити. І поки що все йде у правильному напрямку. Працівники в профспілках і загалом організований робітничий клас висловлюють солідарність. Тож я дуже сподіваюсь, що легально та на практиці вони зможуть координувати свою боротьбу: одночасно вступити в колективні переговори чи розпочати страйк. Незважаючи на те, що IP — маленька профспілка, ми намагаємося організувати спільну кампанію працівників державного сектору. Завдяки цьому страйку нас стає все більше у сфері освіти. Університетські секції IP і ZNP, безумовно, підтримують вчителів. Профспілка працівників судової системи також намагається долучитись, і не тільки висловити підтримку, а й координувати процес. В IP ми також допомагаємо працівникам державних інституцій культури координувати свою діяльність. Ба більше, приватний сектор бере в цьому участь. Вчителі отримують багато підтримки від працівників польських авіаліній LOT.

 

 

ВМ: Працівники LOT теж страйкували в жовтні.

ІЮ: Так, зараз вони вивішують заяви підтримки у своєму офісі та розповсюджують банери солідарності. Нещодавно у Варшаві також відбувалися протести фермерів, які  теж висловили солідарність з вчителями. І навіть незважаючи на обіцянки уряду покращити для них умови, вони не припиняють протестувати. Фермери хочуть бути впевнені, що гроші, які вони мають отримати від уряду, не забрані у шкіл. Думаю, це дуже добре, бо я ніколи не спостерігав у Польщі такої єдності між різними професійними групами. Кількість страйків зростає щороку, але не завжди привертає увагу суспільства. Завдяки вчителям, ми маємо можливість змінити публічний дискурс, оскільки вони найбільш помітна професійна група.

ВМ: Ти також згадував про роль «Солідарності». Вона досі сприймається в Україні як справжня профспілка. Чому вони підтримують уряд у цьому страйку і виконують роль штрейкбрехерів?

ІЮ: Тому що вони загалом підтримують уряд. Вони відкрито проурядові, особливо на рівні профспілкових чиновників. Ще до виборів вони підписали угоду з PiS і надавали партії офіційну підтримку. «Солідарність» підтримувала PiS як історично лояльну до профспілки партію й була обдурена її просоціальною риторикою. Зараз, навіть незважаючи на те, що політика урядової партії зовсім не проробітнича, «Солідарність» сліпо їй слідує. Вона, в принципі, перестала бути профспілкою, а стала дуже консервативною та процерковною. Лідери «Солідарності» — просто купа реакціонерів, але в цьому немає нічого нового. Незважаючи на те, що вони активніші  й більшою мірою справжні в окремих секціях, загалом вони повністю ненадійні. Це стосується не тільки соціальної чи антисоціальної політики. Вони також підтримали заборону абортів, сліпо слідуючи церковним чиновникам, та антиміграційну й антибіженську риторику. Звісно, уряд змальовує «Солідарність» як справжню профспілку. Але процес її розкладання  як профспілки почався ще в 1980-х роках. Спершу з народного руху вона сформувала бюрократичну спілку, а в 1990-х роках «Солідарність» потрапила в політику, тож для мене тут нічого нового.

ВМ: Якою є реакція ліберальної опозиції (PO) на цей страйк і загалом на соціальні протести?

ІЮ: Ліберальна опозиція, включаючи PO, Komitet Obrony Demokracji (KOD) і менші ліберальні партії, як Nowoczesna, щиро підтримують вчителів. Але вони не пропонують ніяких альтернатив. Як політичні партії, вони не мають офіційних заяв, але їхні політики та публічні представники висловлюють солідарність. Вони також підтримали страйк LOTу. Мені здається, вони підтримують що завгодно проти уряду, окрім хіба що шахтарів, оскільки більшість урядів, особливо ліберальних, не любить шахтарів. KOD відвідали деякі протести й навіть організували свої, що, на мою думку, небезпечно й можна назвати ведмежою послугою. Я не впевнений, що вчителям справді потрібна така допомога людей, напряму пов’язаних з ліберальною опозицією, які не пропонують якоїсь серйозної альтернативи чинному порядку. Але важливо згадати, що більшість людей не настільки дурні, щоб забути, що ситуація особливо не відрізнялася, коли ліберали були при владі.

 

 

ВМ: Що ліві політичні сили (Razem) роблять у цих умовах?

ІЮ: Як ти знаєш, Razem — дуже маленька партія. Вони видали заяви, відвідали демонстрації, але..

ВМ: В них немає достатньо впливу?

ІЮ: Окрім написання заяв, публікації, розповсюдження інтернет-мемів й інфографіки, вони безсилі. Вони дуже переймаються вивішуванням своїх політичних банерів і логотипів під час протестів, тому де-факто вони присутні, але не мають великої ваги в конфлікті. Їх радшеможна назвати активними спостерігачами.

ВМ: Що трапилося з Чорними протестами? Чи відбувається зараз якась кооперація між феміністками та вчителями?

ІЮ: Рух Чорних протестів досі існує попри відсутність великої мобілізації останнім часом. Кооперація між феміністками та вчителями є, але далеко не завжди вона організована й структурована. Дехто з людей, які були залучені в чорні протести та Manifa, є вчительками, дехто з них є в профспілці й бере активну участь в страйку. Тож тут точно є зв‘язок. Говорячи про чорний протест і феміністичний рух, я би також хотів звернути увагу на Соціальний конгрес Жінок (Socjalny Kongres Kobiet). Ця ініціатива організовує тематичні конференції в різних частинах країни. Вона розпочата IP і іншими організаціями з Варшави та Познані за підтримки менших соціально-політичних колективів. Ідея цього конгресу була вийти трохи далі за мобілізацію 8 березня і за чорні протести та розглядати феміністичну боротьбу із соціальних і робітничих позицій. Скоро відбудуться зустрічі в Лодзі та Познані, частково присвячені страйку вчителів. Більшість вчителів — це жінки. Тож можна спостерігати величезне залучення феміністичного руху та низових лівих у підтримку вчителів і інших професійних груп. Це  теж щось нове для Польщі. Зазвичай групи, що протестували, організовували все самі й рідко намагаються вийти на ширші категорії суспільства. Зараз же ця боротьба резонує в публічній думці. Це позитивно.

 

 

ВМ: Останнє питання буде, звісно про українських робітників у Польщі. Чи залучаються українські робітники до профспілкових рухів? Яка позиція місцевих профспілковців щодо українських мігрантів? Наприклад, в Ізраїлі профспілковці мають антимігрантські настрої, оскільки мігранти почали демпінгувати профспілковців своєю дешевою нелегальною працею. В попередньому інтерв’ю для «Спільного» ти вже згадував, що IP намагається організувати роботу з українськими мігрантами. Чи є якісь успіхи в цьому?

ІЮ: Мені здається, що всі профспілки на офіційному рівні відкриті до мігрантів, принаймні до українців. В «Солідарності» і OPZZ є секції і делеговані особи для роботи з українцями, але, наскільки я знаю, вони не дуже успішні. Ці секції мають українських членів, але вони недостатньо добре там репрезентовані. В межах OPZZ також існує профспілка українців в Польщі «Związek zawodowy pracowników ukraińskich w Polsce», яка офіційно  зареєстрована не як профспілка, а як фонд чи неурядова організація. Вони кооперуються з конфедерацією OPZZ. Тож є певні успіхи, але вони ніколи не вдавались до радикальних дій. В IP ми продовжуємо налагоджувати контакти з українськими трудовими мігрантами на їхніх робочих місцях. Є окремі члени в межах ширших секцій, як, наприклад, на Amazon, де працюють українці й білоруси. Зараз ми відкриваємо нову секцію в будівельній галузі, де є група зацікавлених українців.

Але проблема в тому, що більшість українських трудових мігрантів працює на тимчасових роботах. Зазвичай вони циркулюють між Україною і Польщею,  працевлаштовуються за спрощеною процедурою, що дозволяє їм працювати 6 місяців на рік. Тимчасових працівників складно залучити в профспілку — це загальна рамка для робітничого руху по всьому світу. По-перше, такі працівники не мають довгострокової перспективи, вони хочуть просто приїхати, заробити гроші й повернутися додому. По-друге, їм важко організовуватись на конкретних виробництвах, бо вони часто змінюють робочі місця й місце проживання. По-третє, з ними важко працювати, бо більшість з них працевлаштована через агентства, котрі забезпечують їм все: від власних гуртожитків до їдалень. Зараз можна спостерігати процес осідання тимчасових мігрантів, і ми, як профспілка, сподіваємось, що нам стане простіше їх активізувати й юніонізувати.      


 

Читайте також:

«Майже десять відсотків активної робочої сили в Польщі — це українці» — інтерв’ю з активістом польського профспілкового руху Ігнацієм Яном Юзвяком

Кривий Ріг: зарплата і демократія. Причини й наслідки робітничих протестів

Хватит относиться к нам как к собакам! Рабочее сопротивление на складах Amazon в Польше


Примітки

  1. Важливо, що адресатом вимог вчителів є міністерство, але згідно з законодавством страйк має бути організований на рівні робочого місця. Це означає, що кожна школа має офіційно увійти у процес колективних переговорів із директором, потім офіційно провести референдум щодо страйку на рівні школи, тоді оголосити страйк на рівні школи. Кожна окрема школа в Польщі має пройти цю процедуру. В деяких випадках директори підтримували страйк, тож це мало більш формальний характер. В окремих випадках директори шкіл є навіть членами профспілок, оскільки в освітній профспілці немає ніяких обмежень для юніонізації директорів. Але є школи, у яких директори або підтримують уряд  або не погоджуються з вимогами страйку. У цих випадках боротьба відбувається на двох рівнях: на рівні школи і вже потім на рівні міністерства. Між цим також існують регіональні муніципалітети, які відповідальні за фінансування шкіл і надання надбавок до зарплат.

Leave a Comment