Ьозлем Онаран — викладачка економіки в університеті Гринвіча (Британія), членкиня профспілки освітян та Соціалістичного опору, секції Четвертого Інтернаціоналу. Перед виборами до Європейського парламенту та місцевими виборами європейська громадськість стурбована питанням подолання економічної кризи, яка почалася у 2008 та поглибилась в Європі у 2010. Тому хотілося б зрозуміти передісторію кризи у Європі. Уся історія постання Європи та особливо неоліберальний період, який почався з 1980 року, супроводжувалися комплексом політичних рішень, які стали передумовою протистояння між робочою силою та капіталом. Це протистояння означало дуже сильний контроль над зарплатами. Бо головна ідея, що стоїть за основною метою європейської політики — зробити Європу найбільш конкурентноспроможною частиною світу. Якщо Ви звернете увагу на Лісабонську угоду, то побачите, що однією з її основних політичних цілей є конкурентоспроможність. А як можна досягти конкурентоспроможності? Встановити рівень зростання заробітних плат нижчий за рівень зростання продуктивності. Така політика проводилася впродовж тридцяти років, були періоди повної стагнації та падіння реальних заробітних плат. Неоліберальні економічні реформи супроводжувалися надіями на створення більшої кількості робочих місць, на загальне економічне зростання. Але цього всього просто не сталося. Водночас проводилася політика ігнорування структурних відмінностей між країнами, тому коли вдарила криза, Європа потрапила у пастку вже наявних слабкостей у своїй моделі.
READ MORE
