Від вільного креативу до міського регулювання: рецензія на «Кризу урбанізму»

25.02.2020
|
Orysya Hrudka
5516

У книжці «Підйом креативного класу» 2002 року Річард Флорида стверджував, що для економічного успіху міста мають зосереджуватися на трьох «T»: технологіях, талантах та толерантності. 2017 року в «Кризі урбанізму» він раптом перефокусувався з цінностей нерегульованої  економіки на політику реурбанізації задля «урбанізму для всіх». Флорида визнав, що помилявся, стверджуючи, що молоді креативні люди посприяють всеміському добробуту та економічному зростанню. Помилився частково, бо економічне становище саме цих людей таки покращилося. На відміну від решти. 

 

 

Відправною точкою переосмислення своєї теорії для Флориди стала нова урбаністична криза. Нова, бо першу таку кризу США переживали в 70-х роках. Натхненні «американською мрією» приватного будинку з власним газоном, заможні американці (переважно білі) переїжджали до передмість. Так зробила й сім’я Флориди. У містах залишалися бідні, переважно темношкірі представники робітничого класу. Теперішня урбаністична криза — це процес зворотній: заможні почали повертатися в міста. Значною мірою через близькість до своїх креативних офісів та хабів. Як наслідок, дешеві міські райони почали дорожчати й ставати недоступними для середнього класу — вчителів, медперсоналу. А сегрегація при цьому тільки поглибилася. 

9/10 книжки — це обговорення проблем, спричинених цією новою міською кризою. Лише останній десятий розділ  пропонує  можливі політичні рішення. Безґрунтовних суджень немає, всі засновані на даних, переважно кількісних, а багато досліджень Флорида з командою проводили самі. 

 

 

Ось кілька важливих аспектів міської кризи, які оприявнює Флорида. Дорогі ресторани й магазини витісняють мистецькі та культурні місця. Чимало збудованих квартир у дорогих районах настільки дорогі, що простоюють порожніми, а це аж ніяк не сприяє розвитку міста. Флорида докладно описує і джентрифікацію, але головною проблемою вважає не її, а райони концентрованої бідності. Бо, мовляв, джентрифікація це дещо надумана проблема. І виштовхує із своїх районів не бідних робітників, а, як вказують дані, тих американців, які успадкували великі статки від батьків і прабатьків. Туди воліють переїжджати креативні працівники. А бідні райони залишаються бідними. Тому й виступає Флорида проти бідності, а не джентрифікації. Флорида наводить дані, що у 2014 році в США стало вдвічі більше бідних, ніж було у 2000 році, а саме — 14 млн. 

 

"Технологічні хаби та офіси, які в українських містах ідеалізують як панацею проти бідності, можуть призвести до подальшого поглиблення нерівності."

 

Така позиція Флориди щодо джентрифікації зрозуміла в контексті його попередньої теорії креативного класу: він схвалює осучаснення раніше бідних районів. А це насправді передбачає джентрифікацію. Технологічні хаби та офіси, які в українських містах ідеалізують як панацею проти бідності, можуть призвести до подальшого поглиблення нерівності. Звісно, в Україні специфіка просторової нерівності інша, ніж в США, але краще таки дослухатися до застережень про те, що ледь не романтизовані технологічні компанії можуть призвести до економічного краху.

Флорида багато пише про нерівність. Із неочікуваних  результатів — наводить підрахунки, згідно з якими нерівність більша в ліберальних містах, які відкриті до людського різноманіття, а в консервативних — менша. Утім, за іншими його даними, нерівність неухильно виникає, якщо місто розвивається, а це великі міста. То може справа в цьому, а не в ідеології? 

 

Річард Флорида

 

Перешкоджати розвитку, на думку Флориди, не варто. Радше слід налагоджувати його негативні наслідки. Рішення урбаніста — реурбанізація. Її важливість він підтверджує тим, що на сьогодні майже половина світу (3,5 мільярди) живуть у містах, а через одне-два століття — ще 8 мільярдів туди переїдуть. Хоча 200 років тому в них жили лише 3% населення. 

Хоч у цій книжці Флориду турбує комфорт життя в містах і переваги міст для всіх, центральним для нього залишається економічне зростання. До передмість Флорида неприхильний, бо вони більше не сприяють економічному росту, як раніше, коли стимулювали людей купувати авто та пральні машини. Передмістя невигідні, бо інфраструктура, водопостачання й обслуговування машин дорогі. Флорида не заперечує, що вони залишаться (найбагатші райони — все одно передмістя), але приватне житло «американської мрії» не є для Флориди важливою цінністю. Урбаніст переконаний, що для міської кризи й рішення мають бути міськими.

 

"До передмість Флорида неприхильний, бо вони більше не сприяють економічному росту, як раніше, коли стимулювали людей купувати авто та пральні машини."

 

Отже, у заключному десятому розділі Флорида палко відстоює кращий громадський транспорт, від якого буде більше користі й для економіки міст, і для містян, ніж від мостів та автомагістралей, котрі будує теперішній уряд, керуючись логікою передмість. Адже машини неефективні, коли населення міста перевищує 5—6 мільйонів. Ця новація справді актуальна, враховуючи відстань до роботи  вчителів та медичних працівників, які не можуть собі дозволити жити в дорогих районах, а також шкоду індивідуального транспорту для довкілля. Замість податку на власність Флорида просуває податок на землю, щоб паркувальні зони ставали дорожчими, а міста ущільнювалися, а також від’ємний податок на дохід (податки платять лише ті, хто отримують дохід вищий встановленої межі) для протистояння бідності. Оренду він вважає кращою альтернативою домовласництву, щоб якнайефективніше використовувати весь міський простір. Флорида закликає підвищити податки працівникам сфери послуг, бо саме їх, а не робітників, зараз більшість, а це, безперечно, важливе політичне рішення. Більше влади в податкуванні автор закликає передати на місця, щоб можна було  використовувати податки на благо місцевої громади. Схвалює міжнародну допомогу США, яку, щоправда, вважає доцільною «хоча б і з егоїстичних міркувань» — для відкриття ринків для США. 

Чи справді так важливо розширювати міста? А як щодо зовнішнього вигляду міст, зокрема внаслідок ущільнення забудови? А доцільності й корисності багатьох професій креативного класу? Може, не такі вони вже креативні (реклама, маркетинг, комунікації)? І чи є робота в офісах і хабах безперечним благом? Як зменшити негативний вплив міського розвитку на довкілля? Які причини розвіяння «американської мрії»? На всі ці питання автор, певна річ, не відповідає.

 

Лос-Анджелес 

 

Від першої книжки про передову роль креативного класу для розвитку міст Флорида перейшов до «розвитку міст для всіх» без креативного класу в цій роботі. Але навіть якщо цю реурбанізаційну  політику втілять, чи зрівноважить це негативний вплив фінансових гігантів, які поки не беруть відповідальності за свою діяльність? Деякі з пропозицій Флориди змусять їх до цього — через оподаткування. Однак економічну діяльність компаній, на думку автора, стримувати не слід. Флорида переконаний, що компанії мають вільно розвиватися. Відповідальність урбаніст покладає лише на державу та міське управління, які повинні налагоджувати наслідки діяльності компаній, створювати інфраструктуру, а обмеження встановлювати такі, що жодним чином не стримували б економічного розвитку — лише направляли його так, щоби користь від нього отримувала і місцева громада. Хоч сам Флорида ой як не впевнений, що політична еліта США до нього дослухається. «Як і раніше» — додає він, який і сам брав участь у розробці багатьох містопланувальних проєктів США. Що ж, ці пропозиції — це вже краще, ніж стверджувати, що варто все пустити на нерегульовану поталу вільного ринку .

Наостанок, про переклад. «Наш формат» частенько спрощує назви. Як хоча б тут. Оригінальна чіткіша — «Нова міська криза». Та оскільки український читач про попередню  кризу знає мало (бо в нас такої не було), рішення перекласти просто як кризу виправдане. А от із перекладом підзаголовка не погоджуся. Нехай і оригінальний складніший («How Our Cities Are Increasing Inequality, Deepening Segregation, and Failing the Middle Class — and What We Can Do About It»), але заміна його на «Як наші міста роблять нас нещасними» зраджує очікування читача, який може, наприклад, подумати — «Це книжка про непривабливу забудову?» чи «Хм, мабуть, про те, що з нещасних міст варто втікати» (а автор же пише про протилежне). Втім, це не знецінює назагал якісного та швидкого (американське видання вийшло у 2017 році) перекладу важливої книжки для розуміння сучасних (і не дуже) міських викликів.

Рецензія на: Річард Флорида. Криза урбанізму. Чому міста роблять нас нещасними. Наш формат, 2019

Головна ілюстрація: Natalie Matthews-Ramo

Share