Вірус бюрократії. Історії могилянців, які писали диплом на карантині

Зінов'єва, Клементина

Григорович-Барська, Василина

Лящевський, Василь

Григорович-Барська, Іванна

  • 01 October 2020
  • 5468

Ми — цьогорічні випускниці НаУКМА — пишемо цю статтю під псевдонімами, бо вважаємо описані в ній проблеми структурними. Закликаємо звернути увагу саме на цей рівень проблеми, а не зводити її до окремих кафедр чи факультетів тих чи інших вишів.

 

Комунікаційна прірва

Клементина Зінов'єва

Яке завдання має стояти переді мною як студенткою останнього курсу магістеріуму з літературознавства? Вочевидь, написання науково цінного фінального дослідження. Проте такий «ідеальний» варіант легко зруйнувати найпершою складністю — карантином.

Дивина, але обмежений доступ до джерел і ускладнена комунікація з керівником й адміністрацією навчального закладу таки впливають на якість дослідження. Додатковим фактором є брак часу, адже через невеликі стипендії менш привілейовані студенти змушені поєднувати навчання з роботою, яку деякі через карантин і втратили. Відповідно, карантинні заходи загострили проблеми освіти і науки в Україні.

Далі я розкажу, як в карантинний час доводиться навчатись студентам у НаУКМА.

 

 

Почати треба з того, що від початку карантину нас не інформували про зміни в навчанні. Студентська колегія[1] поширює звернення, що всім, хто живе у гуртожитку, варто їхати додому. Приблизно через тиждень адміністрація повідомляє, що можна залишитися, але більшість студентів вже встигла купити квитки й поїхати. А тим, хто в гуртожитку не жив, з початком карантину стало складніше платити оренду, втративши підробіток. Тож, не маючи змоги залишатися в Києві, я була змушена їхати додому в село з поганим інтернетом. Позбавлена доступу до бібліотеки й, відповідно, до більшості потрібних джерел, я залишаюся наодинці з 2-3 есеями до написання на тиждень, побічними думками про структуру диплому і — найголовніше — страхом перед ще одним порожнім і від того непотрібним дослідженням у 60 сторінок і розчаруванням у власних дослідницьких здібностях. Моїм товаришам у місті було не легше. 

 

"Комунікативну відстань між студентством та представниками інституційної «влади» подолати дуже важко."

 

Ми з одногрупницями не замовчували згадані негаразди й думали, що їх легко розв’язати приверненням уваги адміністрації НаУКМА до нагальних потреб студентства. Тому ми подавали офіційні колективні звернення до деканатів, виконувача обов’язків президента, навіть до МОН. 

Проте комунікативну відстань між студентством та представниками інституційної «влади» подолати дуже важко. Наприклад, від в.о. президента ми жодного разу не отримали безпосередньої відповіді.

Вочевидь, кісткою в горлі є фінансове питання, матеріальна неготовність освітніх закладів до відтермінування здачі досліджень чи надання академічних відпусток у зв’язку з надзвичайною ситуацією. Проте будь-яка система насичується знизу, і невидима підтримка наративу всеприйняття й мовчання не зрушить нас у бік відчутних змін. 

Нам, що знаходяться на нижчих сходинках освітньої ієрархії, вже нема чого мовчати. Ми є реалістами й вимагаємо неможливого.

 

Перенести не можна відрахувати

Василина Григорович-Барська

А неможливе, з погляду адміністрації та МОНу, — це зробити графік навчання гнучкішим, навіть у випадку карантинних заходів. Тож у листі до деканату, під яким підписалися 111 випускників та випускниць факультету Києво-Могилянської академії, ми навели приклади університетів, що під час епідемії діяли гнучкіше.

Наприклад, у Гумбольдтському університеті Берліна захист відтермінували для тих, у кого він припадає на карантин та найближчі тижні / місяці після карантину. Дедлайни письмових робіт також змістили — від кількох тижнів до кількох місяців. Аналогічна політика у Вільному університеті Берліна, Університеті Масарика в Чехії, Університеті ім. Еразма Роттердамського в Нідерландах. З такими думками ми, декілька студентів магістерської і бакалаврської програм, почали комунікувати з адміністрацією.

Основною проблемою, яку ми хотіли донести до адміністрації, було неспівмірне навантаження як на студентів, так і на викладачів в умовах, коли адаптація до карантину відбулася не повністю або не відбулася взагалі. Період адаптації до дистанційного навчання забрав приблизно чотири тижні, впродовж яких ми виконували понаднормові письмові роботи й самостійно опрацьовували матеріал лише до навчальних курсів, і на дипломну роботу не залишалося часу. Тож ми просили відтермінувати захисти саме на чотири тижні. Проте ми наштовхнулися на стіну нерозуміння. Деканат радив відраховуватися за власним бажанням (!) з поновленням наступного року та платним захистом дипломних робіт (близько двох тисяч гривень). У перекладі на людську мову: нам потрібно здати всі звіти вчасно — до кінця навчального року в червні, — тож ви піднажміть або вирішуйте проблему без залучення університету. Зрештою, наше спілкування чомусь завжди супроводжувала підозра з боку адміністрації, що студенти  нічого не встигають тому, що вони просто ліниві. Звісно, самим студентам було зрозуміло, що не встигають вони через нерівномірно розподілені години на диплом і решту навчання та необхідність паралельно працювати, але про це йтиметься в наступних розділах.

 

 

Здавалося б, найвигідніша опція для тих студентів, хто не встигає завершити дослідження, — взяти академвідпустку. Проте адміністрація університету не визнає загальнодержавні епідеміологічні заходи підставою для надання академвідпустки, бо цього немає в переліку підстав, запропонованих МОН. Тим часом МОН запевняє, що підстави для надання академвіпустки університет може визначати самостійно. Таке переведення стрілок між університетом та МОН — звична справа: всередині університету студентів із подібними зверненнями перекидали, мов гарячу картоплину, між собою в.о. президента та деканат. Коли ми не здавалися так просто й писали додаткові листи, де глибше пояснювали суть проблеми, наводили приклади вирішення аналогічних ситуацій у різних західних університетах, ці порівняння просто ігнорувалися.

Наприкінці березня з’явився лист МОН № 1/9-178 «Щодо завершення 2019/20 навчального року». Там було вказано, що за статтею 34 Закону України «Про освіту» керівники закладів освіти можуть самостійно вирішувати, чи змінювати графік освітнього процесу, і що якщо неможливо забезпечити належну якість освіти під час дистанційного навчання, то канікули чи відпустки можуть бути частково перенесені. І хоч скільки ми не наводили в наступних листах до адміністрації прикладів і причин того, що якість навчання — тим паче якість виконання дипломної роботи — у зв’язку з карантином суттєво знизилася, адміністрація посилалася на одне маленьке речення з листа МОН, об яке розбилися всі наші докази: «випуски здобувачів вищої освіти мають бути проведені своєчасно». Попри наше прохання, МОН так і не надало роз’яснення пункту, що ж таке «своєчасно».

 

"Щоб навчальний рік завершився вчасно й видатки з бюджету на освіту не збільшувалися, наша освітня система змушує страждати всіх у структурі університету — що нижче ти в ієрархії, то більше страждань."

 

Отож адміністрація не могла задовольнити наше прохання перенести захисти на місяць — адже це означало б продовжити навчальний рік для всіх вишів. За кожен додатковий навчальний місяць держава витрачала б по 80 мільйонів гривень, як повідомив нам один із працівників міністерства.

Тому, щоб навчальний рік завершився вчасно й видатки з бюджету на освіту не збільшувалися, наша освітня система змушує страждати всіх у структурі університету — що нижче ти в ієрархії, то більше страждань. Працівники кафедри змогли відтермінувати наші захисти лише на тиждень, але зробили це ціною власних зусиль, звузивши й так напружений звітний період до фактично кількох днів. Але це все одно не вирішило проблему, що університет (чи держава?) нехтує ймовірними хорошими дослідженнями, змушуючи студентів здавати недопрацьовані роботи, якими самі студенти незадоволені.

І все це тому, що захисти дипломних робіт у нас колективні й обов’язково мають відбуватися підряд в один-два дні. Але наведені факти вказують на те, що освітній системі потрібно більше гнучкості. Наприклад, у європейських університетах навіть без карантинних заходів часто можна перенести захист дипломної роботи на кілька місяців та провести його в інший екзаменаційний період. Якби й в Україні існувала така можливість перенесення без доплат, то індивідуальний захист студента став би подією, не прив’язаною до офіційної дати завершення навчального року. Для цього адміністрація має враховувати індивідуальність кожного наукового дослідження та підлаштовуватися під студента.

 

Пів року на диплом

Василь Лящевський

Відчуття постійного невстигання почалося ще до оголошення карантину. Навчальний рік у НаУКМА поділений на триместри, з яких на написання диплому виділяється лише останній — тобто близько місяця. Викладачі й адміністрація рекомендують починати писати диплом з початку року, та навіть ті, хто починає збирати матеріал ще влітку, не завжди знаходять достатньо часу для його опрацювання у перші два триместри.

Карантин лише погіршив ситуацію: студенти мали не лише вишукувати час між поточним навчанням і роботою, а ще й переналаштовуватися на дистанційне навчання за місяць до сесійних і передсесійних тижнів. Скарги студентів на те, що ситуація, яка не влаштовує їх роками, стала зовсім незносною через карантин, адміністрація здебільшого просто не помічала, обираючи для відповіді ті питання, на які легше відповісти, а також не оминаючи зауваг, що певних «інших», «хороших» студентів «не просто задовольняє, а дуже задовольняє запропонований графік».

 

Відповідь адміністрації

 

Мене зацікавило, як так сталося, що на написання диплому є тільки місяць, адже дипломна робота «коштує» 20 кредитів[2], — третину річної норми, а в навчальному році мінімум 8 місяців. Водночас на аналогічній програмі з літературознавства у Нідерландах, де на диплом відведено 25 кредитів, якось вдалося виділити на нього майже пів року (і ще пів року на підготовчі дослідницькі курси), а в університеті Хайфи така програма взагалі триває три роки, з яких один повністю виділений на написання диплому.

Зіставмо, наприклад, навчальні плани НаУКМА і Ляйденського університету. Більшість курсів в Україні оцінюється у 3—5 кредитів, а в Нідерландах — у 5—10. За кордоном на самостійну роботу й написання письмових робіт виділяється набагато більше часу. За приклад беру два курси: «Німецька література І-ї половини ХХ століття» у НаУКМА (120 годин, 4 кредити) і «Криза, література й сучасність»(Crisis, Literature and the Contemporary) у Ляйденському університеті (280 годин, 10 кредитів). Спочатку здається, що одне відповідає іншому — 28 годин за кредит у Нідерландах, 30 — в Україні, та варто придивитися до деталей.

На 120 годин «Німецької літератури» припадає 42 аудиторних години й 78 годин самостійної роботи, а на 280 годин «Кризи, літератури й сучасності» — так само 42 аудиторних години і аж 238 годин самостійної роботи, з яких 90 — на підготовку письмової роботи. І подібну структуру має більшість курсів. Тобто за однакового обсягу аудиторних занять студентки в Україні мусять прочитати й проаналізувати всі книги й написати письмову роботу за ВТРИЧІ менше часу[3].

 

"Адміністрація, на жаль, відповідала нам у листах, що «вперше за всі роки існування факультету постали питання зі вчасним написанням дипломних робіт»."

 

Коли адміністрація «нагадувала» нам, що ми «мали» писати диплом весь рік, а не останній місяць, ми намагалися вказати, що проблеми з відсутністю окремого повноцінного семестру на написання диплому виникають не вперше. Та тут миттєво починалися відсилки до МОН й очікування якихось вказівок згори, хоч в Україні насправді є виші, де є майже повний семестр на написання диплому (наприклад, КНУ), та адміністрація, на жаль, відповідала нам у листах, що «вперше за всі роки існування факультету постали питання зі вчасним написанням дипломних робіт».

 

Відповідь адміністрації

 

Хоч, наприклад, 2019 року студенти-бакалаври культурології НаУКМА цілою групою від лютого до квітня місяця, — після написання заяви до тодішнього віце-президента з науково-педагогічної роботи, — змушені були так само, як і ми, бігати між деканатом, кафедрою й освітнім відділом університету, вимагаючи перерозподілити кредити між триместрами й «вирішити цю проблему для наступних років навчання».

 

Диплом або здоров’я. Що обрати, якщо ви студент без грошей

Іванна Григорович-Барська

Змога встигати за навчальним планом залежить не лише від особистого інтелектуального потенціалу, а й від низки простих факторів, що складають економічну привілейованість. Скажімо, житло за пів години до університету, корисні харчі, хороший ноутбук та різні ґаджети, можливість зрідка відпочивати суттєво впливає на те, скільки часу залишається після занять на підготовку до семінарів наступного дня. Майже усім моїм одногрупникам/цям доводиться бігти після занять на роботу, декому ще випадає потім годину діставатися до гуртожитку, ще комусь — готуватися за повільним ноутбуком в атмосфері гуртожитського шуму й втоми. За таких обставин можливість по-справжньому навчатися зникає. Карантин цю невидиму для університету, але болісну для самих студентів/ок, ситуацію лиш виразно оприявнив.

 

"Майже усім моїм одногрупникам/цям доводиться бігти після занять на роботу, декому ще випадає потім годину діставатися до гуртожитку, ще комусь — готуватися за повільним ноутбуком в атмосфері гуртожитського шуму й втоми."

 

З 12 березня відпала потреба кудись їздити, але збереглась — навчатися й працювати. Обсяг завдань від університету при цьому збільшився: ті думки, які раніше треба було озвучити за 1 годину 20 хвилин в аудиторії, часто доводилось на 1—2 години довше фіксувати на папері й надсилати як відповіді з певної теми. Деякі викладачі не могли або не хотіли давати лекції дистанційно, тому доводилось опрацьовувати цей матеріал самостійно. До цього додалась втома очей, біль у шиї, хребті, загострення хронічних проблем зі здоров’ям. Якщо раніше було стерпно сидіти другу половину робочого дня у себе на звичайному стільці, адже першу я проводила в аудиторіях чи бібліотеці з перервами, то тепер, через  12-годинне постійне сидіння, мені забракло хорошого ортопедичного крісла, столу, який відповідає росту. Моє хитке студентське фінансове становище не дозволяло мені в один момент покращити собі умови життя й праці. Поруч із навчанням доводилось продовжувати працювати на їжу, потрібні поточні ліки й маленьку фінансову подушку.

 

Автор: Вася Сміт

 

Скласти сесію в таких умовах — ще пів біди, гірше, коли на цей період випало ще й написання диплому. Після щоденної робочої зміни із навчання й роботи о 19 вечора залишалося обмаль сил на дипломну роботу. Тайм-менеджмент при такому розкладі не спрацьовує. Балансувати вдається лиш за рахунок погіршення якості всього: сну, самопочуття, глибини засвоєння нових знань, а також здатності зосередитись і запам’ятати.

Коли студенти й студентки публічно оголосили про ці проблеми, від деяких колег із групи я почула заперечення: «Я вже все дописав/ла. Хочу, щоб якомога швидше це все закінчилось». На відміну від них, я в той момент не могла звільнитись із роботи й присвятити час лише навчанню. Мій підробіток складає 50% коштів мого проживання в Києві, решту допомагають батьки. Деякі мої друзі узагалі не можуть розраховувати на допомогу від батьків. Соціальна стипендія у розмірі близько 1300 грн також не вирішує проблему, як і «бонусні» 1300 грн/міс. за «високу академічну успішність», які відповідно до нового закону у моїй групі отримують шестеро осіб з п’ятнадцяти. 

Відтак добре написали роботу й завершили навчальний рік або ті, хто мали для цього фінансові передумови у вигляді зручно облаштованої кімнати, кошика поживної їжі й відсутність потреби працювати, або ті, хто жертвував сном і здоров’ям. Були й такі, що пожертвували навчанням, щоб зберегти відносно добре самопочуття й отримати формальну посвідку про вищу освіту.

***

Ми солідарні з кожною, кого відрахували через карантин, із кожним, хто випустився цього й минулих років, змушений для цього жертвувати своїм здоров'ям й спокоєм. Ми намагаємося вірити, що НаУКМА досі здатна трансформуватися. Поховаємо ж стару Могилу, і хай живе Могила нова! Могила не для цифр і корочок, Могила для людей!

Автор головної ілюстрації: Вася Сміт 

 

Читайте також:

На удалёнку. Как начальство получит больше власти над жизнью работников (Люк Севедж)

Туалетний папір, який швидко закінчується, та інші побічні ефекти роботи з дому (Йош)


Примітки

  1.  Студентська колегія — колегіальний виборчий орган студентського самоврядування, що представляє інтереси студентів НаУКМА на університетському та міжуніверситетському рівні.
  2.  Кредити — умовні одиниці, за якими ведеться облік навчального часу згідно з Європейською кредитною трансферно-накопичувальною системою. 
  3.  В одному триместрі на окремі тижні мені треба було читати по два романи (наприклад, з німецької літератури й літератури українського бароко) і одній великій теоретичній праці. В семестрі 14 тижнів, тобто на тиждень дається 78/14=5,5 годин на самостійну роботу. Якщо на прочитання роману дається два тижні, а паралельно треба писати письмову, то це десь вісім годин, щоби прочитати текст на 400-500 сторінок. Отже виконувана студентами робота недооцінюються, через що вони мусять слухати близько 14 курсів на рік, а не, наприклад, сім, як у Ляйдені.

Leave a Comment