Настає новий навчальний рік, а міністр освіти Лілія Гриневич заявила, що до 1 вересня 2016 року планується закрити майже 170 малокомплектних шкіл в усіх регіонах України. Тобто, в українських селах позакривають школи, зважаючи лише на кількість учнів, а не на якість викладання. Але яка ситуація в сільських школах? У суспільстві панують стереотипи, що там нічого не навчають, погана дисципліна, і якщо ти з села – ти приречений, бо нормальної освіти не здобудеш ніколи.
Чи правдиві ці стереотипи? Чи справді така жахлива ситуація? Нещодавно автору цих рядків випала нагода поспілкуватися з директоркою Витачівської ЗОШ І-ІІ ступенів Обухівського району Київської області, Колч Надією Володимирівною, котра погодилась розповісти про проблеми сільської освіти. Сама пані Надія викладає в школі з 1988 року, вона була заступником директора, а у 2010 році отримала посаду директора школи. Тобто, всі проблеми школи та сільської освіти знає з власного досвіду.
Витачівська ЗОШ І-ІІ ступенів Обухівського району Київської області
Оскільки у школі працює лише 11 учителів, декому з них доводиться одночасно викладати кілька предметів. Наприклад, пані Надія викладає математику, фізику та інформатику. Як директорка сама зізнається, поєднувати кілька предметів, безумовно, важко, але в такому режимі працюють майже всі викладачі. Варто зазначити, що пані Надія також вимушена (бо людей бракує) виконувати функції педагога-організатора, бібліотекаря та завгоспа. Через таку кількість обов’язків не встигаєш усе виконати бездоганно, тому доводиться жертвувати чимось.
На думку пані Надії, найбільші проблеми з навчанням стосуються викладання іноземних мов. Директорка пояснює, що це питання також турбує батьків, які розуміють, що іноземні мови нині необхідні. У школі зараз викладає англійську людина без вищої освіти, молода вчителька, котра закінчила училище як викладач англійської для молодших класів. Директорка зазначає, що це одвічна проблема сільських шкіл, бо рідко знаходиться людина, яка погоджується працювати в селі за мінімальну зарплатню. Тим паче, держава не забезпечує житлом працівників у галузі освіти. Тож із міста точно ніхто не приїде, бо банально немає де жити.
До проблем школи можна зарахувати й застарілість обладнання, яке школа отримала ще в радянські часи. А комп’ютерів на всю школу тільки 6, цього недостатньо, на думку директорки. Також не вистачає підручників. Незважаючи на те, що в школі навчаються лише 39 учнів (у наступному році буде 45), школа забезпечена всього на 50%, тобто, якщо в класі 8 учнів та учениць, то їм перепадає тільки 4 книги з певного предмету.
Але в тому, що школа малокомплектна, є свої переваги – наприклад, завдяки цьому викладачі приділяють більше уваги учням та ученицям, яким навчання дається важче і, як результат, немає людей, котрі б одразу після школи кидали навчання й ішли працювати. Близько половини випускників 9 класу продовжують навчання в училищах, технікумах. І отримують технічні спеціальності. А ті, хто не йде після 9 класу в технікуми, продовжують здобувати повну середню в Трипільській школі І-ІІІ ступенів. Кожного року учні беруть участь в олімпіадах з різних предметів і здобувають призові місця.
На питання, чи часто учні беруть участь у конкурсах МАН, пані Надія відповіла, що ні, але є вчитель у їхній школі, який багато уваги приділяє науковій роботі, сам пише статті та вчить дітей писати роботи, проводить на уроках конференції. А інші вчителі щосеместру загадують учням як домашнє завдання проводити дослідження. Тож колектив намагається чимось зайняти учнів та учениць і навчає їх працювати.
Директорка висловила припущення, що самі діти розуміють: треба вчитися, аби вирватися з села; особливо стараються учні 8-9 класів. Ще однією з переваг малокомплектної школи є питання дисципліни. Тут усі знають одне одного. Немає тих, хто б стояв на шкільному обліку чи районному. Однією з найбільших проблем школи є недостатнє фінансування. Директорка стверджує, що за останні 10 років держава вперше надала школі допомогу обсягом 14 тисяч гривень на ремонт. У попередні роки ремонт допомагали робити батьки – хто грошима, хто роботою.
Що ж до змін у галузі освіти, то директорка вважає, що реформування відбувається хаотично. Не завершилась одна реформа – почалась інша. Була 12-річна – стала 11-річна система. Постійно виникають проблеми з підручниками. Але є й позитивні наслідки реформ. Пані Надія зазначає, що за міністра Квіта робився акцент на вихованні, а це важливо для сільських шкіл, оскільки треба зайняти чимось дітей після уроків, аби не вештались. Наприклад, постійно проводили спортивні змагання, конкурси читців української поезії. А зараз Гриневич має намір підняти престиж природничо-математичних наук.
На питання про міністра Гриневич директорка відповіла, що результатів її роботи ще не видно. Викладацький склад знає лише про плани міністра. Наприклад, розвантажити початкову ланку. І пані Надія вважає це необхідним, оскільки ланка перевантажена й діти не сприймають інформацію. А коли зайшлося про Табачника, то директорка знизала плечима й запевнила, що наслідки його діяльності майже не відчувалися. Хіба що за час його перебування в міністерському кріслі постійно закривалися сільські школи. А за Квіта такого не було, тому директорка з симпатією до нього й ставиться. Але варто зазначити, що за колишнього міністра освіти не раз піднімалася тема закриття сільських шкіл і було розроблено альтернативний проект hub-schools, відповідно до якого 169 малокомплектних шкіл припинять своє існування в новому навчальному році. Однак урядовці не раз зазначали, що рішення про закриття шкіл мають ухвалювати органи місцевої влади, які повинні самостійно вирішувати, чи мають достатньо коштів на утримання малокомплектного навчального закладу. Це, вочевидь, і сприяє перенесенню відповідальності за оптимізацію на місцевий рівень, що не шкодить репутації Квіта в очах освітян.
Над Витачівською ЗОШ теж постійно нависає загроза закриття, оскільки вона є малокомплектною, а державою крокує програма об’єднання громад. Не один раз відбувався схід села, де порушували питання, як далі бути Витачеву: залишитися в районі – чи приєднатися до сусідніх сіл. І з цим пов’язано питання школи та садочка. Але директорка заявила, що не розуміє, чому раптом школа має стати тягарем для держави. Постійно проводяться комісії з райдержадміністрації, з відділу освіти перевіряють, чи школа готова до навчального року.
На думку директорки, школі перш за все потрібні книги та оновлення бібліотеки. Як уже зазначалося вище, у школі лише 6 комп’ютерів, але бажано, аби і в бібліотеці був комп’ютер у кабінеті директора, аби були комп’ютерні класи.
Ще однією з проблем школи є фізичне вигорання. Середній вік учителів – 50 років. Лише 2 молодих вчителі та 1 вчителька. Якби молодих спеціалістів забезпечували житлом та пристойною зарплатнею, то вони б сюди просто бігли. А так держава пропонує зарплатню обсягом 1100 грн.
Однією з найважливіших складових освіти в селі є дозвілля, оскільки треба стимулювати молодь розвиватися та чимось займати її в позашкільний час. Тому при школі діють гуртки. Регулярно проводяться шахові турніри, чемпіонати з волейболу, футболу та баскетболу. Діють музичні гуртки. Але підтримки від держави немає ніякої.
Можна зробити висновок: незважаючи на те, що держава не допомагає школі та не стимулює вчителів, освітній процес у селі все-таки відбувається. Але все тримається лише на ентузіазмі вчителів та бажанні дітей отримати освіту й вирватися з села. Ситуація з освітою в селі не така погана, як може здатися, коли вірити стереотипам, що побутують нині в суспільстві, – але все могло би бути значно краще, якби держава достатньо фінансувала сільські школи та більше приділяла уваги проблемам сіл. Вище вже згадувалося, що вперше за 10 років школа отримала гроші на ремонт – тобто, ні за Вакарчука, ні за Табачника, ні за Квіта такої фінансової підтримки не було.
Закриваючи школи, держава забиває ще один цвях у труну села та прискорює його вимирання.