Жінки, клас та ідентичність

19.10.2021
|
Gimenez Martha E.
2735

Завжди необхідно розрізняти матеріальні умови виробництва [і, як додам я, відтворення] та ідеологічні форми, в котрих люди усвідомлюють цей конфлікт і вступають з ним у боротьбу.
Карл Маркс[1]

I

У відомій статті 1969 року «Політична економія визволення жінок» [The Political Economy of Women’s Liberation] Маргарет Бенстон сформулювала кілька важливих тем і теоретичних пропозицій щодо феміністичних теорій, особливо тих, що були розроблені феміністками-соціалістками та феміністками-марксистками. Наприклад, вона пов’язала матеріальну основу вторинного статусу жінки з її відповідальністю за виробництво споживчих вартостей для домашнього споживання, а отже — економічною залежністю від чоловіка-годувальника; окреслила вплив хатніх обов’язків на можливості жінок; описала матеріальні умови визволення жінок, тобто вимогу рівного доступу до працевлаштування та відмову від приватизованого характеру хатньої роботи й виховання дітей[2].

 

Маргарет Бенсон

 

Наприкінці 1960-х років, бувши аспіранткою, я намагалася осмислити твердження, що жінки пригнічувалися саме як жінки, а чоловіки (чи патріархат) були джерелом їхнього пригноблення, але ця ідея здалася мені тоді дивною[3]. Навпаки, для мене мали сенс погляди Бенстон про те, що причини вторинного статусу жінки були структурними, вкоріненими в капіталістичну економіку і, зрештою, призвели до жіночого обов’язку догляду за дітьми та виробництва споживчих вартостей для родини. Бенстон показала, як функціонування капіталістичної економіки поставило чоловіків та жінок робітничого класу в різні структурні позиції, з огляду на те, що організація соціального та біологічного відтворення досі залишається на «передринковій стадії». Це, як припускала я, дало чоловікам владу над жінками. Чоловіки з робітничого класу повинні були заробляти, щоб вижити економічно, тоді як жінки з робітничого класу, заміжні чи незаміжні, теоретично могли або працювати за заробітну плату, або працювати вдома безоплатно, будучи залежними від заробітної плати голови домогосподарства[4]. Загалом за капіталізму для жінки з робітничого класу бути неоплачуваною домашньою працівницею є функціональною альтернативою заробітку[5]. Перечитавши статтю Бенстон ще раз, можу сказати, що моя думка про пригноблення жінок та концептуалізацію того, що на початку 1970-х років я назвала способом відтворення, багато в чому завдячує поглядам Бенстон на «структурне визначення жінок» і уявлення про домогосподарство як місце виробництва та відтворення[6].

 

II

Протягом п’ятдесяти років, що минули з публікації цієї важливої роботи, феміністична думка розвивалася в різних напрямках — завдяки зусиллям її представниць і через зміну історичних умов. Натхненні жіночим рухом, із середини 60-х і до 70-х років у США та інших країнах з’являлися феміністичні теорії та програмні гасла, що пропонували різноманітні пояснення феномену жіночого пригноблення, зокрема теорії патріархату (радикальний фемінізм), теорії взаємодії між патріархатом та капіталізмом (соціалістичний фемінізм) та теорії капіталізму, котрий розглядався як система експлуататорських виробничих відносин та репресивних відносин відтворення (марксистський фемінізм). Ці ранні теорії були й продовжують бути цінними для досліджень та практичних висновків, а у ширшому ідеологічному плані вони поглибили розуміння людей багатьох аспектів пригноблення жінок та надихнули їх на організовану боротьбу за зміни.

 

Робітниці Ford Motors на Конференції жінок, присвяченій рівним правам, 28 червня 1968 року. Джерело: Bob Aylott/Keystone/Getty Images

 

Завдяки успіху ліберальної боротьби можливості жінок розширилися: нині набагато більше жінок працює у сфері бізнесу, політики, вищої освіти та інших галузях, котрі раніше були відкриті лише для чоловіків. Соціалістичний та марксистський фемінізм пролили світло на пригноблення жінок вдома й на робочому місці. У популярну культуру увійшло усвідомлення пригноблення на ринках праці, сегрегованих за статевою ознакою, та розуміння концепції подвійного навантаження, котра фіксує постійний конфлікт між працевлаштуванням жінок та покладеними на них хатніми обов’язками й вихованням дітей. Сексуальні домагання на робочому місці нарешті визнали формою гендерної дискримінації. Як показує рух #MeToo, жінки не здаються. Але продовжує існувати, хоч і зменшується, розрив між заробітками та професійною мобільністю чоловіків і жінок. Величезний внесок неоплачуваної домашньої праці жінок у капіталістичну економіку залишається невизнаним, тоді як боротьба за репродуктивні права досі триває, бо політики наполегливо просувають і ухвалюють закони, спрямовані на обмеження доступу жінок до засобів контрацепції та абортів, потай прагнучи контролювати їхню сексуальність[7].

 

III

Питання пригноблення жінок, розгляд котрого сформував фемінізм академічно та політично, є постійним живильним джерелом фемінізму, що породжує численні критичні теорії та пропозиції[8]. Це спричинило тривалі концептуальні зсуви, котрі й визначають еволюцію фемінізму: наприклад, перехід від жіночого питання до питання гендеру, від нерівності до відмінності. Відбувся також перехід від теоретичного аналізу загальних умов жіночого досвіду — пригноблення вдома та на роботі й одночасного примусу підлаштовуватися під суперечливі вимоги обидвох — до аналізу значення такого твердження: хоч гендер може бути основним джерелом утисків для білих, гетеросексуальних жінок середнього класу, жінки з різними особливостями та досвідом зазнають також і впливу інших форм гноблення[9].

Чорні феміністки та інші небілі жінки найбільш послідовно розробили цю критику й оформили расову, гендерну та класову аналітичні рамки, котрі зрештою вилилися в появу інтерсекційного аналізу. Не менш важливою є перспектива соціального відтворення, котра, хоч і ґрунтується на марксистському фемінізмі, розширила проблематику поза межі початкового фокуса на жіночому пригнобленні.

 

Учасниці Альянсу жінок Третього світу — революційної соціалістичної організації небілих жінок

 

Мета мого есея — запропонувати деякі міркування про зв’язок між цими поглядами та марксистським фемінізмом. Чи підкріплюють вони теоретичну виразність і політичну актуальність марксистського фемінізму? Чи, навпаки, ставлять його в іншу теоретичну площину? Думаю, друге припущення правильне, враховуючи, що інтерсекційність розмивається в соціальній стратифікації, а соціальне відтворення може стосуватися різноманітних явищ на макрорівні (відтворення робочої сили, класової структури, дискримінації, виробничих відносин тощо) поза межами біологічного відтворення та відтворення робочої сили. Я продемонструю, що можливим способом збереження марксистського фемінізму як теоретично значущого та політично актуального підходу може бути повернення до соціального класу в марксистському сенсі цього слова, теоретичного переосмислення зв’язку між класом та пригнобленням, особливо пригнобленням жінок робітничого класу в межах капіталістичних суспільних формацій. Це вимагає структурного аналізу пригноблення, до якого зверталася Бенстон, тобто такого аналізу, який шукає в розвитку й функціонуванні капіталізму історично специфічну матеріальну основу всіх форм пригноблення.

IV

Рух визволення жінок був частиною цілого спектру соціальних рухів 60–70-х років, коли люди організовувалися довкола питання гендеру (визволення жінок), віку («Сірі пантери»), сексуальності (визвольний рух геїв і лесбійок), етнічності (американці мексиканського походження, чикано, американці азійського походження) та раси (чорний фемінізм, «Чорні пантери»). Форми свідомості, інтелектуальне виробництво та політика цих громадських рухів, заснованих на ідентичності, ґрунтувалися на матеріальному досвіді учасників: активістів та науковців. На них вплинув політичний, ідеологічний та соціальний контексти Сполучених Штатів — тієї суспільної формації, де, зокрема в медіа, дані перепису та соціологічні дані про суспільні явища зазвичай подавалися й обговорювалися без урахування поняття класу, таким чином плекаючи тенденцію до поєднання класової проблематики з гендерною, расовою, етнічною та проблематикою інших пригноблених[10]. На жаль, нині в словниковому запасі більшості людей та загалом у панівному політичному дискурсі поняття «класу» відсутнє, праця не має політичної організації та свого представництва, а серед лівих переважає ідеалістичне прочитання Карла Маркса[11].

 

Чорні пантери

«Чорні пантери» на демонстрації в Окленді, 1969 рік

 

Небілі жінки добре усвідомлювали відмінності між своїм досвідом пригноблення та досвідом білих феміністок, і тому пропонували критику, що передвіщала розвиток вищезгаданих аналітичних рамок, писали про «расове, сексуальне, гетеросексуальне та класове пригноблення» в контексті «взаємопов’язаних систем пригноблення», котрі пізніше стали відомі під назвою інтерсекційність[12]. Подібні критичні спостереження не лише визначили пригноблювальні та взаємопов’язані сили, що впливають на життя білих жінок, а ще й звернули увагу на зв’язок між соціальною стратифікацією та тим, як виявляється пригноблення на рівні впливу на життя та ідентичність кожної[13].

 

Нині в словниковому запасі більшості людей та загалом у панівному політичному дискурсі поняття «класу» відсутнє.

 

Враховуючи те, що інтерсекційність вважається важливою феміністичною теорією, її основним питанням має бути пригноблення жінок. Однак широке визначення інтерсекційності — як «взаємопов’язаних систем пригноблення», що втілюються в «комплексних ідентичностях» — вносить певну двозначність, адже тоді вона з різними наслідками, але поширюється на всіх: чоловіків, жінок, білих і небілих, громадян і осіб без громадянства, мігрантів та корінних мешканців тощо. У книзі «Маркс, жінки та капіталістичне соціальне відтворення» [Marx, Women and Capitalist Social Reproduction] я стверджую, що у вузькому розумінні предмет вивчення інтерсекційності — це пригноблення жінок із комплексними ідентичностями, проте, окрім «маргіналізованих жінок», теорія поширюється й на «подеколи маргіналізованих чоловіків»[14]. Бути «маргіналізованим» означає знаходитися близько до або за межею бідності, а також перебувати на нижчих щаблях систем пригноблення, отже — не враховуються жінки, котрі займають у цих системах середні та привілейовані місця. Чи може тоді інтерсекційність вважатися феміністичною теорією, якщо вона не бере до уваги значну частину жіночого населення? На противагу, якщо інтерсекційність поширюється на всіх, адже кожен має якесь місце в системі соціальної стратифікації та відносинах пригноблення й значна частина чоловічого населення розташована внизу, тоді цю теорію радше варто розглядати як підхід до вивчення стратифікації та її пригноблювального впливу, а не власне як феміністичну теорію[15].

Предмет теорії соціального відтворення також двозначний. Подібно до інтерсекційності, соціальне відтворення також вважається феміністичною теорією, проте в нинішніх версіях її масштаби виходять за межі проблематики жіночого пригноблення та відтворення робочої сили, щоб охопити відтворення природних та соціальних умов відтворення капіталізму.

 

V

Ранні марксистські феміністки аналізували наслідки жіночої хатньої праці та виробництва споживчих вартостей відтворення робочої сили — і ставили питання про природу зв’язку між домашньою працею, рівнем заробітної плати чоловіків та виробництвом додаткової вартості[16]. Ось чому ранні марксистські феміністські теорії можна віднести до теорій соціального відтворення лише у вузькому сенсі, якщо порівнювати з нинішніми міркуваннями з приводу власне соціального відтворення. Нині фокус теорій соціального відтворення сягає далі, ніж питання біологічного відтворення, відтворення робочої сили та мережі тих соціальних інститутів поза домогосподарством, котрі сприяють відтворенню робочої сили (наприклад, системи освіти та охорони здоров’я). До сфери соціального відтворення належать, наприклад, відтворення населення, соціальних класів, виробничих відносин, робочої сили та різноманітних рівнів відносин пригноблення (гендерного, вікового, расового, етнічного, національного, релігійного тощо) системи соціальної стратифікації, в якій розподіляється населення усіх суспільних формацій[17]. Враховуючи те, що відтворення робочої сили та системи соціальної стратифікації відбивають та передбачають зміну економічних, політичних, правових та ідеологічних умов на макрорівні, соціальне відтворення також стосується відтворення суспільних формацій у цілому.

 

Медсестра в лікарні міста Фармінгтон Гіллс, Мічиган 

 

Феміністки, що займаються соціальним відтворенням, наголошують на об’єднанні аспектів виробництва речей та виробництва життя, стверджуючи таким чином, що виробництво додаткової вартості та накопичення капіталу зумовлюють необхідність відтворення робочої сили і, отже, «соціальне відтворення лежить в основі класової боротьби»[18]. Загалом я погоджуюся. Однак, згідно з Марксовим розрізненням трансісторичних та історичних елементів суспільної організації, вважаю, що соціальне відтворення найкраще аналізувати в історичному контексті: «якщо виробництво є капіталістичним за формою, то і відтворення буде таким самим»[19]. Ось чому я розумію відтворення як капіталістичне соціальне відтворення, стверджуючи, що «в суспільних формаціях, де капіталізм є панівним способом виробництва, структури, процеси та суперечливості способу виробництва визначають суспільну організацію (тобто встановлюють історичні межі її варіативності) та матеріальний базис способу відтворення, можливого для соціальних класів та верств усередині класів»[20].

 

Класова боротьба — це боротьба робітників за доступ до матеріальних та соціальних умов.

 

Взаємовідносини між виробництвом і відтворенням за умов капіталізму є за своєю природою суперечливими, адже відтворення трудящих класів підпорядковується владі, інтересам та відтворенню капіталістичного класу[21]. Суперечливості капіталізму постійно переінакшують доступ до умов відтворення для різних секторів робітничого класу за допомогою різноманітних механізмів, спрямованих на збільшення прибутків та зменшення витрат на оплату плаці. Саме тому я надаю перевагу твердженню, що економічне та соціальне виживання трудящих класів лежить в основі класової боротьби. Дійсно, ключовий внесок теорії соціального відтворення полягає в тому, що класова боротьба — це боротьба робітників за доступ до матеріальних та соціальних умов, необхідних для економічного та соціального виживання й прогресу, і що робітничий клас охоплює ширше коло населення, а не лише працевлаштованих[22]. Як зауважив Іммануїл Валлерстайн, через те, що «сконструйовані “народи” — раси, нації, етнічні групи — так тісно, хоч і не повністю, корелюють із “об’єктивним класом”… левова частка політичної діяльності сучасного світу, спрямованої на клас, набула форми політичної діяльності, спрямованої на народ (жінок, меншин, мігрантів тощо)»[23].

 

VI

Зрозуміло, що рання марксистська феміністська теорія та вузьке формулювання теорії соціального відтворення перетинаються, але зв’язок між ними стає менш зрозумілим із тим, як дедалі ширяться межі теорії соціального відтворення. Однак, з погляду сучасних міркувань про соціальне відтворення, ранні марксистські теорії були хибними, бо розгорталися в обмежених рамках, надаючи перевагу розгляду проблематики класу та гендеру, досліджуючи їх «окремо від раси, сексуальності, колоніалізму тощо» та випускаючи з уваги «багатоаспектні відносини в реальному світі та політичну боротьбу, де расове пригноблення перетинається з формами гендерного домінування та класової експлуатації»[24].

 

Робітники закладу швидкого харчування. Джерело: Brandon Bell/Getty Images

 

З такої оцінкою я категорично не погоджуюся. Чітко видно, що марксистські феміністки досліджували зв’язок між капіталістичними класовими відносинами та структурним базисом пригноблення жінок. У своїх роботах вони висвітлювали вплив капіталізму на економічне та соціальне становище жінок, значення хатньої праці й не нехтували тим, що інші пригноблювальні відносини мають братися до уваги в контексті емпіричних досліджень у «реальному світі», тобто в капіталістичних суспільних формаціях, куди вписані колоніально-імперські та расові види пригноблень.

 

Хоч марксистський фемінізм критикували за «привілеювання» класу, я стверджуватиму, що він надав йому недостатньо «привілеїв».

 

На захист марксистської феміністичної теорії, можна вказати, що там, де критики бачать слабкі місця, я бачу сильні. Ранні марксистські феміністки досліджували зв’язок між функціонуванням капіталістичного способу виробництва та капіталістичною організацію біологічного та соціального відтворення, виявляючи матеріальні умови, котрі визначали статус жінки в капіталістичних суспільних формаціях, тобто у тих суспільствах, де переважає капіталістичний спосіб виробництва[25]. Погляд, що марксистський фемінізм «надавав привілей» гендерному питанню над іншими формами пригноблення, не враховує важливості диференціації різних видів аналізу. На рівні аналізу капіталістичних суспільних формацій (таких як США, Франція, Уругвай тощо) жіночий досвід пригноблення дуже різний — це той рівень аналізу, де марксистські соціологи досліджують впливи класових відносин, соціальної стратифікації та суспільних відносин пригноблення, чи те, що прихильники інтерсекційності визначають як «вісі пригноблення» та «комплексні ідентичності». Капіталістичний спосіб виробництва, на противагу, — той рівень аналізу, де ранні марксистські феміністки розвинули свої теорії про капіталістичні структурні матеріальні умови, що лежать в основі підпорядкованого статусу жінок, незалежно від відмінностей у їхніх індивідуальних ідентичностях й місці в класовій структурі та системі соціальної стратифікації.

 

 

Хоч марксистський фемінізм критикували за «привілеювання» класу, я стверджуватиму, що він надав йому недостатньо «привілеїв». Марксистські феміністські теорії вловлюють сутність матеріальних умов, котрі впливають на більшість жінок робітничого класу, хоч це і не завжди зазначено чітко, — звідси й з’являється висновок, що вони вдаються до узагальнень. Ствердження Бенстон, що, «окрім дуже багатих жінок, котрі можуть найняти когось для виконання цієї праці, для більшості існує абсолютний мінімум необхідної праці, пов’язаної з доглядом за домом, чоловіком та дітьми», вказує — на рівні аналізу взаємозв’язку між капіталізмом та відтворенням — на долю більшості незаможних жінок за часів капіталізму[26]. Однак у капіталістичних суспільних формаціях жінки розділені не лише за класами (власниці та невласниці засобів виробництва), а ще й за місцем у системі соціальної стратифікації.

Непрямі посилання на клас, як-от розділення на дуже багатих та всіх інших, 1% та 99% відповідно, затуманюють природу класових відмінностей та існування соціоекономічних відмінностей усередині класів, мимоволі граючи на руку плутанині щодо поняття класу в США.

 

VII

Існує тісний зв’язок між посиленням економічної нерівності — в усьому світі та всередині капіталістичних суспільних формацій — та змінами в соціальних науках і феміністській думці, спрямованих на визнання обмеження досліджень одного або декількох пригноблень у відносній ізоляції від класу. Теоретично важко концептуалізувати відносини між класом та пригнобленням у контексті, де уникнення «класового редукціонізму» часто призводить до заміщення поняття класу поняттями доходу або соціоекономічного положення, зведення його до ідеології чи «класизму» або ж об’єднання класу та пригноблення, — наприклад, міркування про те, що клас є «гендерованим» або «расизованим». Навіть більше, рідко коли помічають, що клас та пригноблення стосуються двох різних рівнів аналізу: клас — це одна зі стійких структур капіталістичного способу виробництва, вплив котрої простежуються в усіх капіталістичних суспільних формаціях, тоді як пригноблювальні ідентичності та відносини пригноблення є більш історично змінними, ідеологічно та політично побудованими відповідно до мінливих економічних та політичних потреб[27].

 

 

У політичному плані проблема полягає в тому, як виховати класову єдність та свідомість у робітничому класі, котрий розділений та ослаблений впливами економічних та технологічних змін, політиками ідентичності та культурними війнами. Можливе рішення полягає, по-перше, у «привілеюванні» класу, дослідженні теоретичних та політичних наслідків того факту, що все населення, яке сукупно визначається статусом — тобто категоріями пригноблення, як-от гендер, раса, етнічність, національність, громадянство, вік та сексуальність, — розділене за класовим принципом[28]. По-друге, треба пам’ятати, що трудящі класи розділені не лише за категоріями гендеру, раси, етнічності тощо, але і за категоріями освіти, професійної діяльності, доходу, місця проживання, релігії, політичної приналежності тощо, тобто відповідно до соціальної та економічної стратифікації.

 

У політичному плані проблема полягає в тому, як виховати класову єдність та свідомість у робітничому класі, котрий розділений та ослаблений впливами економічних та технологічних змін, політиками ідентичності та культурними війнами.

 

На рівні аналізу способу виробництва більшість людей, безвідносно до гендеру, раси, етнічності та інших індивідуальних характеристик, є представниками робітничого класу, усвідомлюють вони це чи ні. Вони не володіють засобами виробництва, їхнє виживання залежить від продажу власної робочої сили, а економічне виживання — вбоге та підпорядковане національній та глобальній капіталістичній економіці, котра, зі свого боку, відбиває стратегії капіталістичних класів, націлених на прибуток.

На рівні аналізу суспільних формацій спільне місце в класовій структурі та об’єктивна спільність інтересів затьмарюються та послаблюються поділом на расові, етнічні, соціоекономічні групи тощо.

Через класові та соціоекономічні поділи належність до пригнобленої групи не передбачає спільних політичних та економічних інтересів. Хоч частка жінок та представників расових та етнічних меншин у капіталістичному класі та вищих шарах соціальної, економічної та політичної системи досить незначна, класові суперечності та конфлікти інтересів не зникають на тлі спільних ідентичностей. Наприклад, успішна боротьба за громадянські права для всіх представників пригнобленої групи не стирає класових суперечностей та соціоекономічної нерівності всередині групи. У кращому разі це сприяє соціальній висхідній мобільності окремих індивідів, а капіталістична система та всі форми економічного та соціального пригноблення залишаються незмінними.

 

Протест проти заборони абортів перед будівлею Верховного Суду США, вересень 2020 року

 

Отже, необхідно вийти за межі уречевлення концепцій класу та робітничого класу як незалежних від відносин пригноблення загалом та жіночої й іншої боротьби зокрема. Марксистська феміністична теорія переконливо висвітлила матеріальні умови пригноблення жінок робітничого класу, подолавши ідеологічний контроль, що лежить в основі занепокоєння економічним детермінізмом та класовим редукціонізмом, котрі посприяли відходу від класу та підйому політик ідентичності. У цьому сенсі «привілеювати» клас означає показувати, що пригноблення завжди відчувається в межах політичних та соціальних просторів класової та соціальної стратифікації, котрі, зі свого боку, можуть пом’якшити або посилити наслідки пригноблення. Наслідки класових відносин та класових конфліктів по-різному впливають на жінок, залежно від їхнього класового положення, соціоекономічного статусу та місця в структурах пригноблення, безвідносно до їхньої самоідентифікації з однією чи кількома пригнобленими ідентичностями.

Проте всюдисуща матеріальна реальність класу рідко визнається середньостатистичною людиною. Визнаний чи ні (незалежно від ступеня класової свідомості), вплив класового становища є реальним, навіть якщо його «прихована шкода» може переживатися й розумітися крізь призму ідентичності. Наприклад, якщо міркувати, зокрема, з феміністського погляду, то нинішні зусилля республіканців, направлені на обмеження законного й необхідного доступу жінок до контрацепції та переривання вагітності, назвали республіканською «війною проти жінок». Таке тлумачення випускає з уваги важливі класові та соціоекономічні статусні відмінності впливу політики обмежень біологічного відтворення. Безвідносно до раси, етнічності та інших відмінностей, жінки капіталістичного класу та жінки вищих прошарків системи соціальної стратифікації не вражені цими обмеженнями, бо вони можуть собі дозволити оплатити контрацепцію та аборт, якщо їхнє медичне страхування цього не покриває або якщо це неможливо зробити за місцем проживання[29]. Через те, що більшість жінок проживає разом із дітьми, чоловіками, партнерами та іншими членами родини, їхні репродуктивні рішення впливають не лише на власне благополуччя, а й на добробут інших. У контексті низької заробітної плати, невизначеної зайнятості, поганих житлових умов, відсутності медичного страхування та інших негод, що зачіпають робітничий клас, реакційну сімейну політику найкраще розуміти як війну проти робітничого класу[30].

 

VIII

Оскільки нерівність у багатстві та доходах посилюється, то ігнорувати вплив матеріальної реальності на життя людей стає дедалі важче. Настав час усвідомити межі теорій та політик ідентичності. Економічний, соціальний та політичний успіх багатьох окремих жінок не змінив долю більшості. Мабуть, це одна з причин поновлення інтересу до марксизму та фемінізму сьогодні, особливо у Європі.

Щоб перетворитися на щось більше за академіцизм, марксистському фемінізму треба повернутися до своїх історико-матеріалістичних джерел, до концепції класу як матеріальної основи проблем, із якими стикаються жінки робітничого класу, незалежно від того, працюють вони чи ні. У нинішньому економічному та політичному середовищі важливо артикулювати такий фемінізм, котрий визнає, що більшість жінок належать до робітничого класу та що на пригноблення та проблеми, з якими стикаються жінки (незалежно від ідентичності чи ідентичностей) у межах суспільних формацій, суттєво впливають їхнє класове становище. Жінки, що працюють, відповідальні не лише за відтворення робочої сили, економічне виживання своїх родин та робітничого класу, — вони становлять частину робітничого класу. Фактично вони складають понад половину світового робітничого класу, враховуючи, що «їхнє спільне місце у відносинах виробництва й відтворення є універсальною, проте історичною, матеріальною базою для їхньої потенційної мобілізації та політичної організації не як жінок і не як трудящих, а як трудящих жінок».[31]

 

 

Настав час звернути увагу на місце в класовій системі, соціоекономічний статус та інші вагомі характеристики, коли ми пишемо й говоримо про важливі для жінок проблеми — латиноамериканських жінок робітничого класу, білих жінок капіталістичного класу, центральноамериканських жінок-мігранток робітничого класу, жінок середнього класу (у сенсі соціоекономічного статусу), афроамериканок тощо. Мета полягає не в тому, щоб описати комплексні ідентичності, — радше привернути увагу до всюдисущої природи класу як соціального, економічного та політичного простору, де неминуче розгортається життя кожної людини, безвідносно до усвідомлення свого класового становища.

 

Жінки, що працюють, відповідальні не лише за відтворення робочої сили, економічне виживання своїх родин та робітничого класу, — вони становлять частину робітничого класу.

 

Нині, як і в попередні десятиліття, зі зростанням економічної нерівності, занепадають економічні перспективи чоловіків робітничого класу, особливо з низьким рівнем освіти. Продуктивність праці зростає, тоді як зарплати лишаються на тому ж рівні. Створення сім’ї для робітничого класу стає дедалі складнішим й нестабільнішим, особливо коли капітал звертається до жіночої праці, щоб зменшити вартість робочої сили. Тоді як  участь жінок у робочій силі стає все більшою, їхня відповідальність за соціальне відтворення також посилюється[32]. Ці зміни на макрорівні в попиті на робочу силу та залученні жіночої робочої сили поглиблюють розбіжності всередині робітничого класу. Особливо це стосується антагонізму між трудящими жінками й чоловіками, котрий заохочує політика ідентичності, підтримувана капіталістичним класом.

Поки пригноблення жінок та інші види пригноблень — у центрі феміністської теорії та політики, а клас залишається на маргінесі, фемінізм мимовільно долучатиметься до витіснення класу за межі колективної свідомості та прийнятного політичного дискурсу. Щоб стати тією політичною та ідеологічною силою, котра об’єднує, а не розділяє, марксистський фемінізм XXI сторіччя має відкрито стати фемінізмом жінок робітничого класу, солідарним із робітничим класом у цілому. Він має підтримувати боротьбу всіх трудящих: жінок, чоловіків, людей будь-яких гендерних ідентичностей і рас, національностей, громадянств тощо, таким чином очолюючи процес організації робітничого класу та вкрай необхідного повернення концепції класу на політичне поле в США.

 


Примітки

  1. ^  Karl Marx, preface to A Contribution to the Critique of Political Economy (1859; repr., New York: International, 1970), 21.
  2. ^ Margaret Benston, “The Political Economy of Women’s Liberation,” Monthly Review 21, no. 4 (September 1969): 13–27. У моїй книжці «Marx, Women and Capitalist Social Reproduction» (Leiden: Brill, 2018), я глибше досліджую проблеми жінок, класу та ідентичності. 
  3. ^  1957 року, коли я вступила на юридичний факультет Університету Кордови в Аргентині, професія адвоката була досить типовим вибором. Я росла впевненою в тому, що моїм можливим досягненням немає меж, у середовищі, де наявність жінок на певних посадах я сприймала як належне, тоді як у США деякі сфери досі вважалися прерогативою чоловіків (наприклад, медицина, стоматологія, біохімія та право). 
  4. ^  Звісно, у капіталістичних суспільних формаціях багато жінок робітничого класу робили й те, й інше, особливо жінки-мігрантки або жінки расових чи етнічних меншин. Історично специфічні характеристики суспільних формацій спричиняють емпіричні відмінності в стратегіях виживання чоловіків і жінок робітничого класу різного расового, етнічного та національного походження, котрі розвиваються в рамках капіталістичних обмежень. 
  5. ^  Кількість домашніх працівниць на повний робочий день, або «матерів, котрі залишаються вдома», коливається залежно від соціальних та економічних змін. У США воно зменшилося з 49 % у 1967 р. до 23 % у 1999 р. і збільшилося до 29 % у 2012 р. Див. Jacob Galley, “Stay-at-Home Mothers Through the Years,” Monthly Labor Review, Bureau of Labor Statistics, September 2014. 
  6. ^  Martha E. Gimenez, “Population Structure and Processes in the Capitalist Mode of Production” (PhD dissertation, University of California, Los Angeles, 1973). 
  7. ^  Про останні новини щодо заборони припинення вагітності див. Marisa Lati and Deanna Paul, “Everything You Need to Know About the Abortion Ban News,” Washington Post, May 17, 2019. See also Martha E. Gimenez, “Reactionary Family Policies in the 21st Century: The Republican War on the Working Class in the United States,” Cultural Logic 23 (2019). 
  8. ^  Для вичерпного переліку та обговорення див., наприклад, Judith Lorber, Gender Inequality (Oxford: Oxford University Press, 2009). 
  9. ^  Багато феміністичних теорій, особливо в США, виросли з хибної критики раннього марксистського фемінізму. Тоді вони не розуміли, що основне питання марксистського фемінізму, подібно до Бенстон, полягало в структурному місці жінок за капіталізму. Натомість критичною базою для теоретиків стали емпіричні відмінності (расові, етнічні, національні тощо) жінок різних суспільств. Хоч ці факти й правдиві, феміністичні теорії не змогли впоратися з розрізненням між історично специфічними факторами, що впливають на становище жінки в капіталістичних суспільних формаціях та загальними для всіх суспільних формацій капіталістичними структурами й обмеженнями, що впливають на жінок. 
  10. ^  Наприклад, політики та медіа наголошують на факті непропорційної бідності жінок, дітей і расових та етнічних меншин, подаючи це під таким кутом, буцімто бідність у лавах представників чоловічого гендеру та представників білих є незначною, буцімто бідні є безкласовими, а сама бідність не пов’язана з нормальним функціонуванням капіталізму та класових відносин. У 2017 році 17 мільйонів білих людей становили 43,8 % бідного населення. Див. поточну статистику бідності США, опубліковану Бюро перепису населення США тут http://federalsafetynet.com. 
  11. ^  Я виросла в аргентинській родині середнього класу, у часи (1960-70 роки), коли – у моєму оточенні – статус жінки мав значення радше в приватному, а не соціальному чи політичному житті, як це було з поняттями класу чи національності. Це вплинуло на мою діяльність. Я набула інтуїтивного усвідомлення історичності приватних та соціополітичних ідентичностей і категорій аналізу, домінантних у всіх соціальних формаціях.  
  12. ^  Combahee River Collective, “A Black Feminist Statement,” Monthly Review 70, no. 8 (January 2019), 29. 
  13. ^  Концепція стосується розташування та розподілу населення суспільства відповідно до сукупності соціального та економічного становищ на основі таких характеристик, як, наприклад, гендер, раса, етнічність, вік, національність, дохід, освіта, професія та місце проживання. 
  14. ^  Gimenez, Marx, Women and Capitalist Social Reproduction, 101–2; див. також Kimberlé Williams Crenshaw, “The Structural and Political Dimensions of Intersectional Oppression,” у Intersectionality: A Foundations and Frontiers Reader, ed. Patrick R. Grzanka (Boulder, CO: Westview, 2014), 18. 
  15. ^  Див. наприклад Nira Yuval-Davis, “Beyond the Recognition and Re-Distribution Dichotomy,” in Framing Intersectionality, ed. Helma Lutz, Maria Teresa Herrera-Vivar, and Linda Supik (Farnham, UK: Ashgate, 2011), 156, 159. 
  16. ^  Див. наприклад Lise Vogel, Marxism and the Oppression of Women: Toward a Unitary Theory (1983; repr., Chicago: Haymarket, 2013), 177. 
  17. ^  Див. наприклад Meg Luxton, “Reclaiming Marxist Feminism,” Studies in Political Economy 95 (2015): 166. 
  18. ^  Meg Luxton, “The Production of Life Itself: Gender, Social Reproduction and IPE,” in Handbook on the International Political Economy of Gender, ed. Juanita Elias and Adrienne Roberts (Cheltenham, UK: Edward Elgar, 2017), 39. 
  19. ^  Karl Marx, Capital, vol. 1 (New York: International, 1974), 566. 
  20. ^  Gimenez, Marx, Women and Capitalist Social Reproduction, 353–57; див. також гл. 13. 
  21. ^  Gimenez, Marx, Women and Capitalist Social Reproduction, 299. 
  22. ^  Див. наприклад Tithi Bhattacharya, “How Not to Skip Class: Social Reproduction of Labor and the Global Working Class,” Viewpoint, October 31, 2015. 
  23. ^  Immanuel Wallerstein, “The Construction of Peoplehood,” in Race, Nation, Class, ed. Etienne Balibar and Immanuel Wallerstein (London: Verso, 1991), 84. 
  24. ^  Susan Ferguson, Genevieve LeBaron, Angela Dimitrakaki, and Sara R. Farris, “Introduction,” Historical Materialism 24, no. 2 (2016): 28, 30. 
  25. ^  Див. наприклад Benston, “The Political Economy of Women’s Liberation”; Martha E. Gimenez, “The Oppression of Women,” in Structural Sociology, ed. Ino Rossi (New York: Columbia University Press, 1982); Vogel, Marxism and the Oppression of Women. 
  26. ^  Benston, “The Political Economy of Women’s Liberation,” 24. 
  27. ^  Небілі мігранти автоматично расизуються та етнізуються у США, інкорпоруючись до наявних меншин. Див. наприклад Martha E. Gimenez, “Minorities and the World-System,” in Racism, Sexism and the World-System, ed. Joan Smith et al. (New York: Greenwood, 1988), 39–56. Також див. Immanuel Wallerstein, “The Construction of Peoplehood,” Sociological Forum 2 (1987): 373–88; Barbara Fields, “Slavery, Race and Ideology in the United States of America,” New Left Review 181 (1989): 95–118. 
  28. ^  З погляду веберівської соціології категорії пригноблення – це статусні категорії, котрі передбачають «конкретну, позитивну чи негативну, соціальну оцінку честі… пов’язану з будь-якою якістю, спільною для множини людей». Див. Max Weber, From Max Weber: Essays in Sociology, ed. C. W. Mills and H. Gerth (New York: Oxford University Press, 1973), 181.  
  29. ^  Жінки-капіталістки – ті, котрі мають власний капітал, успадкований або зароблений, або ті, що одружені на капіталістові й користуються привілеями багатства. Важливо зазначити, що в США є шість штатів з лише однією клінікою з переривання вагітності в кожнім. Організація «Planned Parenthood» може бути змушена припинити діяльність в штаті Міссурі, і, якщо це станеться, це буде перший штат без жодної клініки з переривання вагітності. Див. “A Dark Milestone for Women’s Rights,” New York Times, May 28, 2019.  
  30. ^  Gimenez, “Reactionary Family Policies in the 21st Century.” 
  31. ^  Gimenez, Marx, Women and Capitalist Social Reproduction, 342.
  32. ^  Див. Andrew J. Cherlin, Labor’s Love Lost (New York: Russell Sage, 2014). 

Переклад підготовлений за підтримки Rosa Luxemburg Stiftung в Україні з коштів Міністерства економічного співробітництва та розвитку ФРН.

Авторка: Марта Гіменес

Переклад Юлії Куліш за публікацією Gimenez, M. E., 2019. "Women, Class, and Identity Politics". In: Monthly Review. Available 19.10.2021 at: [link].

Поділитись